It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 74
Гостей: 74
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Економічна теорія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

7. економічна система
Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб’єктів господарювання.
Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.
Отже, економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.
Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку.
Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.
Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв'язку елементів системи може бути "вертикальним" або "горизонтальним". Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади - підкори, керованості - підлеглості. Горизонтальні зв'язки є партнерськими, добровільними, конкурентними.
У соціальне орієнтованих економічних системах домінують саме партнерські взаємини. Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.
Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.
Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною системою трьох рівнів, що взаємодіють. Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи.
Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи. Це, в свою чергу, є запорукою як макро-, так і мікроекономічної рівноваги.
Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.
Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.
Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.
Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.
Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об’єктивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об’єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів
Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.
Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.
Центральне місце в економічній системі належить людині.
Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.
Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.
У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.
Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто - як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.

8. сутність та типи ек систем
ек система – сфера сус-ва, що включає в себе взаємопов’язану сукупність різноманітних видів ек діяльності, що здійснюється в межах певного природного середовища. Виступає як цілісна єдність всіх суб’єктів ек діяльності, що знаходяться між собою у взаємозв’язку і взаємодії.
Ек система сус-ва завжди перебуває у розвитку і має такі риси як цілісність, впорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість. Суперечливі тенденції зумовлюють і нерівномірний характер її розвитку.
Визначальними елементами будь-якої ек с-ми є такі сфери ек діяльності, як:
- вир-во (створення різноманітних благ, що задовольняють людські потреби; процес взаємодії людей з природою, в ході якої люди використовуючи певні засоби, створюють блага, необхідні для існування сус-ва),
- розподіл (складова система, де визначаються частки як окремих індивідуумів, так і різних соц груп у тій масі благ, що створюються у вир-ві; відіграє істотну роль у визначенні матеріального становища різних прошарків сус-ва, формуванні соц партнерства і зростанні ефективності економіки),
- обмін (процес, в ході якого одні блага обмінюються на інші; його організація суттєво впливає як на вир-во так і на розподіл створених благ),
- споживання (завершальна сфера ек системи означає використання людьми створених благ для задоволення своїх потреб).
Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство - економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією. Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.
Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.
Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.
Останнім часом посилилися дискусії навколо понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це не тотожні поняття.
Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.
Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

9. економічні ресурси та їх використання
ек ресурси – сукупність ресурсів, що використовуються для вир-ва товарів та послуг: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, технологія, інф, тощо.
Ресурси:
- природні, людські, та вироблені людиною ресурси, які використовуються для ви-ва товарів і послуг; ек ресурси – чинники вир-ва, тобто виробничі ресурси.
- всі ек ресурси мають загальну властивість - вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості, але рівень рідкості різних видів неоднаковий; деякі досить обмежені та не відновлюються, інші можна певною мірою відновити.
- ек ресурси в процесі вир-ва входять до вартості створюваного продукту.
- використання їх, особливо первинних, в будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері
- ек ресурси – засоби вир-ва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення.
До ек ресурсів не можна відносити гроші, це особливий фінансовий ресурс.
Причини обмеженості ресурсів:
- природна обмеженість;
- виробничі можливості.
Суперечність виникає у зв’язку з неспівпадінням безмежних потреб і обмежених ресурсів. Це породжує проблему вибору і визначає мету ек діяльності.
Виявлення шляхів найкращого застосування обмежених ресурсів з метою максимально можливого задоволення безмежних потреб пов’язане з постійною оцінкою та відбором альтернативних варіантів підвищення ефективності економіки. Розуміння потреб споживачів та вміння задовольняти ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприємницької діяльності. Сучасний бізнес неможливий без оволодіння чіткою інформацією стосовно яких параметрів, обсягу та динаміки потреб, їхнього прогнозування, а також активного впливу на формування обсягів та структури споживання.

10. система виробничих відносин
система виробничих відносин виражає ті суспільно-ек стосунки, які виникають між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну та споживання матеріальних та духовних благ. Ця система найповніше відбиває соц сторону економіки, показує:
- хто володіє ек владою, тобто привласнює засоби вир-ва;
- як, за яких сусп умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів сус-ва;
- кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати вир-ва.
Відносини, що виникають в процесі обміну засобами вир-ва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо, називають організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь госп механізм, за допомогою якого здійснюється управління народним господарством. Поділяються на:
- конкретно економічні відносини (госп механізм окремих галузей, особливості яких вивчаються специфічними науками);
- загальні організаційні ек відносини (сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного госп, тобто економіці в цілому, що вивчаються ек теорією).

11. Місце власності в системі виробничих відносин
власність – сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів вир-ва та його результатів.
Власність визначає:
- суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва;
- специфічність дій економічних законів певної ек сис-ми;
- цілі та мотиви вир-ва;
- характер розподілу і споживання створеного продукту;
- класову і соціальну структуру сус-ва;
- панівну систему політичної та економічної влади.
Поняття "власність" - одне з центральних в курсі економічної
теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший - матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій - політ економічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.
До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини.
власність – ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного сусп способу вир-ва, їх називають ще основним, визначальним виробничим відношенням.
Власність визначає характер функціонування не лише соц-ек , я й організаційно-ек відносин (наприклад за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства).
Власність визначає цілі і мотиви розвитку виробництва.
Будь-які докорінні зміни в ек відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності.

12. економічні потреби та інтереси сус-ва
економічна потреба – потреба в економічних благах.
Задоволення ек потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом вир-ва, розподілу та обміну і споживання у рамках певної системи соц-ек відносин.
Носії ек благ:
- споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для вир-ва споживчих благ);
- матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального вир-ва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального вир-ва);
- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні ек суб’єктів) і майбутні.
Класифікація ек потреб:
1. за характером виникнення:
- первинні (базові), пов’язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;
- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації
2. за засобами задоволення:
- матеріальні (потреби в матеріальних благах)
- нематеріальні (духовні потреби)
3. за нагальністю задоволення:
- першочергові
- другорядні (предмети розкоші)
4. за можливостями задоволення:
- насичені, вгамовні (мають чітку можливість і можливість повного задоволення)
- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю)
5. за участю у відтворювальному процесі:
- виробничі (потреби у засобах вир-ва)
- невиробничі (потреби у споживчих благах)
6. за суб’єктами вияву:
- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда)
- колективні, групові (потреби групи людей)
- суспільні (потреби функціонування та розвитку сус-ва в цілому)
7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:
- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром ек розвитку)
- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп нормою для певного періоду)
- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом)
- фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами)
економічний інтерес – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їх госп діяльності.
Суб’єкт ек інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держави, сус-во в цілому.
Об’єкт – економічні блага (товари, послуги, інф.)
Економічні інтереси є формою вияву ек потреб, вони відображають певний рівень та динаміку задоволення ек потреб, також спонукають ек суб’єктів до діяльності для задоволення потреб.
Класифікація:
1. за суб’єктами: особисті, колективні, суспільні
2. за нагальністю, важливістю: головні, першочергові, другорядні
3. за часовою ознакою: поточні, перспективні
4. за об’єктами: майнові, інтелектуальні, фінансові
5. за ступенем усвідомлення: дійсні, уявні
суб’єкти ек інтересів є виразниками специфічних ек інтересів. У ринковій економіці:
- ек інтереси домогосподарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів
- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності товарів
- ек інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб сус-ва в цілому
водночас інтереси держави не тотожні суспільним інтересам, оскільки включають в себе інтереси бюрократії.

13. форми організації суспільного вир-ва
1. історично першою формою вир-ва було натуральне (форма сусп господарства, при якій продукт праці призначається для задоволення особистих потреб виробника і надходить у споживання прямим розподілом). Характеризується:
- замкнутістю (всі види робіт, необхідних для створення благ, здійснюються в межах самого господарства;
- універсалізація праці (розподіл праці на низькому рівні – кожен працівник виконує усі основні роботи, засоби вир-ва – примітивні та малопродуктивні, ефективність виробничої діяльності дуже низька.
- консервативністю (його основою є традиція, несприйнятливе до технічного прогресу і здійснюється як правило у незмінних розмірах.
2. товарне вир-во (організація сусп господарства, при якій продукти виробляються окремими відособленими виробниками, де кожен спеціалізується на виробітку певного продукту, а тому для задоволення сусп потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що перетворюються на товари на ринку.
Характеризується:
- сусп поділом праці, що спричинює спеціалізацію сусп вир-ва на рівні підприємства і всієї економіки, сприяє підвищенню продуктивності праці і створює умови для технічної оснащеності вир-ва.
- відособленістю виробників, що базується на приватній власності і виявляється у тому, що виробники самі привласнюють результати своєї праці.
- товари створюються для обміну, при тому він має бути рівноцінним, еквівалентним; може здійснюватися у формі бартеру та грошового обміну.
Товарне вир-во:
- просте (продукти створюються виробниками своєю працею і власними засобами вир-ва за низької ефективності цього вир-ва).
- розвинуте або капіталістичне (продукти створюються працею найманих працівників, а присвоюються власником засобів вир-ва, який і виступає його організатором.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines