It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 110
Гостей: 110
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Філософські науки » Енциклопедія постмодернізму

Стилі мислення
У конструктивних вимірах постмодерністської думки більший наголос робиться на здійснюваному аспекті концептуалізації, а не на об'єктивних істинах, що їх можна знайти в його твердженнях. Історична точність та феноменологічний опис мають велику вагу для більшості філософів-постмодерністів, і постмодерністсь-кі праці заповнені ретельним і вимогливим аналізом теоретичних текстів та інституційних документів. Провідні мислителі постмодернізму відомі своїм знанням мов та історичними і лінгвістичними вимогами, що їх вони ставлять перед студентами, а також і своїм наголошуванням на важливості історії філософії для сучасної думки. Проте цей наголос на вимогах, які ставляться до строго організованої науки, супроводжується переконаністю в тому, що творення відбувається в той спосіб, у який постає мислення, радше ніж втілюється в результатах, про які людина повідомляє або які вона обґрунтовує. Питання полягає не в тому, чи важливі ті або інші точні звіти і чи відпові-
дальна методологія. Питання полягає в тому, що мислення (і читання та письмо) здійснює такого, що є відмінним від звітного, арґумен-таційного або "емпіричного" інтелектуального процесу. "Як" ментальної діяльності так само важливе, як і те, що стверджується, і ця переконаність щодо важливості "як" означає наголос на здійснюваній праці думки, а отже, й особливий наголос на стилях мислення.
Едмунд Гусерль і Мартін Гайдеґер помітили, що поява речей (феноменів) відбувається як процес розкриття, а те, як вони з'являються, складає відповідні події. Це добре відоме їхнє віддання переваги "як" над "що" тягне за собою пріоритет розкриття для звіту про істину: істина відбувається як розкриття, виявлення. Слово "точність' можна зарезервувати для правильності (коректності), для відповідності між твердженням і об'єктом твердження. Проте в розкритті річ відбувається як самовиявлення. Гусерль і Гайдеґер по-різному пояснювали самовиявлення, і для нас більш відповідним є тлумачення Гайдеґера, де він описує події розкриття як такі, що передують будь-якому введенню в дію суб'єктивності, і обґрунтовує відхід не лише від Гусерля, а й від ширшої кантівської традиції, що надавала суб'єктивності пріоритет над усіма виявами.
Поле розкриття не складається з апріорної структури суб'єктивності. Воно радше sui generis (своєрідне) і не зводиться (не пояснюється ним) до жодного специфічного обґрунтування. Гайдеґер у своїх ранніх працях називає цю область "Dasein", а згодом "прояснюваль-ною подією", "розкривальністю" або просто "подією" (Ereignis також перекладається як подія призначення; призначення береться в розумінні надання часу, місця та простору для чогось). Таким чином, істина постає не як об'єктивність об'єкта або суб'єктивність того, хто пізнає. Вона відбувається як прихід до світла, як розкриття. Чи не найзначущіший внесок у думку XX ст. Гайдеґер зробив у своїх описах випадку розкриття, і його вплив на постмодер-ністську думку може бути почасти виміряний тим наголосом, який він зробив на діяльності мови й думки в їхніх описах, на їхньому як, коли вони повідомляють більше, ніж те, що може бути сказане.
451
У цьому контексті постмодерністська думка та мова набувають виразно художнього вигляду, коли особа висловлює щось таке, що не може бути перетворене на низку декларативних речень або на об'єкт інтелектуального осмислення. Як висловився Дерида, поява розрізнення (différance) —розрізнювально-затримува-льна з'ява в письмі — не може бути ані сказана, ані ре-презентована. її з'ява надлишкова для кожної суб'єктивної або об'єктивної дії. "Лихо" для Моріса Бланшо так само незбагненне, як "інший" для Емануеля Левінаса. І тоді як традиційне містичне мислення може привести до чистого бачення, а річ-у-собі залишається невловним постулатом для Канта, для цих та інших постмодерністських мислителів нема чого бачити (в чистому чи в нечистому вигляді) і нема чого постулювати. Є тільки "щось" таке, що можна записати, — для Дерида, і щось таке, що його можна зустріти поза "досвідом", — для Левінаса. Але жодне з дієслів не годиться: ні "відбувається , ні навіть "показується". Нас підводять до межі вираження та досвіду, за якою мова й вираження так стираються, що ми залишаємося без переконливої мови. Залишається тільки можливість говорити та писати знову. Мистецтво стилю в таких випадках полягає в тому, щоб привести мову до її зупинки в тих напрямках, у яких мова приходить до вираження, і затримати цю зупинку на якусь мить у діяльності її затримки.
Чимало прикладів такого письма та мислення існують у постмодерністській думці, прикладів у контекстах тіл (Жорж Батай і Левінас, наприклад, і зовсім інакше — в Ніцше), тотожності (Гайдеґер і Жан-Люк Нансі) та письма (Бланшо і Дерида). У широкому розумінні, мистецтво полягає в тому, щоб надати змогу з'явитися межам зникнення, кордонам закриття, що, як здається, супроводжують розкриття специфічних зв'язків. У всіх випадках роль суб'єктивності, досвіду та репрезентації неухильно зменшується, і мова та концептуалізації заохочуються знаходити свій ключ на межі їхнього зникнення. Зокрема, постмодернізм створює види письма, які призводять до стирання їхньої авторитетності перед "нічим", для якого можна знайти засоби вираження.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Стилі мислення» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Загальна характеристика мережних стандартів
РОЛЬ ГРОШЕЙ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
Аудит виходу продукції рослинництва
Аудит документального оформлення господарських операцій
Загальна характеристика витрат на організацію телекомунікацій


Категорія: Енциклопедія постмодернізму | Додав: koljan (11.12.2011)
Переглядів: 897 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

ry-diplomer.com

http://agroxy.com