It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 24
Гостей: 24
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Політична історія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політична історія (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

На Украине было создано 23 подпольных обком КП(б), 9 подпольных обкома комсомола, которые в основном были разгромлены.
В итоге: общая численность подпольщиков и партизан на территории СССР достигла 300 тис. человек. Было создано свыше 2000 партизанских отрядов. На Украине действовало более 50 тис. партизан. Партизанами и подпольщиками было уничтожено свыше 36 тис. фашистов и их пособников.
№45 Вирішальна роль Радянського Союзу в перемозі над фашистською коаліцією в другій світовій війні.
В январе 1944 г. начинается наступление под Ленинградом и Новгородом, в результате чего почти вся Ленинградская обл. и часть Калининградской были освобождены, начинается освобождение Эстонии. В начале 1944 г. проводится операция по освобождению Правобережной Украины. Войска первого Украинского фронта и второго Укр. фронта окружили Корсунь-шевченковскую группировку противника, которая в последствии была ликвидирована. К исходу 25 марта 1943 г. соединения второго Укр. фронта вышли к гос. границе СССР, а войска первого Укр. фронта подошли к предгорью Карпат. Операция по освобождению Беларуси началась 23 1944 г. силами четырех фронтов. 3 июля был освобожден Минск, а 29 июня передовые части фронта вышли к р. Висле, и начали ее форсирование.
В итоге: к середине осени 1944 г. граница СССР была восстановлена почти на всем протяжении. 20 июля 1944 г. войска Красной армии вступили на территорию Польши. В августе-сентябре было Варшавское восстание. Только 17 января 1945 года Варшава была освобождена Красной армией. К концу августа была освобождена Румыния, в сентябре Болгария. В октябре 1944 г. в ходе штурма столицы Югославии Белграда последовал приказ не продвигаться в глубь Югославии. Югославские части полностью освободили свою страну самостоятельно. Освобождение Венгрии - апрель 1945 г., Чехословакии - в конце ноября 1944 г.
В итоге: с 27 марта 1944 г. по 11 мая 1945 г. Красная армия освободила в 13 странах около 140 млн. человек. Освобождение способствовало победе в странах Восточной Европы демократических режимов. Капитуляция Японии и Германии.
№49 Відбудова народного господарства в СРСР у післявоєнний період.
Втрати Радянського Союзу в роки другої світової війни виявилися надзвичайно великими. Людські жертви, як серед військовослужбовців, так і мирних жителів, становили приблизно 27 млн. чоловік. Крім того, було знищено 1710 міст І селищ, 70 тис. сіл, 32 тис. підприємств. Поголів'я худоби скоротилося майже на половину. У вересні 1945 р. сума прямих втрат, спричинених війною, досягла 679 млрд. крб., що в 5,5 рази перевищило національний доход СРСР 1940 року. Економіка країни в роки війни працювала для потреб фронту, й тепер потрібно було перевести десятки тисяч підприємств на мирні рейки. Складні питання відбудови народного господарства стали предметом гострих дискусій у 1945— 1946 рр. під час обговорення проекту четвертої п'ятирічки. Врешті, гору взяли ті, хто наполягав на поверненні економічного розвитку до довоєнної моделі. Проект плану було розроблено Із врахуванням досвіду перших п'ятирічок. 1947-1948 рр. відзначалися досить високими темпами зростання промислового виробництва. Ще показовішими в цьому відношенні були 1949 — 1950 рр. Однак у 1951—1954 рр. темпи розвитку промисловості загальмувалися. Складнішим було становище в галузі сільського господарства. 1946 р. в деяких регіонах, зокрема в Україні, внаслідок жорстокої посухи й серйозних прорахунків в управлінні колгоспами розпочався голод. У 1947 р. становище залишалося складним, але поступово колгоспи вийшли з кризи, хоч темпи зростання сільськогосподарського виробництва були надзвичайно низькими. Великими втратами обернулася грошова реформа 1947 р. для тих верств населення, зокрема селянства, які зберігали гроші не в ощадних касах, а в себе вдома, й не змогли вчасно принести їх на обмінні пункти в банки. Третина грошової маси так і залишилася не реалізованою. У країні пожвавилися демографічні процеси. В 1946 - 1953 рр. близько 8 млн. сільських жителів мігрувало до міст, залишивши свої оселі. Приплив на підприємства некваліфікованої робочої сили призвів до зниження продуктивності праці й послаблення трудової дисципліни. Зате кваліфіковані робітники та міська молодь дістали змогу вчитися. В 1947— 1953 рр. майже 4 млн. чоловік закінчили виші й середні учбові заклади. Для багатьох категорій трудівників номінальна платна щороку зростала на 8%. Матеріальне становище жителів міст поступово поліпшувалося, хоча життєвого рівня 1928 р. було досягнуто лише у 1954-му. Проблема прав людини залишалася однією з найсерйозніших у радянському суспільстві, де цілі народи було не лише позбавлено елементарних прав, а й депортовано. 26 червня 1946 р. газета "Известия" опублікувала указ про заслання до Сибіру й Середньої Азії нібито за колективну зраду чеченців, інгушів та кримських татар. і фактично ж ще в 1943— 1944 рр. було депортовано близько 200 тне. кримських татар, 400 тис. чеченців, 100 тис. інгушів, 140 тис. калмиків, 80 тис. карачаївців і 40 тис. балкарців. Упродовж наступного десятиріччя дискриміновані народи офіційно ніби й не існували. У повоєнний період відновилися репресії проти діячів науки та культури, деяких представників партійного апарату, а також військових. За підозрою в причетності до так званої "ленінградської справи", сфабрикованої 1949 р., було заарештовано близько 2 тис. комуністів та членів їхніх сімей. У січні 1953 р. репресивно-каральний апарат сфабрикував "справу лікарів". Групу відомих вчених-медиків єврейського походження звинуватили в умисному отруєнні пацієнтів та інших злочинах. Ця справа набула широкого міжнародного резонансу й призвела до тимчасового розриву дипломатичних відносин між Ізраїлем та СРСР. Компанію репресій, спрямовану проти творчої інтелігенції, представників літератури та мистецтва, очолив сам секретар ЦК ВКП(б) А. Жданов, тому згодом її назвали "ждановщиною". Контроль за ідейно-політичною спрямованістю творів літератури І мистецтва здійснювався шляхом політичної цензури, поліцейського нагляду, розвінчуввльних рецензій в просі, обвинувачувальних вироків у доповідях на нарадах представників творчої інтелігенції. 14 серпня 1946 р. ЦК партії завдав нищівного удару журналам "Ленинград" і "Звезда" (перший отримав догану, а другий було закрито). Нещадної критики зазнали публікації А. Ахматової та М. Зощенка. 4 вересня нова постанова ЦК викрила як "безідейні" фільми видатних кінорежисерів С. Езенштейна і В. Пудовкіна. Невдовзі дійшла черга до музики, театру та інших жанрів мистецтва. В червні 1947 р. було засуджено "Історію західної філософії Г Г. Олександрова, а в лютому 1948-го — творчість композиторів С. Прокоф'єва, А. Хачатуряна та В. Мураделі. У період "ждановщини" було заборонено такі перспективні напрями в науці, як кібернетика, квантова фізика, теорія імовірності, статистичний аналіз в соціології та інші. "Ждановщнна" стала широкомасштабною компанією наступу на демократичні сили та інакомислячих.
№50 Перші заходи по демократизації суспільного життя і подоланню наслідків сталінізму у 50-х роках, їх непослідовність.
Після смерті Й. Сталіна (5 березня 1953 р.) між представниками керівної верхівки СРСР розпочалася боротьба за владу. Провідне становище в новій ієрархії спочатку належало Г. Маленкову, який став головою Ради Міністрів і очолив секретаріат ЦК. Але він міг залишитися лише на одній із посад, то вибрав пост голови Ради Міністрів. У березні 1953 р. ключову посаду в ЦК партії займає М. Хрущов, якого обирають секретарем, а у вересні — першим секретарем ЦК КПРС. Однією з найбільших заслуг М. Хрущова був розпочатий ним процес десталінізації суспільства. Уже в квітні 1953 р. газета "Правда" заявила, що вчені-медики, засуджені як "лікарі-вбивці", стали жертвою ганебної провокації, їх змусили зізнатися у вигаданих злочинах "з допомогою незаконних засобів". 10 липня того ж року заарештовано, а в грудні після суду — розстріляно шефа всевладного МВС Л. Берію, одного з найближчих помічників Й. Сталіна. Таким чином, армія вийшла з-під контролю держбезпеки. У 1954 р. було реабілітовано учасників "ленінградської справи”, а шефа МДБ І. Абакумова, ініціатора фабрикації цієї справи,— розстріляно. За амністією, оголошеною у вересні 1955 р., вийшло на волю чимало людей, засуджених за співробітництво з німцями, а більшість звинувачених у контрреволюційних діях було звільнено у 1956 р., після XX з’їзду КПРС. Реабілітація жертв сталінського терору дістала високу оцінку світової громадськості й піднесла авторитет керівника радянської держави. Ще одним важливим досягненням тих років було проведення сільськогосподарських реформ. У своєму виступі на вересневому (1953) пленумі ЦК М. Хрущов, наголосивши на відставанні сільського господарства, запропонував підвищити закупівельні ціни на основні види продукції (в 5,5 рази на м'ясо, удвічі на молоко й масло і на 50 % на зернові), а також зменшити обов'язкові поставки державі продуктів, списати борги колгоспів, знизити податки з присадибних ділянок. З 1954 р. прибутки колгоспників починають зростати. У 1954 — 1957 рр. за ініціативою М. Хрущова було освоєно близько 35 млн. га цілинних і перелогових земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі, в Поволжі, на Північному Кавказі. У 1956 р. вдалося зібрати рекордний урожай зернових — 25 мл. т. Половину цього збіжжя дала цілина. Протягом трьох років виробництво сільськогосподарської продукції зросло на 25 %. За період з 1953 по 1958 р. споживання м'яса у містах збільшилося на 50 %, риби — на 90%, молочних виробів — на 40 %. Якщо взяти до уваги щорічне підвищення зарплати в середньому на 6 %, то стане ясно, що матеріальне становище трудящих у другій половині 50-х рр. значно поліпшилося. Політика десталінізації, демократизація суспільства, позитивні зрушення в економіці сприяли зростанню соціальної активності мас. Настав період так званої "хрущовської відлиги". Лави творчої Інтелігенції поповнили нові діячі культури, літератури, театру та кіно, так звані "шестидесятники". Небувалих висот досягла наука. У 1957 р. в СРСР було запущено в космос перший штучний супутник Землі. Однак у наступні роки чимдалі більше почав виявлятися волюнтаризм М. Хрущова. І Справедливо піддаючи критиці сталінський режим, він і сам поступово зосередив у своїх руках необмежену владу: спочатку партійну як перший секретар ЦК КПРС. а з 1958 р.— й державну, зайнявши посаду голови Ради міністрів. Таким чином командно-адміністративна система набула завершеного характеру. Хоч Хрущов, як ніхто з вищих керівників країни, розумів необхідність змін і реформ, він. одначе, запроваджував к методами й засобами, властивими тоталітарній державі. Його квапливі, недостатньо виважені Й часто суб'єктивні рішення завдавали значної шкоди народному господарству. Візьмімо хоча б "кукурудзяну епопею"; вирощування цієї культури безоглядно нав'язувалося чи не на всій території країни. Неефективними були й інші кроки, зокрема, запровадження й створення раднаргоспів замість союзних міністерств тощо. На початку 60-х рр. М. Хрущов висунув цілком нереальне гасло: "ДОГНАТИ і перегнати Америку", яке невдовзі дискредитувало його. Додалися економічні труднощі. Широка кампанія, спрямована проти присадибних ділянок, і гонитва за "рекордами", різні невиправдані експерименти призвели до того, що виробництво м'яса 1964 р. зменшилося порівняно з 1958-м. Дії М. Хрущова розчарували значну частину інтелігенції, особливо після того, коли письменникові Б. Пастернаку не дали змоги отримати Нобелівську премію, присуджену йому за опублікований за кордоном 1957 р. роман "Лікар Жеваго". Тоді ж з'явилося перше покоління дисидентів: Таланской, Луковський, Кузнєцов та інші. Волюнтаризм у зовнішній політиці, зокрема під час Карибської кризи, завдав відчутного удару авторитетові СРСР на світовій арені. Невдоволена партійна й бюрократична еліта при підтримці високопоставлених військових пішла на змову. 13 жовтня 1964 р. на засіданні президії ЦК. а потім пленумі ЦК КПРС М. Хрущова було піддано гострій критиці й звільнено з усіх посад. Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, а головою Ради міністрів — О. Косигін.
№51 Вступ людства в епоху науково-технічної революції. Суть, етапи і соціально-економічні наслідки НТР.
50-ті р.р. хх ст людство вступило в епоху НТР, суто якої в докорінній зміні ПС, сус-ва на основі перетворення науки в безпосередню продуктивну систему, НТП відбувалася в два етапи. Етап автоматизації - з др. пол. 70-х.р. почався процес переростання НТР в технологічну революцію. Охоплює всі сфери суспільного життя. Більше використання розумових здібностей має і негативні наслідки:
1) Висока інтенсивність праці;
2) Безробіття;
3} Екологічні проблеми, які постійно загострюються;
4) мілітаризація ек-ки, гонка озброєння
5) В соц.-психологічній сфері НТР спричинила формув. технократичного типу мислення ( людина, яка не бачить свого вдосконалення як тільки через науку і техніку )
6) НТР породила проблеми, які вийшли за межі нац континентальних інтересів: екологічні проблеми, використання космосу і світового океану, хвороби, боротьба зі світовою злочинністю, наркоманія. В післявоєнні роки СРСР особливо в період застою були виключені з інтеграційних процесів, тоталітарна політична система привели до самоізоляції. Екстенсивна економіка СРСР і держав соц. вибору була гальмом на шляху впроваджень науки і техніки. Капіталістичний світ переходить до політики "нових рубежів" активного втручання держав. В умовах існування 2-х систем НТР стала ареною як змагання так і взаємодії 2-х систем.

№52 Наростання кризових явищ у житті радянського суспільства, соціалістичних країн у 70-х - середені 80-х років, їх суть і причини.
Радянський Союз у своїй зовнішній політиці вживав рішучих заходів для відвернення загрози розпаду соціалістичного табору, припиняючи кожне, навіть найнезначніше відхилення держав, які входили до співдружності, від нав'язаного їм курсу розвитку. Так, у зв'язку з демократичними процесами в компартії і суспільно-політичному житті Чехословаччини війська СРСР та його союзників по Варшавському договору в серпні 1968 р. окупували цю країну й придушили демократичний рух. Тиск СРСР на Польщу протягом 70-х рр. завершився запровадженням у грудні 1981 р. В. Ярузельським воєнного стану. Радянський Союз пильно стежив за політичним та економічним життям "братських" республік Східної Європи. На початку 70-х рр. у зв'язку з погіршенням радянсько-китайських відносин і зближенням КНР із США. Радянський Союз узяв курс на нормалізацію стосунків із Заходом. Після підписання 1968 р. договору про нерозповсюдження ядерної зброї він уклав договір з ФРН (1970), за яким обидві сторони зобов'язалися утримуватись від погрози силою або її застосування, а також вважати непорушними кордони всіх європейських країн, у тому числі лінію по Одеру та Нисі-Лужицькій. В лютому 1972 р. президент США Р. Ніксон у своєму посланні конгресу заявив, що в ядерній зброї між СРСР і США досягнуто паритет. Це послужіть причиною початку переговорів. Відбувся обмін візитами на найвищому рівні, було встановлено прямі контакти Брежнєва й Ніксона. В результаті підписано "Основи взаємовідносин між СРСР і США", "Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО)" і "Тимчасову угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО -1)", "Угоду про відвернення ядерної війни". В 1979 р. був укладений договір ОСО-2, але він не був ратифікований. Представники СРСР, США, Великобританії та Франції уклали чотиристоронню угоду (набула чинності 1972 р.). яка визначила особливий самостійний статус Західного Берліна і врегулювала порядок сполучення із ним, виходячи з міжнародної практики транзиту через територію суверенних держав. 1973 р. було підписано радянсько-американські документи про співробітництво в галузях сільського господарства, транспорту, енергетики, науки тощо, які мали велике практичне значення. Важливим чинником у процесі розрядки міжнародної напруженості став підписаний 1975 р. в Гельсінкі 33 європейськими державами, США й Канадою заключний акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі. Це був значний успіх радянської дипломатії. Нарешті, СРСР домігся офіційного визначення територіального й політичного порядку, запровадженого його заходами у Східній Європі. Учасники Наради взяли на себе зобов'язання в стосунках між державами керуватися слідуючими принципами: 1) суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету; 2) незастосування сили або погрози силою; 3) непорушність кордонів: 4) територіальна цілісність держави; 5) мирне врегулювання суперечливих питань; 6) невтручання у внутрішні справи; 7) поважання прав людини і основних свобод, у тому числі свободи думки, совісті, релігії і переконань; 8) рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею; 9) співробітництво між державами; 10) сумлінне виконання зобов'язань по міжнародному праву. Владні ж структури в СРСР не думали виконувати своїх зобов'язань, прийнятих в Гельсінкі. Зокрема, в другій половині 70-х рр. СРСР почав розміщувати на своїх західних кордонах ракети середнього радіусу дії, СС-20. Це викликало серйозну тривогу серед європейців, спричинило відповідні кроки з боку США, які також почали встановлювати нові ракети в Європі, і, врешті, привело до нового витка ГОГК11 озброєнь. Розрядка 70-х рр. не стяла довгостроковою політикою. Не була подолана логіка "холодної війни" і підозрілість між великими державами. На згортанні, розрядки позначилось економічне відставання СРСР і консервативні тенденції у внутрішній і зовнішній політиці. Немалу роль відіграла й економічна криза 70-х рр.. розцінена радянським керівництвом як криза капіталізму взагалі. Воно хотіло скористатися нею для встановлення соціалізму у всьому світі. Протистояння між Заходом і СРСР вступило у вирішальну фазу. Радянський Союз постійно підтримував так звані ''прогресивні” рухи й режими, був натхненником кубинської інтервенції в Анголі, допомагав Народному фронтові визволення Мозамбіка, брав участь у конфлікті Сомалі з Ефіопією. Зростала експансія його військово-морських сил в екваторії Світового океану. Смертельного удару розрядці завдала радянська Інтервенція в Афганістані у грудні 1979 р. В цій жорстокій війні на чужій землі загинуло понад 13 тис. і було поранено 37 тис. радянських військовослужбовців. Намагання СРСР, що опинився в міжнародній ізоляції, зберегти свій ядерний й технологічний паритет лягло важким тягарем на плечі народу. Внутрішня антинародна політика СРСР викликала невдоволення широких верств населення. Наприкінці 60-х рр. основні течії дисидентства об'єдналися в "Демократичний рух", яскравими представниками якого були О. Солженіцин, А. Сахаров, А. Синявський, Ю. Даніель, П. Григоренко, Н. Горбаневська, В. Стус, Л. Лук'яненко та сотні Інших. Поборники демократії та національної свободи зазнавали жорстоких переслідувань і репресій, й відправляли в Табори й психіатричні лікарні. Чимало з них загинуло в неволі. Питання прав людини в Радянському Союзі стало однією з найгостріших міжнародних проблем на довгі роки. Різке загострення в середині 80-х рр. економічної і політичної кризи змусило радянське керівництво вдатися до радикальних реформ. Насамперед потрібно було позбутися елементів сталінізму й шлях адміністративно-командної системи, докорінно змінити умови виробництва і методи управління економікою.
№53 Політика перебудови в Радянському Союзі та її вплив на світові процеси.
На середину 80-х рр. СРСР охопила економічна, соціальна і політична криза. Виникла нагальна необхідність оновлення всіх сторін життя радянського суспільства. Вся складність процесу оновлення усвідомлювалася не відразу. Багато що доводилося змінювати, доповнювати і навіть цілком відкидати протягом того періоду історії СРСР. який дістав назву перебудови. Так, коли 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став М. Горбачов, було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, а невдовзі на докорінну перебудову всіх сфер життя суспільства. Але прискорювати й перебудовувати суспільство водночас було неможливо. Найважливіші зміни в цей період відбулися у сфері духовного життя. М. Горбачов проголосив політику демократії і гласності. Це означали, що було засуджено вияви тоталітаризму в історії країни, скасовано цензуру, з тюрем випущено політв'язнів і дисидентів, покінчено з ганебною практикою тримати людей за політичні переконання в психлікарнях. Для широкого загалу було відкрито спецсхови бібліотек і читачі познайомилися з творами письменників, раніше заборонених. З полиць було знято талановиті кінофільми, дозволено ставити цікаві спектаклі. А в 1986 — 1987 рр. висувається завдання побудови правової держави і здійснення політичної реформи. У розвитку цієї ідеї сесія Верховної ради СРСР 1988 р. вносить суттєві зміни й доповнення до конституції СРСР. Найвищим органом державної влади проголошується з’їзд народних депутатів СРСР, який повинен скликатися щорічно. В березні—травні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів. Поряд із списками загальносоюзних громадських організацій, було висунуто кандидатів від територіальних і національно-територіальних округів. Тому серед перших народних депутатів СРСР, крім представників партійної і бюрократичної еліти, були й опозиційне настроєні діячі науки, зокрема академік А. Сахаров, відомі журналісти й письменники Р. Медвєдєв, Ф. Бурлацький, юрист А. Собчак, економіст Г. Попов та інші. Таким чином, уже на першому з'їзді народних депутатів СРСР з трибуни пролунала досить серйозна критика на адресу тодішніх керівників партії і уряду СРСР. Вона була спрямована насамперед проти надто повільних темпів запровадження економічної, особливо аграрної реформи в кращі. Незважаючи на дозвіл властей створювати кооперативні установи й підприємства у містах і мати фермерські господарства на селі, ці заходи ще не знаходили широкого поширення. Що стосується державного сектора економіки, то наприкінці 80-х рр. його охопила глибока криза. Економічна реформа передбачала зміну функцій центральних планових органів, міністерств і відомств. Підприємства повинні були, не чекаючи централізованих поставок сировини й устаткування, самі шукати постачальників і ринків збуту готової продукції, тобто переходити на самоокупність і госпрозрахунок. Директорам було надано більшу свободу дій, ніж раніше, але й вимоги до них різко підвищувалися. За цих умов більшість державних підприємств опинилася в надзвичайно скрутному становищі. Ринковий механізм ще не було вироблено й запроваджено, а старі командно-адміністративні методи вже не діяли. Другою вкрай гострою проблемою в Радянському Союзі наприкінці 80-х рр. стали стосунки центру й союзних республік. Демократизація, гласність, відкритість пробуджувало національну свідомість, піднімали питання правового статусу республік у складі СРСР.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

tokyozakka.com.ua

www.agroxy.com/elevators/hersonskaya-obl/pat-hersonskii-khp

теплый электрический пол