It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 45
Гостей: 45
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Економіка України

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економіка України

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

Помилки в соціальній політиці. Через нерозуміння справжніх причин інфляції у 1992-1993 роках проводилась принципово помилкова соціальна політика. Вона обґрунтовувалась тезою про існування в Україні інфляції попиту, породженої надмірною платоспроможністю населення. Тому головним завданням соціальної політики вважалася штучна консервація доходів населення.
Цінова лібералізація за умов паралельного стримування фонду оплати праці, введення в податкову систему податку на доходи (що спонукало до першочергового згортання доходів у структурі витрат на оплату праці) призвели до глибоких вартісних деформацій в економіці. В річному обчисленні реальна заробітна плата знизилась упродовж 1992 р. більш ніж на 40% порівняно з кінцем 1991 р., що призвело до відповідного скорочення фонду споживання на 10.2% у 1992 р. і на 21.8% у 1993 р. Частка оплати праці у виробленому національному доході знизилась у 1993 р. до 35.1% проти 59.1% у 1990 р. У 1994 р. середня заробітна плата в країні забезпечувала лише 40% прожиткового мінімуму, а в цілому І$ Україні за два з половиною роки (1992 —перша половина 1994 рр.) життєвий рівень знизився наполовину.

Прорахунки в інтелектуальному забезпеченні політики реформування. Поруч із помилками у сфері здійснення економічної політики однією із глибинних причин сучасної кризи виступає наявне й досі неадекватне розуміння основних засад функціонування західних економічних моделей. Цим пояснюється кидання від ринково-романтичних до ретро-соціалістичних рецептів трансформації української економіки, декларативний характер багатьох положень президентської ринкової програми, низька ефективність новітньої української економічної політики щодо здійснення цілеспрямованої ринкової стратегії розвитку.
Попри те, що Україна мала певний історичний досвід функціонування ринкової економіки і відповідної ринкової філософії (період індустріалізації країни в останній чверті XIX ст. — на початку XX ст.), це не свідчить про інтелектуальну спроможність України розробити програму ринкової трансформації суспільства виключно на ґрунті національного наукового потенціалу і традицій національної економічної спадщини. По-перше, генетичний код розвитку економічних знань в Україні був штучно перерваний і зазнав Істотних змін за роки панування радянської влади, а сама економічна теорія донедавна лише виконувала функції тлумачення волюнтаристської політики КПРС. По-друге, некоректні самі спроби адаптувати загальні ринкові ідеї столітньої давності до ви-рішення принципово нових економічних завдань сьогодення, ігноруючи при цьому сучасні надбання світової економічної науки.
На думку багатьох західних експертів, проблеми України не є чимось унікальним, і тому пошуки якогось особливого шляху виходу країни з кризи, відтягування в часі радикальних економічних перетворень (зокрема, приборкання інфляції) ведуть до поглиблення депресії, що згубно впливає на формування всієї інфраструктури ринку. Досвід багатьох постсоціалістичних країн (Угорщини, Чехії, Польщі, навіть Росії) неспростовно свідчить: прогрес у реформах можливий лише за умови значного впливу західних ідей і рецептів переходу від тоталітаризму до ринку.
Період 1994-1999 рр., незважаючи на суперечливість оцінок його результатів, залишить помітний слід у реалізації стратегії економічних та соціальних реформ, наближенні України до сучасних надбань світового розвитку. Звичайно, на цьому шляху було допущено багато помилок та недоліків. Однак безпрецедентність здійснюваних перетворень, пов'язаних не лише з докорінною зміною соціально-економічних відносин, а й з формуванням принципово нової економічної системи, дав підставу говорити про здійснене з необхідним розумінням та повагою.
1. У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації. В основному подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3%. Принципове значення у цьому мають випереджаючі темпи зростання (+7,2%) виробництва товарів народного споживання, в т.ч. непродовольчих товарів (+10,2%). Зростання випуску промислової продукції зафіксовано у 21 регіоні. Капіталовкладення в основні фонди збільшилися на 2,9%. На 7,5% зросли обсяги житлового будівництва. Намітилася позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України (з 6,6% від ВВП – у 1997 р. до 1,5% – у 1999 р.). В передбачуваних межах утримувався рівень інфляції (19,2%).
Стабілізаційні процеси мають об’єктивні передумови. Такими передумовами є системні перетворення, що відбуваються в українській економіці, досягнення відносно низького рівня інфляції та подолання штучно утримуваної впродовж 1996-1997 рр. надмірної ревальвації валютного курсу гривні, демонтаж фінансової піраміди, поліпшення умов зовнішньоекономічної діяльності.
Позитивний вплив на стабілізацію справляють реструктуризація підприємств, їх адаптація до умов ринкової кон'юнктури. Практично у всіх галузях промисловості сформувалися “точки зростання”. Це підприємства, що виробляють потрібну ринкові конкурентноспроможну продукцію. Приклад тому – харчова та деревообробна промисловість, де обсяги виробництва за минулий рік зросли відповідно на 7,8% і 23,6%. Такі ж “точки зростання” сформувалися і в окремих галузях машинобудування, в т.ч. й тих, що пов’язані з виробництвом високотехнологічної продукції. На 14,2% зросли обсяги виробництва у верстатобудуванні та інструментальній промисловості, яка забезпечує оновлення виробничих фондів та технологічної бази промисловості.
2. 3 1994 по 1999 р. в економіці сталися також глибокі якісні зміни. Сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи, що у своїй сукупності визначають економічну інфраструктуру нашої держави. Вагомим здобутком стало проведення у 1996 p. грошової реформи, забезпечення відносної валютної стабілізації.
Знайшло своє вирішення й інше: сформовано базові засади багатоукладної економіки. Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Йде активний і незворотний процес утвердження механізмів приватної власності, розширення корпоративного та приватного секторів економіки.
Реалізуються завдання земельної реформи. Утверджується реальний власник землі. Майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить більше половини земельних угідь країни. В основному завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали близько 11 млн. громадян.

Здійснено відчутні заходи щодо лібералізації господарських зв'язків. У 1994 р. 70% цін регулювалися державою. Дотації на комунальні послуги складали 95% від їх вартості, на хліб –60%. У країні існував режим адміністративно-зафіксованого валютного курсу. Дефіцит бюджету автоматично покривався емісією Національного банку. Ці рудименти адміністративної економіки відходять у минуле. В Україні утверджено ринковий механізм ціноутворення, здійснено непростий перехід до світових цін, запроваджено ліберальний режим зовнішньої торгівлі. Вирішення цих завдань забезпечило подолання хронічної дефіцитності національної економіки, товарну насиченість ринку. Адміністративній економіці таке було не під силу. Понад 70 років ми жили в умовах гострого товарного дефіциту.
В економіці утверджено основи ринкової інфраструктури. На кінець 1999 р. в Україні зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхові компанії, 340 бірж, 390 кредитних спілок. Відбулося становлення фондового, товарного, грошового та валютного ринків. Завершено формування дворівневої банківської системи. Поступово опановуються складні механізми ринку державних цінних паперів.
Однією з найбільш прогресуючих в українській економіці виявилася сфера зовнішньоекономічної діяльності: з 1993 по 1999 р. частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП зросла з 26 до 53%. Експорт зростав значною мірою за рахунок вивезення товарів та послуг у країни далекого зарубіжжя. Їх частка у 1999 р. становила 64%. 3 1996 р. Україна забезпечує в зовнішньоторговельному обороті позитивне сальдо. Із 484 млн. дол. у 1994 р. до 3248 млн. дол. у 1999 р. зросли прямі іноземні інвестиції.
Наведені показники є свідченням того, що в Україні на практиці реалізується модель відкритої конкурентної економіки, утвердження якої було одним із ключових завдань економічних перетворень, визначених у жовтні 1994р.
За всіх складнощів трансформаційних процесів позитивні зрушення здійснюються і в сфері соціальних відносин, зокрема у соціальній структурі суспільства. Відбувається інтенсивний процес формування прошарку підприємців, який відіграє дедалі відчутнішу роль у всіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, гуманітарному розвитку держави. Утверджується широкий прошарок власників акцій, нерухомості, земельних ділянок тощо. Нині майже 15 млн. осіб є акціонерами та власниками земельних паїв. З виходом економіки з кризи їх позиції в розподілі прибутків, забезпеченні реального впливу на управлінські процеси будуть зміцнюватися.
Дедалі більшою мірою утверджуються економічна свобода, можливості вільного вибору сфери господарської діяльності, самоствердження та реалізації особистості. На цій основі змінюється суспільна психологія. Люди усвідомили необхідність “рахувати гроші” і починають розуміти, що їх економічний стан залежить у першу чергу від них самих. Повернення до радянських часів для багатьох співвітчизників здається неможливим, катастрофічним. Особливо це стосується найбільш дієздатної частини населення, молоді, людей, що отримали у своє розпорядження власність. Саме цей соціальний прошарок і стає нині основним гарантом дальшого поглиблення реформ, курсу ринкових перетворень, яким Україна іде у нове тисячоліття.
3. Водночас позитивний вплив реформ на стан національної економіки досі недостатній. В економіці ще не накопичено необхідного потенціалу економічного зростання. Не забезпечено зміцнення фінансової системи держави – перш за все фінансів підприємств і організацій, підвищення загальної конкурентоспроможності, структурного оновлення економіки. У критичному стані перебуває аграрний сектор. Понад 87% КСП є збитковими. Низька рентабельність промисловості та інших галузей економіки. На 42% знизилася продуктивність праці, в т.ч. у промисловості – на 21%, сільськогосподарських підприємствах – більш як у 2 рази. Критичною є ситуація з формуванням обігових коштів підприємств і організацій. Посилюється незбалансованість відтворювальних пропорцій, зростають цінові та структурні диспропорції. Відсутні ознаки подолання платіжної кризи. Можливості економічного зростання стримуються недосконалістю бюджетних відносин та потребами використання значної частини фінансових ресурсів на обслуговування зовнішнього боргу.
Небезпечними стають структури деформації, які були притаманні українській економіці ще за часів адміністративно-командної системи. За останні роки ця ситуація не лише не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася. У 1999 р. тривала тенденція до скорочення питомої ваги галузей, що виробляють продукцію інвестиційного призначення (машинобудування та будівельні матеріали). Минулого року частка машинобудування у структурі промислового виробництва склала 13,8% проти 30,7% у 1990 р. За цей же час майже у 8 разів скоротилася питома вага легкої промисловості. Водночас продовжує зростати частка найбільш енергоємних та екологічно шкідливих галузей (паливно-енергетичної, металургійної, хімічної). У 1999 р. вона досягла 59% проти 26,5% у 1990 p.
Тривалий спад виробництва унеможливлював досягнення відчутних зрушень у соціальній політиці. 3 1994 по 1999 р. знижувався життєвий рівень людей. Значне розшарування населення за рівнем доходів, штучне заниження вартості робочої сили (як і низький рівень соціальних витрат) переросли в один із головних чинників, які стримують розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва.
Невирішеність соціальних питань та зубожіння значної частини населення, великі суми заборгованості з заробітної плати, соціальних виплат та пенсій, вимушені простої значної частки виробництва й відповідно приховане та зареєстроване безробіття, загострення демографічної ситуації, стагнація медицини, сфери послуг, освіти, науки та культури, високий рівень корупції та злочинності –все це реальності нашого сьогодення, які однозначно доводять: соціально-економічна ситуація в країні лишається складною. Немає гарантій, що фаза відносної макроекономічної стабілізації обов'язково переросте в економічне зростання. Нестійкість стабілізаційних процесів, загострення у фінансовій сфері можуть призвести до нового витка економічної кризи.

31.Основні політичні та економічні чинники трансформаційних перетворень.
Одним з найважливіших факторів утвердження реального суверенітету України є проведення зовнішньоекономічної політики, яка забезпечувала б інтеграцію національної економіки до світової, надійно захищала український ринок, сприяла здійсненню ефективної структурної перебудови і розвитку ринкових відносин.
Економічна інтеграція є об'єктивним процесом розвитку стійких взаємозв'язків і розподілу праці між національними господарствами, Їх пристосування одне до одного з метою найбільш ефективного використання своїх ресурсів. Необхідність економічної інтеграції як для України, так і інших держав обумовлена об'єктивними потребами економічного зростання та інтернаціоналізації господарської діяльності. Україна належить до тих держав, чий економічний розвиток тривалий час базувався на використанні внутрішніх ресурсів.
Нині економіка України характеризується низьким ступенем участі в міжнародному поділі праці. Зовнішня торгівля перебуває у скрутному становищі. Ще більше занепокоєння викликає нераціональна товарна структура зовнішньої торгівлі країни.
Серйозною перешкодою на шляху розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни є величезний розмір зовнішнього боргу.
В той час, як інформаційно-технологічна революція корінним чином змінює структуру світового виробництва і міжнародного обміну, посилює взаємозалежність держав, наша країна виявилась осторонь світових потоків капіталів, науково-технічних знань, міжнародної кооперації.
Ситуація, що склалась, значною мірою відбиває загальний кризовий стан економіки України. Зокрема вона є результатом слабкої експортної бази країни. Продукція більшості галузей народного господарства є неконкурентоспроможною на світовому ринку. Участь України в міжнародному поділі праці гальмується недостатньо розвиненою інфраструктурою зовнішньоекономічної діяльності, оскільки раніше вона була пристосована до умов державної монополії. .
Сучасний етап світового розвитку характеризується збільшенням масштабів господарської діяльності, поглибленням інтеграційних процесів і міжнародного поділу праці, посиленням економічної взаємодії і взаємозв'язку між країнами.
Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі Ще жодна країна не спромоглася створити ефективну національну економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи.
Україна, як й інші постсоціалістичні країни, довгі роки мала жорсткі обмеження на зовнішню економічну діяльність. Саме тому, ще й сьогодні її економіка характеризується низьким рівнем економічного зростання. Більше того, в Україні низький обсяг експорту, який поєднується з його вкрай незадовільною структурою. Україна, що впродовж десятиріч перебувала в ізоляції від світових ринків, сьогодні експортує лише три основні категорії товарів: сировину, продукцію металургії, цукор. Машини, устаткування та інші механізми (враховуючи воєнний експорт) становлять лише 14,1 % експортного обороту1. Такий стан робить розвиток українського експорту повністю залежним від коливань кон'юнктури на зовнішньому ринку, а структура українського зовнішньоторговельного обміну все більш набуває рис, притаманним слаборозвинутим в економічному розумінні, країнам.
Існуюча модель входження України до світового господарства, основою якої є обмін сировини і товарів традиційного експорту на товари переважно споживацького призначення, створює перепони прогресивним структурним перетворенням української економіки.
Ситуацію погіршує також вплив світовою ринку на внутрішнє ціноутворення. Цьому сприяли, як "шокова" відміна контролю за цінами у країні і введення конвертованості національної валюти, так і наближення внутрішніх цін до світових". Світові ціни стали орієнтиром для вітчизняних експортноорієнтованих галузей, почався перехід і до похідних від світових цін на внутрішньоукраїнській торгівлі імпортними і імпортнозамінними товарами. Результатом цього стало те, що внутрішні ціни на основні українські товари перебільшили світові (в перерахунку за поточним курсом гривні). Така переорієнтація на світові ціни без структурних перетворень, впровадження новітніх технологій і наявності розвинутої ринкової структури, призвели до неконкурентоспроможності за ціновими параметрами цілої низки продукції вітчизняного виробництва.
Як свідчить світовий досвід, внутрішні і світові ціни на продукцію в різних країнах відрізняються. Саме така різниця є об'єктивною основою міжнародного поділу праці і участі країни в цьому процесі. Внутрішні ціни відбивають суспільне необхідні витрати праці, ідо складаються в кожній окремій країні через особливості її соціально-економічного розвитку і специфіку зовнішньоекономічних зв'язків.
Фактором, що гальмує процес вдосконалення структури українського зовнішньоторговельної о обміну, є нестабільність валютного курсу. Із введенням єдиного ринкового курсу почалося підвищення його відносної вартості щодо долару.
Наслідком цього процесу, як правило, є зниження ефективності експорту і підвищення ефективності імпорту, що призводить до скорочення першого і збільшення другого.
Однак класичні наслідки ревальвації в Україні проявляються не повною мірою, що зумовлено специфікою фінансової ситуації в країні. Зростання неплатежів, бартеризація обміну, розповсюдження грошових сурогатів роблять експорт більш привабливим, ніж поставки на внутрішній ринок: при експорті гарантована оплата відвантаженої продукції реальними грошима. Обмеженість внутрішнього платоспроможного попиту перешкоджає збільшенню імпорту.
Разом з тим, експорт все більшої кількості вітчизняних товарів стає збитковим, а імпорт -все більш прибутковим. Таким чином, укріплення гривні обертається придушенням вітчизняного виробника, перш за все в експортноорієнтованому та імпортнозамінному секторах.
Отже, лібералізовані зовнішньоекономічні зв'язки, амортизуючи незбалансованість попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, не завдали кардинального впливу на вітчизняне виробництво, перш за все на його структуру, посилили труднощі і породили нові проблеми. Очевидним є те, що досягнутий ступінь зовнішньої відкритості української економіки не враховує реальних можливостей країни. "Шокова" лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, підпорядкована вирішенню окремих поточних завдань, призвела до того, що у системі зовнішньоекономічного регулювання утворилася низка слабких ланок, які суттєво знизили керованість економічними зв'язками з боку держави.
Надавши простір для дії ринкових сил і механізмів у сфері господарчої взаємодії із зовнішнім світом, держава намагалась здійснювати регулюючі і контрольні функції у сфері зовнішньоекономічної діяльності шляхом використання прийнятих у світовій практиці інструментів. Маючи можливість використовувати у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності практично весь спектр загальноприйнятних засобів і методів, державні органи освоїли і відносно ефективно застосовують лише деякі з них: імпортний тариф, податки на імпорт (ПДВ і акцизи), ліцензування ввозу і вивозу специфічних товарів, валютний курс гривні, контроль за надходженням експортної виручки, режим функціонування в Україні іноземного капіталу і засоби економічної дипломатії.
В той же час, недостатньо використовувались прийняті в зарубіжній практиці інструменти протекціоністського захисту національного виробництва і внутрішнього ринку. З досвіду країн ринкової економіки добре відомо, що за умов депресії і Швидкого зростання конкуруючого імпорту, у зовнішньоекономічній політиці відбувається зсув у бік протекціонізму. Більше того, в кризових ситуаціях істотно зростає роль держави, а для регулювання зовнішньоекономічних операцій використовуються в першу чергу нетарифні, адміністративні методи, котрі мають найбільший ефект. Результатом цього, за оцінками багатьох спеціалістів, наша країна вийшла на більш високий рівень лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і відкрила вітчизняний ринок для іноземної конкуренції більше, ніж це було зроблено в інших країнах збуту. Це підсилює труднощі господарювання, які переживає наша країна, шкодить економічній безпеці держави, а також послаблює міжнародні позиції України, позбавляючи її можливості адекватної реакції на дискримінаційні заходи зарубіжних партнерів.
Таким чином курс на лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності і відкриття вітчизняної економіки відповідає загальним принципам і напрямкам ринкових перетворень. Однак, помилки і недоліки в ході проведення політики лібералізації і формування державної системи зовнішньоекономічного регулювання (в першу чергу, в галузі недостатнього використання захисних заходів і державної підтримки промислового експорту) визначили низку серйозних труднощів і деформацій у самому процесі зовнішньоекономічного розвитку країни.
В процесі трансформації економіки України особливе значення має той аспект державної політики, який передбачає розробку ефективного механізму використання внутрішнього потенціалу країни з урахуванням зовнішньоекономічних факторів стабілізації

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

latte maker review

www.agroxy.com

Продать кукурузу в Тернопольской области