It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 14
Гостей: 14
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ КРЕДИТУ
Було б неправильно вважати, що протягом багатьох столiть чи тисячолiть рiзновиди кредиту були тi ж самi, що й сьогоднi. Але й неправильно думати, що активне використання складних i різ-номанітних рiзновидів кредиту — це ознака лише сучасної доби. Кожна історична епоха використовувала кредит настiльки повно, наскiльки це було їй потрiбно. Тому не може бути єдиної кла-сифiкацiї кредиту для всiх суспiльно-економiчних формацiй, а тим більше не може бути однакової характеристики кожного різ-новиду кредиту для усіх цих формацій. Адже кредит — категорія історична. Він розвивався водночас із поступом суспiльного ви-робництва. Разом з ним розвивались i його iнструменти — век-селi, чеки, банкiвськi депозити, кредитнi картки тощо. Але для кожного з iсторичних перiодiв була характерна лише притаманна йому сукупнiсть рiзновидів кредиту.
В умовах високорозвинутої ринкової економіки, як уже зазнача-лося в попередньому параграфі, основними видами (а в багатьох наукових та навчальних виданнях — формами) кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарсь-кий, банківський, державний, споживчий кредит. Вони об’єднуються поняттям внутрішньоекономічного (національного) кредиту. Особливим різновидом є міжнародний (зовнішньоекономічний) кредит, який поділяється на фірмовий, банківський та державний.
Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між фун-кціонуючими суб’єктами господарювання. Його видами є комер-ційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг, облігаційні по-зики підприємств, розміщені серед юридичних осіб. Межі міжго-сподарського кредиту визначаються розміром резервних капіта-лів, які є у розпорядженні суб’єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіталу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отриманий міжго-сподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов’язане з недостатнім розвитком банківського кредиту.
У країнах з розвинутою ринковою економікою в умовах, коли відбувається зрощування промислового капіталу з банківським, більш швидкими темпами порівняно з міжгосподарським зростає банківський кредит. Водночас у зв’язку з пануванням у світовій економіці транснаціональних корпорацій широкого розвитку на-був внутрішньокорпораційний кредит як вид міжгосподарського кредиту. Різновидами внутрішньокорпораційного кредиту можуть бути товарні поставки між учасниками корпорації, що здійсню-ються в кредит (наприклад, передання морально застарілого устат-кування філіям), а також надання кредиту у грошовій формі. Часто внутрішньокорпораційний кредит переплітається з банківським, оскільки до складу транснаціональних компаній входять і банки.
Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо проми-слового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів із відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різнови-дом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реалізацію товарів продавцям, а з іншого — надає можливість покупцеві кори-стуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продук-ції. Таким чином комерційний кредит сприяє безперебійності про-цесу виробництва і прискоренню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підприємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін — продавця і покупця — і має строго визначений напрям і межі.
Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що й міжгосподарського кредиту взагалі. Як пра-вило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в това-рній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: виду і ступеня дефіцитності товару на ринку, величини поставки, ціни кредиту, фінансового стану контрагентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредитів тощо.
Передання товару в кредит може оформлятись або не оформ-лятись векселем. Валюта векселя як цінного папера складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кре-дитом, ставка якого визначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижчою від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи від-носини між боржником і кредитором, вексель є певною гаранті-єю погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі не-своєчасного платежу за векселем або відмови боржника від пла-тежу векселедержатель має право на протест векселя.
Розширення комерційного кредиту з оформленням векселями, який іманентний ринковій економіці, сприятиме збільшенню в го-сподарському обороті засобів обігу, прискоренню розрахунків і більш оперативному маневруванню капіталом з боку суб’єктів го-сподарювання, зробить дійовішим взаємоконтроль і взаємозалеж-ність між ними. Особливо велике значення це матиме для зміц-нення стійкості національної грошової одиниці, бо через механізм рефінансування комерційних банків центральним банком під век-селі встановиться більш тісний зв’язок грошової маси з товарною, який в умовах комерціалізації банків був значно втрачений. Адже якщо за радянських часів одним з найважливіших принципів бан-ківського кредитування було забезпечення кредиту товарно-матеріальними цінностями і витратами виробництва, то в сучасних умовах — забезпечення повернення кредиту позичальником.
Коли ж передання товару в кредит продавцем покупцеві здій-снюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує про-центи продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну, вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Укра-їні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Вод-ночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризико-ваним для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і від-сутності бажання розрахуватись за своїми зобов’язаннями.
Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще біль-ше — платіжної кризи, як це відбувається в Україні.
Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін . Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги гро-шового капіталу у розпорядженні суб’єктів господарювання. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різно-вид міжгосподарського кредиту — прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість. Вона виникає внаслідок чинників мак-ро- і мікроекономічного характеру. На обсяг неплатежів впливають також рівень договірної дисципліни та податків у кра-їні, збалансованість грошової і товарної маси, розвиток кредит-них відносин та інші чинники. Так, масові неплатежі в Україні були зумовлені економічною кризою, а їх різке зростання, назва-не платіжною кризою, було викликане одномоментним значним зменшенням грошової маси в обігу в середині листопада 1993 р. (майже на 30%, тоді як за «банківським» правилом М. Фрідмана це можна робити не більше, як на 3—4%). На мікрорівні причи-нами неплатежів є неефективна діяльність окремих суб’єктів гос-подарювання, порушення з вини підприємств чи через незалежні від них обставини нормального кругообігу капіталу, недотри-мання ними договірної і платіжної дисципліни тощо.
Аванс — грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забез-печення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Як вид міжгосподарського кредиту аванс є одним із джерел формування оборотного капіталу підприємства, що його отримало, особливо у галузях з тривалим процесом виробництва, зокрема у капітальному будівництві та суднобудуванні. За корис-тування авансом проценти зазвичай не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.
Тимчасова фінансова допомога надається окремим суб’єктам господарювання, які опинились у скрутному фінансовому стано-вищі, їх вищестоящими організаціями (міністерствами, відом-ствами тощо) та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента. У господарських центрах з метою надання такої допомоги можуть створюватися спеціальні резерви.
Лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інве-стування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізин-годавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодич-них лізингових платежів. Міжгосподарським кредитом лізинг є тоді, коли лізингодавцем виступає спеціалізована лізингова фір-ма. Якщо ж ним є банк, то лізинг вважається різновидом банків-ського кредиту в основний капітал. Кредитом лізинг можна вва-жати лише умовно, у зв’язку з тим, що з економічного погляду він має з кредитом низку спільних ознак — наявність довіри між сторонами лізингової угоди, передання вартості у тимчасове ко-ристування та за плату.
Об’єктом лізингу є будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і відносно яко-го немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Об’єкт лізи-нгу переходить у власність лізингоодержувача після повного по-гашення кредиту. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою лізинг став одним із поширених способів продажу засобів праці, то в Україні він поки що перебуває на самій почат-ковій стадії розвитку.
Облігаційні позики — це позики, які розміщуються суб’єктами господарської діяльності серед юридичних осіб, що оформ-ляються облігаціями, випущеними у паперовій чи електронній формі. Так, чинне законодавство України дозволяє всім підпри-ємствам випускати свої облігації і розміщувати на грошовому ринку (акціонерні товариства можуть випустити свої облігації лише у розмірі, який не перевищує 25% їх статутного капіталу). Поки що тільки деякі українські підприємства скористалися цим правом. Такі довготермінові позики мають переваги перед інвес-тиціями, оскільки колективу підприємства-позичальника не по-трібно ділитись з інвестором своїми корпоративними правами власності на підприємство.
З подоланням економічної, а головне — платіжної, кризи в Україні та відновленням прав суб’єктів господарювання на на-дання кредиту міжгосподарський кредит в цілому набуде більшо-го поширення. Особливо зростатимуть обсяги комерційного кре-диту та лізингових операцій. Водночас мають різко зменшитись обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, яка за умов платіжної кризи набула гіпертрофованих розмірів.
Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кре-дит — провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою рин-ковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небан-ківського типу. Його об’єктом є грошовий капітал, який відокре-мився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купів-лі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в креди-ті може бути як позичальником (у разі залучення вкладів та депо-зитів, отриманні позик і міжбанківських кредитів), так і кредитором (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).
Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному круго-обігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з пози-цій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка гро-шей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух гро-шей як платіжного засобу, який не супроводжується розширен-ням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.
Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передання вартості не тільки між двома пов’язаними між собою діловими стосунками суб’єктами госпо-дарювання, а й між більшим числом таких суб’єктів. Причому позичальнику часто вигідніше скористатись банківським креди-том, бо, на відміну від комерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів. Банківський кредит не обмежу-ється лише вільними грошовими коштами, адже завдяки йому створюються додаткові гроші для обігу. Він також не обмеже-ний і за напрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились в одній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь або регіон. Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під час спаду виробництва та економічної кризи комерційний кредит скорочується, то попит на банківський кредит для сплати боргів зростає. Подібне явище спостерігається й тоді, коли в країні з певних причин запроваджується обмеження на видачу банківсь-кого кредиту: попит на комерційний кредит зростає.
Кредитні відносини, що виникають при банківському кредиті, характеризуються надзвичайно великою розмаїтістю. Насампе-ред вони поділяються на дві великі групи. Перша з них — це кре-дити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладати у різні види активів (у кредити, цінні па-пери, іноземну валюту, нерухоме майно). Ці кредити поділяються на залучені вклади і депозити, позики, отримані шляхом випуску та розміщення банками власних облігацій і векселів, міжбанків-ські кредити. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїм клієнтам. Їх можна класифікувати за багатьма ознаками.
За укрупненими об’єктами кредитування банківський кре-дит поділяється на три групи:
1) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, ре-конструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво но-вих підприємств, у тому числі шляхом проведення самим бан-ком лізингових операцій);
2) кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці — сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат вироб-ництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);
3) кредит на споживчі потреби (на індивідуальне і коопера-тивне житлове будівництво та придбання житла, будівництво да-чних будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо).
Кошти, необхідні для погашення цих кредитів, формуються по-різному. Так, кредити в основний і оборотний капітал пога-шаються з грошей, які вивільнилися з процесу кругообігу капіта-лу (надходження виручки від реалізації продукції) чи завершення окремих стадій цього кругообігу. Тому цей кредит може погаша-тися частинами або відразу його повна сума.
Джерелом погашення кредиту на відшкодування зношених об’єктів основного капіталу є амортизаційні відрахування, які здійснюються щомісячно протягом усього терміну служби засо-бів праці. А тому погашатись такий кредит може частинами про-тягом тривалого часу. Джерелом погашення кредиту на накопи-чення засобів праці (на розширення діючих і будівництво нових підприємств) є прибуток у тій частині, яка спрямовується у фонд нагромадження. Тому й погашатись цей кредит має в міру отри-мання прибутку від прокредитованих капітальних вкладень. Джерелами погашення кредитів на споживчі потреби є доходи пози-чальників, через що погашення кредиту здійснюється у міру їх формування.
У взаємозв’язку з джерелами погашення за характером пове-рнення розрізняють кредити: 1) з одноразовим поверненням, коли заборгованість за позичкою погашається у визначений у кредит-ній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника; 2) з погашенням у розстрочку, тобто окре-мими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий ра-хунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу;
3) з регресією платежів, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи.
За термінами користування банківський кредит поділяється на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроко-вий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три ро-ки). В інших країнах ці терміни можуть бути іншими. На форму-вання оборотного капіталу переважно використовується короткостроковий кредит, а на капітальні вкладення — довгостроковий. Масштаби надання банками середньо- і довгострокових кредитів залежать від попиту на них та наявності кредитних ресурсів, за-лучених на такі самі строки.
За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання. Відпо-відно вони сприяють розвитку тієї чи іншої сфери. Для сучасних українських умов досить актуальною проблемою є необхідність збільшення кредитів, котрі б спрямовувались у сфери виробницт-ва та споживання.
