It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 186
Гостей: 186
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Економічна теорія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Шпора 3

Екзаменаційні білети

Білет 1
1. Національна економіка – це економіка, за якою держава здійснює хоча б мінімальний контроль, хоча б (і в першу чергу) статистичний. Феномен національної економіки з’явився саме тоді, коли загальний нагляд за економікою став прямим завданням держави. Історично: початок XX століття (перехід капіталізму в стадію імперіалізму передбачав зв’язок економіки з державою; пізніше, внаслідок депресії 1929 – 1933, з’явилася необхідність державними важелями регулювати окремі сторони економічного життя). Однією з причин світової кризи 1929 – 1933 вважають відсутність контролю за динамікою змін основних макроекономічних показників, тобто державна статистика економічної діяльності не велася.
Отже:
1. Національна економіка з’явилася тоді, коли держава почала вести статистику економічного життя (підрахування і порівняння з попередніми роками ВВП).
2. Держава веде нагляд за національною економікою на основі системи національних рахунків (основним показником є ВВП).

Історичний розвиток національної економіки:
1. Економіка існує “неконтрольовано” (не обчислюється статистично) – до кінця 19 століття.
2. Економіка зливається з державою шляхом появи олігархії при владі, хоча й існує за класичними законами саморегульованості – кінець 19 століття (імперіалізм).
3. “Неконтрольована” економіка терпить крах (1929 – 19330, доводячи хибність неконтрольованості. Наслідок: початок активного втручання держави в економічне життя + поява системи національних рахунків (баланс народного господарства – в країнах соціалізму) = оформлення поняття національної економіки.

Можливі проблеми національної економіки:
1. Втрата суверенітету (як українська національна економіка в часи СРСР входила до складу “єдиного народно-господарського комплексу” СРСР).
2. Тінізація економіки. Наслідок: неможливість об’єктивного обчислення і контролю.
3. Структурна невідповідність економіки національним інтересам (як Україна в часи СРСР).
2. Загальнодержавні податки у податковій системі
Переважну частину доходів державного бюджету становлять податки, які являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб. За економічним змістом податки виражають фінансові відносини між державою й платниками з метою створення централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій. Податки означають відрахування частини валового національного продукту (ВНП) на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.
Кожна система оподаткування призначена вирішувати певні взаємозв'язані завдання. Тому розмір податків має бути достатнім, по-перше, для успішного виконання покладених на державу функцій, по-друге, для сприяння розвитку, розширенню й структурній перебудові виробництва; по-третє, для задоволення відповідних соціально-економічних інтересів виробників та населення. У податковій системі визначені конкретні елементи податків. До них належать:
суб'єкт податку — особа, на яку законом покладено обов'язок сплачувати податок;
об'єкт податку — доход або майно, з якого нараховується податок: прибуток, заробітна плата, цінні папери, нерухоме майно тощо;
джерело податку — доход, за рахунок якого сплачується податок;
ставка податку — розмір податкових нарахувань на одиницю оподаткування: грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару та ін. Практика оподаткування громадян і юридичних осіб виробила різні форми й методи оподаткування. Кожному виду податків властиві свої специфічні риси та функціональне призначення. Тому роль того чи іншого податку характеризується його належністю до певної групи відповідно до існуючої класифікації податків, яка здійснюється за такими ознаками: за формою оподаткування, економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, що їх установлюють, та способом стягнення.
За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі й непрямі. Прямі податки сплачуються суб'єктами податку безпосередньо (прибутковий податок з юридичних і фізичних осіб, податок на нерухоме майно, податок на операції з цінними паперами тощо) й прямо пропорційно платоспроможності. Непрямі податки — це податки на певні товари й послуги, що стягуються через надбавку до ціни (наприклад, акцизи). У процесі історичного розвитку системи оподаткування відбулося поступове розмивання відмінностей між прямими й непрямими податками.
За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи:
податки на доходи — стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб (об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян);
податки на споживання — сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні (вони стягуються у формі непрямих податків);
податки на майно — встановлюються щодо рухомого й нерухомого майна.
Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління.
Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади (іноді вищі органи управління), їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцевим органам влади не дозволяється, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, скасовувати ці податки або змінювати їхні ставки.
В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи. За останні роки здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, істотних змін зазнала й сама податкова система відповідно до потреб ринкової економіки. Прийнято ряд законодавчих актів та урядових постанов, зокрема, закони України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», «Про податок на добавлену вартість», «Про акцизний збір», «Про охорону навколишнього середовища», Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та ін. Однак зроблені тільки перші кроки, сьогоденна податкова система ще зберігає ознаки старої адміністративної системи, заснованої на надмірній централізації, в тому числі й бюджетній. Головне в перебудові податкової системи полягає у наповненні нових форм оподаткування ринковим змістом.
Практика оподаткування в більшості країн з розвинутою ринковою економікою показує, що існують такі основні податки: прибутковий, податок на добавлену вартість (ПДВ) та внески на соціальне страхування. Перехід України до ринкової економіки гостро поставив вимогу перебудови системи оподаткування, з тим щоб податкові надходження могли забезпечити бездефіцитність державного бюджету, стабільність фінансово-кредитної й грошової системи, соціальний захист населення, виконання програм розвитку народного господарства, його структурної перебудови.

