It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 65
Гостей: 65
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Економічна теорія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші змінювали свою форму.

Спочатку грішми були найбільш ходові товари (худоба, сіль, риба, хутро, прикраси тощо). Згодом на роль грошей були висунуті метали, і гроші набули форми зливків металів, яка мала величезні переваги перед попередньою їх формою. Такі зливки одержали назву монети.

Монета - зливок металу точно визначеної форми, ваги і проби, який є узаконеним засобом обігу. Монета виявилась найдосконалішою формою дійсних грошей. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, який проіснував у національному грошовому обігу до 30-х років ХХ ст., поступившись місцем нерозмінним на золото паперово-кредитним грошам. На золоті монети вільно обмінювались паперові і кредитні гроші, які знаходилися паралельно із золотими грішми в обігу.

У сучасній грошовій системі функціонують паперові й кредитні гроші.

Паперові гроші - це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою заміни металевих грошей.

Паперові гроші - знаки, символи цінності (вартості), що не мають власної вартості та наділені державною владою примусовим курсом обігу. Вони не мають золотого забезпечення, тому їх ще називають білетами державної скарбниці.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель - це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк вказану суму і не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) - це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом, що називається індосаментом.

Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські.

Комерційний вексель - це боргове зобов'язання, яке підприємці видають одне одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг.

Банкнота - це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек - письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей. Чеки бувають: іменні, на пред'явника і ордерні.

Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою

Електронні гроші - це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

Отже, форми грошей, що знаходяться в обігу, дуже різноманітні. Але скільки ж їх потрібно для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й законодавчо закріплена державою. Ця система включає в себе ряд взаємопов'язаних елементів:
* назва національної грошової одиниці;
* вид грошових знаків і характер їх забезпечення;
* порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;
* встановлення національної валюти і порядок обміну на іноземну;
* наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.
Ще в період існування золотих та срібних грошей була помічена певна особливість їх функціонування в обігу, яка одержала назву "закону Грешама". Кращі гроші вимиваються з обігу гіршими. Традиційно дію цього закону пов'язують саме з періодом перебування в обігу металевих грошей, коли на скарб перетворювалися в першу чергу повноцінні золоті монети, зіпсовані ж перебували в обігу поруч з менш цінними срібними та бронзовими. Не можна повністю заперечувати дію цього закону і сьогодні. Адже наш сучасник в першу чергу заощадить при можливості (вилучить з обігу) більш цінний на сьогодні долар.

Поява паперових грошей поставила перед дослідниками процесу обігу та функціонування грошей значно складніші питання. Паперові гроші неспроможні легко вилучатися з обігу, перетворюючись на скарб як золоті. Папір не є скарбом, не має власної великої вартості, відповідно з часу появи паперових грошей людей цікавить питання: скільки паперових грошей необхідно для обслуговування товарного обігу, як ця кількість впливає на економіку.
Закони грошового обігу - спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції.
Міра вартості:
а) засіб вираження;
б) засіб представлення одиниці вартості.

Засіб обігу:
а) купівельний засіб;
б) засіб платежу.

Засіб нагромадження:
а) засіб заощадження;
б) засіб збереження вартості.

Світові гроші розглядаються не як функція грошей, а як сфера їх застосування. І в такій якості гроші поділяються на:
* місцеві;
* регіональні (в цій якості, зокрема почала виступати така валютна одиниця як ЄВРО);
* світові.
З-поміж ряду відомих визначень грошей все частіше використовується досить парадоксальне : грошима є все те, що виконує функції грошей, або грошима є все те, що виступає в якості грошей. З огляду на функцію нагромадження слід зазначити, що її все частіше виконують безготівкові грошові рахунки. Саме ця функція найбільш гостро ставить проблему ліквідності.

В економіці існує поняття "активи". Так називають цінності, що мають ринковий попит і можуть в певних умовах відчужувати їх власниками. Активи часто виступають як "потенційні гроші", властивість реального активу виступити в ролі засобу платежу (своєрідних грошей) і називається в економічній теорії ліквідністю.

Платіжним засобом може виступити будь-який актив, на який на ринку є платоспроможний попит. Вся проблема у витратах (збитках), пов'язаних з обміном даного активу на гроші. "Ступінь ліквідності" - порівняльна величина витрат обміну даного активу з витратами обміну іншого активу (в економічній теорії такі витрати називаються трансакційними). Ліквідність характеризує три властивості даного активу:
* реальну можливість використання даного активу як платіжного засобу;
* швидкість перетворення "надійного" активу в засіб платежу ( в цьому сенсі золота монета за часів, коли золото було грошовим металом, абсолютно ліквідна, а зараз її спочатку треба продати за гроші, і це не так просто та швидко зробити та ще й знайти купця, що дав би за неї справжню ціну);
* здатність активу зберігати "у часі і просторі" свою первісну вартість ("ступінь антиінфляційної стійкості").
Ліквідність активів - важлива характеристика ринкового стану економічного агента: чим більш ліквідні його активи, тим більші його економічні можливості.

Абсолютно ліквідна - готівка, вона завжди і з нульовими витратами на обмін прямо обмінюється на будь-який інший актив.

У 80-х роках в економічній теорії формується поняття грошових агрегатів: активів, що виконують певні функції грошей і поділяються за ступінню ліквідності.

Грошові агрегати. Нам добре відомий термін "готівка", що об'єднує банкноти і монети, але сьогодні вони становлять незначну частину засобів обігу. Сучасна теорія грошей визнає грошима засоби, що знаходяться на переказних рахунках (трансакційні депозити) - рахунках "до запитання", що створені для безготівкових розрахунків.
23. Інфляція: причини виникнення та соціально-економічні наслідки.
Інфляція – це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.
Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.
Під час інфляції має місце:
- знецінювання грошей по відношенню до золота;
- знецінювання грошей по відношенню до товару;
- знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.
Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:
“Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.”
Типи інфляції
В теоріях, що опрацьовуються західними економістами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат (пропозиції). Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.
Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.
Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: “Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”.
На першому відрізку сукупні витрати недостатні i обсяг валового національного продукту (сукупної пропозиції) значно відстає від свого потенційного рівня за умови повної зайнятості. У разі збільшення сукупного попиту рівень цін не зміниться, бо буде відповідно зростати й обсяг виробництва, тобто інфляція поки що буде відсутня. Це пояснюється тим, що існує велика кількість не залучених у виробництво трудових i матеріальних ресурсів, які ще можна залучити за існуючих на них цін.
Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної пропозиції до другого відрізку, зображеного на мал.1. Для цього стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто інфляція. Інфляцію, що виникає на другому відрізку кривої сукупної пропозиції, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятості i повного використання виробничих потужностей у країні.
Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до потенційно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третім відрізком. На цьому відрізку реальний валовий національний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збільшення сукупного попиту зумовлює інфляцію, яку називають вже “чистою” на відміну від передчасної.

Соціальні наслідки

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень населення усіх верств населення.
По-друге, вона знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.
По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:
- зростання виробництва і насичення ринку товарами;
- структурну та конверсійну перебудову економіки;
- обмеження емісії грошей;
- скорочення дефіциту державного бюджету;
- стимулювання нагромаджень та інвестицій;
- приватизацію і стимулювання середнього і малого підприємництва;

Якщо розглядати підсумки антиінфляційної політики в Україні за останній період, то можна дійти висновку, що пожорстокішання монетарної та фіскальної політики сприяло ліквідації проявів відкритої інфляції. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції та досягнення фінансової стабілізації . Для цього було вжито ряд обмежувальних заходів:
- підвищено облікову ставку;
- відсотки за кредитними та депозитними операціями банків виведено на позитивний відносно темпів інфляції рівень;
- підвищено норми обов’язкового резервування;
- запроваджено кредитні аукціони, внаслідок чого розподіл коштів між банками набув ринкового характеру;
- запроваджено операції з державними цінними паперами як основне джерело покриття бюджетного дефіциту.

Зазначені аспекти цієї політики спрямовувалися передусім на обмеження грошової пропозиції. Загальні темпи зростання грошової маси знизилися (додаток 1).

Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.
Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:
1) регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
2) регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
3) обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
4) операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
5) регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.
Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

24. Ринок його функції та структура.
Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.
Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з’ясувати його основні функції. Ними є:
1) здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;
2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення, формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;
3) спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно з суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживних властивостей;
4) регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій;
5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;
6) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарства.
Виходячи з цього, ринок слід розглядати як певну сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, де відбувається остаточне визнання їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корисності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення і формування цілісної економічної системи, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за виробництвом.
Для ефективного функціонування такого ринку необхідні певні умови.
1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність, колективна власність, державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм.
2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines