It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 44
Гостей: 44
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

Таку угоду дуже складно сформулювати в одному договорі. Мабуть, найбільш оптимальним видом угод типу "buy back" є їх другий різновид.
Другий вид угод: платіж за надане устаткування або ноу-хау здійснюється відразу і грошима. При цьому одержувач цього майна сплачує гроші тільки після того, як постачальник візьме на себе зобов'язання купити в нього товари, виготовлені з використанням поставленого устаткування і (або) технологій. Угода оформляється у вигляді трьох договорів:
- договір купівлі-продажу устаткування або ноу-хау;
- договір купівлі-продажу товарів, зроблених за допомогою устаткування або ноу-хау;
- протокол, у якому два договори купівлі-продажу пов'язуються і встановлюються права й обов'язки сторін.
"Counterpur chase". За договором " counterpurchase" сторони обмінюються товарами, які не пов'язані між собою. В такій угоді продавець зобов'язується продати товари, послуги або ноу-хау іноземній державі або підприємству. Оплата здійснюється в конвертованій валюті безпосередньо або після поставки. Поставка може відбуватися в декілька етапів. Платіж звичайно здійснюється протягом порівняно невеликого відрізку часу, від одного до п'яти років. Вартість товарів, що поставляються пізніше, нерідко менша 100 % вартості товарів, проданих першими.
Угода "counterpurchase" здійснюється у формі трьох договорів:
- звичайний договір купівлі-продажу товарів, що ніяк не пов'язаний з іншими договорами;
- договір, у якому передбачено, що постачальник устаткування зобов'язується купити товари в майбутньому. Сума покупки звичайно встановлюється у відсотках до вартості устаткування, що поставляється. Одне із суттєвих положень такого договору - передбачається коло товарів, з яких "початковий продавець" має право обирати;
- протокол, що встановлює права й обов'язки сторін і пов'язує два договори.

11.8. ПЕРЕДАЧА ТЕХНОЛОГІЇ. ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Для будь-якого підприємства часто дуже важливо одержати інформацію про виробництво. Права на таку інформацію, а також інші права, що виникають в процесі виробництва, називають .правами промислової власності.
Є багато видів таких прав:
- винаходи, у тому числі нові технології;
- конфіденційна інформація (комерційна таємниця);
- знаки для товарів і послуг;
- ноу-хау;
- фірмові найменування;
- промислові зразки.
У сучасному світі зростає торгівля такими правами, у тому числі й міжнародна торгівля. Вказані угоди оформлюються у різних договорів. Серед них важливе місце займають ліцензування і франчайзинг (докладніше див. у розділі II гл. 2).
Захист інтелектуальної власності. На практиці існує дуже багато різних прав інтелектуальної власності, наприклад:
- права на винаходи;
- права на знаки для товарів і послуг;
- права на промислові зразки;
- авторські і суміжні права (права виконавців, виготовлювачів фонограм, організацій мовлення);
- права на конфіденційну інформацію;
- права на географічні позначення.
На сьогоднішній день практично у всіх країнах визнаються права інтелектуальної власності, хоча коло визнаних прав може відрізнятися, - наприклад, у деяких країнах не визнаються права на процес виробництва лікарських засобів, а визнаються тільки права на самі лікарські засоби. Є розбіжності в підходах до процедури реєстрації прав інтелектуальної власності (там, де така реєстрація потрібна). Наприклад, в одних країнах будь-яка особа, що подала необхідні документи, може отримати патент на винахід. В інших країнах орган з реєстрації також здійснює експертизу заявки і вирішує, чи дійсно мав місце винахід.
Що особливо важливо, не у всіх країнах можна домогтися захисту прав інтелектуальної власності. Захист може бути слабким або зовсім відсутнім. Відбувається це з різних причин, наприклад:
- законодавство про процедуру захисту прав сформульовано таким чином, що інтелектуальну власність неможливо захистити;
- законодавство "добре" не виконується, наприклад, через невисокий професіоналізм суддів або з економічних причин - немає засобів для вжиття всіх необхідних заходів.
Потрібно зазначити, що деякі країни (у першу чергу ті, що розвиваються) не захищають інтелектуальну власність свідомо, помилково розраховуючи в такий спосіб штучно збільшити свій економічний потенціал.
Щоб подолати ці труднощі, у 1994 році було укладено Угоду про аспекти прав інтелектуальної власності (скорочено - ТРІПС, за абревіатурою англійської назви).
Основні вимоги ТРІПС:
- повинні визнаватися права інтелектуальної власності;
- ці права повинні захищатися. ТРІПС особливу увагу приділяє цивільним (судовим) заходам захисту, хоча вимагає захищати права інтелектуальної власності і за допомогою інших заходів: прикордонних (конфіскація на кордоні товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності); адміністративних (минаючи суд); кримінальних;
- захист прав інтелектуальної власності повинен бути ефективним;
- держави не повинні припускати дискримінації між вітчизняними й іноземними держателями прав, а також між держателями прав із різних країн.
Участь у ТРІПС є обов'язковою умовою членства у COT, куди прагне вступити й Україна.

11.9. ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ

11.9.1. ФІНАНСОВІ І БАНКІВСЬКІ ВІДНОСИНИ
Як і будь-яка інша, торгівля банківськими і фінансовими послугами дуже швидко стає міжнародною.
Міжнародні правові питання в сфері банківської діяльності виникають:
- коли банк надає іноземний займ або іншу послугу, бере участь в угоді, яка має міжнародні наслідки;
- коли банк створює постійне підприємство в іншій країні;
- коли банк здійснює в іншій країні операції зі своє країни і при цьому не підпадає під деякі вимоги й обмеження, застосовувані за правом його країни.
Банківська діяльність, по суті, "просто" ефективний аналіз ризиків. Один "банк може процвітати або збанкрутувати залежно від того, наскільки вміє він оцінювати ризики.
Але велика роль і так званих "системних" ризиків, коли крах одного банку може призвести до краху цілої банківської системи. Криза банківської системи неминуче відбивається на економіці в цілому. Тому суспільство зацікавлене в тому, щоб банки завжди працювали стабільно. Для цього до банків застосовуються особливі заходи контролю, наприклад:
- мінімальні вимоги до розміру статутного фонду;
- вимоги до кваліфікації головних менеджерів і бухгалтерів банку;
- вимоги до співвідношення між різноманітними показниками діяльності банку.
Раніше системні ризики були, у більшості випадків, обмежені рамками однієї країни, оскільки:
- у багатьох країнах існували обмеження на операції з валютою й інші міжнародні банківські операції;
- рівень розвитку засобів комунікації, транспорту тощо обмежував можливості банків надавати послуги в інших регіонах.
Останнім часом засоби комунікації, транспорту, зниження обмежень на валютні операції та ін. привели до серйозних змін у сфері банківських послуг. Сучасні банки щодня здійснюють великі транскордонні угоди, їхні клієнти можуть бути з різних країн, і гроші, що вони одержують від банків у вигляді кредитів, відсотків тощо, можуть використовуватися де завгодно. Місцезнаходження банків часто не відіграє принципової ролі. Всі банки світу складають, по суті, одну банківську систему.
Цей процес змін у характері банківських і фінансових послуг прийнято називати глобалізацією. Сьогодні вже можна говорити про наявність глобальних системних ризиків.
Зміни в характері банківської системи приводять до нових підходів у їхньому регулюванні.
У регулюванні глобальної банківської системи останнім часом виділилось дві тенденції:
- з одного боку, зниження обмежень банківської діяльності в багатьох країнах, щоб сприяти активізації банківської діяльності;
- з іншого боку, поява глобальних системних ризиків викликала необхідність створення стандартів банківської діяльності, узгоджених між різними країнами.
Таким чином, у всіх випадках, коли здійснюється міжнародна торгівля банківськими і фінансовими послугами, банки мають справу з цілим рядом державних вимог. Ці вимоги можна розділити на три групи:
- вимоги, що ставляться до всіх банків на території країни, незалежно від того, хто ці банки контролює;
- норми, що встановлюються тільки до іноземних банків або банків, які є власністю іноземних осіб;
- спеціальні норми в країні банку, що встановлюють до позик іноземним особам та інших банківських операцій, спрямованих "за кордон".
У цьому розділі розглядається чотири аспекти регулювання міжнародної банківської діяльності.
1. Міжнародні стандарти для банків і банківської діяльності. Вони, як правило, є рекомендаціями для державних органів, що регулюють торгівлю банківськими послугами.
