It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 32
Гостей: 32
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Економічна теорія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Наприклад, у західній економічній думці широко відома модель зростання Солоу, що виявляє механізм впливу заощаджень, збільшення населення і зростання науково-технічного прогресу на рівень життя та його динаміку. «Золоте правило» моделі зростання Солоу визначає оптимальну норму заощаджень, за якою встановлюється стан стійкого зростання економіки з максимальним рівнем споживання на кожного робітника, або максимальний рівень споживання на ефективну одиницю робочої сили.
Це свідчить про те, що на сучасні макроекономічні процеси значно впливають взаємопереплетені соціально-економічні, техніко-організаційні, природно-демографічні, морально-психологічні та політичні аспекти.
2. Вплив державних витрат на сукупний попит.
Акумульовані за рахунок податків кошти в державному бюджеті відтак спрямовуються на різноманітні цілі, що дає підставу виділити категорію "державні витрати".
Державні виграти — відносини власності (привласнення) між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.
Їх виникнення зумовлено появою держави, виконання нею різноманітних функцій.
Структура державних витрат визначається роллю та важливістю виконуваних державою функцій. Якщо в середині минулого століття державні витрати спрямовувалася на утримання державного апарату й військові цілі, а соціальних витрат не існувало, то в середині 90-х років XX ст. на перше місце вийшли витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам тощо). Це зумовлено якісно новою і роллю особистого фактора в сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників), неспроможністю ринкових важелів забезпечити загальнонаціональний розвиток освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, соціальний захист населення, переважанням загальнолюдських і цінностей у ціннісних орієнтирах суспільства, зростанням безробіття тощо. Тому на соціальні цілі Друге місце в структурі державних витрат посідають витрати на економічні цілі — житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів й охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін. На третьому місці в структурі державних витрат — витрати на військові цілі. Їх поділяють на прямі й непрямі. До прямих належать безпосередні витрати з державного бюджету на оборону. До непрямих — частина витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплату пенсій ветеранам війни і тощо. Наступна за величиною стаття державних витрат — витрати на обслуговування державного боргу. Частина коштів з державного бюджету спрямовується на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, оплати внесків до міжнародних організацій тощо. У ході аналізу встановлено, що зміни рівня цін так змінюють рівень видатків вітчизняних споживачів, фірм, уряду та іноземних покупців, що можна прогнозувати і зміни обсягу реального ВВП. Тобто зростання рівня цін, за інших рівних умов, зменшує величину попиту на реальний ВВП; зниження рівня цін збільшує величину попиту на реальний ВВП. Ця залежність зображується на графіку як рух по стабільній кривій сукупного попиту. Проте, якщо одна або декілька з цих "інших умов" змінюються, крива сукупного попиту переміститься. Ми називаємо ці "інші умови" визначниками сукупного попиту; вони "визначають" розміщення кривої сукупного попиту. Визначники сукупного попиту - чинники, що переміщують криву сукупного попиту: зміни видатків споживачів(багатство споживачів, сподівання споживачів, заборгованість споживачів, податки); зміни інвестиційних видатків(процентні ставки, сподівання прибутків від інвестиційних проектів, податки на бізнес, технології, рівень надлишкових виробничих потужностей); зміни державних видатків; зміни видатків на чистий експорт(національний дохід інших країн, обмінні валютні курси).
Державні видатки. Бажання уряду купувати товари і послуги є третім визначником сукупного попиту. Зростання урядових закупівель реального обсягу продукції за кожного рівня цін збільшуватиме сукупний попит доти, доки внаслідок цього не зміняться податкові надходження та процентні ставки. Прикладом може бути рішення уряду розширити систему автомагістралей, що сполучають різні регіони країни. Зменшення державних видатків, наприклад, скорочення замовлень на озброєння, зменшить сукупний попит.

Білет 20
1. Особливості циклічного характеру економічного зростання в сучасних умовах
Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад національних економік, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або суспільств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил. Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту — товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури. Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва. Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Екстенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та її ефективність.
Кожне суспільство прагне до економічного зростання, повної зайнятості населення та усталеного рівня цін поруч з іншими цілями, які важко або неможливо виразити кількісно. Наприклад, протягом всієї історії США простежується значне зростання економіки. Науково-технічний прогрес, швидке зростання виробничих потужностей і життєвого рівня населення, одного з найвищих у світі, є основними гранями динамічного розвитку американської економіки. Однак, економічне зростання США упродовж тривалого часу не було рівномірним і переривалося періодами економічної нестабільності. Періоди швидкого економічного зростання інколи затьмарювала інфляція. В інші періоди зростання поступалося місцем спадові і депресії, тобто низькому рівню зайнятості і виробництва. У певні періоди, зокрема у 70-ті роки та на початку 80-х років, США зазнали одночасно зростання рівня цін та небувалого зростання безробіття. Коротше кажучи, довгострокова тенденція до економічного зростання переривалася і ускладнювалася безробіттям та інфляцією.
Термін економічний цикл стосується періодичних піднесень і падінь рівня економічної активності протягом декількох років. Окремі економічні цикли істотно відрізняються один від одного за тривалістю та інтенсивністю. Проте всі вони містять однакові фази, які різні економісти називають по-різному. На графіку показано традиційний діловий цикл.
Час
1. Вершина. Почнемо наше пояснення з вершини, або піку циклу, в якому ділова активність досягає тимчасового максимуму, такого, як показано на графіку 8-2. У цій фазі циклу в економіці досягається повна зайнятість і виробництво працю» на повну або майже повну потужність, а рівень цін, як правило, зростає.
2. Спад. За піком настає фаза спаду, період, в якому загальний обсяг виробництва, доходи та зайнятість зменшуються. Спад фіксується тоді, коли реальний ВВП знижується не менше шести місяців підряд. Таке падіння зумовлене звуженням ділової активності в багатьох секторах економіки. Оскільки багато цін є негнучкими і втратили властивість знижуватися, то рівень цін може знизитися тільки тоді, коли спад серйозний і тривалий, тобто якщо виникає депресія.
3. Дно. Найнижча точка спаду, або депресії, називається дном. В ній виробництво і зайнятість досягли найнижчого рівня. Ця фаза може тривати коротко, але може бути й досить довгою.
4. Піднесення. У фазі піднесення обсяг виробництва зростає, а зайнятість прямує до повної зайнятості. В міру того, як піднесення набирає силу, рівень цін може почати зростати ще до того, як досягнуто повної зайнятості і повного використання виробничих потужностей.
Незважаючи на спільні для всіх циклів фази, окремі ділові цикли суттєво відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю. Тому деякі економісти говорять не про цикли, а про економічні коливання, бо цикли, на відміну від коливань, мають певну періодичність. У різний час економісти пропонували немало теорій для пояснення коливань ділової активності. Одні економісти твердять, що такі важливі нововведення як залізниці, автомобілі або синтетичні волокна справили величезний вплив на інвестиційні й споживчі видатки, а отже, на виробництво, зайнятість і рівень цін. Проте такі важливі нововведення відбуваються нерегулярно і тим самим зумовлюють нестабільність економічної системи. Інші економісти пояснюють економічні цикли політичними і випадковими подіями. Є економісти, які розглядають цикл як чисто монетарне явище. Коли уряд випускає надто багато грошей, виникає інфляційний бум; порівняно невелика кількість грошей прискорює падіння виробництва і зростання безробіття .
Не всі коливання ділової активності зумовлені діловими циклами. В економіці існують сезонні коливання ділової активності. Різке збільшення закупівель перед Різдвом і Великоднем спричиняє значні щорічні коливання в темпах ділової активності, особливо у роздрібній торгівлі. Сільське господарство, автомобільна промисловість і будівництво деякою мірою також підпадають під сезонні коливання. Ділова активність також залежить від довгострокової тенденції в економіці, тобто від підвищення або зниження економічної активності у тривалому періоді, наприклад, 25, 50 або 100 років. Довгостроковою тенденцією американської економіки є значне її зростання . Важливо зазначити, що для економічного циклу характерні коливання ділової активності при наявності довгострокової тенденції до економічного зростання.
2) Мультиплікатор державних витрат
Зростання державних витрат призводить до збільшення обсягу ЧВП, а отже, і ВВП. Скорочення цих витрат, навпаки, зменшує рівноважний обсяг ЧВП. Графічно це можна представити як рушення точки макрорівноваги по бісектрисі: в першому випадку вона переміщається вгору, у другому вниз. Виникає, питання: в якій мірі відбувається таке збільшення або зменшення обсягу ЧВП або ВВП?
Оскільки державні витрати в принципі нічим не відрізняються по своїй дії від інших видів сукупних витрат, наприклад, від інвестицій, остільки до них в повній мірі відносяться всі міркування, які ми вели раніше про мультиплікатор інвестицій. Це означає, що державні витрати на закупівлю товарів і послуг володіють мультиплікаційним, або розмножувальним, ефектом. Але щоб відрізняти мультиплікатор державних витрат від інвестиційного, ми визначимо перший тією ж буквою, але додамо індекс м. Тоді аналогічно ми можемо визначити цей мультиплікатор як відношення приросту ЧВП до приросту державних витрат (ДВ):
Оскільки валовий внутрішній продукт відрізняється від чистого урахуванням витрат на амортизацію, для нього відповідний мультиплікатор визначається як приріст ВВП по відношенню до державних витрат:
З цих формул слідує:
Графічно мультиплікаційний ефект можна представити у вигляді збільшення розмірів ЧВП або ВВП при зсуві вгору прямої сукупних витрат на споживання, інвестиції і державну закупівлю. Припустимо, що макрорівновага встановлюється в точці перетину цієї прямої з бісектрисою в точці Е. Тоді мультиплікатор державних витрат діє аналогічно до мультиплікатора інвестицій. Тому його можна визначити по аналогії з ним:
Кг=1:ГСЗ
У нашому випадку ми прийняли ГСС(гранична схильність до споживання), що дорівнює ¾, звідки визначили мультиплікатор
Знаємо, що ГСС + ГСЗ = 1. Звідси випливає, що Кг=1:(1-ГСС).


Білет 21.2
Валютний ринок – це система фінансово-економічних відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах. Валютний ринок – це збірне поняття, що охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв'язків, зокрема на міжнародних валютних біржах.
На валютних ринках здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо.
За своїм режимом валютні ринки поділяються на вільні (без валютних обмежень) та обмежені, коли валютні операції дозволяються уповноваженими органами або здійснюються за офіційним валютним курсом.
Валютні ринки представлені сукупністю банків, бірж і фінансових компаній, які здійснюють валютні операції. Найбільші міжнародні валютні ринки функціонують у Лондоні, Нью-Йорку, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Сінгапурі, Сянгані (Гонконзі), Бахрейні, Цюриху.
Біржова торгівля валютою – це торгівля за посередництвом бірж. Біржа тут виступає установою, призначеною для систематичних операцій з купівлі-продажу. Торгівля валютою відбувається на валютних біржах.
Валютна біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому реалізують угоди щодо купівлі-продажу чужоземних валют і формуються курси цих валют за фактичним співвідношенням попиту і пропозиції. Покупцями та продавцями на валютних біржах є переважно банки, що здійснюють угоди за свій рахунок або за дорученням своїх клієнтів.
Валютні біржі здебільшого не мають самостійного місця функціонування і діють при фондових і товарних біржах.
Валютні біржі можуть здійснювати такі операції:
- укладати угоди зі своїми членами та організовувати двосторонні угоди між ними на купівлю і продаж чужоземної валюти за ринковим курсом;
- визначати поточний ринковий курс чужоземної валюти щодо національної;
- організовувати операції центрального банку з метою підтримки ринкового курсу національної валюти.

Білет 22
1 Довгі хвилі. Еволюція теоретичних уявлень про їх природу
Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими економістами ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст У. С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому була обґрунтована наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової активності. Про існування довготривалих циклів писали в своїх роботах М. І. Туган-Барановський, К. Каутський, В. Парето та ін. Створення наукової теорії д.хв. пов'язане з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст. опублікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. У наступні роки теорія д.хв. отримала своє продовження в роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К Кларк, П. Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський.
Найважливішою в теорії д.хв. є проблема наукового , обгрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них виходять з того, що довготривалі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку. У. С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через це — на чергування фаз у підприємницькій діяльності. На протилежність такому підходу у теорії М. Д. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економічного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою найреволюційнішою частиною — засобами праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що головну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.
Матеріальну основу д.хв. становить структурне оновлення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології; по-друге, революційне, коли відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань. Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одний.
У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку — низхідну і висхідну хвилі, або фази. Низхідна фаза великого циклу — період зміни базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства — триває 20—25 років. У цей час відбуваються гострі економічні кризи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Висхідна фаза великого циклу — період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів.
Період "високого піднесення" — це період масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати. У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджуватися й протидійні тенденції. Зростає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже неможливо розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.
Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозування економічної структури суспільства теорія д.хв. дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною базисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі — монополістичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі — період державно-монополістичного підприємництва з державно-монополістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання.
Урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у розвитку технологічного способу виробництва і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість наукового обґрунтування сучасного етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу половину 70-х років. У економічній літературі його називають транснаціональним. Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціонального капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався наприкінці 70-х років. Цей цикл ґрунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозберігаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інформатиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліття цього століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип розвитку загальноісторичного процесу. На зміну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність (суперечливість) сучасної виробничої структури економічно розвинутих країн. Вона має перехідні від індустріальної до постіндустріальної структурні характеристики.
Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. На відміну від промислово розвинутих ринкових країн, де циклічні фактори д.хв. виявилися в середині 70-х — на початку 80-х років, часові межі в країнах командно-адміністративної системи зсунулися приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і технології.
2 Фіскальна політика інакше називається бюджетно-податковою політикою і являє собою заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та на виробництво не інфляційного ВВП шляхом зміни:
1. Державних видатків.
2. Податкової політики.
3. Підходів до формування державного бюджету в цілому.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

https://topobzor.info

aboutviagra.info

agroxy.com