It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 40
Гостей: 40
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Економічна теорія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Проте є недоліки: а) не може претендувати на роль всеохоплюючої концепції кардинальної перебудови світових господарських зв'язків, оскільки має на меті забезпечення інтересів передусім країн, що розвиваються; сектори міжнародного економічного спілкування, що безпосередньо не зачіпають ці країни, не входять у програму НМЕП; б) саме тлумачення потреб країн, що розвиваються, має здебільшого однобічний характер, що випливає з надмірного перебільшення ролі зовнішніх факторів і відповідної недооцінки важливості власних зусиль молодих держав; в) основні вимоги НМЕП передбачають створення сприятливого, пільгового зовнішньоекономічного режиму тільки для країн, що розвиваються, за рахунок розвинених країн (вимоги перерозподілу на користь бідних країн певної частини національного доходу багатих країн, теза про зовнішньоторговельні та фінансові пільги, заклик до стабілізації цін на сировину, яку вивозять країни, що розвиваються, на вигідному для них рівні тощо); г) програма НМЕП непослідовна, вона не зачіпає соціально-економічні аспекти світової господарської системи, а передбачає її реорганізацію фактично на тих самих принципах, на яких побудована сучасна система.
Перспективи реалізації трансформації МЕВ на основі МЕБ вбачаються в різнобічному аналізі об'єктивних та суб'єктивних моментів, закріпленні висновків аналізу в міжнародних правилах, нормах і гарантіях прогресивного розвитку світових господарських зв'язків. Першочерговими об'єктивними чинниками її є: 1) взаємозв'язок між інтеграційними процесами та нерівномірністю економічного і політичного розвитку країн; 2) багатогранна міжнародна кооперація; 3) негативні зовнішньоекономічні чинники, що впливають на національну економіку будь-якої країни (специфічні особливості світових товарних ринків, які визначаються об'єктивною дією кон'юнктурних коливань, закономірностями ціноутворення, станом сфери фінансів і кредиту, системою взаємовідносин партнерів тощо).
Необхідне вдосконалення міжнародно-правової системи економічного співробітництва. Ця система містить: а) комплекс двосторонніх угод про економічне, промислове і науково-технічне співробітництво, що виходять за рамки традиційних договорів, оскільки передбачають розвиток різноманітних форм економічних зв'язків і розраховані на тривалу перспективу; б) довгострокові програми та спеціальні двосторонні угоди в окремих конкретних сферах співробітництва (з питань захисту навколишнього середовища, розвитку охорони здоров'я, використання атомної енергії, Світового океану, модернізації сільського господарства, транспорту тощо).
НЕБ окремо взятої країни і МЕБ в цілому нерозривно взаємопов'язані. Важливою особливістю резолюції 00Н "Міжнародна економічна безпека" є те, що проблеми оздоровлення МЕВ стосуються не окремих угрупувань країн, а зачіпають усі складові світового господарства. Концепція МЕБ передбачає:
-виключення з міжнародної практики всіх форм дискримінації, відмову від політики економічних блокад і санкцій, якщо це прямо не зазначено в рекомендаціях світового співтовариства;
-спільні пошуки шляхів справедливого регулювання проблеми заборгованості;
-встановлення НМЕП, який гарантував би однакову економічну безпеку всіх держав;
-розробку принципів використання на благо світового співтовариства, передусім країн, що розвиваються та переходять до ринку, частини коштів, які звільняються внаслідок скорочення воєнних бюджетів;
-об'єднання зусиль у дослідженні й мирному використанні космосу, вирішенні глобальних проблем, від яких залежить доля землян.
При обговоренні на Генеральній Асамблеї 00Н концепції МЕБ виявилося, що економічні інтереси як окремих держав, так і цілих груп є досить різними, нерідко протилежними. Досягнення консенсусу у вирішенні цієї життєво важливої для всього людства проблеми в найближчому майбутньому надзвичайно складне. Реалізація концепції МЕБ пов'язується з ефективним використанням наявних міжнародних механізмів, пристосуванням їх до умов, що постійно змінюються, створенням в разі потреби нових механізмів.
Білет 33.2
інтеграція
Економічна інтеграція — якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя. Вона передбачає зближення і взаємопереплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Між учасниками цього процесу поглиблюється міжнародний розподіл праці, ведеться інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою.
Суть економічної інтеграції проявляється в її найважливіших характеристиках: 1) міждержавне регулювання економічних процесів; 2)поступове формування єдиного регіонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення; 3) усунення адміністративних і економічних бар'єрів, перешкоджаючих вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону; 4) зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.
Основні види інтеграційних об'єднань: - зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі; - митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання доповнює єдиний митний тариф стосовно до третіх країн; - загальний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили й капіталу; - економічний союз, який передбачає на доповнення до всіх перелічених вище інтеграційних заходів проведення державами-учасницями єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які відбуваються в регіоні.
У різних регіонах земної кулі склалися декілька інтеграційних об'єднань. Вони істотно відрізняються один від одного по характеру відносин, що складаються між країнами-учасниками, за організаційними формами, що використовуються і результатами діяльності.
Ряд західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) в 1958 р. створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). З часом воно розширялося завдяки вступу нових держав, зміцнювалося і перетворилося в могутнє економічне угрупування. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, в 1981 р. Греція в 1986 р. - Іспанія, Португалія. Одночасно з розширенням складу ЄЕС відбувається поглиблення інтеграції: перехід від переважно торгового обміну до інтегрування організаційно-технічних сфер господарства, включаючи організацію спільних досліджень і розробок, створення спільних програм, розробку спільних законодавств і т.п. У рамках Співтовариства встановлені пільги для взаємної торгівлі, розробляється спільна торгова політика по відношенню до третіх країн, проводиться спільна аграрна політика,… Потреби сформувати регіональний господарський комплекс обумовили спільне фінансування різносторонньої господарської діяльності, яким займаються спеціальні міждержавні організації і установи. Нині реально складається єдине інтеграційне утворення ЄС, куди входять 15 країн. Європейське співтовариство було створене з трьох співтовариств: Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом), Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) і ЄЕС.
Керівний орган ЄС - Рада Міністрів. Члени Ради - міністри закордонних справ всіх країн-учасниць. В її рамках діє Європарламент (518 парламентаріїв).
Здійснюється вільний обмін національних валют, створена європейська валютна система зі своїм механізмом регулювання розрахунків, встановлення валютних курсів і виробленням спільної позиції з валютних питань в світовому господарстві. Колективна валютна одиниця ЄЕС-євро. В останні роки розвиток інтеграційних процесів в рамках Європейського Співтовариства характеризується дуже високою динамікою, йде створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР), який передбачає усунення торгових бар'єрів, виграш від інтеграції ринків і посилення конкуренції.
Форсованими темпами здійснюються країнами Західної Європи численні проекти багатосторонніх науково-технічних програм в рамках економічного і валютного союзу з Європейським банком. Важливим напрямом діяльності Європейського Співтовариства стає нормування різних технічних норм і стандартів. Проблемою їх гармонізації займаються Європейський комітет по стандартизації і Європейський комітет по електротехнічній стандартизації.
Створення ЄВР відповідає й інтересам споживачів. Ефект від вільного рушення капіталів, робочої сили і товарів не обмежується лише зближенням рівня цін в різних країнах ЄС. Передбачається загальне зниження рівня споживчих цін під впливом конкуренції, оптимізації масштабів виробництва, структурних зрушень і переміщення виробництва в райони з низькою вартістю робочої сили, що призведе до зниження витрат. Передбачається, що в наступні роки вплив ЄС на інші сектори світового господарства стане більш глибоким і багатоплановим - стимулювання глибоких якісних зрушень в міжнародному розподілі праці, сприяння лібералізації світової економіки, посилення міжрегіональної господарської взаємозалежності, поява додаткових можливостей для досягнення глобальної економічної рівноваги.
Економічні інтеграційні об'єднання держав, що розвиваються Господарська інтеграція зміцнює позиції країн, що розвиваються в світовому господарстві, захищає їх інтереси у стосунках з економічно більш сильними партнерами, протистояти яким нарізно не може жодна з молодих держав. Країни Азії, Африки і Латинської Америки розвивають господарську співпрацю шляхом колективної опори на власні сили. Напр., Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней); Карибське співтовариство КАРИКОМ (14 невеликих країн Карибського басейну): Арабський спільний ринок (Єгипет, Йорданія. Кувейт, Марокко, Сирія й інш.). Встановлюючи спільний митний кордон, ці блоки вводять пільговий режим для взаємного товарообороту.
Функціонують організації по створенню спільних проектів. Напр., Адміністрація басейну ріки Нігер, Амазонський пакт, Комітет по Меконгу і т. п. -спільне створення крупномасштабних іригаційних, енергетичних й інших об'єктів.
В різних районах земної кулі діють валютні союзи, напр., Азіатський кліринговий союз (7 країн), Арабський валютний фонд (16 країн). У рамках союзів ведуться грошові розрахунки на основі клірингу (без фактичного перекладу валюти), використовуються національні грошові одиниці, іноді використовуються колективні грошові кошти (в Азіатському кліринговому союзі, наприклад, азіатська валютна одиниця - АМЮ). З метою сприяння розв'язанню ключових економічних проблем відповідних регіонів створені інвестиційні інститути: Азіатський банк розвитку (45 країн-учасниць). Арабський фонд економічного і соціального розвитку і інш.
Координувати політику обсягів виробництва відповідних товарів і цін на них покликані товарні асоціації: ОПЕК, Альянс виробників какао-бобів, Міжурядова рада країн-експортерів міді, Союз країн-експортерів бананів і інш.
Розгортаються інтеграційні зв'язки країн СНД. Концепція взаємодії базується на основних положеннях договору про створення Економічного союзу, угодах про створення зон вільної торгівлі, Митного і Платіжного союзів, спільного науково-технологічного простору. Країни-члени СНД визнали, що п'ятирічний пошук напрямів нової економічної стратегії розвитку держав доки не приніс задоволення жодній країні. Немає і очікуваної допомоги із-за кордону. Інвестиції не ростуть, внутрішні ринки перенасичені товарами з дальнього зарубіжжя, свої ж виробничі потужності використовуються слабко. Погіршилася структура економіки СНД загалом. За оцінками Міждержавного економічного комітету, промисловий потенціал країн СНД становить приблизно 10% світового, запаси основних видів природних ресурсів близько 25 %, експортний потенціал 4,5 %, тоді як в ЄС частка міждержавної торгівлі до загального обсягу експорту перевищує 60%, в країнах Північноамериканської асоціації вільної торгівлі 40%. Пріоритети інтеграційного співробітництва: структурно-інвестиційна політика, науково-технічний потенціал, машинобудування, паливно-енергетичний, агропромисловий комплекси. У цих структурах насамперед будуть створюватися фінансово-промислові групи як центри інтеграції.

Білет 34,2
1. Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України
Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності і взаємної вигоди у співробітництві.
Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового типу відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.
Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення розбудови народногосподарського комплексу. Така необхідність уможливлює формування ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють і комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями людства. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.
Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство та розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них передусім належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для належної участі у міжнародному поділі праці.
Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні загальнодержавному, по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівні через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях 0011 та регіональних економічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.
Відомо, що енергетичне самозабезпечення є ^однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це буде практично неможливо.
В умовах формування сучасної моделі МПП, основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.
Україна має як природні та історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні й організаційно-економічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабо вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 % території.
З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підтримували економічні зв'язки з зовнішнім світом. Тож з огляду на власні культурні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом Європейської Співдружності.
Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну політику на включення в систему світових господарських зв'язків.
Складність та розмаїтість соціально-економічних факторів включення України в систему світових господарських зв'язків детермінується перехідними виробничими відносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визначається їх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.
Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високого професіоналізму поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера.
Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.
Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР видавався за такий, що забезпечує тільки переваги для всіх республік — незалежність від коливань кон'юнктури світового ринку, планомірність і взаємовигідність. Мав поширення міф про високий ступінь кооперації між республіками. Насправді ввіз-вивіз товарів коливався в межах від 12 % в Росії до ЗО % у Вірменії.
Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі колишнього СРСР, переважно сировинний характер експорту, негнучкий відомчий підхід до імпорту були вкрай несприятливими передусім для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від міжреспубліканських поставок і які володіли експортним потенціалом.
Нині етапною правовою базою для розбудови зовнішньоекономічних зв'язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.) та Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 p.). Серед спеціальних законів з питань економіки слід відзначити Закони України про економічну самостійність (3 серпня 1990 p.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 p.); про створення державного експортно-імпортного банку (3 січня 1992 p.);
про іноземні інвестиції (13 березня 1992 p.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” (20 травня 1993 p.) та інші законодавчі та нормотворчі акти.
Важливими правовими документами по створенню механізму зовнішньоекономічних зв'язків України стали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та багатьма країнами Європи, Північної й Південної Америки, Азії, Африки.
З колишніми республіками СРСР Україна провадить переговори щодо розв'язання економічних і фінансових проблем, питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку, правонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору є горизонтальні зв'язки між безпосередніми виробниками товарів, а також між державами. При цьому тільки за умови безмежності економічного простору складаються ефективні господарські зв'язки. До того ж стабілізація економіки, радикальні зміни інституціональних структур, збалансованість товарної і грошової маси більше ймовірні, якщо їх провадити в масштабах держав. Між процесами введення вільних цін, децентралізації системи прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує найтісніший зв'язок, який і зумовлює формування внутрішніх ринків молодих держав, що є передумовою створення справді ринкового міждержавного середовища, а не навпаки.
Для України важливими є двосторонні угоди і договори з державами — колишніми республіками СРСР;
за цими угодами держави мають надавати своїм підприємствам можливість самим встановлювати господарські зв'язки, обумовлювати порядок розрахунків, форми матеріальної відповідальності за невиконання поставок. Загалом угоди мають виробляти економічний механізм реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути політичними деклараціями на економічну тему.
Процес формування національних грошових систем країн, що входили до колишнього Союзу РСР, породжує об'єктивну необхідність і водночас створює можливість фундації міждержавної валютної угоди, яка б стала інституціональною ланкою налагодження цивілізованих та рівноправних валютних відносин.
Перехід у розрахунках на ВКВ неминуче поставить питання про нову організацію співробітництва. Вихід на прямі економічні зв'язки між підприємствами поглибить, але вже на новій основі, торговельні зв'язки, бо торгувати повинні товаровиробники. Але сьогодні жодна з республік-держав не готова відразу перейти на поточні світові ціни в усьому обсязі товарообігів і взаємні розрахунки у ВКВ. Потрібний певний перехідний період, протягом якого у взаєморозрахунках за товари та послуги сторони мають виходити з цін світового ринку, а для погашення заборгованостей, що виникатимуть, надавати одна одній довгострокові кредити на пільгових умовах.
У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв'язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельні підприємства і неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталених господарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з метою розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський та світовий економічний простір.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

там