It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 28
Гостей: 28
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Економіка праці » Управління трудовим потенціалом

Предмет, метод, завдання та необхідність вивчення запропонованої дисципліни
Напередодні XXI століття наша країна почала перехід до ринкової економіки, до ринкового господарського механізму. Багато проблем, таким чином, доводиться вирішувати вперше. Відійшовши від адміністративно-командної системи в економіці й суспільстві, ми тим самим створили лише передумови для ринкового господарства, становлення якого не може відбутися відразу.
Історичний розвиток ринкового господарства відбувався як природний процес, що багато в чому визначав економічний і соціальний прогрес розвитку людства. Зародження ринкових відносин почалося ще при розкладанні первіснообщинного ладу. Але свого розквіту товарно-грошові відносини досягли при капіталізмі. У капіталістичному суспільстві "ринкове" виховання людини починається, можна сказати, з моменту її народження.
Динамічний характер соціально-економічних явищ і процесів породжує цілий ряд суміжних проблем, що є предметом дослідження різних дисциплін, але принципове вирішення їх можливе лише при умові цілісного розгляду. До числа таких актуальних проблем відносяться і проблеми формування, розподілу й використання головної продуктивної сили суспільства – трудових ресурсів.
Як уже підкреслювалось, у наш час ці проблеми вивчаються рядом дисциплін. Знання вже вивчених курсів ("Політекономія", "Макроекономіка", "Мікроекономіка", "Розміщення продуктивних сил", "Соціологія", "Охорона праці" та ін.) дозволяють, з одного боку, освоїти теоретичні й практичні положення дисципліни "Управління трудовим потенціалом», з другого – даний курс є базовим, першим щаблем у циклі професійно-орієнтовних дисциплін за спеціальністю, тому він знайде подальший розвиток і продовження в ряді інших дисциплін, передбачених навчальним планом ("Економіка підприємства", "Організація праці", "Нормування праці", "Управління персоналом", "Ринок праці" і т. д.).
Комплексне вивчення соціально-економічних проблем регулювання процесів відтворення й використання трудових ресурсів на макроекономічному рівні потребує виконання таких основних завдань:
сформувати стійкі знання теорії управління трудовими ресурсами;
сформувати вміння та навички самостійно розробляти заходи щодо вдосконалення системи управління трудовим потенціалом, регулювання зайнятості, вдосконалення планування ресурсів праці, підвищення ефективності використання трудового потенціалу.
Люди є найціннішими ресурсами і підприємства, і країни, тому основою управління будь-якою економічною системою повинно бути управління трудовим потенціалом. Такий зміст визначається соціальними відносинами, обсягами виробництва, технологією й іншими факторами. У масштабах економіки країни управління трудовим потенціалом спрямоване переважно на регулювання зайнятості, умов і оплати праці, забезпечення ділових взаємин між роботодавцями й найманими робітниками, на підвищення кваліфікації працездатного населення, розробку законодавства у сфері праці, зайнятості й соціальних відносин.
Сутність поняття “трудовий потенціал” означає сучасні та майбутні трудові можливості, що характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками.
Ефективне управління трудовим потенціалом передбачає визначення чисельності населення, його складу за віком і статтю, демографічної ситуації, спеціалізації виробництва, структури зайнятості, усього комплексу регіональних умов розвитку трудового потенціалу.
Об’єктом управління трудовим потенціалом є суспільні відносини – їх формування, розподіл, перерозподіл та використання.
Суб’єктом управління трудовим потенціалом є держава, профспілки, трудові колективи.
Метою управління трудовим потенціалом є сукупність взаємозв’язаних суспільних і особистих інтересів громадян, спрямованих на задоволення потреби у праці та ефективному використанні.
Методами управління трудовим потенціалом є:
економічні методи;
методи матеріального стимулювання;
адміністративні методи;
соціально-психологічні методи;
правові методи.
На підприємстві найважливішими завданнями управління трудовим потенціалом є: визначення потреби в працівниках, виходячи зі стратегії діяльності фірми; аналіз ринку праці й управління зайнятістю; відбір і адаптація персоналу; планування кар'єри співробітників фірми; забезпечення раціональних умов праці; організація трудових процесів, аналіз витрат і результатів, тип праці; розробка систем мотивації трудової діяльності; обґрунтування структури доходів, ступеня їхньої диференціації, проектування систем оплати праці; організація винахідницької й раціоналізаторської діяльності; участь у проведенні тарифних переговорів між представниками роботодавців і найманих робітників; рішення етичних проблем праці; управління конфліктами; профілактика дивіантної поведінки.
Викликає інтерес той факт, що в промисловості України більше половини співробітників служб управління персоналом до останнього часу зайняті нормуванням і оплатою праці. У системах же управління людськими ресурсами фірм США, наприклад, основна увага приділяється відбору, адаптації й оцінці персоналу. При цьому на відбір одного менеджера вищого рівня затрачається 32 тис. дол., середнього рівня – 8 тис. дол., бухгалтера – 10 тис. дол., інженера – 8 тис. дол., секретаря – 2 тис. дол.
Раціональне використання трудових ресурсів припускає досягнення двох взаємозалежних цілей: створення сприятливих умов праці й розвитку здатностей людини в процесі трудової діяльності; підвищення ефективності виробництва.
Під якістю життя звичайно розуміють умови людського існування: забезпеченість матеріальними благами (їжею, одягом, житлом), безпека, доступність медичної допомоги, можливість одержання освіти й розвитку здібностей, стан природного середовища, соціальні відносини в суспільстві, включаючи волю вираження думок і вплив громадян на політичні рішення.
Різні аспекти якості життя обговорюються у світовій філософській, соціологічній і економічній літературі протягом останніх двох сторіч.
Для наукового аналізу якості життя насамперед варто враховувати, що якість будь-якого об'єкта або процесу може бути встановлена тільки стосовно деякого еталона, що визначається нормами, стандартами, правилами, звичаями, традиціями. Зокрема, якість продукції характеризується ступенем відповідності параметрів виробу затвердженим стандартам, технічним умовам, договорам.
Таким чином, можна дати наступне визначення: якість життя характеризується ступенем задоволення потреб людини, обумовленого відношенням стосовно відповідних норм, звичаїв, традицій, а також рівня особистих прагнень. У світовій літературі поряд з поняттям "якості життя" (quality of life – QOL) використається також термін "суб'єктивне благополуччя" (subjective well-being SWB).
Для аналізу й планування якості життя використовується ряд показників (соціальних індикаторів), які відображають як об'єктивні характеристики (споживання матеріальних благ, тривалість життя, система освіти й ін.), так і суб'єктивне сприйняття людьми умов існування.
Відносність оцінок якості життя ілюструє наступний приклад.
Для більшості європейських і американських робітників життя власника супермаркету, що володіє багатством у кілька мільйонів доларів, здається межею мрій. Однак для православних або буддійських ченців, які вважали, що головним є поєднання своєї сутності з навколишнім середовищем, життя цієї людини представляється вкрай неблагополучним.
Розвиток цивілізації характеризується змінами в добробуті людини, у виробничій, соціальній, інтелектуальній і духовній сферах, а також – під впливам людської діяльності у природному середовищі.
Про динаміку якості життя можна робити висновок, в першу чергу, по споживанню матеріальних благ, середній тривалості життя й часу праці.
Стійкі зміни цих характеристик відзначаються з кінця XVIII століття, коли почалося широке застосування таких винаходів, як механічний ткацький верстат (1768 р.), парова машина Д. Уатта (1776 р.) та ін. Наприкінці XVIII ст. річне зростання продуктивності праці склало в Англії 0,5%. Через 100 років темп зростання продуктивності праці досяг 1,5% у рік і продовжував збільшуватися в XX ст.; у наші дні він склав приблизно 2,5%.
У цей період розвиток країн Західної Європи й Північної Америки характеризувався двома тенденціями: 1) зменшенням обов'язкового часу праці; 2) ростом споживання матеріальних і інтелектуальних благ.
В Англії законом 1850 р. тривалість робочого тижня була обмежена 60 год. (10,5 год. у будні і 7,5 год. в суботу). У Франції 12-годинний робочий день був встановлений у 1848 р. У Росії робочий тиждень склав: в 1900 р. 67 год., в 1913 р. 58,7 год.
Восьмигодинний робочий день і 41-годинний робочий тиждень були встановлені в 1914 р. у США. В цей час тривалість робочого тижня в розвинених країнах Європи становить 33 – 40 год., щорічна оплачувана відпустка 4 – 6 тижнів.
Стійке зростання добробуту жителів країн Західної Європи відзначається начинаючи з другої половини XIX ст. Ця тенденція чітко проявляється в зміні витрат робочого часу, який необхідний, при відповідних цінах і доходах, для придбання товарів і послуг. Такі дані регулярно публікує Інститут німецької економіки в Кельні. Зокрема, щоб купити 1 кг масла, в 1949 р. житель Німеччини повинен був відробити 3,5 години, а в 1990 р. – півгодини. У цілому за 1949 – 1990 рр. споживання матеріальних благ у Німеччині виросло в 3 рази. Приблизно така ж ситуація характерна для більшості розвинених країн Європи. У США за період 1950 – 1970 рр. рівень споживання матеріальних благ збільшився приблизно в 2 рази.
Незважаючи на окремі періоди зниження рівня життя, з середини XIX ст. у всіх розвинених країнах спостерігається зростання добробуту при зменшенні обов'язкового часу праці й поліпшення життєвих умов. У зазначений період середня тривалість життя підвищилася вдвічі.
Важливо враховувати і той факт, що до останнього часу зростання добробуту в розвинених країнах виражалося в збільшенні обсягу природних ресурсів, використовуваних у середньому на одного мешканця цих країн.
По суті, діяльність винахідників і підприємців сторіччями була спрямована на те, щоб людина використовувала якомога більше запасів природи. В остаточному підсумку зростання валового внутрішнього продукту – це не що інше, як збільшення кількості витрачених природних ресурсів. Така орієнтація господарської діяльності призвела до того, що запаси багатьох видів корисних копалин виявилися близькими до виснаження, поряд із цим усе більше відчутними стають екологічні наслідки діяльності людини. Природні екологічні системи Землі не справляються з переробкою зростаючого обсягу відходів (людство вже знищило 70% природних екосистем, здатних переробляти відходи), в той час як до кінця XIX ст. природа справлялася з нейтралізацією відходів. Далі почався дисбаланс, а при збереженні нинішніх тенденцій призведе в середині XXI століття до глобальної екологічної катастрофи. У наш час обсяг припустимого впливу на біосферу перевищений в 8 – 10 разів.
Однією з найважливіших і найнебезпечніших тенденцій розвитку цивілізації є зростання злочинності у всіх країнах. При цьому в розвинених країнах темпи її зростання істотно вищі, ніж у країнах, що розвиваються. Так, в 1975 р. кількість злочинів на 100 тис. чоловік склала в середньому 1800, у тому числі – в розвинених країнах 4 000, а в тих, що розвиваються, – 1 000.
Таким чином, розвиток цивілізації характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями. До перших (у розвинених країнах) відносяться: зростання споживання матеріальних благ, зниження тривалості робочого віку й зростання середньої тривалості життя. До негативних тенденцій у тих же розвинених країнах, – зростання злочинності, що випереджає темпи економічного зростання в 2 – 3 рази, а темпи зростання населення – в 3 – 5 разів; погіршення природного середовища, темпи деградації якого випереджають темпи економічного зростання в 2 – 4 рази; збільшення діапазону розходжень по якості життя між розвиненими державами й країнами, що розвиваються.
Саме поняття "якість життя" стало застосовуватися в науковій літературі з 70-х років XX ст., хоча проблеми, пов'язані зі змістом цього поняття, обговорювалися протягом тисячоріч.
В XX ст. економіка зайняла центральне місце в системі соціальних наук (подібно фізиці серед наук про природу). Економічний підхід став домінуючим при аналізі суспільних явищ.
Відповідно до змін ідеології, мінялися й показники якості життя. Якщо в 50 – 60-х роках якість життя оцінююся насамперед виходячи з величини ВВП, що приходиться на одного мешканця країни, то надалі починає враховуватися система показників, які характеризують різні сторони існування людини.
У другій половині 80-х років формується поняття "індекс розвитку людського потенціалу" (ІРЛП), в якому враховується не тільки споживання матеріальних благ, але й можливості для розвитку людини, забезпечувані системою охорони здоров'я й освіти.
З 1900 р. публікуються дані про величину ІРЛП в країнах, які входять до ООН. У цих розрахунках величини ІРЛП визначаються як середні арифметичні за трьома показниками: очікувана тривалість життя; рівень освіти; реальний BBП на душу населення.
Індекс рівня освіти за існуючою методикою розраховується як середньозважена величина з двох індексів, що характеризують відповідно рівень грамотності (питома вага 2/3) і частку, тих, що навчаються у віці до 24 років (питома вага 1/3). Нормативні діапазони – 100% – 0%.
Для визначення можливостей участі людини в економічних процесах звичайно використаються поняття "робоча сила" і "людський капітал". Існує й більш широке поняття – "трудовий потенціал", компоненти якого характеризують:
1) психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності;
2) можливості нормальних соціальних контактів;
3) здібності до генерації нових ідей, методів, зразків;
4) раціональність поводження;
5) наявність знань і навичок, необхідних для виконання певних обов'язків і видів робіт;
6) пропозиція на ринку праці.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Предмет, метод, завдання та необхідність вивчення запропонованої дисципліни» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Стандарти пейджингового зв’язку
Аудит оподаткування суб’єктів малого підприємства за спрощеною си...
Інструменти забезпечення повернення банківських кредитів
Особливості надання та погашення окремих видів кредиту


Категорія: Управління трудовим потенціалом | Додав: koljan (13.08.2012)
Переглядів: 239 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

www.diploma-home.com/city-diplom-v-ufe.html

diploma-home.com/spetsialnost-diplom-feldshera.html