It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 15
Гостей: 15
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Економічний аналіз, теорія економічного аналізу

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічний аналіз, теорія економічного аналізу
1 2 3 4 5 6 7

ФВ – фондовіддача основних виробничих засобів.
Якщо у цю формулу замість фондофіддачі ФВ підставити її значення з формули ФВ= ПВа х ФВа, залежність матиме вигляд:
ТП=ОЗ х ПВа х ФВа .
Вплив фондовіддачі на собівартість продукції підприємства розраховують за формулою:
С=(А х Рф)/100,
де С- економія (збільшення) собівартості товарної продукції, тис. грн.;
А- сума амортизації (зносу) основних засобів, тис. грн.;
Рф- зміна фондовіддачі [1].
18. Аналіз використання обладнання та виробничої потужності підприємства.
Вирішальний вплив на фондовіддачу має ефективність використання машин і обладнання в часі та потужності.
Аналізуючи використання виробничого обладнання в часі необхідно: перевірити забезпеченість підприємства обладнанням; порівняти за планом і за звітом календарний, режимний і фактичний фонди часу роботи обладнання; вивчити затрати часу на простої обладнання з технічних, технологічних і організаційних причин і виявити способи їх скорочення; визначити причини відхилень виробничих фондів для окремих технологічних груп обладнання; проаналізувати коефіцієнт екстенсивного навантаження обладнання; визначити вплив поліпшення використання обладнання в часі на обсяг випуску продукції.
Розрізняють обладнання: наявне — рахується на балансі і занесене в інвентарні відомості; установлене — здане в експлуатацію; яке працює — те, що фактично використовується у виробництві; обладнання в запланованому ремонті; резервне — те, що перебуває в резерві; простійне — таке, що за планом мало було працювати, але фактично не працює. Розподіл кількості обладнання за названими категоріями показує рівень його фактичного застосування в робочому процесі. Після цього виявляють причини розходжень між плановими і фактичними показниками цих категорій, шукають резерви збільшення обсягу випуску продукції за рахунок ліпшого використання наявної кількості обладнання.
Порівнюючи кількість наявного й установленого обладнання за планом і звітом, визначають рівень виконання плану здачі обладнання в експлуатацію, а встановленого обладнання з тим, яке фактично працює, — питому вагу останнього в усьому встановленому.
Обчислюючи відношення встановленого обладнання до наявного, визначають коефіцієнт установлення обладнання.
Аналіз використання обладнання пов'язаний з розглядом балансу часу його роботи. Елементами цього балансу є: календарний, режимний, плановий, фактичний фонди часу.
Календарний фонд часу — максимально можливий час роботи обладнання — визначається множенням кількості календарних днів (за рік, квартал, місяць) на 24 години.
Режимний фонд часу кожної одиниці обладнання визначається множенням кількості робочих змін згідно з чинним на підприємстві режимом роботи на кількість робочих годин у зміні.
Плановий фонд часу роботи обладнання визначається відніманням від режимного фонду часу перебування обладнання в плановому ремонті та модернізації.
Фактичний фонд часу роботи обладнання включає час фактичної роботи, час підготовчо-корисний і допоміжний.
Відхилення фактичного календарного фонду часу від планового щодо всього основного технологічного обладнання або щодо окремих його груп показує зміну кількості одиниць обладнання, а відхилення річного фактичного фонду часу роботи обладнання від планового є наслідком зміни витрат часу на технічні й технологічні зупинки і наявності простоїв з організаційно-технічних причин. Рівень використання обладнання за часом характеризується системою коефіцієнтів екстенсивного завантаження обладнання, що їх розраховують як відношення фактично відпрацьованого фонду часу до загального фонду часу (календарного, режимного, планового), тобто:
Кк = Тф: Тк; Кр = Тф: Тр; Кп = Тф: Тп,
де Кк, Кр, Кп — коефіцієнти використання відповідно календарного, режимного і планового часу, машино-годин;
Тк, Тр, Тп — календарний, режимний і плановий фонди часу, машино-годин;
Тф — час фактичної роботи обладнання, машино-годин.
Величина режимного фонду часу залежить від коефіцієнта змінності обладнання, який показує, скільки змін у середньому щодня працює кожна одиниця обладнання. Коефіцієнт змінності розраховується за робочу добу, місяць, квартал або рік щодо дільниці, цеху, підприємства, як відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін до кількості машино-днів, відпрацьованих обладнанням, або як відношення кількості відпрацьованих за період аналізу годин одиницею обладнання до тривалості однієї зміни, помноженої на кількість діб роботи за той самий період.
Використання обладнання за потужністю аналізується на основі зіставлення фактичних показників виробництва продукції за одну верстато-годину з плановими, а також з показниками минулих періодів і однотипних підприємств за групами однорідного обладнання. Показником, що характеризує рівень використання обладнання за потужністю, є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Kі), який обраховується як відношення фактичної часової продуктивності одиниці обладнання до планової.
Загальну характеристику використання обладнання за часом дає коефіцієнт інтегрального навантаження (Kінт), який визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного (Ке) і інтенсивного (Kі) навантажень:
К ІНТ = Ке • Kі.
У процесі аналізу вивчається динаміка цих показників, виконання плану і причини змін.
Для груп однорідного обладнання розраховується зміна обсягу виробництва продукції за рахунок його кількості, екстенсивності та інтенсивності використання обладнання способом ланцюгової підстановки:
ВПі = Кі • Ді • Кзмі • Ті • ВГі,
де Кі — кількість і-го обладнання; Ді — кількість відпрацьованих днів одиницею обладнання; Кзмі — коефіцієнт змінності роботи обладнання; Ті — середня тривалість зміни; ВГі - виробіток продукції за одну машино-годину на і-му обладнанні.
Завершальним етапом аналізу ефективності використання основних фондів є підготовка проектів рішень керівництва щодо збільшення випуску продукції і фондовіддачі за рахунок запровадження таких заходів:
1. Уведення в дію невстановленого обладнання або реалізація зайвого устаткування.
2. Зменшення цілоденних простоїв обладнання.
3. Підвищення коефіцієнта змінності через ліпшу організацію виробництва.
4. Скорочення внутрішньо змінних простоїв і збільшення середньої тривалості зміни.
5. Підвищення середньогодинного виробітку обладнання за рахунок його модернізації, інтенсивного використання і т. д. [1, 3].
19. Значення, завдання і джерела аналізу витрат на вироббництво та собівартості продукції.
Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.
Собівартість продукції — це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.
За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємств оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень життя його працівників, виконання надходжень до бюджету країни.
Аналіз собівартості продукції має такі завдання: перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості; об’єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових; з’ясування чинників цих відхилень; підрахунок резервів дальшого зниження собівартості продукції; розроблення заходів із мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.
Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів; звітна інформація, зокрема „Звіт про фінансові результати” ф. 2, „Звіт з праці” ф. 1-ПВ і ф. З—ПВ, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм; матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані). [1]
20. Показники собівартості продукції.
Собівартість продукції — це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці.
У собівартість товарної продукції включають усі витрати підприємства на виробництво. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної продукції плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого періоду.
Залежно від об’єкта та інших ознак виділяють такі види собівартості:
1) за місцем виникнення витрат – цехова, виробнича, повна
Цехова собівартість — це витрати конкретного цеху на виробництво продукції. Цехові витрати в більшості галузей промисловості включаються в собівартість окремих видів продукції через розподіл їх пропорційно сумі заробітної плати робітників.
Виробнича собівартість включає всі статті, крім адміністративних витрат і витрат на збут. Повна собівартість включає всі витрати. Вона вираховується для обґрунтування ціни, визначення конкурентоспроможності та інших розрахунків.
2) за тривалістю періоду – середньомісячна, квартальна, середньорічна
3) за методом розрахунку – планова, нормативна, фактична
4) за об’єктами розрахунку – собвартість одиниці продукції, порівнянної продукції, непорівнянної продукції, усієї товарної продукції (витрати на одну гривню товарної продукції).
Порівнянною вважається продукція, яка виготовлялась у минулому періоді. Аналіз порівнянної товарної продукції здійснюється на підприємствах, де її питома вага становить понад 50 %. Там, де переважає нова продукція, для аналізу динаміки собівартості використовуються показники витрат на 1 гривню товарної продукції і собівартості одиниці продукції.
Собівартість товарної продукції визначається сумою витрат за всіма калькуляційними статтями окремих видів продукції, а собівартість реалізованої продукції — це алгебраїчна сума витрат на товарну продукцію і витрат, які містяться в зміні залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року.
Облік, планування та аналіз собівартості спирається на такі узагальнюючі показники:
1) собівартість одиниці продукції;
2) виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції;
3) витрати на 1 грн товарної продукції.
Собівартість одиниці продукції є історично найстарішим (найпершим) показником. На підприємствах планується та обліковується собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основного виду продукції ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції, вільні від впливу побічних структурних факторів, уможливлюють докладну оцінку факторів, що впливають на прямі витрати. Показник собівартості одиниці окремих видів продукції є незамінним для порівняльного аналізу. Його беруть також за відправний пункт функціонально-вартісного аналізу (ФВА) для виявлення можливих способів зниження собівартості за рахунок змін у конструкції та технології виробів. [1]
21. Оцінка обгрунтованості планового рівня собівартості товарної продукції.
Для досягнення конкурентоспроможності підприємство змушене постійно планувати зниження собівартості своєї продукції.
Важливою передумовою дійовості аналітичних висновків є наявність правдивої планової та звітної інформації. Тому аналізові собівартості продукції має передувати старанна перевірка джерел інформації, яка передбачає оцінку узгодження показників у різних формах звітності, обґрунтованість планових завдань та достовірність відображення фактичних витрат виробництва.
Щоб визначити обґрунтованість планового рівня собівартості виробленої продукції, використовують дані про залишки нереалізованої продукції на початок і кінець року, обсяг реалізації та складають розрахунок, в якому відображають залишки нереалізованої продукції на початок і кінець періоду, суму реалізації і величину випуску товарної продукції у розрахунку за оптовими цінами, за плановою собівартістю, прибутком і витратами на 1 грн. продукції. Табличні витрати на 1 грн. виробленої продукції порівнюють із плановими, визначають та оцінюють наявні відхилення.
Внаслідок систематичного зниження собівартості витрати на одну гривню продукції в залишках нереалізованої продукції на кінець року мають бути нижчі від середньорічних, а в собівартості товарного випуску — нижчі, ніж у собівартості реалізованої продукції, бо в останню закладено підвищені витрати в залишках нереалізованої продукції на початок року. На підприємстві, яке ми аналізуємо, цієї вимоги не додержано, собівартість товарної та нереалізованої продукції постійно зростає, а тому зменшується прибуток на одну гривню продукції. Високий рівень витрат у залишках нереалізованої продукції був спричинений зростанням цін на матеріали і зниженням попиту на дорогу продукцію. Ця обставина може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.
Маючи розрахунковий рівень собівартості товарної продукції, обчислюють планове завдання щодо її зниження проти минулого звітного періоду і розробляють план організаційно-технічних заходів, який забезпечить це зниження. [1]
22. Аналіз загальної суми собівартості товарної продукції.
Аналіз собівартості продукції звичайно починають з вивчення повної собівартості продукції в цілому і по основним елементам витрат.
Загальна сума витрат (В заг) може змінитись під впливом таких факторів:
- об’єму випуску продукції в цілому по підприємству (V ТП заг);
- її структури (ПВі);
- рівня змінних витрат на одиницю продукції (Ві);
- суми постійних витрат на весь випуск продукції (А):
В заг = ?(V ТП загхПВіхВі)+А
Факторний аналіз зміни загальної суми витрат проводять за допомогою способу ланцюгових підстановок:

Підстановка Фактори зміни витрат Добуток факторів Величина впливу фактора об’єм випуску продукції структура продукції змінні витрати постійні витрати Нульова підстановка план план план план В заг план - 1. Вплив зміни об’єму випуску продукції факт план план план В заг ум 1 В заг ум1- В заг план 2. Вплив зміни структури продукції факт факт план план В заг ум 2 В заг ум2- В заг ум 1 3. Вплив зміни рівня змінних витрат на одиницю продукції факт факт факт план В заг ум 3 В заг ум3- В заг ум 2 4. Вплив зміни суми постійних витрат факт факт факт факт В заг факт В заг факт – В заг ум 3 Разом - - - - - ?В заг =В заг факт-В заг план
У свою чергу собівартість кожного виду продукції залежить від рівня ресурсоємкості виробництва (працеємкості, матеріалоємкості, фондоємкості, енергоємкості) та зміни цін на спожиті ресурси у зв’язку з інфляцією [1].
23. Аналіз собівартості одиниці продукції.
Підприємства, які виробляють невелику номенклатуру основних виробів, планують і підраховують собівартість одиниці продукції кожного основного виду. Аналіз виконання плану зі зниження собівартості одиниці продукції кожного виду починається з оцінки загальних показників. У процесі аналізу фактичну собівартість одиниці продукції кожного виду порівнюють із плановою і фактичною за попередній період, визначають рівень виконання та відхилення від плану, причини цих відхилень, тенденції у змінах собівартості. Для цього на основі облікової інформації про рентабельність найважливіших виробів складають відповідний розрахунок, у якому розраховують відхилення фактичної собівартості виробів від її рівня минулого року та показників плану.
Фактичну собівартість одиниці виробу за статтями витрат порівнюють з плановою і нормативною, а для порівнянних виробів — також і з собівартістю минулого періоду. Визначається, як змінилась собівартість виробу проти минулорічної, як виконано план за собівартістю, як змінились витрати за окремими статтями собівартості.
Порівняння витрат за статтями дає змогу виявити збільшення чи економію витрат.
Перевитрати потребують ґрунтовного вивчення їх причин. Зокрема, аналізуючи перевитрату за статтею „Сировина та матеріали”, виявляють, за рахунок якої сировини, матеріалів вона сталася. Загальна сума цієї статті перевитрат залежить від норм витрат матеріалів на одиницю продукції (фактор „норма”) і заготівельної вартості цих матеріалів (фактор „ціна”).
Розмір впливу фактора „норма” визначається як добуток абсолютного відхилення норм витрат і планової ціни одиниці даних матеріальних цінностей, а величина впливу фактора «ціна» — як добуток абсолютного відхилення в ціні одиниці матеріальних цінностей і фактичної витрати матеріалу кожного виду. Визначивши розмір впливу норм і цін на відхилення фактичних витрат на матеріали від планових, необхідно проаналізувати обставини, які спричинили зміни кожної групи
1 2 3 4 5 6 7

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

узнать больше ry-diplomer.com

посмотреть

www.bestseller.reviews