Білет 2
1. Головна особливість розвитку національної економіки України на сучасному етапі – перехідність. До 1991 року українська національна економіка була частиною так званого “єдиного народно-господарського комплексу” СРСР, тобто власне УКРАЇНСЬКА національна економіка не існувала. Тому зараз:
1. Відбувається реструктуризація колишнього народно-господарського комплексу СРСР.
2. Відбувається закладення основ української національної економіки.

В той же час задоволення національних інтересів потребує нормально функціонуючої ринкової економіки. Неможливість одномоментного вирішення цієї проблеми призвела до сучасного кризового стану економіки.

Інші особливості розвитку національної економіки України:
1. Нестабільність і слабкість (інфляція, безробіття, зниження загального рівня ділової активності, падіння курсу національної валюти, погіршення життєвого рівня населення).
2. Одночасне існування елементів кількох економічних систем (регулювання в різних сферах здійснюється як командно-адміністративними методами, так і ринковими, - причому невдало поєднуючись).
3. Тінізація економіки (уся економіка є сумішшю офіційної і тіньової; в “тіні”, за різними даними, перебуває від 25% до 80% економічного життя), що перешкоджає об’єктивному веденню національних рахунків як однієї з детермінант національної економіки.
2. Місцеві податки у податковій системі
Переважну частину доходів державного бюджету становлять податки, які являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб. За економічним змістом податки виражають фінансові відносини між державою й платниками з метою створення централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій. Податки означають відрахування частини валового національного продукту (ВНП) на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.
Кожна система оподаткування призначена вирішувати певні взаємозв'язані завдання. Тому розмір податків має бути достатнім, по-перше, для успішного виконання покладених на державу функцій, по-друге, для сприяння розвитку, розширенню й структурній перебудові виробництва; по-третє, для задоволення відповідних соціально-економічних інтересів виробників та населення. У податковій системі визначені конкретні елементи податків. До них належать:
суб'єкт податку — особа, на яку законом покладено обов'язок сплачувати податок;
об'єкт податку — доход або майно, з якого нараховується податок: прибуток, заробітна плата, цінні папери, нерухоме майно тощо;
джерело податку — доход, за рахунок якого сплачується податок;
ставка податку — розмір податкових нарахувань на одиницю оподаткування: грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару та ін. Практика оподаткування громадян і юридичних осіб виробила різні форми й методи оподаткування. Кожному виду податків властиві свої специфічні риси та функціональне призначення. Тому роль того чи іншого податку характеризується його належністю до певної групи відповідно до існуючої класифікації податків, яка здійснюється за такими ознаками: за формою оподаткування, економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, що їх установлюють, та способом стягнення.
За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі й непрямі. Прямі податки сплачуються суб'єктами податку безпосередньо (прибутковий податок з юридичних і фізичних осіб, податок на нерухоме майно, податок на операції з цінними паперами тощо) й прямо пропорційно платоспроможності. Непрямі податки — це податки на певні товари й послуги, що стягуються через надбавку до ціни (наприклад, акцизи). У процесі історичного розвитку системи оподаткування відбулося поступове розмивання відмінностей між прямими й непрямими податками.
За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи:
податки на доходи — стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб (об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян);
податки на споживання — сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні (вони стягуються у формі непрямих податків);
податки на майно — встановлюються щодо рухомого й нерухомого майна.
Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади (іноді вищі органи управління), їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцевим органам влади не дозволяється, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, скасовувати ці податки або змінювати їхні ставки.
Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні їх варіанти:
перший — у вигляді надбавок до загальнодержавних податків (рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень);
другий — введення місцевих податків за переліком, що встановлюються вищими органами влади (вибір податків здійснюється місцевими органами);
третій — можливе введення місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень вищими органами влади.
В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи. За останні роки здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, істотних змін зазнала й сама податкова система відповідно до потреб ринкової економіки. Прийнято ряд законодавчих актів та урядових постанов, зокрема, закони України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», «Про податок на добавлену вартість», «Про акцизний збір», «Про охорону навколишнього середовища», Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та ін. Однак зроблені тільки перші кроки, сьогоденна податкова система ще зберігає ознаки старої адміністративної системи, заснованої на надмірній централізації, в тому числі й бюджетній. Головне в перебудові податкової системи полягає у наповненні нових форм оподаткування ринковим змістом.
Практика оподаткування в більшості країн з розвинутою ринковою економікою показує, що існують такі основні податки: прибутковий, податок на добавлену вартість (ПДВ) та внески на соціальне страхування. Перехід України до ринкової економіки гостро поставив вимогу перебудови системи оподаткування, з тим щоб податкові надходження могли забезпечити бездефіцитність державного бюджету, стабільність фінансово-кредитної й грошової системи, соціальний захист населення, виконання програм розвитку народного господарства, його структурної перебудови.

Білет 3.2
2) Основні напрямки реформування податкової системи в Україні
Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії. Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім підтримку низького рівня дефіциту державного бюджету, — іншу.
Невирішеність проблеми на концептуальному рівні, по-перше, призводить до нестабільності податкової політики, що дестабілізує економіку, по-друге, зумовлює використання податків не як засобу регулювання економічних процесів, а як засобу мобілізації доходів до державного бюджету, тобто у їх фіскальній функції. Саме збереження попереднього обсягу доходів бюджету або зростання їх було досі головним критерієм при визначенні ставок оподаткування. Наприклад, в Україні в 1991 р. справлявся податок з прибутку, в 1992 р. — з валового доходу, в 1993 р. — спочатку з прибутку, а потім (з II кварталу) знову з доходу. В 1994 р. об'єктом оподаткування залишився доход, а в 1995 р. знову було здійснено перехід до оподаткування прибутку. Коли в 1993 р. перейшли до оподаткування прибутку, ставку було встановлено в розмірі ЗО відсотків. Проте оподаткування за цією ставкою зменшило надходження до бюджету. В результаті знову було здійснено перехід до оподаткування валового доходу за ставкою 18 відсотків. Однак і ця ставка не забезпечила надходження до бюджету на необхідному рівні, і в 1994 р. її було збільшено до 22 відсотків.
Не набуло суттєвого значення і використання такого регулюючого засобу, як податкові пільги. Згідно з чинним законодавством про оподаткування прибутку підприємств можуть застосовуватися мінімальні податкові пільги. Вони передбачають зменшення суми податку на прибуток:
до 20 відсотків — на відшкодування витрат підприємств на реконструкцію і модернізацію активної частини основних фондів;
до 50 відсотків — на відшкодування витрат підприємства на закупівлю спеціального обладнання для забезпечення роботи інвалідів І та II груп;
до 100 відсотків — на відшкодування витрат підприємств громадських організацій інвалідів, де інваліди становлять більш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих.
Отже, розробка і використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань. Вирішення його потребує вивчення світового досвіду впливу різних засобів податкової політики на економічні процеси. Однак слід ураховувати, що в специфічних економічних умовах України ці засоби можуть дати зовсім інші наслідки, ніж в країнах з розвиненою ринковою економікою, і ніж ті, на які розраховували, впроваджуючи їх.
Наприклад, кейнсіанська податкова політика спрямована на стимулювання ефективного сукупного попиту, який, в свою чергу, впливає на виробництво. Проте в Україні в умовах значного рівня монополізації, економічної та політичної нестабільності на зростання сукупного попиту під впливом стимулюючої податкової політики виробники інвестиційних і споживчих товарів можуть відреагувати не збільшенням обсягів виробництва, а скороченням їх і підвищенням цін.
Для того щоб стимулююча податкова політика сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари і на цій основі — розширенню їх виробництва, вона має поєднуватися з такими заходами:
комплексом заходів, в тому числі податкових, які забезпечили б активізацію інвестиційної діяльності комерційних банків, через те що власних коштів підприємств недостатньо для проведення серйозної інвестиційної політики в умовах спрацьованості більшості основних фондів підприємств;
активізацією приватизаційних процесів, а також чітким визначенням і гарантуванням прав власності, що дасть можливість власникам і менеджерам отримувати прибутки від виробництва та інвестування і зацікавить їх в інвестуванні коштів;
демонополізацією економіки, яка змусить підприємства реагувати на зростання сукупного попиту не підвищенням цін, а розширенням виробництва;
стабілізацією інфляційних процесів, що посилить привабливість інвестицій;
політичною і правовою стабілізацією, які сприятимуть зростанню впевненості підприємців в майбутньому і стимулюватимуть їх до інвестування в економіку.
Щодо зростання попиту на споживчі товари, а отже, створення умов для розширення їхнього виробництва, то сприятлива податкова політика у сфері особистого прибуткового оподаткування має поєднуватися з суттєвим зростанням особистих доходів на базі глибокого реформування системи оплати праці на державних підприємствах і в бюджетній сфері. Це, в свою чергу, змінить співвідношення між складовими частинами валового доходу країни на користь заробітної плати, дасть можливість реформувати податкову систему в напрямі підвищення в ній ролі особистого прибуткового податку і зменшення ролі податку на прибуток підприємств. Зменшення частки податку на прибуток у податкових надходженнях до державного бюджету розширить можливості використання цього податку з метою регулювання економічних процесів.
Невипадково податкова система України знаходиться в центрі уваги вищих державних органів країни. Напрацьовується система законодавчо-нормативних актів з цього питання.
Основне в податковій політиці на сучасному етапі в Україні є реформування податкової системи в напрямах:
зниження загального рівня податкового тягаря;
забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи шляхом запровадження інвестиційних податкових пільг;
реалізації соціальної спрямованості податкової системи;
удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків;
удосконалення для виконання вищезазначеного правової бази оподаткування, закріплення податкової системи України в Податковому кодексі.

Білет 17
1. Циклічний характер розвитку економіки. Теорії промислових циклів
Всяке суспільство прагне забезпечити швидке економічне зростання, повну зайнятість та стабільний рівень цін. Але досвід показує, що це все не досягається автоматично. Загальна тенденція до економічного зростання переривається й ускладнюється періодами економічної нестабільності, надвиробництва, еподами, депресією, безробіттям, інфляцією.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines