It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Інвестиційний аналіз. Інвестування

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Інвестиційний аналіз. Інвестування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

Другий – дослідження впливу додаткової інформації, яку отримує принципал, на умови контракту з агентом, а також визначення часу, коли отримання додаткової інформації може найбільш ефективно вплинути на контракт.
Подолання конфлікту інтересів продавця та покупця інформації. В “теорії агентства” знаходить втілення об’єктивно існуючий конфлікт інтересів агента та принципала: власник інформації, що залучає інвестиційні ресурси для власної комерційної діяльності, зацікавлений підняти ціну інформації і тим самим збільшити свою долю в сукупному доході від інвестування отриманих ресурсів, а власник ресурсів, що купує інформацію, прагне до якомога більшого доходу на свої ресурси. Крім того, вищевказаний конфлікт інтересів доповнюється нерівномірним розподілом інформації на ринку та “моральними витратами” (ризиком невідповідності обсягу та якості інформації, що обмінюються ...), (фактори ризику отримуваної принципалом інформації та можливість часткового розв’язання конфлікту інтересів агента та принципала)

24.Цілісний механізм фінансового посередництва у країнах з розвиненою ринковою економікою.
Фінансове посередництво у широкому розумінні охоплює усі види фінансових інститутів, які залучають кошти клієнтів для їх подальшого вкладення у різноманітні фінансові активи. Місце та роль небанківських фінансових інститутів, насамперед обсяги залучених ними ресурсів та контрольованих ними активів у загальних обсягах, контрольованих фінансовим сектором економіки, у різних країнах неоднакові. Так, у Японії і Німеччині значна частка інвестиційних заощаджень і, відповідно, довгострокових фінансових інвестицій , контролюється банками. У США інвестиційна діяльність банків дуже обмежена, що сприяло розвитку спеціалізованих інститутів з колективного інвестування, насамперед інвестиційних компанії різного типу. Звідси перший висновок - особливості національного законодавства з питань фінансів, банківської діяльності та інвестицій, справляють значний вплив на формування структури фінансового посередництва.
Інвестиційні заощадження як необхідна передумова виникнення і розвитку системи фінансового посередництва відіграють вирішальну роль у розвитку системи небанківського фінансового посередництва. Як частина поточного доходу інвестиційні заощадження формуються у значних обсягах, насамперед, у високорозвинутих країнах. І, навпаки, у небагатих країнах фінансове посередництво як вид діяльності перебуває у зародковому стані. Причина цього - мізерні обсяги інвестиційних заощаджень.
Економічними дослідженнями було встановлено, що норма заощаджень, тобто частка доходу, яка не споживається протягом року, а інвестується і не залежить від обсягів доходу -на поточне споживання використовується від 80 до 60 процентів доходу. При однакових пропорціях розподілу поточного доходу - механізм використання заощаджень у слаборозвинутих країнах суттєво відрізняється. Незначні обсяги заощаджень стають на перешкоді розвитку інститутів фінансового посередництва. Інституційні інвестори, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, у таких країнах не відіграють помітної ролі, перебуваючи у стані становлення. Тому найбільшої завершеності та спеціалізації структура фінансового посередництва набула у високорозвинутих країнах. Звідси другий висновок - сучасна багатогалузева і впливова система фінансового посередництва є характерною для країн зі стабільно високим рівнем середньодушового доходу. Важливо розуміти, що інвестиційні заощадження є первинними по відношенню до фінансових посередників, які надають послуги щодо їх надійного і ефективного розміщення.
Форми фінансового посередництва варто розглядати на прикладі узагальненого досвіду розвинутих країн. Фінансові посередники, конкуруючи за інвестиційні заощадження приватних осіб, змушені орієнтуватись на інвестиційні цілі. По ступеню важливості мотиви для інвестування можуть бути представлені у такій послідовності: 1) створення резервів на “чорний день” - 2)надійне і гарантоване забезпечення у похилому віці - 3)нагромадження коштів для придбання нерухомості та товарів тривалого використання.
Розглядаючи основні види фінансових посередників, необхідно уявляти собі їх місце і роль у сучасному механізмі трансформації заощаджень в інвестиції. Схематично механізм трансформації заощаджень в інвестиції у високорозвинутих країнах можна визначити як трирівневий, умовно виділивши такі його етапи:
1. формування інвестиційних заощаджень приватних осіб - інвесторів;
2. формування довгострокових пасивів інституційних інвесторів (пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя);
3. розміщення цінних паперів, випущених фінансовими посередниками (інвестиційними компаніями), або укладення контрактів з інститутами довірчого управління (трастами) щодо управління капіталами.

26.Вплив на формування цілісного механізму фінансового посередництва інвестиційних мотивів населення.
Кожна приватна особа може з метою отримання додаткового доходу може розмістити власні короткострокові заощадження на депозитних рахунках у комерційному банку, вкласти їх в інвестиційні компанії, які працюють з інструментами грошового ринку. Крім того, приватна особа вправі і в деяких випадках обов’язково повинна використати частину заощаджень для придбання полісів з медичного та інших видів страхування. В свою чергу страхові компанії зі страхування майна, медичного страхування та страхування від нещасних випадків вкладають кошти переважно у найліквідніші активи - муніципальні і державні цінні папери. Врешті-решт, поточні заощадження взагалі можуть нікуди не вкладатись, а зберігаються на поточних рахунках у комерційних банках. Економічна сутність цих операцій полягає у їх короткостроковому характері.
Частина заощаджень залишається приватною особою з метою забезпечення власних витрат у похилому віці, на випадок непередбачених обставин і нагромадження коштів у спадщину. У сучасних умовах зберігання заощаджень у грошовій формі не забезпечує збереження реальної купівельної вартості внаслідок інфляції. Сучасна система фінансового посередництва створена з метою збереження реальної вартості заощаджень та отримання додаткового доходу від володіння чи операцій з фінансовими активами, або узагальнено - від управління інвестиційним портфелем. Сьогодні у результаті еволюції механізм фінансового посередництва можна розглядати як систему спеціалізованих інститутів, які відрізняються
* строками виплати доходу та повернення коштів (строкові , до запитання та змішані);
* юридичними особливостями залучення коштів (з переходом або без переходу права власності до фінансового посередника);
* інвестиційною політикою (консервативною, орієнтованою на збереження вартості вкладених коштів; агресивною - з пріоритетом максимізації доходів).
Залишок заощаджень приватного інвестора (після виділення короткострокових або поточних заощаджень) розподіляється між 1) інституційними інвесторами, 2) фінансовими посередниками або 3) безпосередньо використовується на придбання фінансових активів (акцій, облігацій і т.і.) через брокерські контори чи розміщується на рахунках банків і небанківських фінансових інститутів.
Характерним прикладом розміщення приватних заощаджень у ринковій економіці є статистичні дані по США - країні, у якій успішно розвиваються усі відомі на сьогодні форми фінансового посередництва.
На показано, які структурні зміни відбулись за останні 15 років у персональних приватних заощадженнях у США. Слід звернути увагу на те, що відносна частка акцій та облігацій, придбаних приватними особами в індивідуальному порядку, має тенденцію до скорочення. Минули часи, коли беззаперечний пріоритет надавався акціям та облігаціям - до середини 80-х рр. ХХ ст. Якщо в 1985 р. майже половина (точніше 48%) заощаджень було вкладено у цінні папери, то в 2000 році - лише третина (32%). Другим по вагомості способом зберігання заощаджень залишаються комерційні банки та квазібанки (взаємні фонди грошового ринку, кредитні спілки) - більш ніж чверть заощаджень в 2000 р. розміщувалось саме тут. У поліси зі страхування життя та пенсійного страхування на кінець 2000 р. було вкладено 16 % заощаджень американців, толі як в 1985 р. - 11%. Частка коштів на рахунках пенсійних внесків у пенсійні фонди дещо скоротилась - на кінець 2000 р. внески до пенсійних фондів складали лише 9% заощаджень. Популярність розміщення заощаджень в акціях інвестиційних компаній поступово зростає - на кінець 2000 р. десята частина заощаджень в Америці була вкладена саме у ці фінансові інструменти. У довірче управління на цю ж дату знаходиться менш ніж 5 % заощаджень. Наведені факти свідчать, що роль фінансових посередників в ефективному розміщенні заощаджень населення зростає, поступово витісняючи безпосереднє вкладення заощаджень в акції та облігації.

28.Виникнення та еволюція інституту фінансового посередництва.
Виникнення інституту приватної власності є першою важливою передумовою виникнення інституту фінансового посередництва. Поява трастів і розвиток права довірчого управління набуває широкого поширення в Англії, починаючи з ХІІ століття. Відтоді розвинулась особлива галузь англійського права, яка чітко регламентує обов’язки власника та довіреної особи.
Проте нагромадження багатства у матеріальній та грошовій формі та відокремлення права володіння принципала від права управління є лише необхідною умовою становлення фінансового посередництва. З розвитком кредиту, а набагато пізніше, разом з поширенням фінансових активів - цінних паперів, розпочинається процес нагромадження багатства у формі фінансових активів Одночасно виникає попит на послуги щодо кваліфікованого управління капіталами. Зацікавленість у таких послугах зростає разом з розвитком фінансових ринків з таких причин:
- власнику стає дедалі складніше зорієнтуватись у складних взаємовідносинах на фінансових ринках;
- встановлюється порядок, згідно з яким операції з фінансовими активами повинні проводитись на організованих ринках (фондових біржах і позабіржових торгівельних системах), доступ до яких отримують лише професійні торгівці цінними паперами на підставі спеціального дозволу.
Таким чином, формування та розвиток організованих фінансових ринків є другою важливою передумовою створення інституту фінансового посередництва.
Слід звернути увагу на те, що прискорений розвиток цих процесів мав перш за все у США. До основних причин цього факту відносять 1) бурхливий розвиток підприємницької діяльності, товарних і фінансових ринків; 2) наявність достатньо розвинутого інституту довірчого управління в англо-саксконському праві. Поступово розвивається окремий вид діяльності - управління боргами за дорученням принципала за комісійну винагороду. Спочатку такі послуги надаються окремими приватними агентами, а цей період прийнято вважати першим етапом у розвитку трасту як першої форми фінансового посередництва. Але вже з початку ХІХ ст. виникає ідея створення інститутів довірчого управління капіталами клієнтів. Виникають спеціалізовані довірчі інститути або трасти, тобто установи або структурні підрозділи банків, які на підставі довіреності чи договору про опікунство надавали послуги щодо управління капіталами.
Автором ідеї щодо створення спеціалізованої установи з довірчого управління майном вважають відомого американського фінансиста та політика А. Гамільтона за пропозицією якого в 1806 році була створена перша корпорація по управлінню майном, доходи від якого за заповітом мали використовуватись для сплати пенсій морякам. За заповітом в управління цієї корпорації були передані нерухомість і акції. Встановлюється порядок, який вимагає отримання офіційного дозволу на надання послуг з довірчого управління. Однією з перших компаній, яка отримала такий дозвіл була корпорація “Фармер файєр іншуранс енд лоан компані”, яка з часом перетворилась в один з найбільших комерційних банків США – “Сіті-корп”. Друга трастова компанія США - “Нью-Йорк лайф іншуранс енд траст компані”, яка отримала офіційний дозвіл в 1828 р., також згодом була перетворена у банк – “Бенк оф Нью-Йорк компані”. Слід зазначити, що послуги з довірчого управління були одним з видів послуг, які надавались зазначеними компаніями, але не виключним видом діяльності. Ця особливість характерна для другого етапу розвитку трасту як форми фінансового посередництва.
Специфіка довірчого управління як окремого виду діяльності призвела до його відокремлення в окремий вид бізнесу. З 1853 р. починається третій етап розвитку трастів. У цьому році було створено першу спеціалізовану трастову компанію. Послуги з довірчого управління майном і капіталами виділяються у самостійний вид бізнесу. Необхідність захисту інтересів довірителів та значне зростання обсягів капіталів та майна, переданих у довірче управління, активніша участь трастових компаній у торгівлі цінними паперами об’єктивно вимагали запровадження державного контролю за діяльністю цих інститутів. Після кризи 1973 р. у США приймаються законодавчі акти, що запроваджують нагляд за діяльністю трастових компаній. Державне регулювання та нагляд за трастами - характерна ознака четвертого етапу розвитку цієї форми фінансового посередництва. У подальшому розвиток трастів характеризувався, по-перше, ускладненням взаємовідносин банківського та трастового бізнесу (їх злиттям та розділенням) та виникненням спеціалізованих трастових інститутів, таких як загальні трастові фонди, підприємницькі трасти, універсальні трасти тощо.
Довірче управління капіталами передбачає індивідуальний характер взаємовідносин з кожним довірителем. Довіритель передає повіреному в управління власний капітал, який вкладається згідно з вимогами принципала. При цьому ризики щодо збереження капіталу несе принципал, траст є лише номінальним власником активів, отриманих від принципала в управління або придбаних за його рахунок.

29.Основні етапи розвитку фінансового посередництва у розвинутих країнах - коротка характеристика.
Інститут довірчого управління капіталами на сьогодні є досить поширеним, особливо у США, Великобританії і Японії. У США активи пенсійних фондів великих корпорацій та майно благодійних організацій, передаються в управління трастовим відділам комерційних банків. Послуги з довірчого управління капіталами користуються попитом також і у фізичних осіб з високими доходами. Довірче управління капіталами як послуга включає в себе також елементи заповіту власника стосовно управління майном після його смерті. Індивідуальний характер довірчого управління робить цей вид фінансового посередництва доцільним при наявності значних за розмірами капіталів, якими володіють інституційні інвестори та заможні приватні особи. За оцінками трастові відділи комерційних банків у США управляють 10-15% усіх акцій. Більш масовий характер цей вид фінансового посередництва набув у Японії. У цій країні трастові операції спеціалізованих (трастових) банків є чи не найважливішою складовою частиною механізму формування інвестиційних ресурсів. На трастових рахунках акумулюються кошти фізичних осіб та інституційних інвесторів, порядок використання цих коштів визначається трастовим договором - вкладення у цінні папери, надання довгострокових кредитів. У Великобританії саме на принципах довірчого управління (а не корпоративного права) формуються капітали інвестиційних трастів.
Особливості фінансового посередництва у Німеччині визначається особливою роллю, яку тут відіграють комерційні банки, які мають широкі права щодо інвестування у цінні папери. Регулювання німецьких інвестиційних компаній (Investment-Gesellschaft) вважається одним з найжорсткіших у світі. Навіть діяльність інвестиційних фондів регулюється положеннями банківського законодавства. Управляючими компаніями інвестиційних фондів можуть бути виключно інвестиційні компанії. Закон про інвестиційні компанії (KAGG) прирівнює інвестиційні компанії до кредитних установ, на інвестиційні компанії поширюються всі вимоги, які висуваються до комерційних банків, а також нагляд з боку Федерального відомства з нагляду за кредитними установами. У порівнянні з англосаксонськими країнами небанківські фінансові посередники у цій країні займають набагато слабші позиції.

30.Фінансове посередництво як окремий вид економічної діяльності. Три групи фінансових посередників за класифікацією Ф.Мишкіна.
Під поняттям інституційних інвесторів ми розуміємо - спеціалізовані небанківські фінансові інститути, які створюються з метою акумуляції персональних заощаджень та/або трансформації таких заощаджень в інвестиції. Згідно з класифікацією американського економіста Мишкіна Ф.Свиділяються три групи фінансових посередників: 1)депозитні інститути (банки); 2)договірні ощадні інститути (страхові компанії та пенсійні фонди); 3)інвестиційні посередники (інвестиційні та фінансові компанії). Розглядаючи роль і місце кожного з цих інститутів у механізмі трансформації заощаджень в інвестиції необхідно звертати увагу на обсяги активів кожного з них на певний момент часу та їх динаміку протягом тривалого періоду.
Активи основних груп фінансових посередників у США
Протягом останніх 30 років (з 1970 по 2000 рік) сукупні активи банківських і небанківських фінансових посередників зросли з 1319 до 26554 млрд.доларів США. Якщо на початку 70-х років у сфері фінансового посередництва домінували комерційні банки, які контролювали майже 60% усіх активів, то на початку ХХІ ст. на першому місці знаходяться договірні ощадні інститути (страхові компанії та пенсійні фонди), які контролюють більше 49% активів, а частка комерційних банків скоротилась до 31%. Найпомітніші темпи зростання демонструють інвестиційні посередники (інвестиційні фонди і компанії), активи яких на початку 2000 р. впритул наблизились до активів банківських інститутів.

