It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 37
Гостей: 37
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Міжнародний Бухгалтерський Облік (МБО)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Міжнародний Бухгалтерський Облік (МБО)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23

Додатки до шпор

28.Склад грош. коштів та рахунки для їх обліку. Суть еквіваленту грош. коштів.
Грошові кошти є найліквіднішою частиною активів підприємств , яка використовується для сплати боргів та закупки нових активів.
До грошових коштів належать :
1)Готівка , яка зберігається на підпр-ві ;
2)Грошові кошти на рахунках в банках;
3)Банківські векселі та грошові чеки і перекази від клієнтів.
В США все це cash і обліковується на одному рахунку “Грошові кошти “. В західно – європейських країнах грошові кошти обліковуються на рахунках “Каси”, рахунках в банках , в національній та іноземній валюті. В бухгалтерському балансі грошові кошти відображаються по статті Cash – грошові кошти (США) , а в європейських країнах – внизу балансу : “Каса” і “Рахунки в банках”. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції , які можуть бути вільно конвертовані у відому суму грошових коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.

З2.Порядок відкриття рахунків в банках та документальне оформлення операцій на цих рахунках.
Є кілька видів банківських рахунків, що їх може відкривати фірма : 1)банківський чековий рахунок ; 2)простий (загальний) банківський рахунок; 3)рахунок для розрахунків з персоналом ; 4)рахунки для кредитних ліній та ін. Для відкриття банківського рахунку фірма (як і окрема особа) подає в банк карточку з підписом (зразок) осіб , які матимуть право підписувати чеки та інші банківські документи. В окремих випадках банк може вимагати від клієнта фінансової інформації про нього. Після відкриття рахунку банк друкує і видає клієнтові чекову книжку з пронумерованими чеками (та з корінцями), а також депозитні бланки (на аркуші). На цих документах друкується (вже надрукована банком) інформація , що ідентифікує банк та фірму (клієнта) – тобто назва, адреса тощо. Банківські депозити (вклади) здійснюються відповідальною за це особою, здебільшого старшим (головним) касиром . На кожний депозит виписується Депозитний бланк. Він виписується у виписується у 2-х примірниках : оригінал – для банку , а другий примірник зі штампом банку – для депозитора. В депозитному бланку вказується сума внеску готівкою , а також перераховуються внески чеками (номер чека і сума) та проставляється загальна сума депозиту. Виписка чеків – фірма одержує чеки в оплату від інших фірм , а також сама виписує чеки до оплати. У чеку вказують , за що здійснюється платіж (дається посилання на рахунок - фактуру тощо). Банківський звіт (витяг) - один раз на місяць (по закінченню місяця) банк надсилає вкладникові (депозиторові) витяг з його рахунку. У витягу вказується : 1)оплачені банком чеки та інші перерахування з рахунку , які зменшують суму депозиту; 2)депозити та інші надходження , які збільшують суму рахунку ; 3)залишок на рахунку після щоденних операцій (на кожен день). До витягу додаються всі оплачені й погашені банком чеки та інші документи.

56.Методика відображ в звіті про прибутки c\в реалізованих і товарів за системи періодичного обліку.
Приклад.
Доход від реалізації 50000; Собівартість реалізованої продукції; Залишок на поч.періоду 11400;
Витрати на закупівлю продукції (надх.) 45600; Разом: 57000.
Залишок на кінець періоду 18000; Разом собівартість реалізованої продукції 39000; Валовий (маржинальний) дохід 11000.

61.Склад довгострокових (необоротних) активів, їх оцінка та методика відображення в балансі.
Довгострокові – це такі активи , які : 1)мають строк служби більше одного року; 2)придбані для використання в господарській діяльності (в бізнесі); 3)не призначені для реалізації (в останньому випадку – вони відносяться до складських запасів). Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками : 1)класифікаційні групи за ознакою матеріальності – матеріальні довгострокові активи (основні засоби, земля, природні ресурси); нематеріальні довгострокові активи (права користування майновою та інтелектуальною власністю); 2)класифікаційні групи за ознакою “підлягає амортизації” – довгострокові активи , які амортизуються (основні засоби, природні ресурси, нематеріальні активи) ; довгострокові активи , які не амортизуються (земля); 3)класифікаційні групи за ознакою процесу відтворення – відтворювані довгострокові активи (основні засоби, земля, нематеріальні активи) ; невідтворювані довгострокові активи (природні ресурси). Кожний вид довгострокових активів може у свою чергу підрозділятися за складом та за функціональним призначенням.

62.Класифікація довгострокових (необоротних) активів для цілей обліку, рахунки для обліку.
Довгострокові – це такі активи , які : 1)мають строк служби більше одного року; 2)придбані для використання в господарській діяльності (в бізнесі); 3)не призначені для реалізації (в останньому випадку – вони відносяться до складських запасів). До довгострокових активів належать : основні засоби, земля, нематеріальні активи , природні ресурси, довгострокові фінансові вкладення тощо. Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками : 1)класифікаційні групи за ознакою матеріальності – матеріальні довгострокові активи (основні засоби, земля, природні ресурси); нематеріальні довгострокові активи (права користування майновою та інтелектуальною власністю); 2)класифікаційні групи за ознакою “підлягає амортизації” – довгострокові активи , які амортизуються (основні засоби, природні ресурси, нематеріальні активи) ; довгострокові активи , які не амортизуються (земля); 3)класифікаційні групи за ознакою процесу відтворення – відтворювані довгострокові активи (основні засоби, земля, нематеріальні активи) ; невідтворювані довгострокові активи (природні ресурси). Кожний вид довгострокових активів може у свою чергу підрозділятися за складом та за функціональним призначенням. В зарубіжній практиці облік “ Основних засобів” ведеться до кожної класифікаційної групи основних засобів: “ Устаткування”, Транспортні засоби” , “Будівлі” , “Споруди” тощо.

70.Суть та склад короткострокових зобов'язань, їх оцінка і порядок відображення в балансі.
Зобов’язання - це заборгованість підприємства іншим підприємствам , організаціям та особам, яка виникає внаслідок здійснення фірмою різних угод. Заборгованість передбачає сплату в майбутньому грошима, товарами або іншими послугами. Заборгованість зветься ще пасивами підприємства (кредиторська заборгованість). Це залучені засоби , які формують частину активів. Короткострокові зобов’язання (або кредиторська заборгованість) включає в себе борги, які мають бути погашені впродовж року або одного господарського циклу незалежно від його тривалості.
Кредиторська заборгованість (зобов’язання) оцінюються сумою грошей , необхідних для сплати боргу , або вартістю товарів і послуг , які необхідно надати для погашення боргу. Для більшості зобов’язань сума боргу відома , крім тих випадків , коли вона має бути розрахована (н-д, зобов’язання щодо гарантійного обслуговування запасними частинами). Залежно від порядку визначення сум заборгованості всі зобов’язання поділяються на : Фактичні зобов’язання включають у себе заборгованість по рахунках постачальників , виданих векселях, дивідендах до сплати , податку з продажу, акцизних зборах , нарахованій зарплаті, по одержаних авансах, по поточній частині довгострокових зобов’язань. Характерною рисою фактичних зобов’язань є знання фактичної суми заборгованості. Фактичні зобов’язання виникають на основі , договору, контракту або законодавства.
1) Оціночні - це такі зобов’язання , точна сума яких не може бути визначена до настання певної дати. До них належать : заборгованість по податку на прибутки, на майно , гарантійні зобов’язання , заборгованість по оплаті відпусток. Сюди можуть бути віднесені так звані умовні зобов’язання (н-д, зобов’язання по судовому позиву до фірми) тощо. Якщо умовні зобов’язання обґрунтовані ( доведено їх можливість) , а також обґрунтована ( оцінена) їх сума , то вони повинні відображатися в обліку. Коли ж обгрунтована тільки їх можливість , але сума не відома , про них зазначають тільки в “Пояснювальній записці до фінансового звіту”.
2) умовні.

77.Види зобов'яз по з\пл, система рахунків для обліку з\п і розрахунків по ній.
Заборгованість по зарплаті і пов’язаних з нею додаткових пільгах робітникам та службовцям є значною частиною короткострокової заборгованості (зобов’язань). В зарубіжних країнах застосовують ( практикують) оплату праці почасову і відрядну. За заробітною платою пов’язані три види зобов’язань (заборгованості) : 1)заборгованість по виплаті зарплати; 2)заборгованість по податках , що утримуються із заробітної плати; 3)заборгованість по інших утриманнях із заробітної плати. Нарахована персоналові підприємства зарплата включається у витрати підприємства. Витрати обліковуються на рахунку елементів витрат “Витрати по оплаті праці”. Цей рахунок поділяється на субрахунки за видами витрат (зарплата базова, оплачувана відпустка, премії, додаткові винагороди, витрати на соціальне страхування (за видами) тощо). В США виділяють також витрати на зарплату адміністративно – управлінського персоналу і витрати на оплату праці робітників та службовців. Для обліку заборгованості і розрахунків з робітниками та службовцями використовують рахунок “Розрахунки з персоналом” або просто “Персонал”. В США цей рахунок називають “Заробітна плата до сплати”. Розрізняють валову зарплату , тобто всю нараховану, і чисту зарплату – суми , які належить сплатити персоналові після всіх можливих утримань.

95. Хар-ка та види акцій за критеріями їх випуску (обігу) та привілеїв.
1). За випуском: Акції, дозволені до випуску – це загальна кількість акцій, на яку одержано дозвіл влади штату та Комісії з цінних паперів та біржових операцій (в США), або інших державних органів в інших країнах (наприклад, Міністерства фінансів). Ця кількість акцій записана у статуті корпорації. Ця кількість здебільшого перевищує потреби компанії в капіталі на момент її створення і дає змогу в майбутньому випускати акції повторно.
Випущені акції – це кількість акцій, фактично реалізованих інвесторам, акціонерам на якусь дату (прямо чи через посередників).
Невипущені акції – це залишок дозволених до випуску акцій, які компанія не випускала, не реалізовувала.
Циркулюючи акції – акції, які перебувають на руках у акціонерів на певну дату. Кількість циркулюючих акцій може збігатися з кількістю випущених акцій.
Викуплені акції – кількість акцій, викуплених корпорацією у своїх акціонерів – безпосередньо чи через фондову біржу.
2). За привілеями виділяють звичайні та привілейовані акції. Власники звичайних акцій мають право голосу в управлінні корпорацією. Дивіденди одержують залежно від результатів фінансово-господарської діяльності. Привілейовані акції надають перевагу їх власникам при одержанні дивідендів, при розподілі майна в результаті ліквідації корпорації, але не дають права голосу. Дивіденди на ці акції встановлюються за фіксованим % від номінальної вартості або за ставкою на одну акцію. Привілейовані акції у свою чергу можуть бути кумулятивними (мають ту перевагу, що необ”явлені радою директорів, дивіденди переносяться до виплати на майбутні періоди, але обов’язково будуть виплачені) та некумулятивними. Крім того, привілейовані акції можуть бути конвертовані та неконвертовані, відкличні та невідкличні для погашення.

120. Система обліку і калькулювання повних витрат: сут-ть та знач-ня.
Кальк-ня – це процес визначення собі варт. Певного об'єкту витрат. Під об'єктом витрат розуміють сегменти діяльності під-ва, які потребують вимірювання пов'язаних з ними витрат.
Собі варт-ть об'єктів витрат визнач-ся за допомогою системи виробн. обліку. Сист. вироб. обліку – це система обліку, яка забезпеч. кальк-ня і контроль собі варт-ті об'єктів витрат. У загальному вигляді сист. вироб. обліку має дві стадії: на перш. стадії витрати об'єдуються за однорідн. елементами: матеріали, з/п тощо. Потім вони віднос-ся до певних об'єктів витрат. Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв'язку об'єктів. На пром. підпр-вах витрати спочатку віднос-ся до відпов. підрозділів, а потім – до певних видів прод-ції, що виробл-ся відпов. підрозділами. Різні підпр-ва викор-ть різні системи виробн. обліку. Важливим етапом впров-ня виробн.обліку є вибір системи кальк-ня продукції.
Система кальк-ня визнач-ся хар-ром прод-ції. Виділяють дві системи кальк-ня: по окремих замовленнях (контрактах, роботах, партіях) та по процесах вир-ва, які постійно повторюються. Кальк-ня може здійсн-ся за повними виробн. витратами або тільки за змінними витр. Кальк-ня повних витр. – це метод кальк-ня, що передбачає включення у собі варт-ть усіх (змінних і пост. ) виробн. витрат.
В індивід. та дрібносерійних вир-вах ( друкарні, будівн-во ) застосов-ся кальк-ня по замовленнях – це система кальк-ня на основі обліку витрат по кожному індивід. виробу або окремій партії товарів. В системі кальк-ня повних витрат у собі варт-ть прод-ії включ-ся всі виробн. витрати. Усі виробн. накладні витрати розподіл-ся між виробами і включ-ся у собі варт-ть незаверш. вир-ва та готової прод-ції.

121. Система обліку і кальк-ня змінних витрат: сут-ть та знач-ня.
Кальк-ня змінних витр. – це метод кальк-ня, що передбачає включення у собі варт-ть прод-ції лише змінних виробн. витрат. У собі варт-ть незаверш. вир-ва і готової прод-ії включ-ся тільки змінні виробн. витрати. Система кальк-ня змінних витрат дозволяє визначити маржинальний доход, який відображає різницю між доходом від реалізації прод-ції та змінними витратами підпр-ва.
Звіт, побудований на основі кальк-ня змінних витрат, відображає маржин. доход, або декілька показників марж. доходу: виробн., загальний, тощо.
Система кальк-ня змінних витр. надає інформацію, необхідну для прийняття поточних рішень щодо: оптимізації виробн. програми, ціноутворення, розширення або скорочення вир-ва певної прод-ії. Перевагою системи кальк-ня змін. витрат є:
- звіти, складені на основі кальк-ня змін. витрат, більшою мірою відповідають інтересам керівників підпр-ва, оскільки дозволяють приймати поточні рішення й здійсн-ти оцінку окремих сегментів д-сті ;
- спрощується кальк-ня собі варт-ті прод-ції, а оцінка запасів здійсн-ся відпов. до поточних витрат, що необхідні для вигот-ня певних виробів;
- величина операц. прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.
Вадами цієї системи є :
- звітність, складена на основі кальк-ня змін. витрат, не відповідає принципам підготовки фін. звітності та вимогам податкової системи;
- Для розподілу витрат на змінні та постійні потрібні додаткові розрахунки, які не завжди забезп-ть точний результат.

122. Аналіз взаємозв”язку витрат, обсягу д-сті та прибутку.
Аналіз ”витрати-обсяг-прибуток” – це метод системного дослідження взаємозв'язку витрат, обсягу д-сті та прибутку компанії заради вичення:
- обсягу реалізації, який забезпечує відшкод-ня всіх витрат та отримання бажаного прибутку;
- величини прибутку при певному обсязі реалізації;
- впливу зміни величин витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підпр-ва;
- оптимальної структури витрат.
Важливим елементом аналізу є аналіз беззбитковості – він побудований на основі розподілу витрат на змінні та постійні, а також розрахунку точки беззбитковості, яка визначає критичний обсяг реалізації.
Точка беззбитк. – це обсяг реалізації, при якому доходи підпр-ва дорівнюють його витратам, а прибуток дорівнює нулю. Точка беззбитк. може бути виражена в натур., грош. одиницях або у відсотках до нормальної потужності. Точка беззбитк. у грошов. одиницях може бути виведена з рівняння: Точка беззбитк. = змінні витрати + постійні витрати.
Точка беззбитк. в натур. одиницях = точка беззбитк. в грош.один.: ціну за одиницю
Розрахунок точки беззбитк. за допомогою показника маржин. доходу: точка беззбитк. в натур. один. = постійні витрати : маржин. доход на одиницю.
На практиці менеджера цікавить обсяг та ціна реалізації, які забезпечать отримання бажаного прибутку.
Доход від реалізації = змінні витрати = постійні витрати = бажаний прибуток
Для визначення прибутку при певному обсязі реалізації можна застосувати
рівняння: прибуток = доход від реалізації – ( змінні витрати + постійні витрати).

124. Система обліку стандартних (нормат.) витрат: сут-ть та знач-ня.
Стандартні витрати – це витрати, необхідні для вир-ва певної прод-ції або послуг за норм. умов д-сті. Стандарти відображають заплановані витрати на один. прод-ції, величина яких базується на обгрунтов. нормах праці та інженерних розрах-ках. Виділяють три види стандартів:
1. Базисні стандарти – це довго строк. стандарти витрат, які встан-ся на строк від двох до п'яти років, щоб вивчати динаміку цін та прод-ть праці.
2. Теоретичні стандати – це стандарти витрат, які можуть бути досягнуті лише за ідеальних умов д-сті.
3. Поточні стандарти – це стандарти, що відображають витрати, необх. для виготовлення прод-ції у звітн. періоді за наявних умов д-сті.
Застос-ня поточних стандартів витрат дає можл-ть заздалегідь визначити собів-ть прод-ції для встан-ня цін, скласти звіт про прибуток, оперативно виявити та контролювати відхилення, оцінити д-сть центрів відпов-ті. Система калькулювання станд. витрат – це система обліку, яка використовує станд. витрати задля: контролю витрат; прийняття рішень щодо цін; оцінки викон-ня бюджетів; усвідомлення витрат; упр-ня за відхиленнями. Розробка стандартів витрат здійсн-ся підрозділми, які відповідають за ті чи ті статті витрат. Технолог. відділ визначає стандарти викор-ня матеріалів, а відділ постач-ня встановлє стандарти цін на матеріали. Виробн. відділ розробляє стандарти роб. часу по операціях, а відділ персоналу – тарифні ставки оплати праці відпов. категорій працівників. Затверджені стандарти узагалн-ся бухгалтером в карті станд. собів-ті один. прод-ції. Стандарти витрат періодично переглядають для того, щоб вони відповідали сучасним і реальним умовам вир-ва.

125. Поняття центрів відпов-ті і обліку за центрами відпов-ті.
Оцінка д-сті центрів відпов-ті є складовою частиною системи управл. контролю. Система управл. контролю – це процес, за допомогою якого менеджери впливають на прац-ків компанії для забезп-ня досягн-ня поставленої мети. Проект-ня системи управл. контролю включає: визнач-ня загальн. мети компанії та її проміжних цілей; визнач-ня центрів відпов-ті; розробку показників д-сті для мотивації та узгодж-ня мети; вимірюв-ня факт. показн-ків д-сті та склад-ня звітності. Розробка показників та оцінка д-сті окремих підрозділів, менеджерів, прац-ків є центр. проблемою, оскільки саме її вивчення дозволяє узгодити інтереси окремих людей та всієї компанії. Бюджет відображає тілки внутр. фін. показники, викон-ня яких є об'єктом бухг. обліку. Але менеджера цікавлять ще й нефін. пок-ки д-сті, тобто показники, що виражені не у грош. вимірі (напр., плинність кадрів, коеф. корисної дії обладнаня, відсоток забракованих виробів, викор-ня роб. часу, відсоток повторних замовлень, поїздки за викликами та інш.). Викор-ня нефін. пок-ків дає змогу здійсн-ти комплексну оцінку д-сті, яка баз-ся на врахув-ні кільк-х та якісних чинників. Проведені дослідження свідчать, що серед нефін. пок-ків д-сті на першому плані в багатьох країнах є якість прод-ції та викон-ня поставок. Сучасна система управл. контролю нагадує доку приладів чи табло. Традиц. звіти містять лише пок-ки, що контролюються менеджером, а система “Табло” розглядає всі центри відпов-ті з урах-ням їхніх горизонт. і вертик. зв'язків. Це дозволяє отримати більш повну інформацію про д-сть взаємопов”яз. центрів відпов-ті незал. від ступеня контрольованості окремих пок-ків з боку менеджерів. Вибір пок-ків і оцінка д-сті центрів відпов-ті зал-ть насамперед від типу центру. Оцінка д-сті центрів приб-ку здійсн-ся на підставі звіту, який показує прибуток кожного центру. Розподіл операц. витрат між центрами приб-ку дає змогу скласти такий звіт про приб-ки, який показує операц. прибуток кожного центру. Розподіл опреац. витрат включає два етапи:
1) визнач-ня витрат, що можуть бути прямо віднесені до певного центру відпов-ті;
2) визнач-ня непрямих витрат і розподіл їх між центрами прибутку на підставі такої бази, яка є найбільш релевантною.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

topobzor.info

www.top-obzor.com/obzor-meizu-m3-note/

https://baly.com.ua