It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 21
Гостей: 21
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

На жаль, не завжди таку ціну можна встановити, наприклад, тому що такий же або подібний товар не продається в країні експорту; метод продажу такого ж або подібного товару в країні експорту істотно відрізняється від методу продажу в іншій країні (наприклад, не звичайна купівля-продаж, а лізингова операція).
Для цих випадків у зазначеній угоді СОТ передбачена ієрархія методів штучного обчислення "нормальної вартості".
1. Ціна, за якою подібний товар експортується в третю країну в звичайному процесі торгівлі.
2. Вартість виробництва товару в країні експорту плюс "розумний" прибуток, "розумні" адміністративні витрати, витрати на продаж і будь-які загальні витрати.
Субсидії і компенсаційні заходи
Субсидії можуть встановлюватися в різноманітних формах, наприклад:
- звільнення від сплати податків;
- податкові інвестиційні кредити (коли підприємству дозволяється сплатити податок пізніше, за умови виплати відсотка або без такої умови);
- інші податкові пільги;
- пряме переведення коштів із бюджету (гранти, позики або капітальні вкладення);
- державні гарантії виплати позики;
- кредити від державних банків на пільгових умовах (наприклад, під низькі відсотки) іноземним підприємствам, за умови, що останні імпортують з країни банку визначені товари.
Теоретично розмір компенсаційного мита повинен точно відповідати тим негативним ефектам, які створює субсидування в країні експорту відповідного товару. На практиці цього не завжди легко домогтися.
Прагнення торговців звести до мінімуму "зловживання" компенсаційними заходами призвело до того, що в ГАТТ були включені положення, що стосуються субсидій і компенсаційних заходів. Зрештою, в рамках ГАТТ у 1994 році було укладено Угоду про субсидії і компенсаційні заходи. Згідно з цією угодою держава імпорту може накладати компенсаційні мита тільки після проведення розслідування, розпочатого з ініціативи зацікавлених вітчизняних виробників. Вживати такі заходи можна тільки якщо розслідування показало, що:
- встановлено субсидію;
- наявні негативні торгові ефекти, як, наприклад, надана шкода вітчизняним виробникам;
- є причинно-наслідковий зв'язок між субсидією і негативними торговими ефектами.
Угода про субсидії і компенсаційні заходи поділяє субсидії на три групи:
1) "зелені" субсидії - ті субсидії, застосування яких правомірне і які не дають права на вжиття відповідних заходів;
2) "жовті" субсидії - такі субсидії, застосування яких дозволено, але при цьому надається право державі, якій нанесений істотний збиток у результаті застосування субсидій, на вживання "відповідних заходів";
3) "червоні" субсидії - субсидії, застосування яких не допускається. Угода дає чіткі Критерії, за допомогою яких можна віднести ту або іншу субсидію до одного з цих видів.
Угода не стосується субсидій, що надаються сільськогосподарським товарам. Порядок застосування таких "сільськогосподарських" субсидій встановлений в Угоді про сільське господарство".
Спеціальні заходи обмеження імпорту
Стаття XIX ГАТТ дозволяє підвищувати тарифи стосовно деяких країн (залишаючи в той же час тарифи незмінними щодо інших країн), якщо збільшення обсягів імпорту заподіє серйозний збиток вітчизняним виробникам або така загроза існує.
В 1995 році набрала чинності Угода про спеціальні заходи. Угода забороняє державам укладати договори про добровільне обмеження імпорту або експорту. Вона вимагає також розірвати такі договори, які були укладені до її вступу в дію. Винятки складають тільки договори, дія яких минає не пізніше 1999 року. Угода також містить вимоги до процедури спеціальних розслідувань, встановлює максимальні терміни застосування спеціальних заходів - вони не повинні перевищувати 4 роки (цей термін можна продовжити до 8 років). Протягом перших трьох років застосування спеціальних заходів країна, відносно якої були застосовані ці заходи, має право піти на відповідні кроки.
Крім того, в Угоді визначені спеціальні правила для країн, що розвиваються. Ці правила:
- обмежують можливість використання спеціальних заходів проти експорту з країн, що розвиваються;
- надають додаткові права країнам, що розвиваються, в сфері застосування спеціальних заходів.
Ситуація в Україні. Український "Антидемпінговий кодекс"
В Україні, як і в багатьох інших країнах, існує законодавство, яке дозволяє обмежувати імпорт на вимогу вітчизняних виробників. Цим питанням спеціально присвячені три закони, які разом часто неофіційно називають "Антидемпінговим кодексом України":
- Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" № 330-XIV від 22 грудня 1998 року;
- Закон України "Про захист національного товаровиробника від субсидійованого імпорту" № 331-XIV від 22 грудня 1998 року;
- Закон України "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" № 332-XIV від 22 грудня 1998 року.
Крім них, було прийнято ще три закони, які внесли зміни до вже чинних законів:
- Закон України "Про внесення змін у Закон Української СРСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" № 335-XIV від 22 грудня 1998 року;
- Закон України "Про внесення змін у Закон України "Про єдиний митний тариф" № 334-XIV від 22 грудня 1998 року;
- Закон України "Про внесення змін у Закон України "Про систему оподаткування" № 333-XIV від 22 грудня 1998 року.
Уповноваженим органом, який має право проводити розслідування і вживати заходи до імпорту, є Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі. Членами цієї комісії є представники різноманітних центральних органів влади (міністерств, служб і т.ін.). На сьогоднішній день в Україні вже було проведено декілька спеціальних розслідувань, в тому числі з приводу імпорту електричних лампочок, поролону. Великий інтерес становить розслідування щодо імпорту автомобілів в Україну, що на даний момент продовжується.
Існує думка, що "Антидемпінговий кодекс" не повністю відповідає вимогам СОТ, куди Україна прагне вступити. У цієї думки є як прихильники, так і противники.
13.2.9. ОБМЕЖЕННЯ ІМПОРТУ. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ
Міжнародна торгівля, як правило, пов'язана з використанням іноземних валют. За товари, продані в Японії, можуть заплатити єнами, за товари, продані в Казахстані, можуть заплатити теньге. Продавцю з Європи швидше за все неважко перевести єни в долари. А от якщо мова йде про теньге, банк продавця може не прийняти від нього таку валюту: якщо цей банк потім спробує обміняти її в будь-якому казахському банку, в останньому може не виявитися в наявності доларів. Країни, що розвиваються, дуже часто мають обмежені запаси конвертованої валюти. Конвертованою валютою називають валюту, що вільно обмінюється на інші валюти, в той час як інші валюти називають неконвертованими.
Питання про валюту виникають не тільки при продажу товарів за кордон. Якщо американська компанія планує здійснити інвестицію в Мексику, їй будуть потрібні песо. Якщо мова йде про будівництво нового заводу, песо будуть потрібні для оплати будівельних робіт, а потім для виплат робітникам заводу. Американська компанія може використовувати валюту, отриману в ході попередньої діяльності, або перевести наявні в неї долари в песо.
Уряди часто регулюють обмінні курси й обмежують конвертованість валют. Йдеться, насамперед, про країни, що розвиваються. Курси валют основних промислово розвинутих країн і порядок їхнього обігу, як правило, визначаються вільним ринком.
Іноді уряди і центральні банки втручаються в процес торгівлі валютою, намагаючись стабілізувати обмінні курси. Наприклад, центральний банк може скуповувати слабші валюти. Наприкінці 80-х років XX ст. центральні банки Німеччини і Японії купували долари СІЛА, щоб підтримати американську валюту, що "падала".
В деяких державах встановлений офіційний обмінний курс своєї валюти стосовно долара США. Курс мексиканського песо був довгий час "прив'язаний" до курсу долара США, тобто його курс коливався паралельно курсу долара США.
Ліцензування й обов'язковий продаж через центральний банк можуть використовуватись як засоби гарантії фіксованого обмінного курсу валюти, але ці заходи можуть також означати, що курс валюти буде коливатися залежно від коливань курсу іншої валюти, найчастіше долара США.
В деяких країнах заборонено одержувати "тверду" валюту для здійснення попередньої оплати за імпортні товари або встановлюються інші обмеження на купівлю-продаж валюти.

13.3. РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ

13.3.1. СИТУАЦІЯ У СВІТІ
Як правило, держави зацікавлені у збільшенні експорту, а не в його обмеженні. Зростання експорту означає збільшення прибутків скарбниці та зростання зайнятості.
Проте в деяких випадках держави обмежують експорт. Для торговця важливо брати до уваги обмеження експорту не тільки в країні, де виробляються товари, але також у країнах, де виробляються його компоненти або відповідні матеріали.
Найчастіше обмеження експорту запроваджуються з внутрішньо-або зовнішньополітичних причин, але непоодинокими є випадки, коли в основі таких дій лежать економічні причини. Іноді обмеження експорту запроваджуються з цілого ряду причин, серед яких є і політичні, і економічні.
Серед причин обмеження експорту:
- проблеми національної безпеки (наприклад експорт зброї);
- небезпека поширення ядерної зброї (експорт збагаченого урану);
- збереження природних ресурсів (наприклад видів тварин, що вимирають);
- збереження ресурсів для використання всередині країни (наприклад цінних порід дерева);
- збереження ресурсів для використання в майбутньому (наприклад нафти).
Обмеження експорту можуть здійснюватися в різних формах, наприклад:
- експортні квоти;
- експортні мита або податки;
- заборона експорту визначених товарів.
Нерідко держави обмежують експорт, виконуючи свої міжнародні угоди.
ГАТТ та інші угоди СОТ, хоча і прагнуть максимально зменшити обмеження торгівлі, не містять положень, які б прямо торкалися обмеження експорту. При проведенні переговорів країни - члени ГАТТ підтвердили необхідність переглянути деякі положення ГАТТ з тим, щоб сфера її застосування охоплювала і обмеження експорту, проте на сьогоднішній день угоди СОТ залишаються документами, націленими насамперед на імпорт.
13.3.2. РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ В УКРАЇНІ
В Україні обмежується експорт цілого ряду товарів, серед яких:
- зброя;
- боєприпаси;
- військова техніка і спеціальні комплектуючі вироби для їхнього виробництва;
- вибухові речовини;
- ядерні матеріали;
- технології, устаткування, установки, спеціальні неядерні матеріали і пов'язані з ними послуги;
- джерела іонізуючого випромінювання;
- інші види продукції, технологій і послуг, що використовуються при створенні озброєння і військової техніки або розкривають державну таємницю України;
- дорогоцінні метали і сплави, коштовні камені;
- наркотичні і психотропні засоби;
- твори мистецтва і стародавні предмети з музейних фондів України. Заходи обмеження експорту включають:
- заборону експортувати товари з України без дозволу Державної служби експортного контролю;
- вимогу про обов'язкове узгодження з державними органами умов торгівлі деякими товарами;
- встановлення обов'язкових умов експорту товарів.
Більш докладно про обмеження експорту див. "Положення про державний експортний контроль в Україні", затверджене Указом Президента № 117/98 від 13 лютого 1998 року, із змінами, внесеними:
- Указом Президента № 283/99 від 26 березня 1999 року;
- Указом Президента № 953/99 від 2 серпня 1999 року.

13.4. РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТУВАННЯ. ПЕРЕДАЧА ТЕХНОЛОГІЙ

Багато країн активно прагнуть залучити якнайбільше іноземних інвестицій. З цією метою вони нерідко створюють особливі, сприятливі умови для іноземного інвестування. Рівень і суть таких сприятливих умов може відрізнятися залежно від форми і місця інвестування.
В інших країнах, в силу законодавства або існуючої практики, іноземні інвестиції знаходяться в несприятливих умовах.
Навіть у тих випадках, коли держава прагне залучити іноземні інвестиції, їх можна здійснювати тільки за визначених обставин і з визначеними обмеженнями. Зокрема, репатріація прибутку, роялті, отримані в результаті інвестиції, можуть підпадати під державні обмеження або ж бути обумовленими одержанням дозволу від компетентних державних органів.
Після того, як інвестиція була здійснена, вона підпадатиме під дію місцевого законодавства і залежатиме від місцевих політичних подій, в тому числі можливої політичної нестабільності. Перед здійсненням інвестиції необхідно уважно вивчити законодавство країни, в якій здійснюватимуться інвестиції й будь-які двосторонні угоди цієї країни з країною підприємства, яке збирається здійснювати інвестицію. Важливо вивчити всі можливості оскарження дій держави, що призвели до втрати зробленої інвестиції, якщо ці засоби, звичайно, є. Там, де підказує здоровий глузд, необхідно застрахувати іноземну інвестицію від некомер-ційних ризиків (тобто від втрати внаслідок дій держави або політичних подій).
Коли прийняте рішення про здійснення інвестиції і про те, де саме її здійснити, найчастіше необхідно починати процедуру одержання державного дозволу. Там, де існують спеціальні пільги для інвесторів в обмін на виконання ними визначених умов, необхідно буде вступити з державою в переговори про умови таких пільг.
Обмеження на інвестиції може накладати і держава інвестора. Наприклад, багато країн забороняють інвестування за кордоном у вигляді технологій, що особливо важливо для безпеки країни, її зовнішньої політики.
Треба зазначити, що інтелектуальна власність і торгівля нею, в тому числі ліцензування і франчайзинг, займають важливе місце серед причин, що спонукають держави регулювати іноземне інвестування (стимулювати або обмежувати). Наприклад, держава може вимагати від іноземного інвестора передачі цінної технології в обмін на дозвіл працювати в країні або на надання привілеїв (наприклад податкових пільг).

13.5. СТВОРЕННЯ ЗАКОРДОННИХ ПІДПРИЄМСТВ І ПРЕДСТАВНИЦТВ

Здійснювати іноземне інвестування можна в різних формах, в тому числі створюючи нові підприємства, які цілком або частково належать іноземним інвесторам.
Держави встановлюють вимоги, які необхідно виконувати і мати на увазі при створенні підприємств. У той час, як деякі з цих вимог спеціально "призначені" для того, щоб обмежувати іноземне інвестування, більшість з них належить до всіх видів діяльності і до всіх форм організації бізнесу.
До вимог, спрямованих на обмеження іноземного інвестування, можна віднести заборону або обмеження на створення підприємств, що повністю належать іноземним особам. Єдиним виходом буде створення спільного підприємства. В деяких країнах існують різного роду мінімальні рівні вітчизняної участі в підприємствах: наприклад, у жодному підприємстві, утворюваному в країні А, не повинно бути менше 49 % місцевого капіталу.
В різних країнах застосовуються свої правила бухгалтерського і податкового обліку. Це може призвести до того, що особам з однієї країни буде важко зрозуміти фінансові документи іншої, або, що ще гірше, вони зрозуміють їх неправильно.
Трудове законодавство і практика відносин між роботодавцем і найманими працівниками також не однакові у всіх країнах.
Відносини між урядом і приватними підприємствами в одних країнах можуть значно відрізнятися від відносин в інших державах. Вплив уряду на рішення керівників підприємств не однаковий у різних країнах. Не однаковий і ступінь участі державних підприємств у підприємницькій діяльності.

13.6. РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГІВЛІ ПОСЛУГАМИ

Держави різними засобами обмежують і регулюють міжнародну торгівлю послугами. До таких засобів належать:
1. Обмеження на пересування людей і на їхнє право здійснювати фахову практику за кордоном.
2. Податкові норми і правила переказу валюти за кордон, що на практиці призводить до відсутності іноземних джерел послуг.
3. Обмежувальна практика ліцензування або сертифікації, наприклад, ліцензування телевізійних станцій або надання іноземним літакам права приземлятися на своїй території.
4. Обмеження на створення іноземцями підприємств з надання послуг.
5. Існування монополій на надання певних послуг, визнаних державою, а іноді навіть здійснюваних нею.
6. Заборона державним органам закуповувати іноземні послуги
7. Обов'язкові вимоги використовувати місцеві підприємства з надання певних послуг.
8. Заборона передавати у власність іноземцям приміщення, устаткування і т.ін., необхідні для надання послуг.
9. Неофіційна, але дуже ефективна бюрократична протидія роботі іноземних (або контрольованих іноземцями) підприємств, що надають послуги.
За результатами Уругвайського раунду переговорів у ГАТТ було підписано Генеральну угоду про торгівлю послугами (ГАТС). Участь у ГАТС є обов'язковою умовою членства у СОТ, прямої спадкоємиці ГАТТ.
ГАТС - перша спроба встановити "всесвітні правила поведінки" держав при регулюванні торгівлі послугами. Оскільки ще немає досвіду таких всесвітніх угод і тому, що міжнародна торгівля послугами, на відміну від міжнародної торгівлі товарами, справа порівняно "нова", держави змогли домовитися тільки про загальні підходи до регулювання торгівлі послугами. На основі цих єдиних підходів деякі країни вже знижують бар'єри в торгівлі послугами. Що особливо важливо, ГАТТ заклала основу для подальших переговорів між країнами - членами СОТ про зниження бар'єрів у торгівлі послугами. Вже зараз ведуться переговори про:
- фінансові послуги (банківські, страхові й ін.);
- професійні послуги (бухгалтерські і юридичні);
- обмеження на пересування фізичних осіб.

Контрольні запитання і завдання
1. Які засоби державного обмеження імпорту ви знаєте?
2. Що таке СОТ? Для чого її створено?
3. Що таке стандарти на товари? Які наслідки для торгівлі може мати прийняття стандарту на товар? Що з цього приводу сказано в угодах СОТ?
4. Що таке державні закупки ?
5. Як можна обмежувати торгівлю за допомогою митних процедур? Що з цього приводу сказано в угодах СОТ?
6. Що таке антидемпінгові заходи ?
7. Експорт яких товарів може обмежуватися ?
8. Що ви знаєте про обмеження експорту з України?
Література
1. Внешнеторговые сделки / Сост.: И.С. Гринько. - Сумы, 1994.
2. Державне регулювання економіки: Підруч. для ВНЗ. - 2-ге вид. / За ред. J.P. Михасюка. - К., 2000.
3. Липсиц И.В. Введение в экономику и бизнес: Учеб. для сред. спец. учеб, завед. - 2-е изд. - М., 1999.
4. Чистое СМ., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для ВНЗ. - К., 2000.

Глава 14 Міжнародний розвиток торгових відносин

Найважливіші міжнародні угоди. Конвенція ЮНСІТРАЛ про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Міжнародні правила перевезення товарів. Конвенції про платежі. Головні міжнародні організації. Світова організація торгівлі. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Організація економічного співробітництва і розвитку. Європейський Союз. МЕРКОСУР. Анд-ський пакт. Асоціація країн Південна-Східної Азії (АСЕАН). Карибський спільний ринок (КАРІКОМ). Європейський банк реконструкції та розвитку. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА). Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД). ГУУАМ. Організація Чорноморського економічного співробітництва. Співдружність Незалежних Держав.

14.1. НАЙВАЖЛИВІШІ МІЖНАРОДНІ УГОДИ

14.1.1. КОНВЕНЦІЯ ЮНСІТРАЛ ПРО ДОГОВОРИ МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТОВАРІВ
Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 році.
Вона є результатом тривалої роботи декількох міжнародних неурядових організацій, у першу чергу ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) й УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного права).
Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона Діє з 1 лютого 1991 року.
Головна мета Конвенції - сприяти уніфікації приватного права різних країн. Вона жодною мірою не покликана примусово встановлювати єдині стандарти для договорів купівлі-продажу товарів. Сторони міжнародного договору купівлі-продажу можуть відійти від будь-якого положення Конвенції або навіть від Конвенції в цілому. Мета Конвенції - зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть використовувати Віденську конвенцію.
14.1.2. МІЖНАРОДНІ ПРАВИЛА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ТОВАРІВ
Укладено п'ять головних міжнародних актів щодо перевезення товарів:
1) Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924 р. (Гаазькі правила). В Брюссельській конвенції беруть участь порівняно мало держав, однак Гаазькі правила широко застосовуються як типовий договір морського перевезення товарів. У 1968 році в Брюссельську конвенцію були внесені зміни. Нова редакція отримала назву "Правила Гаага-Вісбі";
2) Гамбурзька конвенція 1978 р. про морські перевезення вантажів. Конвенція набрала чинності, але на практиці не застосовується;
3) Варшавська конвенція 1929 р. для уніфікації деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень. Варшавська конвенція доповнюється декількома додатковими протоколами та угодами:
- Гаазький протокол 1955 р. про поправки до Варшавської конвенції 1929 р. про уніфікацію деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень. Беруть участь практично всі країни-учасниці Варшавської конвенції;
- Монреальська угода 1966 року;
- Гватемальський протокол 1971 року;
- Монреальські протоколи 1975 року.
Слід пам'ятати й про те, що далеко не всі учасники Варшавської конвенції і Гаазького протоколу беруть участь в інших додаткових угодах і протоколах. Не всі додаткові протоколи вступили в силу, деякі з них ще не були ратифіковані необхідною кількістю держав;
4) Конвенція 1956 р. про контракти міжнародних автомобільних перевезень товарів (Конвенція CMR);
5) Угода про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (Конвенція КОТІФ).
Треба мати на увазі, що зміст цих конвенцій охоплює широке коло проблем. Основні вимоги конвенцій стосуються таких питань:
- на які перевезення поширюється дія Конвенції;
- на які вантажі поширюється дія Конвенції;
- роль вини перевізника при встановленні його відповідальності і обставин, які впливають на його відповідальність;
- межі відповідальності перевізника.
Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924р. (Гаазькі правила). Основні положення Брюссельської конвенції (Гаазьких правил):
- дія правил поширюється на будь-які договори перевезення (у тому числі неміжнародні), засвідчені коносаментом або іншим подібним документом, що є підставою для морського перевезення вантажів, але тільки якщо коносамент було видано у країні - учасниці Конвенції;
- дія правил поширюється на будь-які товари, крім:
* живих тварин;
* вантажів, що за договором мають перевозитися на палубі й дійсно перевозяться в такий спосіб;
- перевізник повинен відшкодувати збиток, якщо вантажовідправник доведе, що шкода була заподіяна із вини перевізника. Якщо вантажовідправник це доведе, перевізник винний у заподіянні шкоди (за умови, якщо не доведе інше). Перевізник не несе відповідальності, якщо доведе, що шкоду було завдано не з його вини і не з вини його агентів або службовців. Перевізник не несе відповідальності, якщо збиток є наслідком навігаційної помилки;
- межа відповідальності перевізника: 10 тис. франків Пуанкаре за одне місце або одиницю вантажу або 30 франків Пуанкаре за 1 кг ваги брутто втраченого або ушкодженого вантажу, залежно від того, яка сума більша. Перевізник не може включити в договір положення, що звільняють його від відповідальності, встановленої Гаазькими правилами.
Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924року, зі змінами, внесеними в 1968році (Правила Гаага-Вісбі). Найбільш істотні відмінності Правил Гаага-Вісбі від Гаазьких правил полягають у тому, що:
- Правила Гаага-Вісбі не застосовуються, якщо під час перевезення був виданий не коносамент, а будь-який інший документ;
- якщо позов до перевізника або його агента про відшкодування збитку під час перевезення пред'явлений, і службовець або агент не є незалежним підрядчиком, цей службовець або агент має право скористатися положеннями про звільнення від відповідальності та про межі відповідальності, на які згідно з Конвенцією вправі посилатися перевізник. Суми, відшкодовані перевізником і такими службовцями й агентами, ні в якому разі не повинні в сукупності перевищувати межу, передбачену дійсною Конвенцією.
Гамбурзька конвенція 1978 р. про морське перевезення вантажів ("Гамбурзькі правила"). Гамбурзькі правила були результатом зусиль вантажовідправників розширити свої права по договорах морського перевезення. Вони встановили дуже великі межі відповідальності перевізників.
Хоча формально Гамбурзька конвенція і набрала сили, тобто була здійснена необхідна кількість ратифікацій, на практиці вона не застосовується.
Варшавська конвенція 1929 р. для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. Основні положення Варшавської конвенції (зі змінами, внесеними Гаазьким протоколом 1955 року):
1) дія конвенції поширюється на будь-яке перевезення (як за винагороду, так і на безкоштовне), місце відправлення і місце призначення якого, незалежно від того, є або нема перерви в перевезенні або перевантаженні, знаходиться на території двох сторін - учасниць Конвенції або на території однієї країни-учасниці, якщо передбачене припинення на території іншої держави, навіть якщо ця держава не є учасником Конвенції. Декілька послідовних перевезень вважається одним перевезенням, за погодженням держав-членів;
2) дія Конвенції поширюється на будь-які вантажі, крім поштової кореспонденції і поштових відправлень;




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

kamagra oral jelly bestellen

Продать отруби в Черниговской области

ไบนารี่ออฟชั่น คือ