31. Договірні ощадні інститути - основні типи та роль у механізмі трансформації заощаджень в інвестиції.
Важливу роль в акумуляції інвестиційних заощаджень відіграють спеціалізовані фінансові інститути - пенсійні фонди і страхові компанії. На відміну від депозитних інститутів та інвестиційних компаній ці фінансові інститути безпосередньо не спеціалізуються на ефективному розміщенні фінансових ресурсів, їх основною функцією є забезпечення своєчасних пенсійних та страхових виплат клієнтам. При цьому ні пенсійні фонди, ні страхові компанії не зобов’язані вкладати отримані від клієнтів ресурси у фінансові активи. У механізмі трансформації заощаджень в інвестиції вони займають проміжне становище, виконуючи функцію нагромадження ресурсів.
Частина заощаджень, що залишається у розпорядженні приватної особи носить довгостроковий характер - не передбачається витрачати ці кошти протягом принаймні одного року. Перш за все розсудлива людина намагається забезпечити свою старість та свою сім’ю коштами у разі смерті. Тому виникає попит на послуги пенсійних фондів та страхові поліси зі страхування життя. З точки зору економічної сутності страхування життя та пенсійне страхування мають багато спільного - передбачається здійснення внесків протягом тривалого періоду часу на користь пенсійного фонду або страхової компанії в обмін на зобов’язання сплатити визначену договором страхування суму у разі досягнення страхувальником певного віку або у разі його смерті. Такі угоди носять довгостроковий характер, за рахунок чого інституційні інвестори нагромаджують значні обсяги довгострокових пасивів і вкладають їх у фінансові активи з метою збереження вартості та отримання додаткового доходу. На практиці внески до пенсійних фондів здійснюються не лише приватними особами але й роботодавцями згідно з колективними договорами за рахунок власних коштів, що не змінює економічної сутності цієї операції. Інституційні інвестори можуть або безпосередньо вкладати кошти у фінансові активи, або користуватись послугами з професійного управління інвестиційним портфелем, що надаються трастовими відділами комерційних банків або інвестиційними компаніями.

32. Види недержавного пенсійного забезпечення та схеми фінансування пенсійних виплат.
Недержавні пенсійні фонди як інституційний інвестор функціонують в усіх країнах з ринковою економікою. При цьому їх роль у механізмі фінансового посередництва є неоднаковою в різних країнах, - у Скандинавських країнах та Австрії з високорозвинутими системами державного пенсійного забезпечення роль таких інститутів незначна у порівнянні зі США, у яких вони є однією з основних складових частин зазначеного механізму. У розвинутих країнах в останню чверть ХХ ст. активи пенсійних фондів набувають швидко прогресуючої динаміки. Пенсійні фонди відіграють дуже важливу роль стабілізації фінансових ринків. Оскільки інвестиційна політика пенсійних фондів носить, як правило, консервативний характер, значні обсяги акцій та облігацій, які перебувають у володінні пенсійних фондів, “вилучаються з обігу” і не використовуються у фондових спекуляціях. Значний вплив на діяльність виробничих пенсійних фондів, зокрема на розробку умов пенсійного страхування, справляють професійні спілки.
Недержавні пенсійні фонди відносяться до страхових систем пенсійного забезпечення. Принципом страхової системи пенсійного забезпечення є систематичне довгострокове нагромадження коштів для забезпечення виплати пенсій, баланс пенсійних внесків і виплат пенсій визначається за страховими принципами. Виділяються два види недержавної системи пенсійного забезпечення - пенсійне страхування і виробничі пенсійні фонди.
Пенсійні фонди можуть використовувати одну з трьох альтернативних схем фінансування: 1) метод повного покриття поточних витрат; 2) виплату пенсій за рахунок резервів; 3) змішаний метод.
Метод покриття поточних витрат полягає у тому, що внески працівників і роботодавців повністю використовуються на сплату пенсій без створення резерву. Тобто утримання пенсіонерів перекладається на працююче покоління. Такий метод використовується, як правило, державними системами пенсійного забезпечення. Недоліком такої системи є те, що вона не дає ніяких гарантій щодо сплати пенсій у майбутньому - у разі застосування такої системи виробничим пенсійним фондом зобов’язання по виплаті пенсій у разі дефіциту поточних внесків виконувати немає кому.
Метод виплат пенсій за рахунок резерву виробничими пенсійними фондами не застосовується. Такий метод є характерним для індивідуального пенсійного страхування при придбанні страхових ануїтетів. Переваги його в тому, що він забезпечує повну гарантію виплати пенсії у майбутньому, але пов’язаний зі значними витратами власних коштів страхувальника.
Змішаний метод, або метод послідовного створення резерву є найпоширенішим у виробничих пенсійних фондах. На початку діяльності такого фонду внески значно перевищують поточні витрати на виплату пенсій. Вільні кошти інвестуються з метою отримання додаткового прибутку у цінні папери. У період, коли більшість учасників фонду досягає пенсійного віку, дефіцит поточних внесків покривається за рахунок капіталізованих доходів, отриманих протягом тривалого строку функціонування фонду.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines