It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 74
Гостей: 74
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

БАНКИ ЯК ПРОВІДНІ СУБ’ЄКТИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА. ФУНКЦІЇ БАНКІВ
Місце банків на грошовому ринку. Серед фінансових посере-дників ключову роль відіграють банки. Це проявляється в такому:
• на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фі-нансових посередників;
• банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосеред-ньо впливати на ринкову кон’юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Більше того, діяль-ність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає стано-вище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фо-ндів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговуван-ня і через це мають можливість впливати на їх діяльність;
• банки мають можливість надавати економічним суб’єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових опера-ціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанків-ських фінансових посередників .
Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Навіть назвавши першу групу фінансових посередників депозитними інституціями, Фредерік С. Мишкін зауважив, що маються на увазі банки . Така одно-стайність із виділенням банків у самостійну групу фінансових по-середників базується на двох їхніх функціональних особливостях:
• банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми кошта-ми. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків. Ця обставина примушує їх вкла-дати значну частину мобілізованих коштів у високоліквідні акти-ви, зокрема в короткострокові позички, що не обтяжені ніякими додатковими умовами, які могли б погіршити ліквідність цих по-середників. Так, з цих причин у США в 1933 р. Законом про бан-ківництво, відомим як закон Гласа—Стігала, було розмежовано комерційне та інвестиційне банківництво, унаслідок чого депози-тним інституціям було заборонено вкладати кошти в цінні папери корпорацій як високоризиковані та низьколіквідні операції. Від-так ідея банку як суто депозитного інституту була реалізована в найбільш чистому вигляді, хоч сучасна банківська практика США поступово відходить від цієї ідеї;
• розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створюва-ти нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки.
Завдяки цим двом функціональним особливостям діяльності банків виникає об’єктивна необхідність у системному суспільно-му контролі за банками. Основними цілями такого контролю є:
 не допустити, щоб банки заради своїх корпоративних інте-ресів надмірно збільшували пропозицію грошей і порушували товарно-грошову рівновагу на ринку, завдаючи шкоди суспільству в цілому. Для цього створюється централізована система контро-лю і регулювання банківських резервів через центральні банки;
 забезпечити достатню надійність комерційних банків зара-ди захисту інтересів їх вкладників. Для цього створюються спеці-альні системи забезпечення стабільності банків, основними еле-ментами яких є централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контролю за їх дотриманням.
Щоб забезпечити такий суспільний контроль за банківською дія-льністю, банки не тільки абстрактно-теоретично, а й практично ви-діляються в окрему інституційну структуру. Вона називається бан-ківською системою і функціонує на підставі окремого банківського законодавства, яке передбачає досить жорстку регламентацію робо-ти банків та чіткий механізм нагляду і контролю за їх діяльністю. Цим досягається урівноваженість інтересів власників банків та їх працівників, з одного боку, та інтересів їх вкладників і суспільства в цілому — з іншого. Маючи завдяки своїм функціональним особли-востям явні переваги перед іншими посередниками у своїй комер-ційній діяльності, банки через систему контролю і нагляду став-ляться в такі умови, за яких їхні можливості і становище на ринку вирівнюються з положенням інших його суб’єктів.
Що таке банк? Гостра суперечливість між функціональними можливостями банків як комерційних структур та правовою об-меженістю їх діяльності робить надзвичайно актуальним прави-льне визначення самого поняття «банк». Будь-яка двозначність в його тлумаченні може створити можливість для використання в комерційних цілях функціональних переваг банківської діяльнос-ті й уникнути законодавчого її обмеження.
Не випадково в банківському законодавстві США протягом останніх 40 років питання, що таке банк, було одним з найбільш дискусійних. Робилися спроби, і не безуспішно, довести, що бан-ківські операції можуть виконувати і небанківські інституції.
В законодавстві навіть з’явився термін «небанківський банк». Урешті-решт було визнано, що банком є будь-яка установа, яка застрахована Федеральною корпорацією страхування вкладів, або виконує одну з двох операцій: приймає вклади до запитання чи переказні рахунки або надає комерційні кредити .
При такому підході до визначення банку на перше місце став-ляться формальні ознаки, економічна ж сутність банку відсува-ється на другий план, ототожнення його з депозитною установою ледве проглядається.
Ще далі в бік формально-правового означення банку пішло за-конодавство деяких країн Західної Європи. У Німеччині, напри-клад, до банківської діяльності на грошовому ринку може бути допущений і одержати статус банку будь-який фінансовий посере-дник, що виконує кілька (чи навіть одну) операцій, віднесених за-коном до банківських. Серед загального переліку операцій, визна-чених законом як банківські, є і депозитні, і багато недепозитних. У цьому проявився надто широкий підхід німецького законодавст-ва до визначення банку порівняно з американським . Разом з тим німецьке законодавство має важливе уточнення щодо визначення банку — виконання банківських операцій має бути не побічним, а основним видом діяльності і здійснюватися постійно.
В українському законодавстві спочатку переважав надто ши-рокий підхід до визначення банку. У першому Законі України «Про банки та банківську діяльність» (березень 1991 р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господар-
ства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим зако-ном (ст. 3). Таких операцій у законі зазначено 16, однак не засте-режено, чи банк повинен виконувати всі ці операції, чи тільки одну з них для того, щоб одержати відповідний статус. Ця обста-вина давала можливість надто широко трактувати поняття банк і сферу банківської діяльності, розмивала правову межу між бан-ками і небанківськими фінансовими посередниками. Тому норми банківського нагляду і регулювання могли поширюватися на пе-реважну більшість суб’єктів грошового ринку.
Проте українська банківська практика не пішла цим шляхом. У 1993 р. у закон були внесені уточнення, що забороняли небан-ківським установам відкривати рахунки, приймати вклади, здійс-нювати розрахунки та кредитування. Імовірно, малося на увазі, що це — суто банківська діяльність, і займатися нею іншим фі-нансовим посередникам не можна. Але й це уточнення остаточно не вирішило питання про те, що ж розуміє під банком українське законодавство — чи установу, яка виконує всі чотири операції, заборонені для небанківських установ, чи тільки одну з них, чи будь-яку з 16 операцій, названих у ст. 3 Закону. Вимога до банку про страхування депозитів, як це зроблено в законодавстві США, в українському законі навіть не згадувалася .
Незважаючи на такі розбіжності в законодавчому трактуванні сутності банку, можна знайти дещо спільне в усіх указаних під-ходах і визначити банк у правовому аспекті як фінансового посе-редника, що виконує одну чи кілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.
Недоліком правового підходу до визначення сутності банку є відсутність у ньому економічних критеріїв віднесення тих чи ін-ших посередницьких операцій до сфери банківської діяльності. Не зрозуміло, чому одні фінансові операції Закон дозволив банкам виконувати, а інші — не дозволив, чому небанківським посеред-никам закон дозволив виконувати деякі з дозволених банкам опе-рацій, а інші — ні. Знайти відповідь на ці питання можливо лише на підставі економічного підходу до визначення сутності посеред-ницьких операцій, які є виключною «вотчиною» банків. Це дасть можливість визначити економічну сутність самого банку.
Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та ме-ханізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:
 приймати грошові вклади від клієнтів;
 надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
 здійснювати розрахунки між клієнтами.
Виконання цього комплексу операцій можна вважати визна-чальною економічною ознакою банку взагалі — як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони ство-рюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.
Уявімо собі таку гіпотетичну ситуацію, коли на грошовому ри-нку діє тільки один фінансовий посередник. Щоб ринок міг функ-ціонувати нормально, цей посередник повинен прийняти на вкла-ди всі вільні грошові кошти від продавців, передати їх покупцям і здійснити розрахунки за їхніми зобов’язаннями один з одним та з третіми особами. Тільки в цьому разі попит і пропозиція на гро-шовому ринку будуть реалізовані і такий посередник виконає по-вністю свою посередницьку місію. При невиконанні будь-якої з цих операцій зв’язок між попитом і пропозицією на грошовому ринку буде розірваним або він повинен буде здійснюватися у фо-рмі прямих контактів між продавцями і покупцями грошей.
Отже, комплекс із трьох базових операцій — депозитних, кре-дитних і розрахункових — створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні .
Насправді банківські посередники, крім базових, можуть викону-вати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, тому що за-безпечують комплекс базових операцій. Такі банки заведено називати універсальними. Але якщо фінансовий посередник виконує не всі ба-зові операції, а тільки одну чи дві з них, чи можна його вважати бан-ком в економічному розумінні? На нашу думку, якщо такий посеред-ник не забезпечує комплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком у повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з іншими подіб-ними посередниками, що виконують решту базових операцій грошо-вого ринку. Такі банки називають спеціалізованими.
Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з на-званих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, він на-лежить до небанківських фінансових інституцій.
Розглянуте визначення економічної сутності банку не є суто тео-ретичним, відірваним від реальної дійсності. Воно принципово не суперечить правовому визначенню, прийнятому у світовій практиці різних країн, оскільки вказані три базові операції, що конституюють банк як економічне явище, обов’язково присутні у переліку тих операцій, які законодавство дозволило виконувати банкам. І якраз ці операції в багатьох країнах прямо заборонено виконувати небан-ківським фінансовим посередникам. Тобто і американське, і німець-ке банківське законодавство спирається при визначенні суті банку насамперед на ці базові його ознаки, хоч прямо і не говорить про це.
Універсальність економічної сутності банку. Визначення сут-ності банку через базові його операції поширюється на всі види бан-ків — як на комерційні, так і на центральні. Адже центральні банки приймають депозити, видають позички і здійснюють розрахунки, тільки мають справу не з господарюючими суб’єктами, а з самими банками. Проте цей факт не змінює ситуації по суті — центральний банк є банком банків і в цьому розумінні підпадає під вимоги базових банківських ознак. Якби це було не так, то вказані ознаки навряд чи були б достатніми для визначення сутності банку взагалі.
У зв’язку з цим виникає питання, чи можна вважати центра-льний банк фінансовим посередником грошового ринку? На жаль, це питання в літературі обходять мовчанням. Так, у відо-мому американському підручнику Фредеріка С. Мишкіна фінан-совими посередниками названо більше як 10 інституцій, проте ФРС як центрального банку США серед них немає. На наш по-гляд, для виключення центрального банку з числа фінансових по-середників немає економічних підстав. Тією мірою, якою він від-повідає економічним критеріям банку, він є фінансовим посеред-ником. Більше того, як банк банків він виконує ще більш складну і відповідальну посередницьку місію, ніж ділові банки, оскільки є посередником серед фінансових посередників.
У зв’язку з виконанням депозитно-позичкових операцій банки беруть участь у забезпеченні обороту платіжними засобами, у на-рощуванні їх маси в обороті, активно впливаючи на пропозицію грошей. Відтак виникає ще одна специфічна риса в діяльності бан-ків — зберігання вільних резервів на кореспондентських рахунках у центральних банках і нормування залишку їх по залучених депо-зитах. Обов’язкове нормування депозитів є однією з найбільш жор-стких вимог законодавства до банків, яка ставить їх у нерівні кон-курентні умови на ринку з небанківськими посередниками. Тому в літературі інколи цю рису теж відносять до базових ознак банку. Проте для цього немає достатніх підстав і немає в цьому потреби.
По-перше, обов’язкове нормування депозитів є похідною ри-сою, яка випливає з базових операцій банків.
По-друге, ця риса не властива всім банкам, зокрема не норму-ються пасиви центральних банків. Вона є відмітною рисою тіль-ки банків другого рівня.
По-третє, теоретично не виключається така ситуація на гро-шовому ринку, за якої відпаде потреба в нормуванні депозитів як інструментів монетарного регулювання.
Функції банків. Будучи самостійними суб’єктами грошового ринку, банки виконують певні економічні функції, в яких конк-ретизується їх сутність та призначення. У літературі, на жаль, найчастіше функції банків ототожнюються з певними напрямами чи видами їх діяльності, а то й просто з окремими операціями. Такий підхід до визначення функцій банків не правомірний.
Функція банку — більш складне, глибоке явище, ніж операція. Вона характеризує банк як абстрактну економічну структуру з макроекономічних позицій, з позицій її місця в економічній сис-темі взагалі і впливу на все економічне середовище, в якому банк функціонує. Функція — це те, що властиве кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент. Операція ж характеризує певний вид роботи банку тільки в даний момент і стосовно лише окремого економічного суб’єкта, тобто на мікрорівні.
Враховуючи викладене вище, можна зробити висновок, що банки виконують такі функції:
• трансформаційну;
• емісійну.
Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою мі-сією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посеред-ників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рі-вень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.
У зв’язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:
• трансформація ризиків;
• трансформація строків;
• трансформація обсягів;
• просторова трансформація.
Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мі-німуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних опе-рацій, створення резервів, диференціація процентних ставок зале-жно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ри-зиків неповернення вкладень (кредитних, інвестиційних).
Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні об-сяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довго-строкові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків — одержати бі-льший дохід за своїми вкладами в банках.
Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілі-зуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проек-тів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використо-вувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.
Просторова трансформація означає, що банки можуть аку-мулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і сві-товий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошо-вому ринку в будь-якому місці світового ринку.
Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони мо-жуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм гро-шово-кредитного мультиплікатора. Детально ця функція банків була розглянута в підрозділі 2.7.
В економічній літературі називають й інші функції банків, на-приклад функцію акумуляції коштів, функцію регулювання гро-шового обороту . На нашу думку, акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. Регулювання грошового обороту теж досягається через дві названі нами функ-ції — трансформаційну та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового обороту, а через дру-гу — кількісне: маси грошей в обороті та загальної пропозиції грошей. Тому виділяти такі функції навряд чи є потреба. Проте це питання вимагає подальшого, більш глибокого вивчення.
Свої функції комерційні банки реалізують через виконання пев-ного набору операцій. Перелік операцій, які може здійснювати су-часний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку.
Роль банків. З функціями банків безпосередньо пов’язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприя-ють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і пла-тіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків сто-їть їх копітка робота щодо забезпечення кожному господарюю-чому суб’єкту сприятливих умов для функціонування, а населен-ню — для капіталізації заощаджень та зростання доходів.
У літературі, присвяченій теоретичним аспектам банківської справи, тривалий час дискутувалося питання, чим є банк — посе-редником між кредиторами і позичальниками чи звичайним під-приємством, яке виробляє фінансові продукти і продає їх на гро-шовому ринку. Ця дискусія активно велася ще між основоположниками натуралістичної та капіталотворчої теорій кредиту. Не вичерпала вона себе і досі. Так, у названому вище американ-ському підручнику Фредеріка С. Мишкіна банки розглядаються виключно як фінансові посередники. У російському підручнику «Гроші, кредит, банки» за редакцією О. І. Лаврушина банки вва-жаються переважно підприємствами: «Більш плідним є вихідне положення про те, що банк є підприємством... Виробничий хара-ктер банку проглядається насамперед у тому, що він створює свій власний специфічний продукт» . До таких продуктів відносять передовсім платіжні засоби, що продукуються банками.
Проте між цими підходами немає непереборної суперечності. Все залежить від того, з яких позицій розглядати банк — з макро- чи мікроекономічних. Якщо з макроекономічних, коли банк є учасником руху капіталу в процесі суспільного відтворення, він неминуче буде зведений до посередника фінансового ринку. Як-що ж з мікроекономічних, коли банк аналізується як комерційна структура, один з багатьох конкуруючих суб’єктів ринку, то зразу виникає питання, з чим він виходить на ринок і що протиставляє своїм конкурентам. У цьому разі банк неминуче опиняється в ролі продавця своїх продуктів, а значить і їх продуцента, тобто підпри-ємства. Отже, є підстави розглядати банк і як фінансового посере-дника, і як підприємство — продуцента особливих продуктів для ринку. Тому цілком логічно і правомірно, що в працях, присвяче-них макроекономічним проблемам, зокрема грошово-кредитній політиці, банки розглядаються переважно як фінансові посередни-ки. А в працях, присвячених управлінню банками, конкретним ме-ханізмам їх функціонування, банки розглядаються як підприємст-ва, фабрики кредиту та інших фінансових продуктів.
Банки як фінансові посередники реалізують свою роль перед-усім через три види базових операцій: депозитні, позичкові і роз-рахункові. Виконання цих операцій уже забезпечує провідне міс-це банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв’язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів. Проте обмежитися тільки цими операціями в сучасних умовах банки просто не можуть. Під тиском своїх конкурентів, загострення фінансових ризиків, проникнення небанківських по-середників у сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати у вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування, виступаючи там у ролі звичайних брокерів та дилерів. Достатньо сказати, що навіть та-кою специфічною діяльністю на грошовому ринку, як страхуван-ня, банки мають право займатися у Бельгії, Франції, Німеччині, Великобританії. Брокерські та андеррайтингові операції банки можуть виконувати в Бельгії, Франції, Німеччині, Італії; у Канаді та Великобританії — з певними обмеженнями. Такий активний вихід банків за сферу своєї традиційної діяльності дає змогу їм поліпшувати диверсифікацію своїх активів, зменшувати фінансо-ві ризики, підтримувати прибутковість і конкурентоспромож-ність, утримувати свої провідні позиції на грошовому ринку.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «БАНКИ ЯК ПРОВІДНІ СУБ’ЄКТИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА. ФУНКЦІЇ БАНКІВ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: БАНК МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ
Системи передачі даних
Аудит установчих документів
Що таке GSM?
Апаратна база комп’ютерної телефонії


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 1960 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines