Notice: Undefined index: HTTP_ACCEPT_LANGUAGE in /var/www/html/core/core.php on line 325
Бібліотека - Мовознавство - Стилістика ділової мови - BoBines- bobines.info
It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 16
Гостей: 16
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - Мовознавство - Стилістика ділової мови

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Мовознавство - Стилістика ділової мови

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Крім значення, синоніми можуть відрізнятися емоційним забарвленням, стилістичними особливостями (тобто закріпленістю за певними сферами чи ситуаціями спілкування). Наприклад, у значенні “чоловік стосовно своїх дітей” можуть вживатися слова батько і тато. Перше слово не має функціональних обмежень, друге використовується переважно у розмовно-побутовій мові. У синонімічному ряду зі значенням “негативна ознака кого-, чого-небудь; те, що є невигідним, незручним для когось” об’єднуються слова нейтральні (вада, недолік, хиба), книжні (дефект, мінус) та розмовні (ґандж, порок). Функціональними особливостями відрізняються синоніми нейтрального слова індик: слово дундук є розмовним, гиндик і трухан належать до діалектної лексики. У синонімічному ряду зі значенням “іти вперед, напираючи на кого-небудь, штовхаючи інших” нейтральні слова лізти, пхатися об’єднуються з фамільярним пертися. Синонімічний ряд можуть утворювати слова і словосполучення, наприклад: лікарняний листок — листок непрацездатності — бюлетень; двоюрідний — у перших — стриєчний (діал.); навколишнє середовище — довкілля; мер — голова міськради (міськадміністрації). Семантико-стилістичні особливості синонімів обов’язково враховуються при їх використанні. Слова, що відрізняються відтінком розмовності, вживаються лише у невимушеному розмовному мовленні. У текстах офіційно-ділового та наукового стилю повинні використовуватися ті слова, які забезпечують нейтральність викладу і допомагають найточніше висловити думку. Наявність синонімів допомагає урізноманітнити мовлення, уникнути повторення слів, найточніше висловити думки і почуття.

§ 9. УЖИВАННЯ ІНШОМОВНИХ СЛІВ
Слова української мови за походженням поділяються на власне українські та іншомовні (запозичені). До власне української лексики належать слова, народжені самою мовою на будь-якому етапі її розвитку. Іншомовними називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв’язків між народами і є неминучим явищем для будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, при46

стосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів. До словникового складу української мови входить значна кількість запозичених слів, які міцно засвоєні українською мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Як свої сприймаються, наприклад, слова, що прийшли із грецької мови (миска, оладка, мак, м’ята, академія, філософія, бібліотека, театр), латинської (адвокат, секретар, республіка, аудиторія, конституція), німецької (майстер, цех, вексель, поштамт, курорт, штраф), французької (прем’єр, парламент, кабінет, аванс), англійської (трамвай, клуб, мітинг) та ін. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей. Розрізняють кілька причин засвоєння іншомовних слів. По-перше, часто вони запозичуються разом із поняттям. Такі слова звичайно не мають українських відповідників, наприклад, іменники політика, спортсмен, футбол, тунель, пальто, університет, корабель, театр, курорт, бухгалтер. Другою причиною запозичень є прагнення деталізувати уявлення про предмет, назва якого вже існує в мові. Наприклад, слово джем означає різновид варення, десерт — це солодощі, які подають після обіду; бар — невеликий ресторан або закусочна, госпіталь — медичний заклад для лікування військовослужбовців, лайнер — велике швидкохідне судно, імпорт — ввіз товарів з-за кордону, спринтер — бігун на короткі дистанції, стаєр — бігун на довгі дистанції. Третьою причиною запозичення є прагнення замінити описовий вираз, словосполучення одним словом: транспорт — замість “засоби пересування”, мотель — замість “готель для автотуристів”, круїз — замість “подорож на пароплаві”, турне — замість “подорож по круговому маршруту”, вакансія — замість “вільна посада”. Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами понять або виступати синонімами власне українських, як-от: пам’ятник — монумент, обмежувати — лімітувати, передовий — прогресивний тощо. Поряд з іншомовними словами, які увійшли до української лексичної системи, виділяють варваризми (від грецьк. barbarismos — іншомовний, чужоземний) — іншомовні слова, які вживаються в українському тексті, але не засвоєні українською мовою. Варваризми можуть передаватися графічними засобами мови-джерела чи українською графікою: лат. homo sapiens або гомо сапіенс (людина розумна), tertium non datur (третього не дано), volens-nolens (хоч-не-хоч); 47

англ. happy end (щасливий кінець), ay чи о’кей (все гаразд, добре), high life (високе життя); фр. adieu! (прощавайте!), bonjour! (добридень!), merci або мерсі (дякую!); італ. finita la comedia (виставу закінчено), evviva! (хай живе!). Межі вживання іншомовних слів є дуже важливим питанням культури мовлення. Неодноразово проблема запозичення слів ставала предметом наукових дискусій, на яких обговорювалося питання, чи загрожують українській мові іншомовні слова, чи необхідно обмежувати потік запозичень тощо. За підрахунками фахівців, кількість іншомовних слів у складі української лексики не перевищує 10 %. Це означає, що твердження про засилля запозичених слів в українській мові є перебільшенням. Така частка запозичень не може становити загрози самобутності мови. Наведемо міркування видатного українського поета та перекладача М. Рильського. У його статті “Про іноземні слова” читаємо: «Один науковий працівник, бажаючи зробити приємність іншому, сказав: “Нашому колективу дуже хотілося б, щоб цю роботу очолила така одіозна постать, як ви”. Його спокусило, очевидно, “пишне” звучання іноземного слова “одіозний”, яке в його уяві асоціювалося, мабуть, із “грандіозний”, чи що. Коли тому науковцеві пояснено було, що термін латинського походження одіозний означає ненависний, небажаний, неприйнятний і т. ін., то він, звичайно, зніяковів. Але потяг до прикрашання своєї мови непотрібними і раз у раз неправильно чи неточно вживаними іноземними слівцями властивий багатьом нашим товаришам, і він, цей потяг, здається мені лихом, проти якого треба боротись і боротись». Із сказаного, певна річ, в жодному разі не випливає, ніби слід силоміць, штучно викорінювати з мови усталені інтернаціональні терміни (наукові й технічні), а також слова іншомовного походження, що міцно й широко увійшли у народний вжиток. Чи потрібно віднаходити українські замінники таким лексичним одиницям, як кардіолог, терапевт, футбол, теніс, історія, філософія, республіка, демократія, театр, політика, парламент, кабінет, джинси тощо? Звичайно ж, ні. Не треба пояснювати, чому не дістала підтримки у фахівців (і мовознавців, і медиків) спроба авторів одного із словників очистити українську медичну термінологію від іншомовних слів (пропонувалося, наприклад, здійснити такі заміни: очник — замість окуліст, повитуха, баба-пупорізка — замість акушерка, дрібноживцезна48

вець — замість мікробіолог, вухоносогорлянкознавець — замість отоларинголог, гоп’як — замість пульс, хробаковиця, хробакозапал — замість апендицит, горлянковиця — замість ларингіт). Безглуздість повної відмови від запозичень підтверджується ще одним фактом: переважна більшість імен, які носять сьогодні українці, є також запозиченими і прекрасно виконують свої функції, скажімо, імена-грецизми Олександр, Василь, Григорій, Денис, Дмитро, Євген, Кирило, Лев, Степан, Микола, Микита, Петро, Тарас, Федір, Юрій, Зінаїда, Софія, Олена, Галина, Наталя, імена латинського походження Антін, Валентин, Віктор, Віталій, Костянтин, Олексій, Павло, Роман, Сергій, Юлія, Клавдія, Валерія, Марина, скандинавські імена Ольга, Ігор, Олег, Гліб, імена, подаровані давньоєврейською мовою, — Давид, Данило, Іван, Йосип, Михайло, Назар, Наум, Яків, Ганна, Єва, Марія, грузинське ім’я Ніна тощо. Необхідно розуміти, що наявність іншомовних слів у мові є закономірним явищем, яке відображає зв’язки певного народу з іншими. Запозичення — закономірний шлях збагачення лексики будь-якої мови. Відкритість мови вважається ознакою її сили, а не слабкості. Саме тому культура української мови проголошує не викоренення іншомовних слів, а вимогу не зловживати ними. “Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні — і, це вже безумовно, у властивому їм значенні...” (М. Рильський). Питання про іншомовні слова має вирішуватися з погляду потреби. Якщо в українській мові немає для позначення поняття власного слова, то можна послуговуватися запозиченим. Якщо поняття може бути виражене українським словом, то саме йому має віддаватися перевага, а не його дублетові-запозиченню. Іншомовні слова не завдають шкоди українській мові, якщо вони не витісняють українську лексику, якщо мовці використовують їх доречно, тобто відповідно до їх значення і до конкретної ситуації мовлення. Дехто вважає, що вживання іншомовних слів підкреслює освіченість, інтелектуальні здібності людини. Таку думку спростовують як мовознавці, так і майстри слова. Зокрема, письменник О. Югов пише: “Чим освіченіша людина, тим глибше вона зобов’язана знати мову свого народу. А отже, і потреба хапатися за іншомовне слівце у того, хто зважується писати статті й книги, має виникати значно рідше, ніж у людини з недостатньою освітою”. Пам’ятаймо про це! 49

§ 10. МОВЛЕННЄВА НАДМІРНІСТЬ І НЕДОСТАТНІСТЬ
Точність вираження думки є однією з важливих ознак культури мови. Найтиповіше порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їх значення. Невміння автора точно висловити свою думку виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Виявом багатослів’я є повторення тієї самої думки, “тупцювання на місці”, наприклад: До вищих навчальних закладів нині може вступити 340 тисяч цьогорічних випускників, які закінчили школу 2001 р.; Митні лабораторії існують у всіх цивілізованих країнах світу і відрізняються лише особливою специфікою досліджень, які проводяться спеціалістами лабораторій (виділені слова дублюють висловлену думку, а тому є зайвими). Іншими формами мовленнєвої надмірності є плеоназм і тавтологія. Плеоназмом (від грецьк. pleonasmos — надмірність, надлишок) називають частковий збіг значень слів, що утворюють словосполучення: пам’ятний сувенір (сувенір — “подарунок на пам’ять”), передовий авангард (авангард — “ті, хто попереду”), спільне співробітництво (співробітництво — “спільне вирішення проблем, спільна робота”), народний фольклор (фольклор — “народна творчість”), прейскурант цін (прейскурант — “довідник цін”), вільна вакансія (вакансія — “вільна, незайнята посада”), основний лейтмотив (лейтмотив — “провідний мотив, основна думка твору”), дублювати двічі (дублювати — “повторювати”), демобілізуватися з армії (демобілізуватися — “увільнитися зі збройних сил”); у березні місяці, 200 гривень грошей. Плеонастичними є звороти на зразок: На полях кипить гаряча робота; Необхідно взаємно допомагати один одному. Ви повинні написати свою автобіографію. Не відпускають навіть тих запчастин, які є в наявності. Він відступив назад і звів угору блакитні очі. П’єсу виконувало тріо з трьох виконавців. Він уперше дебютував у 1989 році. До плеоназмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно і однодушно, виявляти до когось неповагу і непошану, неослабно і пильно контролювати тощо. 50

Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися у мові і не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вирази, як: букіністична книга (від фр. bouquin — стара книга), експонат виставки (від лат. expono — виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (від лат. monumentum — знак пам’яті), реальна дійсність (від лат. realis — дійсний), період часу (від грецьк. ресЯпдпт — коло часу). Тавтологія (від грецьк. tauto — те саме, logos — слово) — змістові повтори, які виникають у випадках, коли в реченні вживаються поряд спільнокореневі слова, наприклад: Користь від використання цих приладів є незаперечною; Приймаючи на роботу нових працівників, необхідно при їх прийомі враховувати знання іноземних мов; Тривалість пари у нашому вузі триває 1 годину 20 хвилин. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, виключивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: Вигода від використання цих приладів є незаперечною; Коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов; Тривалість лекції в нашому інституті — 1 година 20 хвилин або Пара в нашому інституті триває 1 годину 20 хвилин. Не кожне повторення спільнокореневих слів може вважатися мовною помилкою. Існує багато словосполучень, у яких тавтологія неминуча, наприклад: словник іншомовних слів, ланкова першої ланки, закрити кришкою, чорні чорнила, вимити мийку, загадати загадку, розмовна мова, зупинитися на зупинці. Будь-які спроби уникнути повторення у цих виразах будуть невдалими. Можна вважати виправданим уживання у вузькому контексті спільнокореневих слів, які є єдиними назвами певних понять. Найчастіше це стосується термінів, уживаних у науковому чи офіційноділовому стилі, наприклад: Мульчування — вкривання поверхні ґрунту між сільськогосподарськими рослинами різними матеріалами (мульчею — солом’яною січкою, перегноєм, торфовою потертю, мульчпапером тощо) (з енц.); Орендодавець надає Орендареві і членам його сім’ї в користування терміном на 1 рік квартиру загальною площею 88 кв. м за адресою: вул. Артема, буд. 8, кв. 6 (з договору); Марія Гнатівна працює в довідково-бібліографічному відділі Центральної наукової бібліотеки. Тавтологічний характер мають стійкі вирази, уживані в розмовній мові: поїдом їсти, сидьма сидіти, горе горювати, усяка всячина, книжний вираз святая святих тощо. У художньому і публіцистично51

му стилях тавтологія може використовуватися як стилістичний прийом, який підсилює виразність та експресивність мови, створює комічний ефект: Які слова страхітливі — дволикість, дворушництво, двозначність, двоєдушність! Двомовність — як роздвоєне жало. Віки духовної руйнації. Змія вжалила серце нації (Л. Костенко); <<...>> Я знову мушу іти до Чоломбитька і, даруйте, за тавтологію, бити йому чолом (В. Шкляр); П’ятий поверх, коло самої опери, найцентральніший центр, три метри до Дерибасівської, п’ятнадцять метрів до Дюка Рішельє, до Стамбула подати рукою, Париж видно прямо з вікна кухні (П. Загребельний); Карналь мав би вже давно переконатися, що належить до людей, яким щастить і в найтяжчих нещастях (там само). Тавтологічні сполучення можуть надавати висловлюванню афористичності: Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини (В. Симоненко); Мій батько був проста людина, але не простак (В. Шевчук); Нікого не можна навчити творити, але всіх без винятку треба вчити шанувати творчість (Є. Кононенко); Чи людством бути люди ще спроможні? (Л. Костенко); Ми спадкоємці спадків розграбованих (там само); Дозиметром не виміряєш дози тотального спустошення душі (там само); Нема прозрінь в тумані підозрінь (там само). Отже, необхідно відрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною настановою. Поширеною вадою мови є повторення слова (у тій самій чи різних формах), як-от: Я навчаюся в середній школі № 11. Мені подобаються у нашій школі гарні кабінети, прекрасний спортзал і вчителі, одним словом, усе. У школі працює багато гарних гуртків, які ведуть вчителі нашої школи. Виправлений текст може мати такий вигляд: Я навчаюся в середній школі № 11. У ній мені подобається все — і вчителі, і гуртки, і гарні кабінети, і чудовий спортзал. У художніх і публіцистичних творах повторення слів використовується як стилістичний засіб, що увиразнює, загострює думку автора, як-от: Коли в людини є народ, тоді вона уже людина (Л. Костенко); Сильніше за любов злоба горить, Сильніше за красу вражає бридь, Але життя росте лише з любові; Лишень краса людей навчає жить! (Д. Павличко). Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, яка виявляється у випадковому пропущенні слів, необхідних для точного вираження думки. Ця вада найчастіше трапляється в усній мові, 52

але нерідко зустрічаємо її також на письмі. Пропуск слів спричинює незрозумілість висловлювання; мовленнєва недостатність породжує комізм і абсурдність думки. Саме такі приклади потрапляють під рубрику “Страшне перо не в гусака” журналу “Перець”: У зв’язку з моєю відпусткою обов’язки мої покласти на Гладкого Івана Івановича, а Івана Івановича — на Людмилу Федорівну Кобзар (з наказу); На другий квартал план по життю цьому агенту доведено в розмірі 1.000 карбованців (з акта ревізії); Ці сувеніри зроблені з шкіри косівських майстрів (з листа); 20.09.89 р. о 17 год. в приміщенні Підлісецької школи відбудуться загальношкільні батьківські збори. Батькам 1-го класу мати документи для вступу в школу. Дирекція (оголошення). Зважаючи на величезні можливості вибору лексичних засобів, які надає кожному з нас українська мова, висловлювати свої думки неодноманітно, виразно й оригінально є цілком реальним завданням для того, хто постійно збагачує свій лексичний запас і по-справжньому шанує слово.

§ 11. ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ З ОГЛЯДУ НА СФЕРУ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ
За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи: 1) загальновживана, або загальнонародна, лексика; 2) лексика обмеженого вживання. До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п’ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо. Загальнонародна мова становить основу української мови. Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика. Розглянемо їх докладніше. До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектна лексика характеризується неоднорідністю. Одним із видів діалектизмів є етнографізми — слова, що називають предмети, поняття, характерні для побу53

ту, господарства певної місцевості, наприклад: котига — віз, на якому возять припаси, необхідні для пастухів, овець; верета — покривало, мішок на сінник; загата — огорожа біля стін хати, проміжок між якою і стінами закладається листям, соломою або глицею для утеплення хати взимку; сачма — велика сітка-накидка для лову риби; рунець — біла хустина або шматок полотна; рябчун — різнобарвний домотканий килим. Етнографізми не мають паралелей у літературній мові, оскільки вони є місцевими назвами місцевих реалій. Іншою групою діалектної лексики є власне лексичні діалектизми — слова, які збігаються із загальнолітературними за значенням: безрога — свиня, легінь — парубок, бузько — лелека, втрафити — потрапити, капарство — недбалість, неохайність, ковнір — комір, клевець — молоток, когут — півень, рахуба — клопіт. Третьою групою діалектної лексики є семантичні діалектизми, тобто слова, які мають інше, ніж у літературній мові, значення: куля — милиця, бук — палиця, обруч — поряд, пасія — гнів, чудно — незручно, під — горище. Розрізняють також діалектизми фонетичні (хтіти — “хотіти”, свеї — “своєї”, — шкахва “шафа”, кождий — “кожний”) і граматичні (баче — “бачить”, дасиш — “даси”, к столу — “до столу”). Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художній текст має бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у науковому та офіційно-діловому стилях. Спеціальна лексика — це слова і вирази, які вживаються групами людей, об’єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми. Термінами називаються слова, що є спеціальними назвами наукових, технічних, сільськогосподарських, суспільних понять. Сукупність термінів певної галузі науки, виробництва становить її термінологію. Існує, наприклад, термінологія технічна, біологічна, географічна, математична, філологічна, філософська, хімічна тощо. Для термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне із значень належить до різних термінологій. Як приклад можна навести значення термінів стопер та стела стопер — 1) машина для буріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх. Стела — 1) вер54

тикальна кам’яна плита чи стовп з рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів. У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб забезпечити точність передачі наукового поняття. Однак існують випадки порушення цієї вимоги, наприклад: караул — 1) збройна варта, сторожа; 2) збройний підрозділ для охорони військових об’єктів або для віддання військових почестей; 3) несення охорони; 4) місце, де розташована варта, сторожа. Репертуар — 1) сукупність творів, які виконуються в театрі за певний час; 2) ролі, в яких виступає актор; 3) добір музичних, літературних творів тощо, з якими виступають актор, співак, музикант, читець. Контроль — 1) перевірка, облік, спостереження за чим-небудь; 2) установи, особи, що перевіряють діяльність будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність тощо; 3) заключна функція управління. Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології відносять також синонімію термінів: мовознавство — лінгвістика, алфавіт — абетка, орфографія — правопис, багатозначність — полісемія, значення — семантика. Про досконалість термінології можна говорити у тому випадку, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності між терміном і позначуваним ним поняттям. Розрізняють терміни загальновідомі: трикутник, діаспора, інтеграція, демократія, прикметник, капрон, плато, арія, стоматолог тощо і вузькоспеціальні, які використовуються лише спеціалістами: сальдо (бухг.), кавернотомія (мед.), діаміни (хім.), субстантивація (лінгв.), сервомотор (техн.), септакорд (муз.), меркаптани (хім.) і т. ін. У межах спеціальної лексики термінам протистоять професіоналізми — слова і звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Часто професіоналізмами є загальнонародні слова, ужиті у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів — це час між заняттями, висячим редактори називають рядок, що не вміщується в сторінку, а ляпом — помилку, у водіїв загоряти — сидіти без діла, бублик — руль, гума — автопокришка тощо. 55

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об’єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п’яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.). У відкритих групах (молодь, мисливці та ін.) жаргон є своєрідною “колективною грою” (О. Єсперсен). Замкнені групи (жебраки, злодії і т. ін.) за допомогою жаргону відокремлюються від іншої частини суспільства, він допомагає членам групи розпізнавати “своїх” і “чужих”, а також виконує функцію конспірації. Елементами злодійського жаргону є, наприклад, слова: перо (ніж), мочити (вбивати), стибрити (вкрасти), лажа (неприємність), збацати (станцювати), закласти (видати), шмон (обшук), розколотися (зізнатися), зав’язати (порвати із злочинним світом) тощо. Основною метою таких слів є приховання предмета комунікації. Молодіжні жаргонізми являють собою експресивні позначення загальновідомих понять: предки (батьки), чувак (хлопець), баскет (баскетбол), бабки (гроші), бухати (випивати), погрімон (прізвисько), олдовий (старий), герла (дівчина), фачити (принижувати, ігнорувати), фацет (чоловік, хлопець), бачик (телевізор), стріха (свідомість, здоровий глузд), кріпак (провінціал, селюк), баклажан (алкоголік), шуфляда (щелепа). У мові школярів і студентів натрапляємо на слова: хвіст — нескладений іспит, зрізатися — не скласти іспиту, автомат — залік, поставлений викладачем без спеціальної співбесіди, шпора — шпаргалка, бабки — гроші. Такі слова, як правило, відображають фамільярне або гумористичне ставлення до предмета мови. Психологічною основою появи молодіжних жаргонних слів є споконвічне прагнення молоді підкреслити свою дорослість, незалежність і нестандартність у поведінці та судженнях. Як синонім слова “жаргон” іноді (здебільшого стосовно англомовних країн) використовують термін сленг. Для позначення способу спілкування декласованих елементів поряд із терміном “жаргон” вживається також термін арго, що позначає сукупність особливостей мови групи людей, які намагаються засекретити свої висловлювання, зробити їх незрозумілими для оточення. Жаргонні слова звичайно охоплюють вузьке коло понять. Уживання їх є ненормативним явищем. Жаргонізми роблять мову примітивною, засмічують її. У художніх творах жаргонізми використо56

вуються як засіб мовленнєвої характеристики героїв. Поза цим завданням використання жаргонної лексики в літературній мові неприпустиме. Найнадійнішим засобом очищення мови від таких елементів є збагачення словникового запасу справжніми цінностями рідної мови, піднесення загальної культури мови.

§ 12. СТИЛІСТИЧНЕ РОЗШАРУВАННЯ ЛЕКСИКИ
Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня співрозмовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні для конкретної ситуації. Уже йшлося про те, що мова поділяється на функціональні стилі, кожен із яких характеризується особливостями на всіх рівнях мови — лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо. Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на рівні лексики. Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів: 1) лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично маркована (“позначена”). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну. Розглянемо кожну з цих груп докладніше. До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи часопису, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому творі чи в особистому листі, у невимушеній бесіді чи радіопередачі тощо. Міжстильову лексику становлять слова будьякої частини мови, за винятком вигуків, які завжди вирізняються стилістичним забарвленням. Нейтральні зі стилістичного погляду слова можуть називати конкретні предмети (стіл, автомобіль, поруччя, олівець, ваза), явища (дощ, блискавка, вітер), абстрактні поняття (увага, краса, вимогливість, теплота, різкість, демократія), ознаки предметів (червоний, теплий, твердий, надійний, спокійний), дії (розробляти, продавати, експонувати, хотіти) тощо. Нейтральні слова становлять основу словникового запасу української мови. Вони переважають у тексті будь-якого стилю. До книжної лексики входять слова, що вживаються переважно в писемних різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності, урочистості. Більшість їх належить до іншомовної 57

лексики або містить запозичені корені, як-от: абстракт, адепт, анормальний, еквівалент, екзальтація, індиферентний, інкорпорація, інтенсифікувати, камарилья, конфіденційний, контингент, контактування, нонсенс, паліатив, пасеїзм, пертурбація, пілігрим, прерогатива, профанувати, рафінованість, ремінісценція, ретроград, ригоризм, ритуал, третирувати, філістер, філіппіка тощо. До книжної лексики належать деякі старослов’янізми: благоговійний, благовісник, благоговіння, благоденство, благочестя, предтеча, пред’являти, сокровенний. За функціональною ознакою книжна лексика може бути поділена на наукову, офіційно-ділову, газетно-публіцистичну. У лексичній системі наукового стилю виділяють так звану загальнонаукову лексику, уживану у будь-якій науковій галузі: дослідження, гіпотеза, умова, апробація, інтерпретація, дефініція, функція, кількість, класифікація, аналіз, синтез, аргумент, тотожність, систематизація, диференціація тощо. Особливістю лексики наукового стилю є також наявність термінів, тобто слів чи словосполучень, які вживаються для точного позначення спеціальних понять. Офіційно-ділова лексика переважає в ділових документах. Основними групами такої лексики є назви ділових паперів — заява, інструкція, доповідна, пояснювальна записка, накладна, протокол, витяг з протоколу, клопотання і т. ін., номенклатурні назви (назви установ, службових осіб тощо) — міністерство, генеральна дирекція, генеральний прокурор, директор, інспектор, начальник відділу збуту, диспетчер служби руху, завідувач лабораторії, секретар-референт, менеджер з персоналу тощо, абревіатури для позначення номенклатурних назв — МЗС (Міністерство закордонних справ), ВАТ (відкрите акціонерне товариство), ЗАТ (закрите акціонерне товариство), НДІ (науково-дослідний інститут), БМУ (будівельно-монтажне управління), ДОК (деревообробний комбінат), АГЧ (адміністративно-господарська частина), КБ (конструкторське бюро), ПММ (пально-мастильні матеріали), ДСП (деревностружкова плита). Прикладами офіційних слів і словосполучень є також реквізит, обсяг коштів, довіритель, позивач, відповідальний наймач, ухвалити, уповноважувати, визнати недійсним, рекомендувати, зобов’язати, передати повноваження, оголосити подяку, оголосити догану, реєстраційний номер, подати у відставку. До найбільш поширених серед газетно-публіцистичної лексики належать такі групи слів: 1) суспільно-політична лексика — демократія, гласність, багатопартійність, свобода слова, толерантність 58

тощо; 2) слова, яким властива піднесеність, урочистість, патетичність — звершення, вагомість, натхнення, безсмертя, велич і т. ін. Висока лексика у тлумачних словниках дається із стилістичною позначкою “висок.”. Розмовна лексика становить третій стилістичний шар словникового складу української мови. Це слова, що мають знижене (порівняно з нейтральною лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах мови — невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо, як-от: акуратист, балакун, балда, гармидер, глухомань, жердь, капость, коверзуха, набакир, нетіпаха, норов, опер, осоружний, офіцерша, патли, персоналка, прочухан, пузатий, путній, п’ятихвилинка, резон, репетувати, рівня, роботяга, рюмати, спромога і под. Розмовні слова надають мові неофіційного звучання, отже, вони є неприпустимими для офіційно-ділового та наукового стилів, але можуть використовуватися в публіцистиці та в художній літературі. Багато розмовних слів не лише називають предмет, явище тощо, а й дають йому експресивно-емоційну оцінку — позитивну чи негативну. До слів із позитивною оцінкою належать, наприклад, матуся, сестричка, дітлахи, ніженьки, будиночок, голосочок, рибчина, веселенький тощо. Негативна оцінка пов’язана з передаванням іронічного, фамільярного, зневажливого ставлення до предмета висловлювання, як-от: балаканина, волоцюга, гаврик, йолоп, математичка, телепень, замазура, ледарюга, старезний, ротатий, писака, теревенити, базікати, сіпатися, псюра, притьопатися, пустирище, достобіса. Незважаючи на стилістичну зниженість, розмовні слова належать до літературної лексики. Поза її межами перебуває просторічна лексика, до якої належать грубі, вульгарні слова (жерти, тріскати (“їсти”), морда, паскуда, злодюга, осточортіти, варнякати, червономордий, товстопузий, свинюка, сволота тощо) і “неправильні”, “перекручені” слова, які порушують норми літературної мови (охтобус, радіво, тухвель, шохвер, транвай, спінжак, завсіди, тудою, сюдою, просють, ходють). Основною сферою функціонування просторіччя є усне мовлення малоосвічених осіб. Про функціональні особливості слів нас інформують насамперед тлумачні словники української мови. Характеристика додаткового стилістичного значення дається за допомогою системи позначок: розм. (розмовне), прост. (просторічне), книж. (книжне). Ці три позначки іноді доповнюються іншими. Наприклад, до позначки




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

www.agroxy.com