2. Внутрішньодержавний нагляд за всіма банками, включаючи іноземні банки і банки, що перебувають у власності іноземних осіб.
3. Внутрішньодержавні обмеження на здійснення закордонної комерційної діяльності.
4. Обмеження на створення постійних банківських установ іноземними банками й іншими іноземними підприємствами.
Вимоги до банків у різних країнах змінюються іноді щодня. Тому метою цього параграфа є окреслення найважливіших питань, що можуть виникнути в банківській діяльності, а не відтворення всіх можливих відповідей на них.
Міжнародні стандарти для банків і банківської діяльності. Процес глобалізації банківської системи став усеосяжним. Глобалізація потребує, принаймні в деяких випадках і для деяких банків, глобальної координації і гармонізованих правил.
Прагнення багатьох країн забезпечити стабільність банківської системи призвело зрештою до створення в 1930 році Банку міжнародних розрахунків. Його засновниками були центральні банки країн Західної Європи і США. Банк міжнародних розрахунків надає короткострокові кредити в періоди банківських криз і вживає інші заходи стабілізації. Він, проте, не має права вживати заходів, обов'язкових для банків.
У 1974 р. був сформований Базельський наглядовий комітет. Його головна мета - надати всім зацікавленим центральним банкам форум для обговорення питань міжнародного банківського регулювання. Час від часу він видає рекомендації з питань банківського регулювання. Хоча вони і не є обов'язковими для виконання, багато центральних банків прагнуть ними керуватися.
Серед питань, з яких Комітет давав рекомендації, найбільш важливе значення мали:
- регулювання діяльності дочірніх банків і філій іноземних банків. Базельський комітет рекомендував у Базельському конкордаті 1975 року:
* як приймаюча країна, так і країна материнського банку повинні нести спільну відповідальність щодо ліквідності філій і дочірніх банків та їх платоспроможності;
* центральний банк материнської компанії має здійснювати нагляд за платоспроможністю філій;
- у 1992 році Базельський комітет опублікував рекомендації з мінімального розміру статутного фонду банків;
- у 1997 році Базельський комітет опублікував "Базельські загальні принципи ефективного банківського нагляду". В цьому документі містяться найбільш важливі рекомендації із втручання держави у торгівлю банківськими послугами.
Внутрішні заходи регулювання для всіх банків. Кожна країна має свою систему банківського регулювання. Контролюючі органи (наприклад центральні банки) видають різного роду вимоги і правила, в основному, з таких питань:
- банкам забороняється здійснювати будь-які види діяльності крім тих, що перераховані в законодавстві як види банківської діяльності;
- у деяких країнах (наприклад у США) банкам заборонено бути засновниками або акціонерами інших підприємств, за деякими спеці-
альними винятками. В деяких країнах вважається, що дозвіл банкам контролювати інші підприємства надасть їм можливість обмежувати економічну конкуренцію в своїх інтересах. У інших країнах банки можуть контролювати інші підприємства;
- у деяких країнах заборонено одному підприємству контролювати занадто велику частину статутного фонду банку (наприклад понад 25 %) або ж потрібно пройти спеціальні дозвільні процедури, щоб одержати такий контроль;
- у багатьох країнах існують обмеження іноземної участі на ринку банківських та інших фінансових послуг, наприклад: заборона іноземним громадянам керувати банками; заборона іноземним банкам створювати філії в країні або обмеження на створення таких філій; заборона іноземним банкам або іншим підприємствам викуповувати вітчизняні банки або обмеження таких операцій (наприклад вимога пройти спеціальну процедуру повідомлення контролюючого органу).
Доступ іноземних банків на ринок банківських послуг. Доступ іноземних банків на ринки деяких країн може бути обмежений або неможливий:
- в силу прямих заборон або обмежень. Наприклад, одна країна може встановити ліміт коштів, які підприємства цієї країни можуть одержати у вигляді кредитів від іноземних банків;
- через дискримінаційне оподаткування іноземних банків, дискримінаційні заходів контролю, що стосуються тільки іноземних банків.
Зусилля багатьох банків домогтися полегшення доступу на іноземні ринки останнім часом стали приносити плоди.
Багато міжнародних спільних угод знімають обмеження на створення банків особами інших країн.
Значну роль тут відіграють договори про уникнення подвійного оподаткування. Наприклад, подібний договір між Україною і Німеччиною встановлює правило, за яким постійні представництва німецьких підприємств в Україні сплачують податки тільки в Україні (за деякими спеціально оговореними винятками).
Обмеження на створення банків іноземними підприємствами. Ще один можливий засіб обмежити створення банків іноземцями - заборона іноземним особам мати у власності більше визначеного відсотка капіталу вітчизняного банку.
Інший засіб - встановити дискримінаційні заходи контролю стосовно банків, які є власністю іноземних громадян.
Офшорні банки і спроби обмежити їхню діяльність. Вимоги до банків суттєво відрізняються в різних країнах. Наприклад, Сполучені Штати і Велика Британія жорстко регулюють торгівлю банківськими послугами. Деякі інші країни (й інші території, що здійснюють самостійну "банківську юрисдикцію") мають "м'які" вимоги до банків або майже не мають таких вимог. Як правило, в таких країнах (територіях) діють суворі законодавчі акти про комерційну таємницю, що сприяють створенню банків. Це вигідно для країн, де організовуються такі банки, оскільки це приносить прибуток у скарбницю у вигляді ліцензійних зборів й інших платежів. З іншого боку, місцеве законодавство захищає підприємства, утворені в офшорних зонах, від посягань на їхню структуру, види діяльності, обсяг активів, а іноді навіть на їхнє фірмове найменування. Дуже часто в ролі таких "вільних податкових зон" згадують Швейцарію, Гонконг і Сінгапур, але є й інші зони, наприклад:
- Нідерландські Антильські острови;
- Кайманові острови;
- близько двадцяти п'яти інших невеликих острівних держав.
З часом посилилися спроби багатьох країн зменшити їхню привабливість. Найбільш типові засоби, до яких вдаються уряди, такі.
1. При укладанні договору про запобігання подвійного оподаткування з вільною податковою зоною вносити в договір вимоги про обмін інформацією.
2. Встановлювати в податковому законодавстві спеціальні жорсткі норми про оподатковування підприємств, що одержують прибутки з вільних податкових зон.
Наприклад, 18 листопада 1997 р. до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97, від 22 травня 1997 року, зі змінами, було внесено зміну, що передбачає: у разі укладання договорів, що передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, котрі розташовані в офшорних зонах, або при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів, або через їхні банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (у грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів чи нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їхніх валових витрат у розмірі 85 % від сплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг).
3. Створювати свої власні території з пом'якшеним режимом банківського регулювання. Наприклад, в США були створені "Зони міжнародної банківської діяльності" (International Banking Facilities). В них банки не зобов'язані сплачувати місцеві податки. Привабливість таких зон по-
рівняно з традиційними оффшорними й іншими вільними податковими зонами - насамперед у більшій надійності, відсутності політичних ризиків.
Міжнародні зусилля щодо зниження "невиправданих" обмежень міжнародної банківської діяльності. У 1995 році набрала чинності Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). В ній беруть участь усі країни - члени Світової організації торгівлі (COT).
Мета цієї угоди:
- домогтися зниження обмежень на міжнародну торгівлю банківськими і фінансовими послугами;
- у випадках, коли якась країна зменшує обмеження щодо банків й інших фінансових установ іншої країни, вони повинні, по можливості, зменшуватися щодо всіх країн - членів СОТ, без дискримінації.
ГАТС є основою для переговорів про зниження обмежень на міжнародну торгівлю банківськими і фінансовими послугами. Переговори щодо банківських і фінансових послуг уже почалися й дедалі продовжуються.
11.9.2. СТРАХОВІ ПІДПРИЄМСТВА
У міжнародній торгівлі завжди існує ризик небажаної для торговця події. Спеціально створене підприємство (страховик) бере на себе ризик, пов'язаний з цією "небажаною" подією. Воно зобов'язується компенсувати страхувальнику всі його втрати. В обмін на це страхувальник зобов'язаний виплачувати встановлені в договорі платежі (страхові премії). Такі умови вигідні для страхувальника, оскільки допомагають уникнути ризику.
Міжнародні страхові послуги. Сфера страхових послуг завжди мала значний міжнародний елемент, і роль цього елементу постійно і значно зростає. Наприклад, об'єктами страхування можуть бути:
- експортовані або імпортовані товари;
- морські й повітряні судна;
- міжнародні інвестиційні проекти;
- міжнародні лізингові проекти;
- життя або здоров'я людей, що їздять на роботу в іншу країну.
Страховка може знадобитися і на той випадок, якщо страхувальник сам завдасть шкоди третій особі. Страховик (страхова компанія) виплачує суму компенсації третій особі. Багато з тих, хто постійно або тимчасово перебуває за кордоном, потребує таких страховок.
Існує багато способів виходу на іноземний ринок страхових послуг, наприклад:
- страхова компанія може укладати угоди з іноземними страхувальниками безпосередньо (коли ці страхувальники знаходяться в країні страхової компанії);
- страхова компанія може укладати угоди зі страхувальниками через представників як вітчизняних, так і іноземних;
- страхова компанія або інша особа може створити в іншій країні страхову компанію.
Обмеження страхової діяльності. Неплатоспроможність страхової компанії дуже небезпечна для споживачів страхових послуг. Вона може значно вплинути на подальший розвиток підприємства-страхувальника або взагалі призвести до його краху.
У багатьох країнах діють юридичні вимоги до страхових компаній, без дотримання яких вони не мають права надавати страхові послуги. До числа таких вимог належать:
1) умови реєстрації страхової компанії, наприклад:
- мінімальний розмір статутного фонду;
- мінімальний розмір фондів для покриття страхової компанії;
- рівень освіти менеджерів та інші вимоги до кваліфікації керівників страхової компанії;
2) правила надання страхових послуг, у тому числі:
- заборона займатися будь-якою іншою діяльністю, крім надання страхових послуг;
- заборона страховим компаніям, що надають послуги зі страхування життя, надавати інші послуги;
3) вимоги підтримувати рівень статутного та інших обов'язкових фондів на визначеному рівні.
Крім вимог, що стосуються всіх страхових підприємств, у багатьох країнах діють особливі правила стосовно іноземних страхових компаній, у тому числі:
- більш жорсткі умови реєстрації іноземних страхових компаній;
- більш жорсткі правила надання страхових послуг;
- заборона іноземним страховикам надавати всі або деякі послуги на території країни;
- обмеження участі іноземців та іноземних підприємств у створенні вітчизняних страховиків;
- обмеження прав іноземних компаній на оскарження в суді відмови у видачі їм дозволу займатися страхуванням.
Багато країн зменшують або знімають подібні обмеження на основі взаємної домовленості, тобто в обмін на аналогічні поступки з боку інших країн. Такі поступки здійснюються не тільки на двосторонній, але й на багатосторонній основі. Наслідки таких поступок неоднозначні:
- з одного боку, страховики з країни, що одержала поступки, можуть вільніше розвивати свою справу;
- з іншого боку, надання таких поступок тільки деяким країнам створює нерівні умови для конкуренції із страховиками інших країн.
Мета цієї угоди тією мірою, якою вона стосується страхових послуг:
- домогтися зниження обмежень на міжнародну торгівлю страховими послугами;
- в тих випадках, коли якась країна зменшує обмеження, які торкаються страхових підприємств іншої країни або країн. Обмеження повинні, по можливості, зменшуватися щодо всіх країн - членів COT, без дискримінації.
ГАТС послужила поштовхом до багатосторонніх переговорів в рамках СОТ про зниження обмежень на міжнародну торгівлю послугами. Поки що мету ГАТС не реалізовано повною мірою. Щодо послуг страхування ще мають відбутися переговори.
11.9.3. ЮРИДИЧНІ Й БУХГАЛТЕРСЬКІ ПОСЛУГИ
Особи, що здійснюють інвестиції або займаються бізнесом за кордоном, потребують допомоги професіонала в правовій сфері, що може давати їм консультації стосовно правових наслідків їхніх дій як на їхній батьківщині, так і в тій країні, де вони займаються бізнесом, і який би допоміг їм обрати кращу тактику поведінки, використовуючи всі переваги обох правових систем.
Потрібні також бухгалтери, які розуміють бухгалтерські норми інших країн. Наприклад, українській компанії, що є частиною транснаціональної корпорації, може бути необхідно:
- консолідувати інформацію бухгалтерського обліку відповідно до бухгалтерських стандартів однієї країни з метою оподаткування; звітів про цінні папери. Такі звіти можуть знадобитися як для акціонерів підприємства, так і для контролюючих органів; з метою аналізу ділових Показників підприємства;
- здійснювати аудит відповідно до вимог іншої країни. Питання торгівлі цими послугами будуть тут розглянуті в двох аспектах:
- обмеження права іноземних юристів і бухгалтерів перетинати кордони для здійснення практики;
- ліцензування іноземних юристів і бухгалтерів.
