It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 66
Гостей: 66
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Історія України » Історія України

Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
Внаслідок першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. Східна Галичина перейшла під владу Австрії. Віденський уряд створив Королівство Галичини і Лодомерії (Володимерії) з центром у Львові, що поділялось на 12 округів (дистриктів). Проте в ньому штучно об'єднувалися українські етнічні землі з частиною польських. Із 3,5 млн. населення краю українці складали 2,4 млн., але австрійські урядовці при вирішенні різноманітних питань перевагу надавали саме полякам.
У 1774 р. Австрія також захопила Буковину, а Закарпаття ще раніше було включене до Угорського королівства.
Наприкінці XVIII ст. в Австрійській імперії здійснювалися модернізаційні реформи Марії Терези та Йосифа ІІ, внаслідок яких було скасовано особисту залежність селян від поміщиків; сільським громадам надано право самоврядування; ліквідовано орден єзуїтів; зрівняно в правах релігійні конфесії; проголошено загальну середню освіту; дозволено навчання у початковій школі рідною мовою; забезпечувалося державне фінансування шкіл, відкрито Львівський університет та ін.
Проте реформи тривали недовго. Після смерті Йосифа ІІ модернізація припинилася, а соціально-економічне становище населення, особливо селян, було дуже важким. Українські землі стали колоніальним придатком промислово розвинутих центральних та західних провінцій імперії.
Сільське господарство залишалося основою економіки. Йшов процес обезземелення селян. Промисловість розвивалася слабко, виняток становила лише нафтовидобувна, де переважали іноземні інвестиції. Австрійська монархія надавала широкі привілеї місцевій панівній верхівці – польській шляхті, румунським та угорським поміщикам.
Криза феодально-кріпосницької системи, суперечливі риси розвитку капіталізму загострювали соціальні конфлікти. У першій половині XIX ст. набув нового розмаху опришківський рух у Прикарпатті (1810–1825 рр.; лідери - Ю.Оженюк, Д.Якимчук, П.Мельни-чук та ін.). 10 років на Буковині успішно діяв загін на чолі з Мироном Штолюком, а у 40-х рр. вибухнув селянський рух під проводом Лук'яна Кобилиці.
Розвиток капіталістичних відносин активізувався після революції 1848 р. Тоді було скасоване кріпацтво, прискореного розвитку набули фабрично-заводська, нафтодобувна промисловість, будівництво залізниць.
Напередодні Першої світової війни понад 90% експорту краю становила сировина. Посилилася соціальна диференціація, зросла еміграція західних українців на американський континент. До 1914 р. їх виїхало близько 1 млн. чол.
Під владою Росії.
Наприкінці ХVІІІ ст. до Російської імперії відійшли землі Правобережної України (Київщина, Волинь, Поділля, згодом Холмщина). Разом із раніше приєднаними Лівобережною й Південною Україною, у складі Росії знаходилося близько 4/5 усіх українських етнічних земель, на які поширювався загальноросійський адміністративний устрій із поділом на генерал-губернаторства, губернії та повіти.
Було створено 9 губерній, по три у кожній частині українських земель: на Лівобережжі – Харківська, Чернігівська, Полтавська (Малоросія); на Правобережжі – Київська, Подільська, Волинська (Південно-Західний край); на Півдні – Катеринославська, Херсонська, Таврійська (Новоросія), які підпорядковувались відповідно Малоросійському, Київському та Новоросійсько-Бесарабському генерал-губернаторам. Після Віденського конгресу 1815 р. до Російської імперії перейшли разом із Царством Польським споконвічні землі українців – Холмщина, Підляшшя, Посяння. У губерніях було засновано охоронні відділення (охранку) для виявлення й покарання політичних противників самодержавства.
У повітах, які входили до складу губерній, владу здійснювали справники. Цивільна влада спиралась на військову. Усе населення поділялось на стани, серед яких привілейованими були дворянство і духовенство; селяни були повністю безправними. Запроваджуючи загальноросійський адміністративний устрій, царизм не враховував специфічних особливостей окремих українських регіонів і не визначав точних меж губерній та повітів. Гостро відчувалася нестача кадрів. Через відсутність урядовців у місцевих судах справи не слухалися іноді протягом кількох місяців. Процвітали хабарництво і підкуп.
Найголовнішою особливістю соціально-економічного розвитку Наддніпрянської України першої половини XIX ст. був занепад феодально-кріпосницького ладу і розвиток капіталістичних відносин. У 1830–1840 рр. розпочався промисловий переворот, що завершився у 60–80-х рр. XIX століття. У 25 разів збільшились посівні площі Півдня внаслідок чорноморської колонізації.
Розвиток торгівлі активізував процес буржуазної модернізації. Із 4 тис. діючих в імперії ярмарків половина відбувалася на українських землях. Значного розвитку набув чумацький промисел. Чумаки щорічно перевозили 40 млн. пудів зерна, 8 млн. пудів солі та інші товари. Багаті чумаки ставали підприємцями.
Залишки феодально-кріпосницької системи загострювали соціальні суперечності. Серед масових виступів селян відзначимо повстання у с. Турбаях у 1789–1793 рр. на Полтавщині. На Поділлі у 1813–1835 рр. здійснив близько 1000 нападів на панські маєтки Устим Кармелюк. У 1855 р. вибухнула “Київська козаччина” (рух охопив понад 400 сіл, у ньому брало участь 180 тис. чол.); у 1856 р. розпочався “похід у Таврію за волею” (понад 75 тис. чол.) та ін.
У 60–70-х роках XIX ст. царизм змушений був піти на проведення буржуазних реформ. У 1861 р. було ліквідоване кріпосне право, у 1864 р. проведено земську, судову та освітянську реформи. З 1870 р. у містах вводилось самоврядування. Здійснено реформи в галузі збройних сил та ін.
Незважаючи на свою обмеженість, непослідовність та половинчатість, реформи сприяли економічному розвитку українських земель, перетворенню їх в індустріальну базу імперії. У Донбасі видобувалося понад 70% усього вугілля імперії, а напередодні І Світової війни українські землі забезпечували понад 25% загальноімперського прибутку. Відбувалася концентрація виробництва та капіталу, виникали монопольні об’єднання, розгорталося залізничне будівництво. Разом з тим, підприємства, що виробляли готову продукцію, становили лише 15%, решта ж тільки готували сировину, складові частини, вузли. Закладені у ті роки диспропорції в територіальному розташуванні виробничих сил не тільки не були подолані за радянських часів, а ще більше поглибилися.
Українці залишались селянською нацією. Понад 90% етнічних українців проживали у селах. За переписом 1897 р. серед міських жителів 9 губерній українці становили лише третину – 33%. Переважну більшість міщан складали іноземці: росіяни, євреї, німці, поляки та ін.
Столипінська аграрна реформа. Одним із наслідків реформи 1861 р. стала втрата українськими селянами понад 15% загальної площі кращої землі, що була раніше в їх користуванні та обтяження селянських дворів непомірними поборами (викупними платежами, подушним і поземельним податком тощо) і натуральними повинностями. Правда, на Правобережжі уряд надав селянам землі на 18% більше, але за вищою ціною.
Непослідовність і незавершеність реформ 60-70-х років та різниця в соціально-економічному розвитку регіонів України в складі Російської імперії сприяли переходу головного, - або аграрного, сектора економіки на капіталістичний лад як пруським (уповільненим), так і американським (прискореним) шляхом розвитку.
Аграрна реформа, започаткована у 1906 р. указами міністра внутрішніх справ П.Столипіна, сприяла подальшому зміцненню капіталістичних відносин. Основними напрямками реформування були визначені вихід селян із общини та переселення. Вийшовши з общини, селяни запроваджували своє господарство на окремих землях (відрубах, або хуторах) і ставали приватними землевласниками. Крім того, значна частина селян переїздила на незаселені землі Російської імперії – у Сибір, Казахстан, на Далекий Схід та ін. Протягом 1906–1913 рр. емігрувало 1.2 млн. осіб, але близько 25% із них повернулось. Внаслідок реформи із земельних громад вийшло 25% дворів, 50% селянських дворів перейшли у приватну власність.
На початку XX ст. українські землі давали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи. Ці землі давали Росії 80% цукру та багато іншої продукції.
Відбувався прискорений процес обезземелення та соціальної диференціації на селі. У 1914 р. налічувалось 2 млн. малоземельних селян, їх наділ становив 2 десятини, а 50% із них не мали ні коня, ні корови. Українське село перебувало у постійному соціальному напруженні.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток» з дисципліни «Історія України»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Етапи процесу кредитування
Аналогові стільникові мережі
Стандарти пейджингового зв’язку
Звіт про прибутки та збитки
Аудит товарів


Категорія: Історія України | Додав: koljan (20.01.2013)
Переглядів: 677 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

Наш популярный блог с информацией про подтяжка груди www.plasticsurgery.com.ua
посмотреть biceps-ua.com

www.budmagazin.com.ua