За порядком надання кредит поділяється на прямий і непря-мий. Непрямим є кредит, коли між кредитором і позичальником є якийсь посередник. Наприклад, продавець продав товар покупце-ві в кредит з оформленням операції векселем. А оскільки продав-цю для продовження своєї діяльності потрібні кошти, то під цей вексель він може отримати кредит у банку. У цьому разі кінце-вим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредито-ром — банк. Продавець у такому випадку є посередником.
За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентно або гарантовано. Одноразо-ві кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієн-там, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку. Перма-нентні позички переважно надаються клієнтам, які мають постій-ні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи (платіжні доручення, платіж-ні вимоги-доручення, чеки тощо) в межах установленого кредит-ним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними доку-ментами. Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов’язання надати клієнту в разі потреби позич-ку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кре-дит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприклад від-сутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом).
За схемою надання розрізняють кредити, що надаються від-повідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та оверд-рафт. Кредитна лінія дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово в межах обумовленої кредитним договором суми та терміну. Маючи гарантію отримання кредиту, позичаль-ник водночас не переплачує на процентах (стягуються лише ко-місійні за необхідність резервування банком певної суми кредит-них ресурсів). Револьверні — це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором роз-міру. При контокорентному кредиті банк відкриває клієнту кон-токорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно і без оформлення спеціальних до-кументів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачувати проценти. Для банку спрощується процес кредитування. Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за по-зичкою. Через технічні причини українськими банками контоко-рентні рахунки не відкриваються. Овердрафт вважають різнови-дом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.
За формою залучення кредиторів до кредитних операцій ба-нківський кредит буває двосторонній, консорціумний (синдикат-ний), паралельний (багатосторонній). У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливо-сті надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціу-му комісійну винагороду. При паралельному кредиті кожен з ба-нків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається од-ному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. У деяких країнах (наприклад у США) застосовується так званий спільний кредит, коли його надає банк разом з кредитною уста-новою небанківського типу (страховою компанією, пенсійним фондом тощо) на досить тривалий строк. При цьому в перші ро-ки, як правило, погашається заборгованість перед банком, а вже потім — перед іншими кредиторами.
За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені та незабезпечені (бланкові). Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручитель-ство третьої особи, страховий поліс, відступлення на користь ба-нку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна. Проведення земельної реформи та прийняття у 2001 р. Верховною Радою України Земельного кодек-су України робить цей вид забезпечення найбільш поширеним. Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам. Такі кредити можуть також надава-тись в обмежених нормативними актами розмірах інсайдерам — особам, тісно пов’язаним з банком певними інтересами.
За ступенем ризику кредити поділяються на дві групи — стандартні та з підвищеним ризиком. Перші надаються позича-льникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за по-зичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому. До других належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові у минулому.
За строками повернення розрізняють кредити строкові, до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені. Строкові — це кредити, строк погашення яких ще не настав. Кредити стро-ком до запитання видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієн-та. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимо-гою банку. Відстроченими є кредити, погашення яких на прохан-ня клієнта банк переніс на пізніший термін. Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.
Є ще ряд інших різновидів кредиту. Причому якоїсь єдиної їх класифікації поки що не існує.
Звичайно, при кредитуванні банки повинні враховувати особ-ливості кожного з перелічених різновидів кредиту. Але обов’язково банківський кредит надається з дотриманням загальновизнаних принципів кредитування, які розглянуті в підрозділі 8.4.
Державний кредит — це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава в особі уряду або міс-цевих органів самоврядування. Переважно вони виступають у ролі позичальників, хоч у деяких випадках можуть бути й креди-торами. На відміну від банківського кредиту, державний кредит, як правило, не має конкретного цільового призначення. Він ви-користовується для вирішення загальнодержавних або місцевих проблем (покриття дефіциту державного бюджету, надання кре-дитної допомоги окремим суб’єктам господарювання чи катего-ріям населення тощо). Куди саме спрямувати позичені кошти, у кожному конкретному випадку вирішує позичальник. Якщо бан-ківський кредит переважно є первинною формою перерозподілу вартості, то державний кредит — вторинною формою такого пе-рерозподілу.
Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Його суб’єктами є держава або органи місцевого самоврядування, з одного боку, та внутрішні (резиденти даної країни) або зовнішні кредитори — з іншого. Останніми можуть бути фізичні чи юри-дичні особи або уряди інших держав, а також міжнародні та регі-ональні валютно-фінансові інституції.
Внутрішній державний кредит в Україні, як і в більшості кра-їн світу, відіграє дуже важливу роль у грошово-кредитному регу-люванні економіки центральним банком країни, який проводить операції з державними цінними паперами (купівля чи продаж їх через банки другого рівня банківської системи) на так званому відкритому ринку. У такий спосіб він збільшує або зменшує мо-жливості цих банків кредитувати реальну економіку.
Державний кредит реалізується такими способами:
• випуск облігацій внутрішніх чи зовнішніх державних або муніципальних позик;
• оформлення казначейських зобов’язань.
Як правило, державний кредит надається у грошовій (валютній) формі. Але в період якихось потрясінь, хаосу чи розладу грошової системи країни він може надаватися й у товарній формі. Наприклад, у період Другої світової війни США надали Радянському Союзу за угодою про ленд-ліз (надання у позичку та оренду) товарний кредит військовою технікою, зброєю, продовольством, одягом тощо на за-гальну суму 9800 млн дол. США в цінах тих років.
За станом на 30 червня 2001 р. прямий державний борг України становив 62,6 млрд грн (11,64 млрд дол. США), у тому числі внут-рішній — 20,93 млрд грн (3,89 млрд дол. США), зовнішній — 47,71 млрд грн (7,75 млрд дол. США).
Споживчий кредит — кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як бан-ками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кре-диту), так і кредитними установами небанківського типу, а та-кож юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно — дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв’язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм праців-никам можуть надавати суб’єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи од-на одній також можуть надавати кредит на споживчі цілі.
Споживчий кредит відіграє значну роль у задоволенні соціа-льних потреб населення. Він сприяє отриманню речей чи послуг значно раніше, ніж будуть накопичені заощадження для їх при-дбання, тобто дає можливість отримувати те, чого без цього кре-диту довелось би ще довго чекати або що без кредиту взагалі бу-ло б недоступне.
Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у стимулюванні людей до праці, щоб отримати вищі доходи і скоріше розраховуватись з кредитором. Значна його роль також у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулю-вати грошовий обіг у країні.
Проте споживчий кредит може викликати й негативні явища. Так, в окремих осіб він створює оману багатства і це призводить до марнотратства, а згодом, коли борги досягають значних обся-гів, виникають серйозні труднощі з їх погашенням. Слід також мати на увазі, що купівля в кредит обходиться дорожче, ніж при оплаті товарів готівкою. Це пояснюється тим, що при купівлі то-вару в кредит ціна на товар дещо вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід додати процент за користування кредитом.
Міжнародний кредит — це переміщення позичкового капі-талу з однієї країни в іншу. Його суб’єкти ті ж самі, що й при на-ціональному (внутрішньоекономічному) кредиті — банки, під-приємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.
Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, зале-жно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківсь-кий та урядовий кредити.
Фірмовий кредит — це, власне, комерційний кредит на між-народному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчиз-няному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для екс-портера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.
Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кре-дит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують комер-ційні банки та спільні з іноземним інвестором підприємства.
З появою довіри іноземних банків до українських підприємств можливе отримання останніми таких кредитів.
Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансо-вих ринках. До міжнародних можна віднести й кредити, які нада-ються країнам міжнародними валютно-фінансовими організація-ми — Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком ре-конструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку та іншими подібними організаціями. Зокрема, їх креди-тами широко користується Україна на потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільності національної валюти.
Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що на-дається в товарній формі.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ КРЕДИТУ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: WiMAX vs UMTS: послесловие (продолжение статьи: "3G… 4G… Кто...
. Аудит калькуляції собівартості продукції рослинництва
ІНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ. Концепція і вимірювання ризиків
Аудит малоцінних і швидкозношуваних предметів
Повседневный опыт и научное знание


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 2004 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

www.agroxy.com

У нашей компании классный веб портал на тематику купить подложку под ламинат http://budmagazin.com.ua
У нашей организации классный интернет-сайт на тематику китайский зеленый чай www.etalon.com.ua