It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 76
Гостей: 76
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Економіка світова » Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації

Роль інтелектуально-інформаційних послуг в забезпеченні конкурентних переваг
Протягом останніх тридцяти років ХХ століття чітко виокремилася одна із головних закономірностей суспільного розвитку — випереджальний розвиток сфери послуг у порівнянні із матеріальним виробництвом. Власне, в галузях послуг формуються ключові фактори підвищення конкурентоспроможності країни, а саме — застосування результатів новітніх досягнень у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) та інтелектуалізація праці, що передусім, зумовлено такими чинниками:
— інформація стає одним із найважливіших факторів виробництва;
― швидке поширення інформації при низьких витратах і можливість скорочення інформаційного розриву як в середині країни так і в міжнародній системі;
― технології та засоби поповнення, нагромадження, передачі, обробки й використання інформації є також засобами для створення нових товарів;
― інформаційні технології призвели до появи електронних торговельних операцій та нового глобального ринку, який відкриває широкі можливості для підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання завдяки розширенню потенційних споживачів та багато іншого.
Сучасний світ переживає нову інформаційно-технологічну революцію в основі якої лежать наступні чинники:
― збільшення потужності обчислювальної техніки та зниження її ціни;
― зниження вартості передачі інформації;
― інтеграція обчислення та телезв’язку.
Так, за останні чверть століття потужність обчислювальної техніки в розрахунку на один вкладений долар зросла майже в 10000 разів. У період із 1987 по 1994 роки вартість комп’ютерів зменшувалась на 10—12 % щорічно, у наступні сім років зменшення вартості досягло вже 25—26 % на рік. Внаслідок технічного поступу й ефекту масштабу у виробництві мікросхем витрати постійно знижуються. Завдяки появі оптоволоконних ліній зв’язку, безпровідних технологій, вартість передачі інформації знизилася за цей час приблизно в 10 000 разів. Це дало можливість знизити собівартість послуг споживачам.
Цифрові технології уможливили інтегрування телекомунікаційної і обчислювальної галузі та поєднати сегменти інформатики для забезпечення послуг щодо обробки мови, тексту, вигляду даних та інформації (рис. 3.6).


Рис. 3.6. Інтеграція в секторі телекомунікацій [90, с. 79]
Наскільки поширеними стали ІКТ, можна визначитися за кількістю осіб, які користуються послугами Інтернет, наявністю персональних комп’ютерів і засобів мобільного зв’язку, витратами на інформаційні й комунікаційні технології тощо. Саме вони є свідченням кількісних змін поширення інформаційних технологій у галузях економіки (табл. 3.5)
Інвестування в ІКТ протягом останніх десяти років зростали й були найвищими у високо розвинутих країнах — ключових інноваторів та лідерів у світовій конкурентоспроможності. Так, інвестиції в устаткування інформаційних технологій та програмне забезпечення збільшувались і в таких країнах як Швеція, Швейцарія, Австралія, склавши близько 11 % ВВП у 2001 р. Згідно зі статистичними даними Всесвітнього Банку, лідирують за обсягом витрат на ІКТ на душу населення Швейцарія, Японія та США. За ними йдуть Данія, Швеція, Нідерланди, Великобританія, а також нові індустріальні країни — Сінгапур, Гонконг та інші країни ЄС.
Фахівці стверджують, що дані, які стосуються тільки домашніх господарств, не відображають застосування ІКТ у бізнесі, де спрацьовує ефект підвищення продуктивності.
На мікрорівні європейські держави загалом відстають від США щодо витрат на ІКТ, персональні комп’ютери та експлуатацію мережі Інтернет. Тому макроекономічний ефект нової економіки в Європі суттєво відрізняється від макроекономічного ефекту в США. Згідно з макроекономічними показниками (темпи макроекономічного приросту і темпами приросту продуктивності праці), значні витрати на ІКТ зумовили значне зростання економіки США [66, с. 28]. За оцінками американських фахівців, індустрія інформаційних технологій забезпечує близько третини всього економічного зростання американської економіки. Економічне зростання на інноваційній основі є однією із передумов високої міжнародної конкурентоспроможності держави.
Проаналізуємо, як впливають інформаційно-комунікаційні технології на зростання продуктивності праці за годину — основного показника конкурентоспроможності країн ЄС. Як відомо, науково-технічна сфера досліджується сучасними фахівцями [49, 51, 16] у тісному взаємозв’язку із соціально-економічним середовищем (розвитком освіти, збільшенням фундаментальних досліджень, прикладних розробок та інше). Починаючи із певного рівня інноваційного потенціалу науково-технічний розвиток, вони розглядають як функцію витрат економічних ресурсів:
Y = F(P1, P2 …. Pn), (3.1),
де P1 …. Pn — витрати ресурсів.
Таблиця 3.5
РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У КРАЇНАХ КЛЮЧОВИХ ІННОВАТОРІВ у 2001 році [87]
Країни Телебачення Персональні комп’ютери Інтернет Витрати на інформаційні
та комунікаційні
технології

Середньомісячні витрати

на 1 тис.
населення абоненти каб. телеб. на 1 тис. нас. на 1 тис.
населення в освітніх закладах тис. користувачів витрати провайдерів, дол. США телефонні витрати користувачів, дол. США кількість надійних серверів у % ВВП 2001 рік на душу населення, тис. дол. США 2001 рік
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
США 835 256,8 625 16.322594 142,823 5 3,53 78126 7,9 2,924
Японія 731 147,4 348,8 2172000 55,93 17 27,67 5153 9,6 3,256
Швеція 965 224,5 561,2 548698 4,60 2 21,35 1033 11,3 2,804
Швейцарія 551 370,0 540,2 175431 2,223 18 30,87 1079 10,2 3,618
Ізраїль 335 185,0 245,9 — 1,800 11 0,18 30,1 7,4 —
Фінляндія 678 192,5 423,5 205032 2,235 9 10,62 498 7,7 1,938
Німеччина 586 264,5 382,2 1054871 30,300 13 — 5156 7,9 1,880
Канада 700 267,9 459,9 1019436 13,500 12 — 5055 8,7 1,960
Сінгапур 300 73,1 508,3 150702 1,500 15 0,12 525 9,9 2,110
Нідерланди 553 392,4 428,4 773332 7,900 23 16,40 798 9,3 2,327
Данія 857 200,9 540,3 154797 2,900 21 — 396 9,3 2,912
Корея 363 182,5 256,5 610724 24,380 8 — 345 7,4 0,676
Бельгія 543 370,0 232,8 193997 3,200 23 27,52 342 8,1 1,870
Франція 632 546,0 337,0 896621 15,653 20 — 1641 9,1 2,048
Австрія 542 147,4 335,4 149243 2,600 23 17,21 669 7,2 1,764
Великобританія 950 641,0 366,2 1824106 2400 14 — 64467 9,7 2,319
Австралія 731 722,0 515,8 106794 7,200 13 2,60 3422 10,7 1,938
Нова Зеландія 557 7,1 392,6 195483 1,092 11 — 609 14,4 1,835
Ірландія 399 159,4 390,7 60008 0,895 21 16,45 350 6,2 1,704
Гонконг 504 83,8 386,6 166388 2,601 18 — 538 8,7 2,110
Італія 494 1,4 194,8 852612 16,400 23 17,62 1041 5,7 1,117

Так, залежність Кобба-Дугласа демонструє вплив науково-технічного прогресу на виробництво як
, (3.2)
де е — основа натурального логарифма,
ν — постійна величина, яка характеризує теми розвитку промисловості,
t — показник часу,
а — коефіцієнт еластичності розширення масштабів виробництва,
К — капітал,
L — праця.
Відповідно до теорії економічного зростання Р. Солоу фактори, які впливають на процес економічного зростання, можна розглянути як
. (3.3),
де ВВП — реальний валовий внутрішній продукт; ∆ — приріст параметрів; А — загальний фактор продуктивності (total factor productivity), який характеризує технічний прогрес; ∆К/К — нагромадження капіталу; ∆ L/L(1–α) — збільшення кількості робочої сили; α — постійна частка фактора капіталу.
Згідно з цією функцією зміна загального фактора продуктивності відбиває внесок зміни продуктивності факторів К і L у темпах приросту національного прибутку.
Варто відмітити, що протягом останньої чверті минулого сторіччя у високорозвинених країнах світу проявилися нові тенденції економічного розвитку, які поставили на порядок денний питання щодо практичної адекватності та методологічної ефективності використання традиційних підходів представленого вище неокласичного аналізу. Починаючи із 80-х років, загальний фактор продуктивності, який став стандартним статистичним індикатором, для більшості промислово розвинутих країн почав характеризуватися малими і, навіть, від’ємними числами. Все це відбувалося на тлі бурхливого впровадження нових технологій, перш за все інформаційних, та динамічного зростання цих країн. В економічній теорії зазначене явище отримало назву «парадокс продуктивності». Пояснення цього феномену стали неможливі на ґрунті екзогенного аналізу технологічних змін у неокласичних моделях економічного зростання*.
Тому в роботах Д. Йоргенсона та З. Гайліча [71] на основі моделі Солоу зроблена спроба оцінити вплив інформаційних технологій у зв’язку із економічним зростанням. Аналогічні дослідження проводились і у роботах Олайне Д., Сайчел Т., Шреєра, та інших [66]. Такий розрахунок було здійснено і дослідниками Європейського Союзу та опубліковано в Доповіді з конкурентоспроможності у 2003 р. Попередні видання Доповіді припускали, що інвестиції і дифузія інформаційно-комунікаційних технологій відіграють важливе значення у підвищенні продуктивності праці США та країн ЄС. А результати останнього звіту акцентували особливу увагу на зростання впливу інформаційно-комунікаційних технологій на підвищення годинної продуктивності праці (Yt) згідно формули (3.1) як
Yt = F(Kt, Lt, At), (3.4),
де Kt — капітал сфери послуг
Lt — фактор праці сфери послуг.
Зробивши ряд перетворень в роботі [Халтен] отримано наступний результат:
, (3.5),
де відповідно частки праці і капіталу доданій вартості за період часу t i t – 1.
Вклад кожного фактору призводить до зростання продуктивності праці. Еволюція змін в якості факторів уможливлює відстеження впливу складових капіталу — нових технологій, традиційних технологій і праці кваліфікації працівників тощо.


Відповідно j — види капіталу та l — типи праці.
Підставивши у рівняння (5) вирази:
та ,
де Ht — це загальний відпрацьований час, тоді отримаємо
∆ln Yt = Vk,t ∆ln kt + Ve,t (∆ ln Lt – ∆ln Ht) + ∆ln At . (3.6)
Таким чином, на зростання продуктивності праці впливають наступні фактори:
капітал, що сприяє підвищенню якості праці, котре складається як з нових технологій, так і традиційних;
зміни в якості роботи, що визначається різницею між показником зростання праці і годинної продуктивності праці;
зростання загального фактора продуктивності.
Розрахунки продуктивності праці за годину представлені в Доповіді з конкурентоспроможності 2003 р. показали, що у 1990—1995 рр. цей показник в ЄС був більший за відповідний у США, але ситуація змінилася, і все за період 1996—2001 рр, щорічний приріст продуктивності в США перевищував ЄС на одну третю відсотка (табл. 3.6).

Таблиця 3.6
ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
ЗА ГОДИНУ РОБОТИ В ЄС ТА США (%) [66, с. 37]
Показники 1990—1995 1995—2001
ЄС США Відхилення (+) ЄС США Відхилення (+)
Зростання продуктивності праці в тому числі: 2,42 1,13 1,29 1,39 1,69 – 0.30
Капітал нагромаджений (у «нову економік») 1,89 1,03 0,86 1,18 1,28 – 0.10
— інформаційно-комунікаційні технології 0,22 0,32 – 0,10 0,34 0,57 – 0,23
— офісне і комп’ютерне обладнання 0,09 0,15 – 0,06 0,18 0,25 – 0,07
— комунікаційне обладнання 0,05 0,05 0,00 0,09 0,14 – 0,05
Програмне забезпечення 0,06 0,12 – 0,06 0,08 0,18 – 0,10
Інший капітал 1,67 0,71 0,96 0,84 0,71 0,13
Загальний фактор продуктивності 0,54 0,10 0,44 0,21 0,41 – 0,21

Однак вплив фактора капіталу в ІКТ та програмного забезпечення перевищував аналогічний по ЄС і зростав у 1995—2001 рр. Якщо в першій половині 1990-х капітал ІКТ впливав на годинну продуктивність праці на рівні 0,32 % у США, то а 1995—2001 рр., відповідно, — 0,57 % проти 0,34 % у ЄС. І як наслідок — зростання годинної продуктивності праці в середньому на 1,7 % та усіх факторів, які зумовили це зростання. Лише по фактору інвестицій у неінформаційні технології ЄС перевищував США на 0,13 відсоткових пункти.
Якщо розглянути ці показники по країнах членах ЄС, то вплив інвестицій в ІКТ був найвищим (1995—2001 рр.) в Ірландії, Фінляндії та Швеції, а найнижчий — у Португалії, Іспанії та Німеччині (табл. 3.7).

Таблиця 3.7
ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ
ПРАЦІ ЗА ГОДИНУ РОБОТИ В ЄС (%) [66, с. 56]
Країни Інформаційно-комунікаційні інвестиції Не інформаційні технології Загальний фактор продуктивності Продуктивність праці
1990—1995 1995—2001 1990—1995 1995—2001 1990—1995 1995—2001 1990—1995 1995—2001
Фінляндія 0,23 0,58 1,22 – 0,02 1,29 2,12 2,73 2,68
Ірландія 0,25 0,66 0,97 1,89 2,29 2,84 3,51 5,39
Австрія 0,16 0,26 1,44 1,40 0,14 0,91 1,74 2,57
Франція 0,12 0,21 1,33 0,64 – 0,04 0,80 – 1,42 1,65
Швеція 0,28 0,53 1,33 0,65 0,46 0,54 1,87 1,72
Нідерланди 0,19 0,33 0,89 0,38 0,01 – 0,03 1,07 0,67
Данія 0,35 0,48 1,35 1,57 0,67 – 0,40 2,37 1,66
Великобританія 0,29 0,52 1,54 0,98 0,77 0,05 2,61 1,54
Португалія 0,25 0,26 2,21 1,51 0,92 0,24 3,38 2,02
Німеччина 0,23 0,28 1,71 0,86 1,47 0,63 3,41 1,77
Італія 0,23 0,35 1,40 0,92 0,65 – 0,24 2,28 1,03
Іспанія 0,10 0,12 1,76 0,32 0,38 – 0,92 2,24 – 0,47

Якщо до 1995 р. країни ЄС зближували швидкими темпами щодо рівня американської продуктивності праці, то за останні роки розрив збільшився (зріс і серед країн членів ЄС). У 2002 р. середня продуктивність праці за годину у ЄС була на 13 % нижчою ніж у США. В той же час у Люксембурзі, Бельгії та Франції продуктивність праці вища в порівнянні зі США, а Ірландія, Нідерланди та Італія мають однакову продуктивність зі США.
Таблиця 3.8
РЕЙТИНГ КРАЇН З МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
ПО ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІЙ СКЛАДОВІЙ
Країни 2002 рік 2003 рік
Загальна
оцінка Кількісна
оцінка Показники опитувань Загальна
оцінка Кількісна
оцінка Показники опитувань
Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
США 4 6,09 5 6,42 8 5,43 5 6,16 5 6,50 6 5,48
Японія 17 5,50 15 5,94 25 4,61 18 5,63 18 5,98 17 4,94
Тайвань 10 5,86 13 6,06 6 5,45 7 6,01 10 6,35 8 5,30
Швеція 1 6,29 1 6,71 5 5,46 3 6,28 1 6,76 9 5,32
Швейцарія 9 5,87 8 6,28 12 5,04 12 5,87 9 6,35 20 4,89
Ізраїль 15 5,61 21 5,54 3 5,74 21 5,54 21 5,81 16 4,99
Фінляндія 3 6,19 6 6,34 1 5,87 2 6,29 6 6,48 2 5,90
Німеччина 16 5,51 16 5,80 16 4,92 17 5,71 16 6,11 19 4,89
Канада 11 5,83 14 5,99 4 5,50 13 5,85 14 6,15 10 5,26
Сінгапур 5 6,02 10 6,13 2 5,79 6 6,14 12 6,21 1 5,99
Нідерланди 12 5,77 9 6,25 20 4,82 15 5,82 8 6,39 27 4,69
Люксембург — — — — — — 10 5,92 7 6,43 18 4,90
Данія 7 5,94 4 6,45 18 4,91 4 6,25 3 6,62 5 5,52
Корея 19 5,40 25 5,38 7 5,45 11 5,88 17 5,98 3 5,68
Закінчення табл. 3.8
Країни 2002 рік 2003 рік
Загальна
оцінка Кількісна
оцінка Показники опитувань Загальна
оцінка Кількісна
оцінка Показники опитувань
Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка Рейтинг Оцінка
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
Бельгія 20 5,38 19 5,68 22 4,78 25 5,29 23 5, 76 33 4,34
Франція 25 5,09 26 5,36 29 4,56 23 5,42 24 5,74 23 4,77
Австрія 18 5,48 18 5,74 14 4,95 22 5,51 20 5,90 26 4,73
Великобританія 13 5,71 11 6,08 13 4,99 16 5,81 15 6,15 13 5,15
Норвегія 8 5,93 3 6,66 32 4,48 9 5,93 4 6,52 24 4,76
Ісландія 2 6,27 2 6,71 9 5,40 1 6,32 2 6,71 4 5,53
Австралія 14 5,70 12 6,07 15 4,95 14 5,84 13 6,19 14 5,15
Нова Зеландія 21 5,37 17 5,76 28 4,60 19 5,58 19 5,97 22 4,80
Ірландія 22 5,33 20 5,64 23 4,71 27 5,26 22 5,79 39 4,20
Гонконг 6 5,97 7 6,34 11 5,24 8 5,94 11 6,33 12 5,15
Італія 27 4,94 24 5,38 38 4,05 28 5,14 27 5,59 38 4,22
Естонія 23 5,18 27 5,13 10 5,28 20 5,55 26 5,60 7 5,44
Мальта — — — — — — 24 5,37 28 5,52 15 5,08
Джерело: складено за [87]
За оцінками технологічної конкурентоспроможності ВЕФ у 2003 році однією із найважливіших її складових був індекс інформаційно-комунікаційних технологій (табл. 3.8). Як видно із таблиці, лідери щодо згаданого фактора міжнародної конкурентоспроможності — Ісландія, Фінляндія, Швеція, Данія та США. Якщо ж розглянути розрахунок цього показника відповідно до статистичних даних, то лідерами є Швеція, Ісландія та Данія, а щодо даних опитувань, то найвищий рейтинг мають Сінгапур, Фінляндія та Корея, а Ісландія та США перебувають на 4-му та 5-му місцях.
Варто підкреслити, що серед постсоціалістичних країн стосовно індексу ІКТ найвище 20-те місце посідає Естонія, котра обігнала такі високорозвинені країни, як Австрія, Франція, Бельгія. Хоча за статистичними даними ця країна займає 26-те місце, однак за даними обстежень — 7-ме. Україна має вдвічі нижчу оцінку, ніж високорозвинені країни світу, тому й посідає 70-те місце у 2003 році серед 102-х країн світу.
У цьому контексті інтелектуальний капітал становить основу економічного потенціалу будь-якої країни. У разі його відсутності держави втрачатимуть свої конкурентні переваги на міжнародній арені. Адже інформаційні технології можуть розвиватись лише у середовищі, де є високий науково-освітній, інформаційний потенціал.
Перехід розвинутих країн до конкурентних переваг інноваційного характеру знайшов відображення в сучасних поглядах на національну конкурентоспроможність, в яких підкреслюється пріоритет високої продуктивності та відповідного рівня життя громадян, а основним фактором економічного зростання виступає інтелект, знання, компетенції. Формування елементів людського капіталу відбувається в межах складного комплексу взаємопов’язаних виробничих, освітніх і дослідницьких структур. Для відтворення людського капіталу, який включає інженерів, учених, висококваліфікованих спеціалістів, крім матеріальної бази, необхідні й технології передання досвіду, знань, інтенсивного обміну інформацією, отримання освіти впродовж усього життя.
Звісно, що витрати на освіту, професійну підготовку, підвищення кваліфікації персоналу, оздоровлення розглядають як інвестиції в людський капітал, які дають змогу підвищувати конкурентоспроможність трудових ресурсів основного елементу в «економіці знань» та є основним фактором економічного зростання. Людський капітал у ширшому значенні трактується як розумові здібності, що розвиваються внаслідок освіти та створення для цього належних умов життя. Витрати на освіту є однією із найважливіших складових інвестування у людський капітал. Не випадково ЮНЕСКО проголосили ХХІ століття «Ерою освіти». Інформаційна революція зміщує пріоритети на розвиток і підтримку сфери освіти.
Інтелект експерти розглядають як основний ресурс, рушійну силу розвитку економіки, що базується на знаннях. Світовий Банк та інші міжнародні організації досліджують основні риси економіки знань та фактори, які впливають на пришвидшення зростання. Так, у звіті Світового Банку за 1998/1999 рр. «Знання для розвитку» основна увага приділена наступним складовим економіки знань: інформаційній інфраструктурі, інституціям, інноваціям та освіті. Світовим Банком, встановлено, що країни можуть значно пришвидшити темпи зростання економіки за рахунок підвищення рівня освіти, забезпечення відкритості у міжнародній торгівлі та створення інфраструктури телекомунікацій. Отже, освітній рівень визначає спроможність населення застосовувати знання, поповнювати його та підвищувати; відкритість, по відношенню до торгівлі пов’язану із трансфером технологічних знань, можливістю отримати доступ до світової технології через товари чи послуги (рис. 3.7).

Рис. 3.7. Вплив освіти, лібералізації торгівлі,
інформаційних технологій на економічне зростання [90, с. 33]
Тому, згідно розрахунків, високий рівень освіти, відкритість економіки та розвинута інформаційна інфраструктура забезпечують збільшення ВВП на душу населення (за рік) майже на 4%. Однак очевидним є те, що освіта без сприйнятливості до інновацій та поповнення знань не зумовлює економічного зростання. Стає зрозумілим, що постіндустріальне суспільство — це суспільство знань, де засобом підвищення добробуту населення будь-якої країни стають знання, отримані завдяки безперешкодному доступу до інформації і вмінню з нею працювати. В зв’язку з цим, система підготовки кваліфікованих кадрів набуває стратегічного значення та стає інструментом забезпечення високої міжнародної конкурентоспроможності країни.
За сучасних умов належну кваліфікацію може забезпечити така система освіти, яка враховує процеси глобалізації, нові форми навчання, які виникли на базі використання інформаційних технологій. Так, реалії постіндустріального суспільства змусили американський уряд переглянути свою політику невтручання в систему освіти, яка передбачала:
підвищення стандартів освіти, їх адаптація до вимог інформаційного суспільства;
забезпечення шкіл необхідним обладнанням, включаючи їх під»єднання до Інтернету, розвиток сучасних методів навчання;
цільова підтримка шкіл у депресивних регіонах;
підготовка і перепідготовка викладацького складу;
скорочення учнів у початкових класах;
розширення можливостей для випусників шкіл у програмному навчанні та багато іншого.
Прийняття низку програм і законів в сфері освіти дозволило США вже до початку 2000 р. 95 % шкіл і 63 % класних кімнат підключити до Інтернету. Не випадково приріст засобів на підтримку тільки шкільної освіти зріс у США в 2002 році майже на 12 %. Це найбільший приріст серед усіх міністерств і відомств федерального уряду. «Ні одна дитина не виявиться забутою» — такий мотив освітньої бюджетної політики адміністрації Дж. Буша [15, с. 51]. Поряд із цим, значна увага приділяється перепідготовці робітників у спеціальних закладах, де навчають новітнім професіям.
Однак, як було вже зазначено, освітні ініціативи повинні поєднуватись із інноваційною сприйнятливістю економіки країни. Аналіз американського досвіду у становленні конкурентоспроможного суспільства (1980—1990 рр.) показав, що інноваційна спроможність пов’язана не стільки із науковою діяльністю, як зі станом інженерної системи країни, що включає розробку нової продукції, організацію виробництва та її комерціалізацію. Тому був піднятий престиж цієї професії, посилилась підготовка інженерів, починаючи з викладання науково-технічних дисциплін у середніх школах і до аспірантури у ВНЗ. Це дало значний поштовх у створенні нових товарів і послуг, технічної творчості та підвищенні інноваційної діяльності в суспільстві.
Прикладом реформування вищої освіти слугує створення міністрами освіти європейських країн спільного простору освіти (м. Болонья, Італія), основною метою якого є значне підвищення якості навчання й поглиблення наукової співпраці та координації. Наслідком Болонської концепції освіти має стати підготовка конкурентоспроможних трудових ресурсів, здатних працевлаштуватися за умов глобалізації. Звісно, для цього країнами-членами ЄС виділяються значні фінансові засоби. Найвищий рівень витрат на освіту в Швеції — 7,7 % ВНП, Данії — 6,2 % ВНП та Фінляндія — 6,2 % ВНП. Найнижчий — у Греції, однак цей рівень набагато перевищує ті суми які витрачаються на вищу освіту в Україні [67, с. 26].
Отже, країни Західної Європи, Євросоюз, США та інші країни ОЄСР взяли у ХХ ст. курс на підвищення ефективності інноваційної діяльності. Це буде сприяти посиленню їх конкурентних позицій на світових ринках високотехнологічних товарів та зростання і утримання конкурентоспроможності.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль інтелектуально-інформаційних послуг в забезпеченні конкурентних переваг» з дисципліни «Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ
ПЛАНУВАННЯ, СТАДІЇ ТА ПРОЦЕДУРИ АУДИТУ
Задача о железном пруте
Наголос
Поточний стан об'єкту «Укриття» на ЧАЕС


Категорія: Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації | Додав: koljan (22.09.2012)
Переглядів: 692 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines