It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 49
Гостей: 49
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Інноваційні технології » Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації

Проблема розвитку інноваційного процесу в Україні
Перехід на інноваційний тип розвитку є однією з основних передумов виходу країни з глибокої кризи.
У Посланні Президента України до Верховної Ради «Європейсь-кий вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціаль-ного розвитку України на 2002—2011 роки» інноваційний спосіб розвитку проголошено серед стратегічних пріоритетів держави. «…Основою стратегічного курсу, його базовим принципом має ста-ти реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економі-ки, утвердження України як високотехнологічної держави» [1]. Найважливішим напрямом державної науково-технічної та іннова-ційної політики є поліпшення фінансування цієї сфери.
Адже в умовах ринкової економіки однією з основних складових економічного забезпечення інноваційної діяльності є достатність фінансових ресурсів. Розглянемо основні види джерел фінансу-вання інноваційної діяльності в Україні. Метою фінансування ін-новаційної діяльності є необхідність збереження наукової бази, кадрового потенціалу, відповідного рівня проведення наукових досліджень, розроблення й освоєння наукомісткої конкурентосп-роможної продукції, випуск якої може забезпечити збільшення експорту або зменшення імпорту аналогічної продукції.
В умовах зниження обсягів бюджетних надходжень перед науковими і науково-технічними організаціями постає завдання самофінансування та залучення різних зовнішніх джерел фінан-сування. Коло фінансових джерел, що залучаються, залежить від організаційних рівнів і варіантів реалізації державної науко-во-технічної політики. Управління інноваційною діяльністю здійснюється на таких рівнях: загальнодержавному, міжгалузе-вому і регіональному, галузевому та на рівнях підприємств і ор-ганізацій.
Важлива група джерел фінансування — це кошти урядових і регіональних фондів і програм. До них належать: кошти, що ви-діляються на державні, регіональні та галузеві науково-технічні програми; Державний фонд фундаментальних досліджень; Дер-жавний інноваційний фонд, який донедавна був основним фінан-совим джерелом державної підтримки інноваційної діяльності в Україні і з грудня 1999 р. був ліквідований.
Темпи скорочення витрат на науку за останні роки були в 1,5—2,8 раза більші за темпи скорочення ВВП та фактичні обсяги держа-вного бюджету. Частка валового внутрішнього продукту, спрямова-ного на розвиток науки, постійно зменшувалася з 3,07 % від ВВП у 1990 р. до 0,37 % у 2001 р. За таких умов наука й освіта не стануть стратегічним чинником інноваційного зростання економіки. Проте в Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, ухваленій 13 липня 1999 р. Верховною Радою України, пе-редбачалось мінімальний обсяг бюджетних асигнувань на науку до-вести у 2000 р. до 1,7 % ВВП, а у 2003 р. — до 2,5 %. Масштаби і структура фінансових ресурсів, що вкладаються в розвиток націо-нальної науки, мають поступово наблизити рівень оплати праці на-уковців до норм розвинених країн, підтримати високий рівень за-безпеченості науки матеріально-технічними ресурсами, допоміжним і обслуговуючим персоналом [6]. У 2000 р. загальні витрати на НДДКР у США становили 250 млрд доларів, — це більше, ніж ра-зом у таких країнах, як Японія, Корея, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія і Канада. У провідних західних країнах частка ін-вестицій в освіту становить від 12 до 21 % національного доходу [91, с. 119], в Україні — лише 0,2 % від американських.
Частка бюджетних асигнувань у загальному обсязі фінансу-вання наукових досліджень і розробок збільшилась проти 2000 р. на 1,6 відсоткового пункту, але зменшилася відповідно на 60 % у 1995 р. і становить 31,6 %. Як і в минулі роки, фінансування нау-кової діяльності за рахунок замовників залишається пріоритет-ним. У 2001 р. питома вага коштів замовників перевищила 60 % загального обсягу фінансування науково-технічних робіт, у тому числі зарубіжних замовників — 22,8 % (див. табл. 1).
Таблиця1
РОЗПОДІЛ ОБСЯГУ ФІНАНСУВАННЯ НАУКОВИХ ТА НАУКО-ВО-ТЕХНІЧНИХ РОБІТ ЗА ДЖЕРЕЛОМ ФІНАНСУВАННЯ, % [66]
Джерела 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001
Усього,
у тому числі за рахунок: 100 100 100 100 100 100 100
держбюджету 37,6 39,9 35,4 28,8 27,6 30,0 31,6
власних коштів 2,2 1,9 2,5 3,1 4,0 3,0 8,7
коштів замовників:
вітчизняних 35,8 34,4 34,0 39,2 38,5 38,4 32,5
іноземних 15,6 17,1 20,8 23,1 23,1 23,3 22,8
інших джерел 8,8 6,7 7,3 5,8 6,8 5,3 4,4
Законом України «Про науково-технічну діяльність» визначе-но повноваження суб’єктів державного регулювання й управлін-ня у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Указом Пре-зидента України затверджено положення про Міністерство освіти і науки України, яке є, відповідно до положення, провідним за-кладом у системі центральних органів виконавчої влади з реалі-зації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.
Міносвіти і науки України здійснює організаційно-методичне керівництво розробками і проектами за державними науково-технічними програмами (ДНТП), які є інструментом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Верховною Ра-дою України в 1992 р. були затверджені (відповідно розподіл фі-нансування у 2001 р. до обсягу за пріоритетними напрямками):
— охорона двкілля — 27,7 %;
— охорона здоров’я людини — 9,8 %;
— виробництво, переробка та збереження сільськогосподар-ської продукції — 13,1 %;
— екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі техноло-гії — 10,2 %;
— нові речовини та матеріали — 9,8 %;
— перспективні інформаційні технології, прилади комплекс-ної автоматизації та систем зв’язку — 22,7 %;
— наукові проблеми розбудови державності — 11,7 %.
У 2001 р. витрати на наукові дослідження і розробки за пріо-ритетними напрямами розвитку науки і техніки становили 304,3 млн грн, або 11,4 % загального обсягу асигнувань науково-технічних робіт. Для реалізації цих пріоритетів використовують: державні замовлення на створення науково-технічної продукції; галузеві науково-технічні програми, яким надано статус націона-льних; галузеві науково-технічні програми.
Міністерство виступає державним замовником науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за Національною програмою України «Критичні технології». Метою програми є створення базових технологій міжгалузевого значення, що дасть можливість здійснити розроблення та виготовлення конкуренто-спроможної продукції.
Академія наук України постійно проводить роботу зі створення найбільш значущих критичних технологій, які в стислий термін можуть бути впроваджені вітчизняними підприємствами. Серед них можна назвати нові лазерні технології, технології інтенсифі-кації видобутку вугілля, нафти, газу, виробництва нових матеріа-лів тощо.
У 1997 р. Міністерство в справах науки і технологій на виконан-ня Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» розпочало фінансування 61 державної науково-технічної програми, сформованої на конкурсних за-садах, за 7 пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.
Сьогодні можна констатувати, що, незважаючи на всі пере-шкоди, державні науково-технічні програми довели свою ефек-тивність. Проте через невчасне і не в повному обсязі фінансування виконання ДНТП досі остаточно не завершене. Варто зауважити, що кількість замовлених до впровадження та виконаних науково-технологічних проектів не перевищує 16 % від їхньої загальної кількості, але це характеризує низьку ефективність комерціаліза-ції інновацій [39].
Розпорошення державних замовників, відсутність єдиного ко-ординуючого центру призводить до систематичного недофінан-сування програм; виконання програм не в повному обсязі; низь-ких темпів упровадження пріоритетних розробок у виробництво.
У Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної дія-льності в Україні» на строк до 2007 р. визначено такі пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня:
— модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології.
— машинобудування та приладобудування як основа високо-технологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії.
— нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації.
— удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розви-ток біотехнологій.
— високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості.
— транспортні системи: будівництво і реконструкція
— охорона й оздоровлення людини та навколишнього середо-вища.
— розвиток інноваційної культури суспільства: підтримка на-ціональної книговидавничої справи, освітніх та науково-популярних видань.
Окремі банки України до своїх статутів включили пункт про участь у фінансуванні інноваційної діяльності. Зокрема, це такі акціонерні інноваційні банки, як «Укрінбанк», «Інтелект», «Інком-
банк» і под. За їх участю передбачалось надання інноваційних кредитів після відповідної експертизи інноваційних проектів. Се-ред форм участі банків в інноваційних проектах — пайове фінан-сування, надання фінансово-посередницьких послуг, організація спільних виробництв, цільове фінансування досліджень і розро-бок, лізингові операції тощо. Але нестабільність економіки і брак достатніх гарантій повернення інноваційних кредитів зумовлюють їх високий фінансовий ризик, а звідси і невигідність для банків цих операцій. Звичайно, таке становище може змінитися після по-долання кризових явищ в економіці.
З метою підвищити ефективність наукових досліджень у ви-щій школі та академіях наук, забезпечити їх інтеграцію створено Державний фонд фундаментальних досліджень при Держкомітеті з питань науки і технологій. Багато цікавих досліджень стали ос-новою технологій, розроблених уперше у світі та конкурентоспро-можних на міжнародному ринку завдяки підтримці науковців Державним фондом фундаментальних досліджень.
Основою для розгортання інноваційних процесів має стати значний науково-технологічний потенціал колишнього військово-промислового комплексу. Функціонує Державна комісія з питань оборонно-промислового комплексу. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України в 1992 р. створено Державний фонд сприяння конверсії. Він формувався за рахунок відрахувань у розмірі 3 % від собівартості товарної продукції підприємств оборонного ком-плексу. Кошти фонду спрямовувались на реконструкцію і технічне переозброєння військового виробництва з метою випуску цивіль-ної продукції, проведення НДДКР, пов’язаних з розробленням нових наукомістких зразків товарів народного споживання.
При Держкомітеті з питань регуляторної політики та підприєм-ництва сформовано Український національний фонд підтримки підприємництва. Одним з його завдань є підтримка інноваційної діяльності в підприємницьких структурах недержавного сектору економіки способом надання пільгових кредитів, обладнання і виробничих потужностей на умовах лізингу або оренди тощо.
Науково-технічне співробітництво України з Європейським Союзом здійснювалось у рамках Третьої програми Європейсько-го Союзу у сфері науково-технічного розвитку. Було реалізовано ініціативу INTAS (Асоціації сприяння науці нових незалежних держав), завдяки якій здійснюється фінансова підтримка науко-во-дослідних проектів, що виконуються спільно вченими постсо-ціалістичних країн та країн ЄС. Здійснюється таке співробітницт-во і в рамках Шостої програми ЄС, де, крім України, бере участь 60 країн світу.
Вагомою є співпраця із США через американські міжнародні фонди. Особливу роль у розвитку наукових стосунків між Україною та США відіграє Фонд цивільних досліджень і розвитку США, за програмами якого вітчизняні вчені беруть участь у виконані спі-льних наукових проектів. У межах наукової програми з НАТО українськими науковцями отримано понад 480 грантів, а за їх-ньою кількістю Україна посідає друге місце серед країн Ради єв-роатлантичного партнерства, поступаючись лише Росії.
Протягом 1998—1999 рр. було профінансовано участь 300 українських науковців у наукових форумах НАТО. Значні обсяги робіт здійснюються в рамках міжнародної співпраці з Українсь-ким науково-технологічним центром, який заснований США та іншими провідними державами світу. Тільки за два останні роки виконано близько 180 контрактів загальним обсягом понад 40 млн дол. [117].
До особливої групи закордонних джерел фінансування нале-жать іноземні інвестиції, міжнародна науково-технічна допомога і міжнародний лізинг, франшиза, міжнародні й національні вен-чурні фонди. В Україні діють також представництва іноземних юридичних осіб (бюро, контори, агентства тощо), які виконують роботи і надають послуги, обумовлені відповідними контракта-ми. Частиною комплексної угоди є передання нововведень, що здійснюється способом прямого інвестування. Угодою може пе-редбачатись передання прав власності на патенти, торгові знаки і найменування, незапатентовані процеси, досвід і вміння в галузі організації, управління, маркетингу. Платежі за технологію, що здійснюються у вигляді прямих інвестицій, можуть мати явний і прихований характер. Явні платежі проводяться у вигляді роялті за право користування майном і надання технічних послуг. З цією метою необхідне укладення формальних угод між інвесторами і до-чірньою фірмою. Обладнання може оплачуватися способом переда-вання акцій від дочірньої компанії інвестору. Приховані платежі за технологію мають форму виплати прибутку на інвестований капі-тал, передання якого не зафіксоване формальними угодами.
Україна отримує міжнародну науково-технічну допомогу від комісій Європейського Союзу і міжнародних фінансових організацій.
В Україні діють представництва міжнародних фондів, що сприяють науковій та інноваційній діяльності, розвитку підприєм-ництва. Це Міжнародний науковий фонд Сороса, Британський фонд ноу-хау, Женевський міжнародний фонд підтримки підпри-ємництва, програма «ТАСІS», американські наукові фонди і под. Вони надають можливість отримати фінансування під наукові або інноваційні проекти на конкурсній основі, пройти короткоте-рмінове навчання або стажування за кордоном, отримати консу-льтації та інші послуги. Проте закордонних підприємців лякає політична і законодавча непередбачуваність в Україні.
Однак наша країна, маючи великі поклади корисних копалин, потужний науковий потенціал, залишається досить привабливим плацдармом для розміщення іноземного капіталу. Саме тому ін-терес закордонних підприємців до України не знижується.
Західні інвестори венчурного капіталу розраховують на інвес-тиції в ризиковані проекти. Міжнародні фінансові організації вже зробили певні кроки на підтримку венчурного підприємництва в нашій країні. Так, Європейський банк реконструкції і розвитку купив акції Українського фонду, створеного для інвестування в проекти за участю венчурного капіталу.
Згідно з даними Світового банку станом на 1 вересня 1998 р. було 28 фондів, у меморандумах яких офіційно об’єктом (або од-ним з об’єктів) інвестування зазначалась Україна. Більшість із них фінансує венчурні проекти [69].
Згідно з Указом Президента України «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р. діють інвестиційні фо-нди «Україна» та «Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах». Останній учені називають першим українсь-ким венчурним фондом, який здійснив інвестиції в більш як 30 віт-чизняних компаній на загальну суму близько 10 млн дол. США.
Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), ухвалений 15 березня 2001 р., визначає правові та організаційні основи створення, дія-льності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їхніми активами, порядок та обсяг роз-криття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвес-торів. Завданням цього закону є регулювання відносин у сфері спільного інвестування, забезпечення гарантій прав власності на цінні папери фондового ринку.
Закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвести-ційних компаній, які були створені у встановленому законодав-ством порядку до набрання чинності цим законом, здійснюють діяльність відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. У разі закінчення терміну діяльності, вони повинні ліквідуватися або реорганізуватися в пайові чи корпора-тивні інвестиційні фонди.
Цим законом визначено інститути спільного інвестування (ІСІ) як корпоративні інвестиційні або пайові фонди, які прова-дять діяльність, що пов’язана з об’єднанням грошових коштів ін-весторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. ІСІ (відкритого, інтервального та закритого типу) класифікуються як диверсифіковані та недиверсифіковані. Саме недиверсифіковані інститути спільного інвестування вважаються венчурними, у яких здійснюється виключно приватне розміщення цінних папе-рів власного випуску та активи яких більш ніж на 50 % склада-ються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній си-стемі. Причому учасниками його можуть бути тільки юридичні особи, а активами керує спеціальна компанія.
Важливо, що емітентом акції ІСІ є інвестиційний фонд, а емітен-том інвестиційних сертифікатів — компанія з управління активами, що створила пайовий інвестиційний фонд. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється в співвід-ношенні до вартості розміщеної емісії інвестиційних сертифікатів за їхньою номінальною вартістю та різниці між витратами на придбан-ня активів фонду та доходами від їх реалізації. Винагорода компанії з управління активами сплачується грошовими коштами [5].
Звичайно, цей закон не може бути визначальним у сфері вен-чурного фінансування, оскільки в ньому не відображені особли-вості ризикованих інвестицій, взаємозв’язків між учасниками ве-нчурного капіталу, чітко не встановлені відповідні суб’єкти. Крім того, не відображено пільги для цієї сфери інвестування, гарантії та вихід із цього бізнесу тощо.
Ще в 1995 р. Харківське державне авіаційне виробниче об’єднання стало одним з ініціаторів створення першої в Україні Асоціа-ції венчурного капіталу (Східноукраїнського венчурного фонду). Її метою є впровадження перспективних науково-технічних розробок, залучення й акумулювання капіталу, фінансування пріоритетних регіональних та міжгалузевих програм і високоефективних проектів.
Засновниками асоціації є: науково-виробнича асоціація «Уран», Харківський науково-промисловий союз, інформаційно-комерційне підприємство «Інкомцентр», інвестиційна група «НЕТТЛІ», а також підприємства Москви і Донецька. Керує організацією ра-да, до складу якої входять представники організацій-засновників.
Програма діяльності асоціації передбачає підвищення конку-рентоспроможності галузей і регіонів унаслідок кооперації з євро-пейськими фірмами. Фонд співпрацює з Європейською асоціацією венчурного капіталу. Венчурний фонд інвестуватиме в галузі, які мають експортний потенціал. Пріоритетними для довгострокових укладень є високотехнологічні і наукомісткі галузі (авіабудуван-ня), а для короткострокових — харчова промисловість.
З 1995 р. в Україні функціонує венчурний фонд «Western NIS Enterprise Fund». Цей фонд, із початковим капіталом 150 млн дол., який наданий урядом США, створений для підтримки розвитку малих та середніх приватних підприємств в Україні, Молдові та Білорусі. За три роки в Україну здійснено 16 інвестицій на зага-льну суму близько 56 млн дол. (у Молдову — 3 млн) [49]. Фонд фінансує малі та середні підприємства у формі внесків до статут-ного фонду. Сума внеску становить від 1 до 7,5 млн дол. Перева-га надається агробізнесу, харчовій та переробній галузям, вироб-ництву меблів та будівельних матеріалів.
Партнер фонду має бути повністю приватизованим або приват-ним підприємством з кількістю працівників до 2 тис. осіб і обов’язково мати хороший менеджмент. Якщо цей фонд заціка-виться проектом і вкладатиме свій капітал, то, на відміну від ін-ших, він не претендуватиме на місце в керівництві компанії.
Фонд надає позичальникам кредити в безготівковій формі спо-собом банківського переказу коштів з рахунків фонду через систему кореспондентських рахунків уповноважених комерційних банків України в іноземних банках на відповідний рахунок позичальника в одному з уповноважених комерційних банків України. Розміри процентних ставок за кредитними операціями та порядок їх сплати встановлюються в кредитній угоді залежно від кредитних ризиків, терміну використання кредиту тощо. Тобто венчурні фонди в умо-вах українського ринку функціонують дещо на інших засадах, ніж це прийнято в усьому цивілізованому світі.
З 1996 р. функціонує «Black Sea Fund», загальний капітал якого становить близько 60 млн дол. США та «Evroventures Ukraine» з ка-піталом 30 млн дол. США. Значна частина фінансування цих фондів здійснюється за рахунок Європейського банку реконструкції та роз-витку (ЄБРР). Експерти оцінюють загальну суму залученого цими фондами капіталу в межах 200—300 млн дол., але фактично інвес-товано не більше 2 дол. на особу. Для порівняння: щорічні надхо-дження до венчурних фондів Західної Європи в останні роки сягали 50—60 дол. на людину. Розмір вкладених венчурними фондами коштів в Україні становить не більше відсотка щорічних надхо-джень до європейських венчурних фондів, венчурне фінансування отримують лише 1—2 % приватних підприємств [26].
Українська асоціація інвестиційного бізнесу провела в Ялті спі-льно з Держкомісією з цінних паперів та фондового ринку науково-практичну конференцію «Інвестиції в Україні: джерела, інституції, інфраструктура». Компанія «Фінансовий аналітик-Сервіс» провела форум «Ринок капіталу України — 2000», у рамках якого відбува-лася міжнародна конференція «Фінансові продукти для реального сектору в Україні». На цьому форумі обговорювались питання вен-чурного інвестування. Українська асоціація інвестиційного бізнесу, компанія «Альфа-Капітал» та Український фонд підтримки підпри-ємництва планують у майбутньому об’єднати зусилля у створенні венчурних фондів для інвестування в малий та середній бізнес. Під-писано угоду про співробітництво з метою створення венчурного фонду, досвід функціонування якого передбачається використати для створення нормативної бази венчурних фондів, фондів прямого інвестування, а також основ діяльності управління активами. Орга-нізатори проекту мають намір залучити до співробітництва Євро-пейський банк реконструкції та розвитку, а також іноземні фонди прямого інвестування [50].
Віддаючи належне бюджетним джерелам фінансування, залу-ченню зарубіжних коштів для підтримки розвитку науки, слід відзначити, що головним джерелом, звідки вітчизняна наука (ма-лі наукомісткі підприємства) повинні фінансуватися, має стати виробництво і залучення коштів приватних осіб. Тому за сприят-ливих умов (із зростанням у 2,5—3 рази обсягів замовлень з боку виробництва і створенням фондів венчурного капіталу) вирі-шиться не тільки проблема оптимізації структури джерел фінан-сування науки, а й водночас проблема підвищення рівня наукомі-сткості та конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.
Основним джерелом інновацій у промисловості залишаються власні кошти підприємств. Їхня питома вага у 2001 р. становила майже 84 % в загальному обсязі фінансування (рис. 3.1). У 2000 р. іншим важливим джерелом були іноземні кошти, проте у 2001 р. вони зменшились більш як удвічі. Переважання власних коштів підприємств серед джерел фінансування інновацій зумовлене не тим, що їх достатньо, а тим, що інших джерел недостатньо і їх важко залучити з різних причин (наприклад несприятливий інве-стиційний клімат, брак венчурного капіталу тощо).
Кредитна система недостатньо використовується для фінансу-вання інновацій. Кредити здебільшого надаються під високі від-сотки та на короткий термін, тоді як інноваційні проекти є довго-строковими і потребують значних коштів. Частка кредитів у загальному обсязі фінансування становить близько 6 %.
У ситуації недостатності джерел фінансування, за низького рівня платоспроможного попиту на інновації кількість щорічно створених принципово нових технологій знизилася. Так, у 2001 р. науковими організаціями було закінчено 35,7 тис. розробок, що вдвічі менше ніж у 1991 р. Із загальної їхньої кількості 3,9 тис. розробок спрямо-вано на створення нових видів техніки, з них використано винахо-ди — 24 %; 3,2 тис. — нових технологій, з них ресурсозбережних — 44 %, 1,0 тис. — нових матеріалів, що в 5 разів менше ніж у 1991 р.
Слід зазначити, що продовжується тенденція відпливу спеціа-лістів з науково-технічної сфери. Так, у 2001 р. кількість фахівців, які виконували НДДКР, порівняно з 1991 р. скоротилася майже на 62 %, у тому числі спеціалістів вищої кваліфікації — на 32 %, особливо це стосується кандидатів наук (див. табл. 2).
Таблиця 2
НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ
Роки
Показники 1991 1997 1998 1999 2000 2001
Кількість організацій, що виконували наукові дослідження та розробки, одиниць 1344 1450 1518 1506 1490 1479
Обсяг виконаних НДДКР до ВВП, % 1,8 1,4 1,2 1,22 1,7 1,13
Кількість спеціалістів, що ви-конували НДДКР,
тис. осіб 295,0 142,5 134,4 126,0 120,8 113,3
Крім того, спостерігається зниження творчої активності нау-ковців. За кількістю патентів Україна значно відстає від розвину-тих країн світу. Якщо в розрахунку на 100 виконавців НДДКР у 1991 р. припадало 4 патенти, то у 2000 р. — 2.
Науково-технічні ресурси будь-якої держави оцінюються за кі-лькістю національних заявок на винаходи. Так, у Японії в розрахун-ку на 100 тис. населення подається 285 заявок, а в Україні — менше 10 заявок на рік. У 2001 р. кількість зареєстрованих патентів на ви-находи становила 11 670, у тому числі 80 % — деклараційні патен-ти, без експертизи, решта — 20-річні патенти, з них 11 % патентів видано на ім’я іноземних замовників.
Незрозумілою є динаміка надходження заявок на винаходи та їх реєстрації. Так, згідно з даними статистики надійшло у 2001 р. 8613 заявок, а зареєстровано на 2857 більше.
Ресурсні обмеження інноваційної сфери, що пов’язані з загальним спадом виробництва, зниженням його рентабельності, призвели до зменшення науково-виробничих комплексів, сповільнення інновацій-ної діяльності. Це, у свою чергу, обмежило структурні зміни в проми-словості, освоєння нових конкурентних технологій та інноваційної продукції. Аналіз показав, що у 2001 р. інноваційні роботи виконува-ли 1,5 тис. підприємств, або 14,3 % загальної кількості досліджених.
Не відбулося кардинальних змін в інноваційній діяльності протягом останніх п’яти років. За даними статистичного спо-стереження в середині 90-х років питома вага інноваційно-активних підприємств становила 23 % загальної кількості. У 2001 р. кожне четверте підприємство впроваджувало нові тех-нологічні процеси, а кожний третій із цих процесів був малові-дходним, ресурсозберігаючим або безвідходним (табл. 3.).
Таблиця 3.
КІЛЬКІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ,
ЩО ВПРОВАДЖУВАЛИ ІННОВАЦІЇ
Показники 1995 1998 1999 2000 2001
Усього У % до обстежених Усього У % до обстежених Усього У % до обстежених Усього У % до обстежених Усього У % до обстежених
Усього 2002 22,9 1503 15,1 1376 13,5 1491 14,8 1503 14,3
З них механіза-ція та автомати-зація виробниц-тва 251 2,9 185 1,8 166 1,6 174 1,7 189 1,8
Упроваджували нові технологіч-ні процеси 730 8,4 437 4,4 371 3,6 416 4,1 392 3,7
Маловідходні ресурсозбері-гаючі 297 3,4 170 1,7 162 1,6 172 1,7 160 1,5
Освоювали ви-робництво всіх видів продукції 1776 20,3 1365 13,7 1256 12,3 1372 13,7 1391 13,3
З них товарів народного спо-живання 1368 15,7 1040 10,4 949 9,3 995 9,9 982 9,4
Варто зазначити, що серед вивчених підприємств тільки 24,1 % проводили НДДКР, а в 1998 р. їх було близько 32 %. Ще менша їх кількість намагалась отримати об’єкти промислової власності (ОПВ) — 3,9 % від загальної кількості. А придбати нові засоби виробництва змогли лише 33 % інноваційно активних промисло-вих підприємства (табл. 4)
Таблиця 4
ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
ЗА НАПРЯМАМИ ПРОВЕДЕНИХ ІННОВАЦІЙ
Показники 1998 1999 2000 2001
Усього У % до кіль-кості під-при-ємств, що вели інно-ваційну дія-льність Усього У % до кіль-кості під-при-ємств, що вели інно-ваційну дія-льність Усього У % до кіль-кості під-при-ємств, що вели інно-ваційну дія-льність Усього У % до кіль-кості під-при-ємств, що вели інно-ваційну дія-льність
Вели інноваційну діяльність 1738  1808  1805  1697 
у тому числі
за напрямами
дослідження
і розробки 546 31,4 474 26,2 436 25,6 409 24,1
придбання прав на ОІВ — — — — 61 3,6 62 3,7
придбання без-патентних ліцен-зій, ноу-хау — — — — 54 3,2 66 3,9
придбання засо-бів виробництва 671 28,6 747 41,3 564 33,1 621 36,6
технологічна підготовка
виробництва — — — — 478 28,0 451 26,6
маркетинг,
реклама 569 32,7 609 33,7 438 25,7 443 26,1
Витрати на технологічні інновації становили майже 2,0 млрд грн у 2001 р. (табл. 5). Майже 60 % загальної суми інновацій-них витрат припадають на капітальні вкладення в технічне пере-оснащення виробництва: придбання машин, обладнання, устатку-вання тощо. Причому близько 84 % — це підприємства колективної форми власності. Частка витрат на дослідження та розробки в зага-льній сумі інноваційних витрат порівняно з попереднім періодом зменшилась майже на 7 %. Не збільшились кошти підприємств і на придбання прав на ОПВ, на технологічну підготовку виробництва, а лише дещо зросли засоби, вкладені в рекламу.
Таблиця 5
РОЗПОДІЛ ЗАГАЛЬНОГО ОБСЯГУ ВИТРАТ
ЗА НАПРЯМАМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Показники У % до загального
обсягу витрат
1999 2000 2001
Усього
У тому числі за напрямами: 100,0 100,0 100,0
дослідження і розробки 15,4 15,1 8,7
придбання прав на патенти, ліцензій на вико-ристання об’єктів промислової власності — 2,5 4,7
придбання безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій тощо — 1,6 1,6
придбання засобів виробництва 67,6 61,0 63,1
технологічна підготовка виробництва — 9,3 9,3
маркетинг, реклама 9,3 4,7 4,9
інші 7,7 5,8 4,7
Українська економіка входить у світовий ринок з високою пито-мою вагою морально і фізично спрацьованих основних засобів, які підлягають заміні в умовах жорсткої міжнародної конкуренції. Ви-робничі потужності, які придатні до виготовлення продукції, стано-влять 50 % і їхня частка продовжує знижуватися. Крім того, уведен-ня нових засобів праці становило близько 5 % вартості виробничих фондів. За таких темпів оновлення неможливо конкурувати на сві-тових товарних ринках. Вартість нематеріальних активів, які харак-теризують наукомісткість продукції, у вітчизняній економіці дорів-нює лише 1 % вартості основних фондів.
Технічний рівень виробництва та конкурентоспроможність віт-чизняних товарів залежать від розвитку внутрішнього ринку, об’єктів промислової власності, стану реєстрації договорів про передання прав на об’єкти промислової власності та ліцензійних договорів на їх використання. Так, у 2001 р. надійшло 1119 заявок про реєстрацію договорів, а зареєстровано 492 такі договори, з них 62 % — на знаки для товарів та послуг, 30 % — на винаходи та 8 % — на корисні моделі. Патенти мають бути ефективно ви-користані у виробництві, а фактично ці інтелектуальні активи ре-алізуються в межах 2 %. Крім того, аналіз кількості придбаних та переданих технічних досягнень за формами придбання та пере-дання показує різке зменшення придбання нових технологій за межами України з 1465 у 2000 р. до 314 у 2001 р. (табл. 6).
Таблиця 6
КІЛЬКІСТЬ ПРИДБАНИХ ТА ПЕРЕДАНИХ НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ
(ТЕХНІЧНИХ ДОСЯГНЕНЬ) В УКРАЇНІ ТА ЗА ЇЇ МЕЖАМИ
ЗА ФОРМАМИ ПРИДБАННЯ ТА ПЕРЕДАННЯ У 2000—2001 рр.
Показники Придбання
нових технологій Передання
нових технологій
в Україні за межами України в Україні за межами України
2000 2001 2000 2001 2000 2001 2000 2001
Усього 717 758 1465 314 7 9 — 1
У тому числі за фор-мами придбання (пере-дання) ліцензії на ви-користання ОІВ 21 14 5 20 5 3 — —
ноу-хау, угоди на при-дбання (передання) технологій тощо 251 191 875 11 1 4 — —
результати досліджень і розробок 115 237 2 3 — — — 1
одержання (передання) технологій у складі на-даних інвестицій 16 55 18 29 — — — —
лізинг 9 1 110 — — — — —
придбання (передання) устаткування 247 172 455 243 — — — —
інші 58 88 — 8 1 2 — —
Узагальнюючим показником результатів інноваційної діяльності є обсяг відвантаженої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції. У 2001 р. цей показник становив 6,8 %, що нижче ніж у попередньому періоді на 2,6 %. А за формою власності цей показник такий: 8,3 % — колективна, близько 4 % — інші фор-ми власності. Отже, можна зробити висновок, що масштаби іннова-ційної пропозиції не відповідають платоспроможному інвестицій-ному попиту. Якщо в 1990 р. за кількість впроваджених у виробництво винаходів економіка України була «відкинута» на 13 років назад, а на початку 1995 р. — ще на 17 років, то нинішні оцін-ки можуть вже становити 40—50 років [105].
Зростання конкурентоспроможності відбувається, перш за все, у галузях, які створюють більшу додану вартість. Проте тільки за останні роки питома вага машинобудування зменшилася з 31 % до 17 %. Розглянемо, які зміни відбулися в інноваційній діяльно-сті в машинобудівельному комплексі.
Останнім часом дещо активізувалась робота зі створення та освоєння виробництва нових видів техніки. Так, загальна кількість створених зразків нових типів машин, устаткування, апаратів, при-ладів та засобів автоматизації зросла на 8 % порівняно з 2000 р., але якщо порівняти цей показник з 1995 р., то спостерігаємо значне зниження — на 27 %. Відбулись зміни в кожній з окремих груп ма-шин та приладів: електронна техніка, засоби обчислювальної техні-ки, сільськогосподарські машини — кількість нововведень знизи-лась удвічі, медична техніка — утричі, верстати металорізальні — у п’ять разів. Спостерігається зростання лише в галузі металургійного устаткування: гірничошахтного — на 50 % та приладів електрови-мірювальних — на 70 %. Якщо розглянути цей показник у розрізі регіонів України, то лише в Автономній Республіці Крим та Івано-Франківській області спостерігається зростання, у інших облас-тях — спад. Зниження кількості нововведень є відповідною реакці-єю сфери науки на ті негативні процеси, що відбуваються в іннова-ційній діяльності. Це підтверджує і показник використання винаходів у нових виробах. Так, якщо в 1995 р. кількість зразків, в яких використані винаходи, становила 30 одиниць, то у 2001 р. — 29, а за приладами відповідно 9 і 3 одиниці. Знизилась і кількість використаних винаходів за цей період — з 49 до 44 у машинах і устаткуванні та з 15 до 5 — у приладах.
Тривалість створення нових видів виробів характеризує ефек-тивність інноваційного процесу. Так, тривалість створення нової техніки за останні п’ять років мала тенденцію до збільшення ви-робів, які створені протягом одного року. Зокрема, питома вага зразків машин і устаткування зросла на 27 %, приладів, засобів автоматизації — на 26 %. Відповідно знизилась питома вага нової техніки, що була створена протягом трьох-чотирьох років. Сере-дня тривалість створення зразків становила 1,6 року проти 2,0 у 1995 р. Значно коротше середній термін створення зразків устат-кування для гірничошахтної, електротехнічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової, харчової галузей промисловості, приладів та апаратури оптичної, фізичної.
Таблиця 7
ТЕХНІЧНИЙ РІВЕНЬ СТВОРЕНИХ ЗРАЗКІВ НОВИХ
ТИПІВ МАШИН УСТАТКУВАННЯ, АПАРАТІВ,
ПРИЛАДІВ ТА ЗАСОБІВ АВТОМАТИЗАЦІЇ
Роки
Створення зразків 1995 1998 1999 2000
Усього 498 268 266 335
У тому числі технічний рівень яких:
вищий рівня кращих вітчизняних і зарубіжних аналогів 3 7 2 3
у т. ч. % до загального підсумку 0,5 2,6 0,8 0,9
відповідає рівню кращих вітчиз-няних і зарубіжних аналогів 316 169 186 235
у т. ч. % до загального підсумку 63,6 63,1 69,9 70,1
нижчий рівня кращих вітчизняних і зарубіжних аналогів 4 2 2 4
у т. ч. % до загального підсумку 0,8 0,7 0,8 1,2
невизначений 175 90 76 93
у т. ч. % до загального підсумку 35,1 33,6 28,5 27,8
Щоб оцінити показник тривалості створення зразків нової техніки з погляду ефективності, варто розглянути технічний рі-вень нових зразків. Держкомстат України цей показник чомусь не наводить для аналізу у 2001 р., але для достові

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Проблема розвитку інноваційного процесу в Україні» з дисципліни «Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Оцінка і управління процентним ризиком
ФОРМИ ГРОШЕЙ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ
Вартість капіталу та інфляція
Технологічний процес розробки і просування сайтів
Технічні засоби захисту інформації


Категорія: Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації | Додав: koljan (28.02.2011)
Переглядів: 1633 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

там a-diplomus.com

led-usb.info

виниловый магнит рулон