Обмеження права іноземних юристів і бухгалтерів перетинати кордони для здійснення практики. Коли бухгалтери або юристи планують продати свої послуги за кордон, їм, щоб надати ці послуги належним чином, як правило, потрібно перетнути кордон відповідної держави. Хоча деякі двосторонні і багатосторонні угоди, укладені останнім часом, спрощують рішення цієї проблеми, вона усе ще залишається такою ж актуальною, якою була раніше.
Бухгалтерам і юристам потрібно мати на увазі наступне:
1) якщо ви в'їжджаєте в країну на підставі звичайної ділової візи, то надання послуг у цій країні може виявитися порушенням законодавства цієї країни;
2) якщо ви бажаєте займатися юридичною або бухгалтерською практикою на постійній основі, на вас можуть поширюватися спеціальні правила країни перебування про працевлаштування іноземців;
3) торгівля послугами за кордоном може призвести до виникнення податкових зобов'язань у відповідній іноземній державі. В деяких країнах іноземець не може виїхати за кордон, поки не виконає такі зобов'язання;
4) якщо бухгалтерська або юридична фірма бажає створити дочірнє підприємство в іншій країні, вона може зіткнутися з такими обмеженнями:
- в деяких країнах не можна наймати місцевих юристів або бухгалтерів для роботи в такому підприємстві або таке право обмежене;
- може бути заборонено створювати спільні підприємства з місцевими юристами (бухгалтерами);
- законодавство може потребувати, щоб місцеві юристи чи бухгалтери увійшли до складу засновників підприємства або були в числі їхніх керівників;
- у деяких країнах існують вимоги, які забороняють дочірній фірмі використовувати назву материнської фірми або забороняють дочірній фірмі використовувати деякі назви (наприклад найменування, в основі якого лежить іноземне слово).
Ліцензування іноземних юристів і бухгалтерів.
Юристи. Не у всіх країнах одержання ліцензії є обов'язковою умовою для здійснення юридичної практики. Проте для тих, хто такої ліцензії не має, існують обмеження.
Багато ліцензованих адвокатів прагнуть розширити поле своєї діяльності і почати працювати за кордоном. При цьому в них можуть виникнути такі проблеми:
- якщо юрист починає надавати послуги, які виходять за рамки його ліцензії, в деяких країнах це буде вважатися порушенням правил фахової діяльності;
- ліцензія, видана в одній країні, може не мати ніякої сили в іншій країні. Правда, в деяких країнах іноземному юристу дозволяється виступати в ролі "іноземного юридичного консультанта". В багатьох випадках такий дозвіл дається юристам іншої країни на основі взаємності. Проте майже в усіх країнах іноземним юристам заборонено виступати від імені своїх клієнтів у суді й у багатьох країнах їм заборонено консультувати клієнтів з питань права будь-якої країни, крім тієї, де вони одержали ліцензію. Адже слід зазначити, що ця остання вимога там, де
вона існує, майже повсюдно порушується. Головне для юриста в такій ситуації - не давати консультацій із "заборонених питань" публічно;
- іноземний юрист може спробувати скласти адвокатський іспит у країні перебування, але в багатьох країнах це його право обмежене, або ж йому взагалі заборонено складати такий іспит;
- статус іноземного юриста може залежати від того, чи є він незалежним практикуючим юристом або його наймає неюридичне підприємство. В країнах континентальної Європи тільки перші вважаються "справжніми" адвокатами і тільки на них поширюються деякі спеціальні привілеї.
Бухгалтери. Головні обмеження діяльності бухгалтерів:
- вимоги скласти іспит і одержати ліцензію;
- там, де є вимоги скласти іспит для одержання ліцензії, можуть бути встановлені додаткові обмеження для іноземних бухгалтерів. Наприклад, їм може бути взагалі заборонено складати іспит або встановлено додаткові вимоги, які не існують для вітчизняних бухгалтерів.




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

обращайтесь

у нас