It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 86
Гостей: 86
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ ТА ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Валютна система — це організаційно-правова форма реалі-зації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, між-народні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних рин-ків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.
Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.
Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на бага-тьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колектив-них) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міжде-ржавних угод та світових традицій.
Як організаційно-правове явище національна валютна сис-тема складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:
1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею.
2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою. Вер-ховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість на-ціональної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.
3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації через регульоване плавання (у межах «валют-ного коридору») до вільного плавання, що було введене в 2000 р.
4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей ре-жим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена ли-ше в 1995 р., хоч за деякими платежами дозволено її використан-ня й зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіакви-тків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.
5. Режим формування і використання державних золотова-лютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабіль-ності національних грошей і може проявлятися двояко:
— у формі жорсткої прив’язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксо-ваного курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто дер-жавні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту — через її продаж. За такого режиму курс національної валюти «плаває» разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема фу-нкцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систе-му за такого режиму у світовій практиці називають системою «ва-лютного бюро», а центральний банк стає органом такого бюро;
— у формі використання валютних запасів для підтримання рі-вноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незале-жності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна вве-ла якраз цей режим використання золотовалютних резервів.
6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на від-криття юридичними особами рахунків в іноземних банках і забо-ронено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зо-бов’язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні об-меження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження.
7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку доро-гоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні по-рядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютно-го ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, конт-ролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорого-цінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним.
8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кре-дитних відносин. Нормативними актами України чітко регламенту-ється: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахун-ків іноземних банків і, навпаки, порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; поря-док переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.
9. Визначення національних органів, на які покладається про-ведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері. Такими органами в Україні є:
 Кабінет Міністрів України;
 Національний банк України;
 Державна податкова адміністрація;
 Державний митний комітет;
 Міністерство зв’язку України.
У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адмініст-рація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулю-вання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має пра-во делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).
Органи Державної податкової адміністрації здійснюють конт-роль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.
Органи Державного митного комітету контролюють додер-жання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Органи Міністерства зв’язку контролюють додержання пра-вил поштових переказів та пересилання валютних цінностей че-рез державний кордон.
Зазначені державні органи та комерційні банки створюють ін-фраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю.
У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіо-нальні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними систе-мами країн-учасниць.
Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукуп-ності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення ви-значених державою цілей.
Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі моне-тарної політики взагалі — зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов’язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на ос-новні монетарні індикатори — масу грошей в обороті та процен-тну ставку.
Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:
 лібералізація валютних відносин у країні;
 забезпечення збалансованості платіжного балансу та ста-більних джерел надходження іноземної валюти на національ-ний ринок;
 забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;
 захист іноземних та національних інвестицій у країні;
 забезпечення стабільності курсу національної валюти.
Досягнення цілей валютної політики забезпечується через за-конодавче регулювання валютних відносин (валютне регулюван-ня) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валют-ного регулювання тісно між собою пов’язані. При широкому тра-ктуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить та-кож міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжна-родними валютно-фінансовими організаціями.
Валютне регулювання — це діяльність держави та уповно-важених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:
 процес курсоутворення;
 виконання платіжної функції іноземною валютою на внут-рішніх ринках країни;
 діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;
 здійснення міжнародних платежів за поточними операція-ми платіжного балансу;
 здійснення міжнародних платежів за капітальними опера-ціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;
 ввезення та вивезення валютних цінностей через держав-ний кордон;
 кредитні відносини резидентів з нерезидентами;
 формування та використання золотовалютних резервів.
Ефективність регламентації валютних відносин за вказани-ми напрямками значною мірою залежить від кількості і ступе-ня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валю-тні потоки в найвигідніших для національної економіки на-прямах та обсягах.
Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і опера-тивним інструментом валютної політики. Запровадивши чи ска-сувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, пра-вила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає су-часній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і супе-речить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної си-туації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.
Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду, були:
 введення обов’язкового продажу підприємствами експорт-ної виручки в інвалюті (на 100% чи на 50%);
 заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;
 заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;
 заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати гро-шові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни. Такі позички дозволяються тільки за рахунок коштів, позичених на зовнішньому ринку;
 заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без до-зволу НБУ та фізичних осіб понад установлену норму;
 контроль за прямими інвестиціями, спрямований на збала-нсування прямих інвестицій резидентів за кордоном і прямих ін-вестицій нерезидентів в Україні;
 лімітування валютної позиції комерційних банків-резидентів та контроль за дотриманням установлених нормативів від-критої позиції ;
 жорстка фіксація валютного курсу національної валюти.
Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують пере-важно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:
 курсова політика;
 облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монета-рної політики;
 валютна інтервенція (девізна політика);
 регулювання сальдо платіжного балансу;
 формування та використання золотовалютних резервів.
Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальва-ція національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспромо-жності національного виробництва, посиленню торговельних по-зицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на по-зиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна бага-то імпортує виробничих ресурсів (енергетичних, сировинних то-що), то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне зростання цін.
Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмін-ного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця полі-тика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитив-но впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Розширюються можливості запровадження у вітчизняне виробництво новітніх техніки, технології, комп’ютерних систем, закуплених по імпор-ту. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими «спо-живачами імпорту», то можуть послабити свої конкурентні пози-ції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно за-стосовувати теж надто обережно і виважено.
Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса наці-ональних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валю-ти, зміцненню її позицій на валютному ринку . При зниженні об-лікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбува-ється у зворотному напрямі.
У такий же спосіб — через регулювання маси грошей в обороті — можна впливати на кон’юнктуру валютного ринку за допомо-гою інших інструментів монетарної політики — зміною норми обов’язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо.
Валютна інтервенція полягає в оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи змен-шення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну. Щоб зупинити падіння курсу національної валю-ти і зростання курсу іноземної валюти, центральний банк пови-нен збільшити продаж іноземної валюти на ринку, піднявши цим її пропозицію до наявного попиту. І навпаки, щоб зупинити під-вищення курсу національної валюти і падіння курсу іноземної, він повинен зменшити продаж чи збільшити купівлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих інструментів, централь-ний банк може тривалий час підтримувати валютний ринок і курс у стані рівноваги. Для цього він повинен мати достатній обсяг валютних резервів. Валютні інтервенції дуже широко застосову-ються у світовій практиці валютного регулювання. Активно засто-совує його також НБУ, періодично скуповуючи іноземну валюту,
а також продаючи її у разі погіршення кон’юнктури валютного ринку.
Проте слід мати на увазі, що валютні інтервенції впливають не тільки на кон’юнктуру валютного ринку і динаміку валютного кур-су, а й на кон’юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну призводить до зменшення маси грошей в обороті і пропозиції грошей, що спричинює зростан-ня рівня процента, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтерве-нції на реальний сектор економіки, одночасно з операціями валют-ної інтервенції проводять стерилізуючі операції на відкритому рин-ку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на відкритому ринку купують цін-ні папери, а при купівлі іноземної валюти продають цінні папери. Такі операції називаються стерилізованою інтервенцією.
Особливу роль у валютному регулюванні відіграють такі ін-струменти, як платіжний баланс та золотовалютні резерви.
Особливості формування валютної системи України. Фор-мування валютної системи України розпочалося одночасно з фо-рмуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України «Про банки і банківську діяльність», ух-валеному 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо ор-ганізації валютного регулювання і контролю в Україні: установ-лено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнарод-них валютно-фінансових органах; зобов’язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган ва-лютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.
Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальму-вався і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного життя, масштабним хаосом в управлінні економікою.
Майже до кінця 1992 р., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним зако-нодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської пра-ктики. Зокрема, продовжувалася радянська практика обов’язкового продажу державі 50% валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом рубля. Діяли інші досить жорсткі валю-тні обмеження. Все це не сприяло розвиткові валютних відносин, штовхало підприємства на шлях тінізації своїх валютних опера-цій, на приховування валютних коштів за кордоном. За експерт-ними оцінками відплив коштів за кордон тільки в 1992 р. стано-вив близько 10—12 млрд дол. США.
До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної ва-люти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що пе-ребував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1 : 1. Як валютні кошти, що могли конвертуватися по-іншому, визнавалися лише рублеві залишки на кореспондентських рахунках українських банків в іноземних банках. Розпочалося офіційне котирування українського карбо-ванця до російського рубля.
Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів:
 введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;
 істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпорт-них товарів;
 проведено девальвацію карбованця відносно рубля;
 підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії;
 офіційно започатковано створення державного золотова-лютного резерву.
Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупи-нило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валют-них операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітило-ся прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і неупо-рядкованість валютних відносин.
Щоб зупинити ці тенденції, 19 лютого 1993 р. Кабінет Мініс-трів прийняв Декрет «Про систему валютного регулювання і ва-лютного контролю», яким було проголошено курс на лібералі-зацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Зокрема, остаточно визначе-но статус українського карбованця як єдиного законного платі-жного засобу, установлено порядок визначення валютного кур-су карбованця за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку, визначені загальні принципи валютного регулювання і контролю та покладено його організацію на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм ва-лютного законодавства тощо.
На виконання положень указаного Декрету було вдвічі зниже-но норму обов’язкового продажу державі валютної виручки екс-портерами — зі 100% за завищеним офіційним курсом до 50% за більш реальним ринковим курсом. Це сприяло помітній активіза-ції валютного ринку — за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла май-же в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької мар-ки та російського рубля.
Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стри-мування інфляції. Складалося враження, що лібералізація валют-ного ринку, перехід до ринкового курсоутворення є причиною посилення інфляції. Особливо виразно інфляційні наслідки дева-львації карбованця проявлялися по товарах так званого критич-ного імпорту — нафти і нафтопродуктів, газу, медикаментів, мі-неральних добрив тощо: ціни на них зростали пропорційно падінню курсу гривні.
Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату «критичного імпорту», Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Одночасно вводилося обмеження ринкового механізму ви-користання іноземної валюти і вводився адміністративний її розподіл через так званий Тендерний комітет, який діяв при Ка-бінеті Міністрів. За новим порядком експортери зобов’язані бу-ли 40% валютної виручки продавати урядові через Тендерний комітет за фіксованим курсом 12 610 крб. за 1 дол. США, який був явно заниженим; 10% — НБУ за курсом, що був майже удвічі вищим від фіксованого; 50% — зберігати в себе чи про-давати НБУ за ринковим курсом, який був ще вищим і встанов-лювався на УМВБ. НБУ посилив обмеження доступу комерцій-них банків до торгів на УМВБ.
Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ри-нок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валют-них курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефек-тивності використання валютних резервів держави. Усе це свід-чило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте замість того, щоб повернутися до його лібералізації і розвитку на засадах конкуренції, уряд ще посилив адміністративне регулювання валютних відносин. Указом Прези-дента України від 2 листопада 1993 р. було призупинено валютні торги на УМВБ та інших біржах, а прийнятим у тому самому мі-сяці законом установлення валютних курсів було покладено на НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Воно стало здійснюватися переважно вольовими методами.
Такий, суто адміністративний, порядок валютного регулюван-ня проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної сис-теми України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти — в 163,3 раза. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макроекономічної роз-балансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів.
Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, віднов-лення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку по-треб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через ку-півлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки екс-портерів, яка підлягала обов’язковому продажу. Був також роз-формований Тендерний комітет. Усе це сприяло консолідації ва-лютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у під-вищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутріш-ньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією націо-нальної валюти — курс її до долара США за 1995—1996 рр. зни-зився приблизно на 5%.
З вересня 1996 р., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:
 остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. — введено вільне плавання;
 введення вільного розпорядження резидентами всією су-мою валютних надходжень;
 певна децентралізація валютного ринку, припинення опе-рацій на УМВБ та інших валютних біржах;
 подальша лібералізація доступу до валютного ринку юри-дичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;
 приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Ста-туту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертовано-сті гривні за поточними операціями.
Успіхи в ринковій трансформації валютної системи на тре-тьому етапі її розвитку проявилися в помітній стабілізації націо-нальної валюти: протягом 1997 р. курс гривні до долара США за-лишався майже незмінним. Проте під тиском кризових явищ на світовому фінансовому ринку з другої половини 1998 р. істотно погіршилася ситуація і на валютному ринку України, що спричи-нило прискорене падіння курсу гривні — приблизило на 45% в цілому за 1998 р. Щоб не допустити обвального падіння гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998 р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку:
 відновлено обов’язковий продаж 50% валютних надхо-джень резидентів;
 розширено валютний коридор;
 посилено контроль за обґрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку;
 посилені обмеження на операції комерційних банків на ва-лютному ринку тощо.
Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову трансформацію валютної систе-ми України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. грив-ня девальвувала відносно долара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валют-ного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у над-звичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондо-вому ринках України в кінці 1998 р.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ ТА ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Особливості організації аудиту в агропроми-словому комплексі Укра...
Управління ресурсами комерційного банку
Збір за право використання місцевої символіки
Довгострокове кредитування як форма участі банку в інвестиційному...
Гіринг і вартість капіталу


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 1902 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

также читайте

www.velotime.com.ua

monaliza.kiev.ua/catalog/ternopol/