It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 59
Гостей: 59
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Економічна теорія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

19. Функції ринку.
Ринок – система ек відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Має такі основні функції:
- Функція регулювання. Ринок регулює всі ек процеси – вир-во, обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу ек ресурсів на макро- та мікрорівні за рахунок розширення або звуження попиту та пропозиції.
- Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів та послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.
- Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюється через ціни, зумовлюючи соц розшарування сус-ва за доходами.
- Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає ек середовище від неконкурентноспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації ек довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.
- Алокаційна функція . ринок забезпечує вир-во оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.
- Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що – ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності, тощо.
- Функція інтеграції. Ринок об’єднує суб’єктів ек системи в єдине ціле, сприяючи формуванню єдиного ек простору як у межах однієї держави, так і в межах світової економіки.

20. Типологія ринків.
Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.
Так, з точки зору об'єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.
З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.
Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

21. Поняття та складові ринкової інфраструктури.
Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.
Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура.
Існують такі підсистеми інфраструктури:
1. організаційно-технічна.
- Аукціони форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.
Отже, аукціон це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців.
Міжнародні аукціони переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.
- Товарна біржа - комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої - укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні.
- Оптові ринки
- Торгово-промислові палати це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Торгові доми це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.
- Сервісні центри
- Опціони – договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленими на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду.
- Ярмарки надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.
- Транспортні комунікації
- Ріелтерські фірми – організації-посередники на ринку нерухомості.
- Земельні аукціони.
2. Фінансово-кредитна:
- банки – кредитно-фінансові установи, що акумулюють гроші і надають їх у формі кредитів своїм клієнтам і здійснюють грошові розрахунки.
- Фондова біржа – організований ринок цінних паперів.
- Валютні біржі – купівля-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.
- Фінансові небанківські інститути
- Страхові кампанії
- Інвестиційні, пенсійні та інші фонди
- Ощадні каси
- Ломбарди
3. державно-регулятивна, законодавча:
- ліцензування
- оподаткування
- митна система
- державні фонди для сприяння діловій активності
4. науково-дослідне та інформаційне забезпечення:
- науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем
- консалтингові кампанії
- інформаційні центри та агентства
- рекламні агентства
- спеціальні навчальні заклади
- юридичні контори

22. Ринковий попит та його чинники. 23. Ринкова пропозиція та її чинники.
Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва. З розвитком суспільної організації товарного виробництва і змінами в системі господарювання змінюються конкретні способи мікро- і макроекономічного регулювання попиту і пропозиції. Незмінним залишається загальноекономічний зміст цих категорій ринкової економіки.
Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів.
По-перше, останній тісно пов'язаний з реальними суспільними потребами, але не збігається з їхньою кількісною визначеністю.
По-друге, попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші (обсяг сумарної вартості товарів чи послуг, що можуть бути куплені).
По-третє, суб'єкт попиту репрезентує сферу споживання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку покупцем. Об'єктами попиту можуть бути будь-які об'єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.
Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва], що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами - продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.
Коливання ринкового попиту і пропозиції зумовлюються багатьма факторами. Класифікація їх дає змогу не тільки проаналізувати причини змін ринкової кон'юнктури, що відбулися, а й передбачити можливі зміни залежно від пануючих тенденцій. Систематизація факторів створює теоретичні передумови для свідомого управління динамікою попиту і пропозиції та широко використовується в сучасній практиці маркетингу на мікроекономічному рівні.
Дві великі групи факторів: об'єктивні та суб'єктивні. Відмінність між цими факторами, класифікованими за певними ознаками, полягає у сфері дії, інтенсивності впливу, ступені керованості з боку господарюючих суб’єктів. Розподіл факторів попиту і пропозиції має дещо умовний характер. Це пояснюється відносною самостійністю попиту і пропозиції як ринкових характеристик, органічною взаємозалежністю їх. Сукупність факторів, що є провідною для ринкового попиту, визначає також кількісні та якісні характеристики ринкової пропозиції товарів та послуг, хоча механізм впливу однойменних факторів на попит і пропозицію може дещо відрізнятися.
У наведеній класифікації однойменні фактори, що впливають на ринкові попит і пропозицію, подані переважно суб'єктивними (психолого-традиційними, естетичними) і природнокліматичними факторами, які є загальними неекономічними факторами. На попит і пропозицію суттєво впливають уподобання та смаки людей, мода, місцеві традиції та релігія, а також особливості погоди, природні ресурси, рельєф тощо.
Вирішальними і для попиту, і для пропозиції є економічні та соціальні фактори. Це пояснюється сталими особливостями формування виробничих і соціальних відносин у сфері виробництва й
обігу.
Якщо для ринкового попиту визначальними економічними факторами є базовий рівень розвитку потреб і задоволення їх, рівень доходів, принципи їх розподілу та структура цін, то пропозиція найтужливіше реагує на зниження витрат виробництва. Це передусім рівень автоматизації, механізації та комп'ютеризації процесів, здешевлення і заміна компонентів виробництва, розвиненість інфраструктури, характер державного регулювання підприємництва.
Соціальні фактори, впливу яких зазнають на собі попит і пропозиція, є, врешті-решт, похідними від класово-професійної структури суспільства, стану культури та освіти. Їхній вплив має довгостроковий характер і відзначається інерційнішою. Частка коштів на культуру, науку і освіту, яку виділяють держава і підприємства, на роки вперед може визначити процвітання чи відставання національних сфер (галузей) виробництва і споживання. Формування відповідних ринкових пропорцій у цьому випадку буде віддзеркаленням дії цих факторів суспільне значущих за своєю природою.
Тісно пов'язані з соціальними демографічні фактори. Це чисельність і склад населення, народжуваність і відтворення працездатного населення, формування і розміри сім'ї. Вони є первинними для пропорцій суспільного виробництва і ринкових співвідношень.

22. Попит. Попит на гроші для угод та гроші, як активи: сутність, кількісна визначеність та графічна інтерпретація.
Грошовий попит, який складається з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) — Мd1 і попит на гроші як активи (спекулятивний попит) — Мd2.
Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції платіжного засобу. Тому його величина прямо залежить від реального доходу. Звідси випливає функція попиту на гроші для угод:
Md1=k●Y,
де k — коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни доходу, який показує, на скільки грошових одиниць змінюється грошовий попит при зміні доходу на одну грошову одиницю.
Отже, попит на гроші для угод теж не залежить від відсоткової ставки. Тому в графічній моделі крива цього попиту набирає вигляду вертикальної лінії :
Попит на гроші як активи випливає з їх функції засобу зберігання вартості. Щоб зрозуміти, від чого залежить цей попит, слід розглянути, як приклад, два альтернативні варіанти зберігання вартості: 1) у формі грошей, 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів.
Порівнюючи ці два види активів, треба враховувати їхні переваги й недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій полягають у тому, що вони приносять дохід у формі відсотків, але мають низьку ліквідність. Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів ураховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігацій, а з іншого — втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від її зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей.
Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберігання вартості у формі грошей, тим менший попит на гроші і більший — на облігації. Це свідчить про те, що попит на гроші як активи перебуває в оберненій залежності від відсоткової ставки.
23. Пропозиція.

24. Ринкове ціноутворення.
Кожен підприємець самостійно встановлює ціну за свій товар. Є два підходи до ринкового ціноутворення: встановлення індивідуальних цін або єдиних цін. Перша формується на договірній основі в результаті переговорів між покупцем і продавцем, що забезпечують узгодження інтересів сторін. Друга характерна тим, що всі покупці купують товар за однаковою ціною.
Першорядна увага в останні роки приділяється питанням установлення ціни на нову продукцію і прогнозування цінової політики в розрахунку на всі стадії життєвого циклу товару на внутрішньому і світовому ринках. Визначення ціни на товари ринкової новизни - складне і відповідальне завдання, оскільки торгова марка таких товарів ще невідома покупцям, як і їхні споживчі властивості і технічні характеристики. У зв'язку з цим важливо створити попит на нові товари з боку споживачів, що зажадає істотних витрат.
Ще при проектуванні нового товару в рамках наукових досліджень і розробок фірма здійснює великі інвестиції з метою досягнення високого ринкового ефекту від подальших продажів. Націлені на майбутнє капіталовкладення будуть тим більше, ніж конструктивно нове буде створюваний товар, маркетологам тому надзвичайно важливо домогтися швидкої окупності товару і повернення коштів вкладених у нього до виходу товару на ринок і на стадії впровадження. Тут відомі два види товарної політики: “зняття вершків” і “прорив на ринок”. Перший метод припускає установлення високих цін на нову продукцію і розрахований на забезпечені шари споживачів. На стадії впровадження нового товару на ринок на ньому відсутні чи конкуренти їх дуже мало. Фірма, що впроваджує новий товар на ринок, має монопольне становище, що дозволяє проводити політику високих цін.
Ціна в даному випадку визначається так, щоб оцінити обсяг первісних капіталовкладень у створення і просування нового товару на ринок і забезпечити їхнє відшкодування, вона встановлюється на завищеному рівні з метою організації розширеного збуту і підвищення ефекту від швидкого повернення раніше вкладених у цей товар коштів.
Надалі, коли продажі даного товару не будуть зростати, фірми, що застосовують таку політику, йдуть на деяке зниження рівня цін, одночасно уважно стежачи за реакцією ринку і залучаючи більш низькими цінами додаткові шари покупців і споживачів, на основі поетапних знижень цін фірми здійснюють “ видоюй не “ усього ринкового попиту, закладеного спочатку в новий товар (чим і пояснюється назва такої політики ціноутворення).
Політика “прориву на ринок” припускає зворотне: фірма відкриває продаж нового товару з низької ціни, щоб товар швидше досяг стадії зросту й у порівняно короткий термін для нього був створений масовий ринок. Основою такої політики виступає формування масових товаропровідних каналів збуту. Установлення ціни з початку продажів нового товару на ринку на відносно низькому рівні відкриває можливість домогтися швидкої окупності товару И вже на ранній стадії життєвого циклу гарантувати високий рівень масових продажів, що дозволяє в короткий термін повернути раніше зроблені капіталовкладення. Ця політика вимагає обережності, невдача в її проведенні може привести до ускладнень у відшкодуванні раніше здійснених капіталовкладень у розробку товару і просування його на ринок і до фінансових труднощів фірми, тим більше, що підвищити на даний товар ціни надалі виявиться надзвичайно важким, і їх можна буде тільки знижувати, щоб удержати товар на ринку.
Звичайно ж фірми при формуванні ціни продажу прибігають до використання не одного, а декількох методів ціноутворення

25. Ринкова ціна та її фактори.
Ціна - грошова сума, що сплачується за конкретний товар.
Ринкова ціна встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну називають вільною, вона не встановлюється спеціальними органами, не нав’язується зверху. Відхилення ціни від вартості відбувається не за вказівкою чиновника, а внаслідок співвідношення попиту та пропозиції. Ціна є важелем встановлення пропорцій у господарстві в умовах конкуренції.
Ринкова ціна не може бути встановлена урядовим директором чи указом президента. Для цього мають бути об’єктивні умови:
- демонополізація економіки на основі проведення приватизації,
- наявність конкурентного середовища,
- створення необхідних умов для підприємництва, розвитку всіх легальних форм господарювання.
Фактори формування ціни:
1. Вартісні чинники - зниження продуктивності праці, що є умовою підвищення ціни, та підвищення продуктивності праці - її зниження (зростання технічної оснащеності праці, підвищення кваліфікації працівників, використання матеріальної заінтересованості).
2. Чинники співвідношення попиту та пропозиції: коли попит великий, а пропозиція недостатня, ціни зростають, і навпаки. В усіх випадках скорочення виробництва товарів призводить до підвищення цін. Є чинники, що знижують попит населення на товари, а отже зумовлюють зниження ціни товару. Знижуються ціни на товари і через моральну зношеність товарів.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines