It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Фінанси (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Фінанси (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів діяльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєдіяльності людини і за своїм функціональним призначенням поділяються на:
- житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відокремлені будівлі);
- санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття);
- транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен та фунікулер);
- комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі);
- комунального обслуговування (готелі тощо);
міські шляхи.

67. Дайте економічну характеристику складу та структурі грошових надходжень на підприємствах комунальної форми власності.
Фінансове планування в комунальних підприємствах починається з визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і струк-тура залежать від функціонального призначення підприємства. Важливо зазначити, що структура доходів житлового господарства має значні коливання, які пов’язані зі структурою житлової й орендної площі та її місцезнаходженням. При плануванні доходів підприємств житлового господарства слід звернути увагу на те що, значна частина мешканців будинків має право на отримання різноманітних пільг, які фінансуються, як правило, з місцевого бюджету. Дещо по-іншому плануються доходи транспортних підприємств комунальної форми власності. В основу планування покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Крім того, плануються доходи від інших видів діяльності. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума якої визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф.

68. Який порядок розподілу доходів від реалізації продукції, робіт та послуг підприємств комунальної форми власності?
Планування здійснюється на підставі фактичних витрат за попередні роки, кошторисів цих витрат або інших чинників. Наявність усього комплексу вказаних норм і нормативів на підприємстві є об’єктивною умовою його функціонування. Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг, на підприємствах комунального господарства групуються за такими елементами:
- матеріальні витрати (пов’язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт та послуг; на розробку та використання природної сировини; на перевезення матеріалів; на обслуговування виробничого процесу, які містять у собі витрати на матеріали, паливо, електроенергію; не капітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацію виробництва)
- витрати на оплату праці (витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені з урахуванням прийнятої підприємством системи оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат.)
- відрахування на соціальні заходи (відрахування на різні види державного обов’язкового соціального страхування і до Пенсійного фонду України.)
- амортизація основних фондів та нематеріальних активів (витрати на повне відновлення основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних виробничих фондів за встановленими нормами і порядком, затрати, пов’язані зі зносом нематеріальних активів у сумі амортизаційних відрахувань)
- інші витрати (витрати на перевезення працівників до місця роботи, набір робочої сили, страхування майна підприємства, виготовлення та придбання бланків цінних паперів, оплату відсотків за кредитами, оплату послуг комерційних банків та інші незначні витрати)

69. Розкрийте економічний зміст прибутку як результату фінансово-господарської діяльності підприємств комунальної форми власності, опишіть механізм його розподілу.
Важливим етапом у функціон-ні фінансів підприємницьких структур є розподіл доходу. Із отриманих грошових доходів відшкодовуються матеріальні затрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію та інші предмети праці. Подальший розподіл доходу пов’язаний із форм-ням амортиз-го фонду як джерела відтворення основних фондів і нематер. активів. Частина грошового доходу, що залишилася, являє собою валовий дохід або новостворену вартість, котра викор-ється на виплату заробітної плати і форм-ня чистого доходу підп-ва. Частина чистого доходу враховується у собівартості продукції (робіт, послуг) як відрахування на соціальні потреби (Пенс. фонд, Фонд соц. страх-ня, Фонд зайнятості), частина викор-ться на сплату податків та інших платежів до бюджету (крім податку на додану вартість, акцизного збору, мита, податку на прибуток).
Чистий дохід, що залишився, становить загальний прибуток підприємства, з якого сплачується податок на прибуток і формується чистий прибуток. За рахунок чистого прибутку підп-во створює резервний фонд, виплачує дивіденди, поповнює статутний фонд, стимулює своїх працівників тощо.
Отже, у розподілі прибутку підприємницьких структур можна виділити два етапи. Перший — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підп-во. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підп-вом складаються під впливом таких чинників, як визначення об’єкта оподаткування, ставок податку, надання податкових пільг. Установлення оптимальних пропорцій розподілу прибутку між державою і підп-вом має велике значення для забезпечення потреб підп-ва і формування фінансових ресурсів держави, тому воно є одним із центральних у фін. політиці кожної країни.
Другий етап — це розподіл і викор-ня прибутку, що перебуває в розпорядженні підп-ва після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватись через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямуванням коштів безпосередньо на фінан-ня витрат. Згідно з прийнятими в Укр. положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше, зокрема фонду нагромадження і фонду споживання

71. У чому сутність оборотних коштів підприємств комунальної форми власності та джерела їх формування?
На відміну від промислових підприємств, де власні обігові кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. У складі нормованих оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів житлово-комунальних підприємств — «Розрахунки з абонентами», або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з установлених нормативів, виражених у днях. Норматив щодо малоцінного інвентаря, інструменту, спецодягу встановлюється виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного працюючого.

72. Охарактеризуйте діючий порядок фінансового забезпечення відтворення основних фондів комунальних підприємств.
До елемента «Амортизація основних фондів та нематеріальних активів» належать витрати на повне відновлення основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних виробничих фондів за встановленими нормами і порядком, затрати, пов'язані зі зносом нематеріальних активів у сумі амортизаційних відрахувань, визначаються щомісяця за нормами, розрахованими виходячи з їх первісної вартості та строку корисного використання, але не більше 10 років безперервного використання або строку діяльності підприємства.
Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до установлених планів, через оплату витрат безпосередньо з поточного рахунку.
Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень — нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, упровадження новітніх технологій тощо. Їх використовують разом з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- і довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів, іншими мобілізованими і залученими коштами.

73. У чому виражається необхідність і значення оцінки фінансового стану комунальних підприємств?
В умовах функціонування ринкових відносин значно зростає необхідність об’єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної форми власності. Це пов’язано з тим, що місцеві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з’ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, майновий стан підприємства, його платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності. Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити динаміку найбільш загальних показників, що якомога повніше характеризують фінансовий стан підприємства. Позитивну сторону фінансової діяльності підприємства можуть характеризувати такі показники: стійка платоспроможність, ефективне використання капі-талу, своєчасне проведення розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. Незадовільний фінансовий стан підприємства характеризують — неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

74. Які існують показники і методи оцінювання фінансового стану комунальних підприємств?
Серед усієї сукупності показників фінансового стану підприємства особлива увага приділяється таким показникам, як ліквідність і платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства означає його здатність швидко продати активи й одержані гроші використати для оплати своїх зобов’язань. Ліквідність підприємства визначається цілою системою показників (коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття, загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт обертання матеріальних запасів та інші), серед них найважливішим є співвідношення величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Платоспроможність підприємства визначається на підставі звітного балансу. Для цього необхідно порівняти наявність платіжних засобів з терміновими зобов’язаннями, передбаченими платіжним календарем. Для досконалішої характеристики платоспроможності підприємства використовують цілу систему показників, а саме: відношення довгострокової заборгованості до капіталу підприємства, відношення надходжень коштів до довгострокової заборгованості, відношення суми прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат, відношення чистого прибутку до всієї суми активів та інші.

75. Європейська хартія про місцеве самоврядування про основні принципи організації місцевих фінансів.
Україна приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування та ратифікувала цей акт.
У хартії дається вісім принципових положень про фінансову діяльність місцевого самоврядування:
1. Органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними засобами.
2. Фінансові засоби органів місцевого самоврядування потрібно визначати відповідно до компетенцій, передбачених Конституцією та законом.
3. Частина фінансових засобів органів місцевого самоврядування має надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких ці органи визначають у межах закону.
4. Фінансові системи, які забезпечують надходження фінансових засобів органів місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їхніх повноважень.
5. Необхідно запроваджувати процедури фінансового вирівнювання чи еквівалентні заходи, призначені для коригування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування.
6. Слід відповідним чином погоджувати з органами місцевого самоврядування виділення їм перерозподілюваних коштів.
7. Субсидії, котрі надаються органам місцевого самоврядування, не можуть призначатися для фінансування певних проектів.
Органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу.

76. Бюджетний федералізм як принцип побудови фінансів місцевого самоврядування.
1) Бюджетний (фінансовий, фіскальний) федералізм - це форма організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин, яка має кілька ознак: чітке розмежування видатків різних рівнів влади і на-ділення цих владних рівнів фіскальними повноваженнями самостійно формувати власну доходну базу; побудова внутрішніх міжурядових фінансових відносин на основі договірно-правових форм їхньої організації; організація відносин за активної ролі у визначенні їхньої моделі не тільки центральної влади, а й регіона-льної та місцевої через механізм їхніх консультацій і переговорів.
Основні групи моделей бюджетного федералізму: децентралізовані: характеризуються значною фіскальною автономією регіональних і місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Центральна влада фактично не займається проблемами фінансового вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Таким чином, місцева влада при такій моделі має покладатися передусім на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму характерна для США; кооперативні: характеризуються тісною співпрацею різних рівнів влади, активною політикою центральної влади з подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. Центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії.
Однак слід зазначити, що найбільшого поширення у світі на-
була не децентралізована, а кооперативна модель бюджетного федералізму.
Кооперативна модель дає змогу використовувати такі основні інструменти бюджетного вирівнювання: розподілу податкових доходів за рівнями влади; загальних трансфертів; спеціальних трансфертів.

77. Форми та методи фінансового забезпечення місцевого самоврядування в зарубіжних країнах. Світовий досвід касового виконання місцевих бюджетів.
Традиційно бюджетні трансферти поділяються на три види: дотації, субвенції, субсидії. Проте лише останнім часом з’явилися спроби чітко розмежувати ці види, спираючись на які можна зробити висновок: у різних країнах один і той самий вид бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим громадам: у Росії — це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції — глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ.
Формування фонду бюджетних трансфертів може здійсню-
ватися як: часткові відрахування від одного або кількох податків, що надходять до держбюджету; щорічні асигнування з держбюджету; обсяг видатків місцевих громад.
У зарубіжних країнах застосовуються різні підходи до організації касової справи в органах місцевого самоврядування. В одних країнах органи місцевого самовряування самостійно визначають умови касового виконання власних бюджетів. В інших країнах вони такого права не ма-ють, а належить воно державній владі.
Самостійно визначають умови касового виконання місцевих бюджетів органи місцевого самоврядування США, ФРН, Австрії, Польщі та інших країн. У цих країнах касову справу забезпечують уповноважені органами місцевого самоврядування банківські установи. В окремих країнах органи місцевого самоврядування призначають комунальні (муніципальні) банки фінансовими установами, на які покладається касове виконання місцевих бюджетів та інших фондів фінансових ресурсів. Там, де органи місцевого самоврядування мають автономію в питаннях організації касової справи, муніципалітети призначають власних скарбників. Вони забезпечують фінансовий баланс, спільно з банками турбуються про ліквідність, готують фінансові звіти.
У тих країнах, де касова справа в органах місцевого самоврядування перебуває під контролем державної влади, вона організується державним казначейством. Прикладом таких країн є Франція. В Італії та Португалії використовуються змішані системи організації касової справи в органах місцевого самоврядування. В Італії у великих муніципалітетах касова справа контролюється і забезпечується державним каз-начейством. Муніципалітети з чисельністю населення до 5 тис. осіб та гірські муніципалітети з чисельністю населення до 10 тис. осіб мають певний рівень автономії в організації касової справи.

78. Види, принципи та інструменти взаємодії Державного та місцевих бюджетів у зарубіжних країнах.
Вважається, що стабільнішою частиною бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив’язане до доходів державного бюджету. У країнах із стабільною економікою бюджетні трансферти, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела. Що стосується зв’язаних бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів: пропорційно доходам місцевої громади; багатофакторна формула; компенсація фактичних видатків місцевих громад.
У зарубіжних країнах сформувалася розгалужена система трансфертів. Вони є інструментом проведення державної регіональної фінансової політики. За допомогою трансфертів: здійснюється фінансове вирівнювання; фінансуються так звані агентські послуги (делеговані повноваження); забезпечуються послуги місцевої влади на рівні встановлених центральною владою мінімальних соціальних стандартів; компенсуються втрати окремих громад через додаткові витрати на послуги, якими користуються жителі інших територіальних колективів.
Трансферти поділяються на чотири групи: розподілені податки; гранти; субвенції; інші.
Гранти поділяються на дві групи: специфічні гранти (субвенції): мають цільовий характер; генеральні гранти: не обумовлюються конкретною метою їхнього витрачання.
За сучасних умов у багатьох країнах спостерігається тенденція спрощення системи трансфертів, зменшення чисельності їхніх видів.
Йде процес заміщення спеціальних трансфертів загальними, тобто не обумовленими конкретною метою. Це стало вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування.

79. Порядок «вертикального» та «горизонтального» бюджетного вирівнювання.
Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів певного рівня влади для забезпечення громадських і державних послуг у межах його завдань. Його можна усунути кількома шляхами: центральна влада або влада вищого територіального рівня може взяти частину обов'язків із надання державних і громадських послуг і тим самим зменшити коло обов'язків того рівня влади, в якого виник вертикальний фіскальний дисбаланс; запровадження тим рівнем влади, який має вертикальний фіскальний дисбаланс, додаткових податків; передача центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, що має такий дисбаланс; за рахунок надання центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів.
Горизонтальний фіскальний дисбаланс - це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня обсягу завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня. Він виникає тоді, коли: одна або кілька територій того ж рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів; існують так звані бідні і багаті території; деякі території мають більші потреби, ніж інші; існує більш висока вартість державних і громадських послуг у межах одних територій порівняно з іншими. Фінансове вирівнювання - це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи з перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між так званими бідними і багатими територіями по горизонталі. Мета фінансового вирівнювання - перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси, з метою їх усунення.
Вихідні пропорції розподілу доходів між рівнями бюджету залежать, головним чином, від таких чинників, як вертикальний розподіл видаткових повноважень і ступінь нерівності подушових бюджетних доходів адміністративно-територіальних утворень. Цими чинниками і визначається потреба в концентрації коштів у бюджеті вищого рівня для здійснення механізму вирівнювання.
Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв’язаними бюджетними трансфертами (бюджетні субвенції та субсидії) та незв’язаними. Чим більше частка бюджетних дотацій у бюджетних трансфертах, тим більшу свободу мають місцеві громади. У деяких країнах система бюджетних трансфертів доповнюється горизонтальними бюджетними трансфертами, що характеризують відносини між бюджетами одного рівня. Такі системи горизонтального вирівнювання існують насамперед у розвинутих країнах. Проблема усунення гострих горизонтальних диспропорцій звужується, головним чином, шляхом надання прямих трансфертів найбіднішим категоріям населення.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines