It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 75
Гостей: 75
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Філософські науки » Енциклопедія постмодернізму

Фармакон
Farmacon грецькою мовою — це наркотик, і такий, що зцілює, і такий, що завдає шкоди; ліки; отрута; чародійне питво, а отже, й чари або закляття; а ще — барвник або фарба. Те значення терміна фармакон, у якому Жак Дерида застосовує його в деконструктивному аналізі, походить насамперед від діалогу Платона "Федр", хоча Дерида оглядає цілу сукупність інших зв'язків та контекстів, у яких цей термін та його варіанти зустрічаються в інших Плато-нових діалогах. Дерида знаходить термін фармакон цікавим саме через його амбівалентність: через те, що його значення та цінність можуть зміщуватися та змінюватися залежно від контексту та текстуальної мотивації; і тому, що у "Федрі" цей амбівалентний фармакон застосовується як прийом для того, щоб визначити й оцінити технологію письма.
Есе Дерида "Платонова фармацевтика", опубліковане в книжці "Розсіяння" (Лондон, 1981) — це досить широке дослідження, яке має на меті пояснити перший класичний приклад того, що Дерида розглядав як ієрархічне віддання переваги мовленню над письмом (фо-ноцентризм) у західній культурі; віддання переваги, яке він вважає симптоматичним для західної метафізики присутності загалом. Тобто вважається, що мова містить у собі й передає своє значення безпосередньо, чисто й сутнісно. Мовлення є "живим", як про це говорить персонаж на ім'я Сократ у "Федрі". Це — живе загарбування логосу в душі. Письмо натомість мертве і розчленоване: це — лише графічний запис і рештки мовлення; нездатні увійти в діалог чи відповісти на запитання, вони вже не присутні в душі.
Дерида намагається показати й розкрити, як те, що видається одним "словом" або "поняттям", фармакон, через могутню, проте дискретну структуру розсіяння, містить весь спектр понять, питань та проблем західної філософії, а з цим і визначальні характеристики західної культури взагалі.
Нерозв'язність значення фармакону — чи він добрий/поганий, справжній/фіктивний, життя/смерть, серйозний/ігровий тощо — є наслідком труднощів, якщо не неможливості, схопити його сутність: тобто його істинність. Одним із малих, проте значущих історичних симптомів цих труднощів була і є проблема перекладу цього терміна на інші мови. Проте, як показує Дерида, ці труднощі постають уже при перекладі з грецької мови на грецьку мову, передусім у Платона: тобто при перекладі нефіло-софського терміна на філософський.
Діалог "Федр" — це, крім усього іншого, ще й повчання про відмінність між "істинним, живим мовленням" і "фальшивим, мертвим письмом": відмінність між тими, хто знає і мовить істину, і тими, хто істини не знає, а тільки пише промови, що є лише симулякрами справжньої мови, а саме — софістами, ораторами, політиками та законниками. Ця відмінність ґрунтується на різниці між діалектикою та філософією — з одного боку — та простим риторичним умінням — з другого: перші ставлять собі на меті осягнути сутність істини та знання, а друге може дати лише видимість істини, тобто прості ймовірності, і прагне тільки переконувати. Таким чином, різниця між філософією і не-філософією тісно пов'язується з питанням про природу та цінність письма та письмового дискурсу.
Письмо у "Федрі" виразно прирівнюється до фармакону, а розглядається там передусім нерозв'язність проблеми цінності письма. У псевдоєгипетському міфі Платона бог Тот, винахідник письма, приніс своє творіння до бога Тамуза, щоб той його оцінив. Тот назвав свій винахід фармаконом пам'яті, але Тамуз критично оцінив його як фармакон забудькуватості. Це була перша явна спроба оцінити текст, а отже, й проконтролювати та обмежити амбівалентність письма як фармакону. Від цього попереднього засудження в "міфічній" формі дис-
442
курс переходить до осуду у "філософській формі, в якій діалектика постає як природна протилежність риторики, а письмо розглядається як щось не більше, аніж зовнішній додаток до внутрішньої пам'яті та знання.
Фармакон не лише коливається між позитивним та негативним значенням, він також розбиває й руйнує бар'єр, що його дискурс намагається спорудити між "внутрішнім" філософії і "зовнішнім" не-філософії. Фармакон як "метафора" асимілюється й перекладається на мову філософії для того, щоб зробити філософський висновок про природу й цінність письма в його стосунку до філософської практики. Проте він неминуче приносить із собою всі свої неоднозначні й численні зв'язки з "іншими" галузями людської діяльності, в які він втягнений (наприклад, із медициною, мистецтвом, магією, міфом, релігією): таким чином він пояснює марність намагань визначити внутрішню раціональну чистоту філософії, а також філософського методу й істини.
"Метафора" фармакону застосовується Платаном, щоб показати, що все нерозв'язне є ірраціональним і не належить до філософії; але небезпечна іронія цього підходу полягає в тому, що вона спирається якраз на спробу використати цей непевний, нестабільний фармакон для обґрунтування певного й постійного філософського розрізнення. Це розрізнення не є малим і незначущим, оскільки воно є за самою своєю суттю критичним актом самовизначення: фармакон має позначати відмінність між істинною філософією та її "Іншим".
Іронія ситуації, яка лежить на поверхні, полягає в тому, що "Федр" — також письмовий текст, хоча й філософський; а проте він формулює свої явно виражені умови, що забезпечили б захист філософського письма. Письмо — це просто "чудова" розвага, але не слід сприймати його надто серйозно. Його можна виправдати, якщо воно допомагає філософові навчати інших та приводити їх до істини, але філософ, який пише, повинен визнати, що саме по собі воно має невисоку вартість. Це могло б стати достатнім виправданням для "Федра" як письмового філософського тексту; але Дерида виявляє своєрідне викривлення в логіці свого дискурсу. По-перше, аж ніяк не уявляється можливим
провести чітку відмінність, у тих аргументах, які складають дискурс, між сутнісним раціональним змістом і не-сутнісною історичною формою. Аргументи Сократа включають у себе ціле плетиво тропів, метафор, аналогій і навіть вигаданих міфів; і так мало б бути навіть у тому випадку, якби Сократ був аналітичним філософом, що застосовує міф логічних із системою позначень, здатних перевести аргументи повсякденної мови в "чисту" логічну форму.
По-друге, коли в кінці дня персонаж на ім'я Сократ підходить до суті справи й проводить завершальне "філософське" розрізнення між філософом і не-філософом і в такий спосіб вміщує "письмо" {фармакон) на своє місце у його стосунку до "мовлення", саме до метафори письма звертається Платон. Істинне мовлення — це живий і сповнений диханням логос того, хто знає; саме істинне письмо в душі мовця як раціональна думка {логос) може бути виражене як мовлення {логос), незалежно від того, якої форми воно набуває — міфу, метафори чи діалектики (якщо провести таку відмінність взагалі можливо). Крім того, істинний філософ навчає учня засобами внутрішнього письма істинних слів та мовлень у душі учня. Цей педагогічний процес також описується в термінах висівання зерна в родючий ґрунт, яке, в свою чергу, дасть нове зерно для сівби в інші ґрунти, — і так далі в одвічному та безсмертному процесі.
Саме тоді, коли письмо виходить назовні, знецінюється та обмежується в ім'я діалектичної філософії, воно обертається фундаментальною метафорою, що характеризує саме джерело, сутність і таємницю філософської істини. І хоч це друге письмо повністю введене вглиб і нематеріальне (для нього немає ні графічних знаків, ні фарби або чорнила, ані папірусу), сам той факт, що Платон не знайшов жодної іншої аналогії, жодного іншого риторичного, логічно еквівалентного прийому, яким він міг би висловити/написати філософську істину, негайно ставить під сумнів кордон між внутрішнім і зовнішнім у філософії. Фармакон як ліки/отрута, безперечно, добре виконав поставлене завдання: бо внутрішнє письмо запроваджується як протилежність до письма зовнішнього, а мовлення стає їхнім проміжним середовищем; і як-
443
що письмо — це фармакон, тоді зовнішнє письмо як шкідливий фармакон протиставляє себе внутрішньому письму як цілющому фар-макону. Може здатися, що Дерида доходить висновку, що фармакон у такий спосіб бере гору над Платоном; але можна також замислитися над питанням, чи не бере Платон гору над Дерида?

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фармакон» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Теорія оптимізації портфеля інвестицій
Постаудит
Вартість облігаційної позики
Аудит вилученого капіталу
Мета аудиту — перевірити правильність визначення податку з реклам...


Категорія: Енциклопедія постмодернізму | Додав: koljan (11.12.2011)
Переглядів: 586 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines