It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 90
Гостей: 90
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - Менеджмент - Страховий та інвестиційний менеджмент

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Менеджмент - Страховий та інвестиційний менеджмент

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

нальні та місцеві бюджети. Крім того, фінансові потоки формуються
не так за допомогою їх бюджетного регулювання з боку державних
органів влади, як з волі об’єктів господарювання в особі місцевих
органів влади, асоціацій, концернів, фірм, підприємств, підприємців.
При цьому так само відбувається бюджетне регулювання, але вже на
основі самостійного формування власних бюджетів власниками дже-
рел первісних фінансових надходжень.
В умовах централізованої, директивно-розпорядницької економі-
ки кожний бюджет нижчого рівня формується значною мірою з дже-
рел бюджету вищого рівня. За такого підходу виявляється прагнення
спочатку зібрати, зосередити вгорі весь бюджетний фінансовий ре-
сурс країни і потім послідовно розподілити його за рівнями. З фор-
мальних позицій така структура приваблює можливістю взаємоузго-
дити доходи і витрати бюджетів усіх рівнів з єдиного центру, макси-
мально упорядкувати і збалансувати бюджетну систему в цілому.
Однак така структура несе в собі всі негативи жорсткого ди-
рективного централізованого планування й управління. Органи, що
керують формуванням, розподілом, витратою коштів загальнодер-
жавного бюджету, дістають можливість спрямовувати бюджетні по-
токи на свій розсуд незалежно від внеску бюджету нижчого рівня і
його потреб у бюджетних асигнуваннях. Неминуче виникає примат
державних інтересів перед регіональними і місцевими. В окремих ре-
гіонів з’являється природна, хоча і не завжди виправдана підозра в
необґрунтованості розподілу бюджетних ресурсів, тобто що вони
вносять до державного бюджету набагато більше коштів, ніж одер-
жують з нього.
Відповідно слабшають стимули власників первісних джерел гро-
шових надходжень передавати частину своїх доходів до державного
бюджету, брати активну участь у його формуванні. Якщо ж держав-
ний бюджет відповідає на це підвищенням ставок відрахувань, уве-
денням нових видів зборів, податків, платежів, що поглинають основ-
ну масу прибутку товаровиробників, то вони відповідають на це зни-
женням рівня рентабельності, прагненням перекачати весь прибуток
на виплату працівникам або навіть прямим згортанням виробницт-
ва. У цьому полягає одна з причин низької ефективності надмірно
централізованої економіки.
Процеси демократизації управління, підвищення господарської
самостійності регіонів неминуче спричиняють децентралізацію бюд-
54
жетної системи. Водночас з позицій переходу до ринкової економіки
така децентралізація об’єктивно необхідна, оскільки передавання
частини бюджету у пряме розпорядження місцевих органів, що сто-
ять ближче до первинних ланок економіки, сприяє їх економічному
розкріпаченню.
Ураховуючи зазначене можна виокремити дві генеральні тенденції
у функціонуванні бюджетної структури.
Перша з них полягає в тому, що при збереженні загальної струк-
тури бюджетної системи і надходжень до державного бюджету істот-
но більша його частина передається потім у розпорядження терито-
ріальних, міських та місцевих бюджетів. Такі зміни не потребують
руйнування організації й організаційної структури сформованої ра-
дянської бюджетної системи. Однак по суті такий підхід означає не
трансформацію, а консервацію бюджетних відносин.
Друга, прогресивніша тенденція полягає в тому, що бюджети ниж-
чих рівнів дістають самостійність як щодо одержання доходів, так і
щодо витрачання коштів з власного бюджету. Регіональні, місцеві
бюджетні органи одержують при цьому право безпосередньо вилу-
чати свою частину з доходу підприємств і доходів громадян й форму-
вати на цій основі самостійні системи регіональних бюджетів. Крім
того, у регіональних органів виникає можливість одержувати плату
за окремі види ресурсів від користувачів.
Можливість самостійно одержувати, розподіляти і витрачати
фінансові ресурси створює основу для відходу від системи безпосе-
реднього адміністративного підпорядкування нижчих бюджетно-
фінансових органів вищим, що забезпечує право і реальну свободу
приймати самостійні рішення.
2.7. БАНКИ І БАНКІВСЬКА СИСТЕМА
З розвитком товарного виробництва постала потреба у спеціалі-
зованих фінансово-кредитних установах, що обслуговують рух коштів
і сприяють прискоренню економічного зростання шляхом раціональ-
ного використання тимчасово вільних грошових ресурсів товарови-
робників і споживачів. Так історично з’явилися банки і банківська
система держави.
У сучасних ринкових умовах банки — це фінансові організації (уста-
нови), що зберігають, надають, розподіляють, обмінюють, контро-
55
люють кошти й обіг грошей і цінних паперів. Найважливіші функції
банків такі:
• емісія засобів обігу, у тому числі грошей і цінних паперів;
• акумуляція (зберігання) тимчасово вільних коштів депонентів
(вкладників) з виплатою їм доходу у вигляді відсотка (депозитного
відсотка);
• надання позичок дебіторам, яким тимчасово потрібні гроші, із
стягуванням позичкового відсотка;
• посередницькі послуги в розрахунках і платежах із стягуванням
комісійної винагороди;
• інвестування власних коштів банку в об’єкти народного госпо-
дарства з одержанням доходу на правах власності у формі прибутку,
дивідендів за акціями тощо.
Залежно від основних функцій розрізняють банки центральні (емі-
сійні), комерційні (депозитні), іпотечні, зовнішньоторговельні, міжна-
родні та ін.
У колишньому СРСР існувала фактично єдина монополізована
банківська система, до складу якої входили емісійний Держбанк, інве-
стиційний “Будбанк” СРСР і “Зовнішторгбанк” СРСР.
Досягнутий рівень монополізму Держбанку призвів до того, що
республіканські та місцеві банки фактично були відділеннями
Центрального державного банку країни. Мало того, позаяк Держбанк
СРСР був безпосередньо підпорядкований уряду і Міністерству
фінансів, виникла безконтрольна державна фінансово-банківська
олігархія, яка тримала у своїх руках випуск в обіг грошей, розподіл і
використання коштів, тримала в таємниці інформацію про золотий
запас і державний борг.
Гранична централізація банківської системи мала і свої переваги
для окремих економічних суб’єктів. Грошова система перебувала в
одних руках, що давало змогу стримувати інфляцію та збільшення
державного внутрішнього і зовнішнього боргів, стабілізувати грошо-
вий обіг. Вдавалося здійснювати практично безвідсоткове банківсь-
ке кредитування державних підприємств, особливо радгоспів та кол-
госпів; в окремих випадках борги державному банку просто не по-
вертались і перетворювалися на дотації.
Уже в перші роки перебудови виявилося, що одержавлена і
централізована банківська система не відповідає вимогам здійснення
ефективної кредитно-грошової політики, не сприяє розвиткові товар-
56
но-грошових відносин. Проведена у процесі перебудови (1987–
1988 pp.) реформа банків з виокремленням із системи Держбанку СРСР
спеціалізованих “Промбудбанку”, “Житлосоцбанку”, “Агропромбан-
ку”, “Ощадбанку” і перейменуванням “Зовнішторгбанку” у “Зовніш-
економбанк” СРСР по суті мало що змінила, оскільки спеціалізовані
банки стали розділеним централізованим банком, до якого додалися
вертикальні структури. Це була спроба удосконалити централізова-
ну загальнодержавну банківську систему її частковою модернізацією.
У результаті переходу до ринкової економіки стало зрозуміло, що
сформована банківська система потребує ліквідації державної моно-
полії, встановлення контролю законодавчих органів над державним
банком, передання ряду функцій і повноважень державного банку
республіканським, регіональним, місцевим банкам, відродження ко-
мерційних недержавних банківських структур.
В умовах командно-адміністративної системи роль і функції банків
були надто обмежені. Вони зводилися до здійснення безготівкових роз-
рахунків між підприємствами, до касового обслуговування, а також
фінансування капітального будівництва за рахунок коштів держбюд-
жету і спеціальних цільових фондів. Як складова державного апара-
ту банки при централізованому загальнодержавному плануванні
здійснювали кредитні операції в межах суворо регламентованих на-
прямків використання коштів і лімітованих фондів кредитування.
Позапланові операції допускалися тільки з дозволу партійно-урядо-
вих органів. Для керівників підприємств і банківських працівників
фактично не було істотної відмінності між бюджетним і кредитним
фінансуванням; кредитування здійснювалося з того ж бюджету за
умовними відсотками. Така банківська система могла лише гальму-
вати розвиток товарно-грошових відносин.
Треба мати на увазі, що банки — не просто сховища і каси для
видачі грошей і надання кредитів. Вони становлять потужний інстру-
мент структурної політики і регуляції економіки, здійснюваної через
перерозподіл фінансів, капіталу у формі банківського кредитування
інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності, створення і
розвитку виробничих і соціальних об’єктів. Банки можуть спрямову-
вати кошти, фінансові ресурси у вигляді кредитів у галузі, сфери, ре-
гіони, де капітал матиме краще застосування.
Непродумана політика кредитування, штучно занижені відсот-
кові ставки призводять до руйнівних інфляційних процесів, дефіци-
ту державного бюджету, неефективного витрачання коштів. В умо-
57
вах, коли банки підпорядковані державному апарату, фінансова са-
морегуляція замінюється примусовим розподілом найчастіше не ре-
альних, а фіктивних коштів (приміром, прибутку від залишкового
валового обсягу будівельно-монтажних робіт), рухом омертвілого
капіталу. Перехід до ринкової економіки потребує звільнення бан-
ківської системи від командно-адміністративного управління, пере-
творення її на активний інструмент управління фінансами в еко-
номіці країни, регіону, адміністративних територій.
В економіці ринкового типу кредитно-банківська система скла-
дається з різноманітних банків і кредитно-фінансових установ. В ор-
ганізаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємозалеж-
них і взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, що ви-
пливають з його призначення.
Одночасно з переліченими банками досить активно почали
створюватися комерційні, інвестиційні, страхові та інші фінансові
компанії, спеціальні (пенсійні, соціальні, інноваційні) фонди і банки.
Разом усі ці фінансово-кредитні установи утворюють банківсько-кре-
дитну систему.
У централізованій економіці функції багатьох банків були не зовсім
зрозумілі, вони найчастіше дублювали один одного. Охарактеризує-
мо основні функції банків сьогодні.
Центральний (емісійний) банк держави — це “банк банків”, наділе-
ний монопольним правом випуску банківських білетів (грошових
знаків, банкнот, державних цінних паперів). Основним його завдан-
ням є здійснення державної політики у сфері грошового обігу, креди-
тування і розрахунків, регулювання діяльності всієї банківської сис-
теми, здійснення функцій центральної системи. Цей банк звичайно
націоналізований і його діяльність перебуває під контролем держа-
ви. Тому його називають державним, або центральним.
Державний банк зберігає і використовує в разі потреби золотий
запас держави, обов’язкові резерви всіх інших банків країни і надає
їм кредити, здійснює касове виконання державного бюджету, вста-
новлює правила банківської діяльності. Ці функції такі важливі для
нормального функціонування економіки, що в багатьох країнах світу
центральні банки підпорядковані не уряду (виконавчій владі), а без-
посередньо парламенту або главі держави. Емісійні банки відіграють
роль “останнього кредитора” у критичній, кризовій ситуації, їх по-
літика і резерви істотно впливають на відсоткові ставки, економічну
активність, інфляцію. Як важіль здійснення державної економічної
58
політики використовується пряме фінансування центральним емісій-
ним банком державних витрат або придбання ним цінних паперів у
кредитних операціях на відкритому ринку. Там, де центральний банк
підпорядкований уряду (приміром, як було в СРСР), дефіцит держав-
ного бюджету часто покривається додатковою емісією грошей, не
забезпечених товарною масою. При цьому розвивається інфляція, зро-
стають ціни.
Комерційні банки — найчисленніший вид банків, що обслугову-
ють грошовий ринок. Щоб зацікавити депонентів у зберіганні гро-
шей, банки виплачують за вкладами певний відсоток. У разі надання
позичок з дебіторів стягується вищий відсоток. За рахунок різниці між
цими відсотками утворюється банківський прибуток. Його норма, як
і в інших сферах економіки, прагне до середньої норми прибутку.
Абсолютний розмір облікового (позичкового) відсотка визна-
чається в кожний певний момент попитом і пропозицією на позичко-
вий капітал, рівнем інфляції у країні, очікуваними перспективами
розвитку економіки. Відсотки, стягнуті банками, розрізняються за-
лежно від строків і розмірів наданих позичок, їх спроможності, форм
кредитування, ступеня кредитного ризику тощо. Для великих надійних
дебіторів, як правило, застосовують знижені відсоткові ставки і
пільгові умови кредитування. Рівень відсоткових ставок зазнає вели-
ких коливань. Скажімо, у 70-х — на початку 80-х років ставки відсот-
ка піднімались у США до 20 %, у Франції — до 24 %. До кінця 80-х
років ці ставки знизилися до 4,5 %. Інвестиційна діяльність великих
банків дає їм можливість зосередити у своїх руках великі пакети акцій
промислових та інших підприємств. Комерційні банки звичайно не-
державні.
Інвестиційні банки спеціалізуються на фінансуванні та довго-
строковому кредитуванні різних підприємств і галузей. Звичайно роз-
різняють фінансові інвестиції — купівля банком цінних паперів, тоб-
то вкладення грошей у цінні папери, і “реальні” інвестиції — вкла-
дення капіталу у промисловість, будівництво, сільське господарство,
тобто в об’єкти виробничої і невиробничої сфери.
Іпотечні банки надають позички під заставу нерухомого майна,
переважно землі на тривалий термін (10–15 років). Іпотека — одна з
перших форм кредиту — на жаль, забута у країнах неринкового типу.
Віддаючи в заставу нерухомість, боржник лише формально збе-
рігає право власності на неї, фактично ж він перебуває у становищі
орендаря, що виплачує кредитору орендну плату у формі відсотка.У
59
разі несплати іпотечного боргу вчасно нерухомість продають з аук-
ціону. У США ставка відсотка за іпотечним кредитом досягає 19–20 %
річних.
Інноваційні банки, або фонди, здійснюють кредитування (в
основному венчурне, тобто пов’язане з певним ризиком) на всіх ета-
пах і стадіях інноваційного процесу створення та впровадження різних
нововведень і науково-технічних розробок.
Ощадні банки — це фінансово-кредитні установи, які залучають
вільні кошти населення, зберігають заощадження, здійснюють безго-
тівкові розрахунки, надають населенню кредити, здійснюють розра-
хунково-грошові операції з обслуговування населення, включаючи
операції з цінними паперами.
Існує багато інших різновидів фінансово-кредитних організацій,
зокрема ломбарди, які видають грошові позички під заставу рухомо-
го майна, ротарі-фонди та інші добродійні фонди, що фінансують
програми підвищення освіти й охорони здоров’я.
Важливу роль у світі відіграють міжнародні, міждержавні банки,
зокрема Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Банк міжнарод-
них розрахунків, Міжнародний банк економічного співробітництва.
Європейський інвестиційний банк.
Аналіз розвитку банківської системи України показує, що незва-
жаючи на труднощі переходу до ринкових відносин вона все-таки
просувається до ринку. Про це свідчить роздержавлення банків і ство-
рення недержавних банківських структур в особі комерційних банків.
Спостерігається тенденція до значного обмеження прав, повноважень,
функцій Центрального державного банку. З’являються перші ознаки
конкуренції між комерційними банками.
В умовах ринкової економіки різні комерційні банки виплачують
за вкладами різні відсотки. Тому вкладники самостійно вирішують, у
який банк вигідніше вкласти гроші. Найчастіше вибір припадає на
банк, який дає більший відсоток за депозитами (вкладами), однак
одночасно слід ураховувати надійність, стабільність банку. У капіта-
лістичній ринковій економіці стабільний твердий відсоток виплачу-
ють державні банки, але він дещо нижчий, ніж той, який виплачують
комерційні банки. Таким чином, у своїй діяльності банки використо-
вують як власний капітал, так і залучений у формі різних вкладів, що
акумулюють вільні кошти підприємств і населення.
Умовою успішного і надійного функціонування кожного комер-
ційного банку, як і банківської системи загалом, є не тільки підприєм-
60
ливість банків, а й політика регулювання і страхування з боку держа-
ви. В Україні законодавчо розмежовано відповідальність держави і
банків, що виражено у принципах: “Банки не відповідають за зобо-
в’язаннями держави, держава не відповідає за зобов’язаннями банків”,
“Комерційні банки незалежні від державної влади у прийнятті ними
рішень, пов’язаних з оперативною банківською діяльністю”. Однак
здійснювати централізоване регулювання процесу створення і діяль-
ності банків, запобігати краху банківської системи, контролювати
кількість грошей і кредитувати, страхувати банківські депозити по-
винна держава.
Органом такого регулювання покликаний бути Центральний
державний банк незалежно від типу економіки (ринкової чи нерин-
кової), який у своїй діяльності повинен підпорядковуватися не уряду,
а вищому законодавчому органу держави.
Центральний державний банк повинен забезпечувати стабільність
грошового обігу, сприяти здійсненню єдиної державної фінансово-
кредитної політики, регулювати діяльність комерційних банків,
захищати інтереси кредиторів і вкладників.
Одним із поширених способів регулювання діяльності комерцій-
них банків і функціонування фінансово-кредитної системи є встанов-
лення та зміна відсоткових ставок. Наприклад, при збільшенні вста-
новлюваних Центральним банком відсотків за надання позичок відсо-
ток за кредити, що їх надають клієнтам комерційні банки, також
збільшується.
Утруднений комерційний кредит знижує масштаб інвестицій у під-
приємницькому секторі. Щоб одержати прибуток і сплатити відсот-
ки за кредити, підприємці робитимуть інвестиції у високоприбуткові
цінні папери.
До того ж Центральний банк здатний регулювати господарську,
підприємницьку діяльність, запроваджуючи обмеження на розмір
відсоткових ставок за операціями комерційних банків у вигляді
мінімальної і максимальної меж коливання ставок. Приміром, щоб
знизити активність банків за кредитними операціями з метою змен-
шення розмірів інвестицій, Центральний банк може встановити
мінімальну відсоткову ставку на дуже високому рівні — 20 або 30 %
річних. Тоді брати комерційний кредит для здійснення інвестицій буде
доцільно тільки при невеликому терміні окупності, що не перевищує,
скажімо, 5 років. Після закінчення цього терміну вкладення почнуть
приносити підприємцю прибуток.
61
Інший спосіб регулювання дії комерційних банків полягає у
встановленні норм обов’язкових резервів. За законом усі комерційні
банки зобов’язані тримати частину своїх коштів у Центральному бан-
ку. Це робиться з метою страхування, спроможності та ліквідності
вкладів. Розмір обов’язкових резервів встановлюється у відсотках до
зобов’язань комерційних банків.
Центральний банк має право давати дозвіл на створення комер-
ційних банків і може відмовити в їх відкритті, якщо цілі організації не
відповідають інтересам економіки держави, в разі хисткого фінансо-
вого становища засновників або учасників, надання недостовірних
відомостей.
Центральний банк має право ліцензувати операції, які здійснюють
інші банки в іноземній валюті у країні і за кордоном, видавати дозвіл
на залучення кредитів з-за кордону в межах ліміту зовнішньої заборго-
ваності. Центральний банк веде книгу реєстрації банків.
З метою забезпечення фінансової стабільності комерційних банків
і захисту інтересів їх кредиторів Центральний банк має право вста-
новлювати економічні нормативи для комерційних банків.
Центральний банк може бути наділений правом встановлювати
порядок або організаційні обмеження кредитування, здійснювати інші
операції.
У сфері організації обігу грошових знаків Центральний банк має
монопольне право випуску в обіг і вилучення з обігу грошових знаків.
Він організовує виготовлення, перевезення та збереження грошових
знаків, визначає порядок їх заміни і знищення.
Контрольні питання
1. Фінанси та фінансові ресурси.
2. Фінансові зв’язки, що існують в економіці.
3. Основні відмінності фінансових потоків за різних форм фінансо-
вих зв’язків.
4. Основні групи податків.
5. Суть податкової системи.
6. Кредит та кредитні ресурси.
7. Критерії розподілу бюджету.
8. Структура бюджетної системи України, її функціонування.
9. Діючі банки та їх основні функції.
62
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Бочаров В. В. Финансово-кредитные методы регулирования рын-
ка инвестиций. — М.: Финансы и статистика, 1993. — 243 с.
2. Гильфердинг Р. Финансовый капитал. Исследования новейшей
фазы в развитии капитализма. — М.: Изд-во соц.-экон. лит.,
1959. — 491 с.
3. Розвинення фінансово-банківської сфери — шлях до удосконалення
інвестиційної політики / Д. В. Степанов, В. В. Степанова, В. Г. Фе-
доренко та ін. // Фондовий ринок. — 2001. — № 2 — С. 12–16.
63
Розділ 3
КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ
КЛІЄНТІВ БАНКУ
Сутність і завдання аналізу кредитоспроможності. Якісний
аналіз кредитоспроможності. Система показників фінансо-
во-економічного стану позичальника. Рейтинг клієнтів банку
3.1. СУТНІСТЬ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ
КЛІЄНТІВ БАНКУ
Кредитоспроможність — це наявність передумов для одержання
позик і спроможність повернути їх.




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

купить стероиды в украине

Продать просо в Полтавской области