It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - Економіка - Наука й економіка

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Економіка - Наука й економіка

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

процесу створення та здійснення діяльності фінансово-промисловою групою. Законодавець
не визначає порядок прийняття рішення Уряду України щодо вибору банку, залученого до
реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної
перебудови економіки України, хоча зазначені питання потребують особливо ретельного
дослідження. Разом з тим існує потреба у законодавчому встановлені процедури
забезпечення чесної конкурентної боротьби між банками за право реалізації державних
фінансових програм, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного та
місцевих бюджетів. Отож, можна стверджувати, що положення чинного законодавства щодо
захисту конкуренції на ринку банківських послуг розпорошені по великій кількості
законодавчих актів з регулювання банківської діяльності, мають узагальнений характер,
позбавлені конкретики, не враховують специфіки банківського суперництва, ускладнюють
системне сприйняття механізму реалізації конкурентної політики держави.
На нашу думку, раціональним є створення Банківського кодексу (кодифікованого
законодавчого акту), де окремим розділом були б прописані основні (базові) принципи
реалізації конкурентної політики у сфері банківництва. Цей розділ міг би носити назву
«Захист конкуренції у банківській системі». Структурно розділ доцільно поділити на кілька
тематичних глав. У першій главі необхідно було чітко подати визначення антиконкурентним
діям на ринку банківських послуг, зокрема зловживання монопольним (домінуючим)
становищем на банківському ринку, узгоджені дії суб’єктів банківського ринку,
концентрація банків (реорганізація, злиття, приєднання, об’єднання). Це особливо актуально
в умовах активізації інтеграційних процесів на світових фінансових ринках. Зважаючи на
світові тенденції, більшість держав, які долучаються у систему міжнародних взаємозв’язків,
намагаються попередити виникнення антиконкурентних дій. Зокрема в Китаї були
розроблені правила поглинання комерційними банками фінансових компаній як в середині
країни, так і за її межами [11]. Тому в умовах активного входження на вітчизняний
банківський ринок іноземних банків доцільно було б в кодексі главу другу присвятити
розкриттю специфіки здійснення державного контролю за концентрацією капіталу на ринку
банківських послуг та порядку отримання попереднього дозволу від Антимонопольного
комітету на концентрацію. Важливо зазначити, що Антимонопольним комітетом розроблено
методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на
47
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
ринку, яка застосовується органами виконавчої влади з квітня 2002 року [12]. Однак ця
методика не враховує специфіку фінансових послуг, тому при розробці базових положень
захисту економічної конкуренції на ринку банківських послуг у Банківському кодексі
доцільно було б їх доповнити конкретними методиками щодо визначення домінуючого
становища банку на ринку банківських послуг та щодо визначення обороту банківських
послуг. На нашу думку, такі методики повинні бути узгоджені із світовою практикою
державного нагляду за ринком фінансових послуг та відкриті для широкої громадськості.
Опублікування показників оцінки розподілу ринкових часток між конкурентами та рівня
інтенсивності конкуренції у банківській сфері сприяло б фундаментальним дослідженням
конкурентного середовища, а також визначало б масштаби застосування заходів впливу
органами виконавчої до порушників конкурентного законодавства. Зважаючи на те, що
вітчизняне конкурентне законодавство застосовується як до приватних суб’єктів
господарювання, так і до державних органів влади, то у главі третій Кодексу доцільно було
висвітлити заходи впливу щодо дій органів виконавчої влади, НБУ, які спрямовані на
обмеження конкуренції на ринку фінансових послуг. Зокрема необхідно було б заборонити:
прийняття нормативно-правових актів, які не обумовлено обмежують конкуренцію;
перешкоджати створенню нових банківських структур; обмежувати доступ на ринки
банківських послуг, встановлювати норми, які обмежують вибір споживачів банківських
послуг; надавати пільгові умови діяльності окремим банкам. При цьому важливим є
визначення порядку конкурентного відбору банків, які б залучалися для реалізації окремих
операцій з державними коштами.
У четвертій главі доцільно було б визначити можливі форми прояву недобросовісної
конкуренції у банківській системі та заходи боротьби з нею. Глибше висвітлення правил
дотримання добросовісної конкуренції необхідно здійснювати в умовних актах, які
називаються стандартами банківської діяльності. Такі стандарти, що передбачають
мінімальний обсяг і якість послуг, яким має відповідати діяльність усіх банків та стосується
переважно визначення строків надання послуг, розгляду скарг клієнтів, виплати процентів,
обміну валют, видачі гарантій тощо, сприяла б підвищенню відповідальності банків перед
своїми клієнтами за якість наданих послуг і створила б більш чіткі та прозорі правила гри на
ринку банківських послуг умовах зростаючої конкуренції. Інколи добровільні начала є більш
ефективними регуляторами суспільних відносин, а ніж норми права, забезпечені державним
примусом. Так, наприклад, У Великій Британії існує Кодекс банківської честі («fair banking
practices manual»). Він встановлює мінімальні стандарти добросовісної банківської практики
відносинах з клієнтами. Кодекс став загальновідомим еталоном, за яким оцінюють основні
аспекти якості банківських послуг. Дотримання цього кодексу не носить обов’язковий
характер. Проте визнавати та виконувати його вимоги – питання честі та ділової репутації
для багатьох банків. Кодекс являє собою звичай ділового обороту, який активно
застосовується на рівні з джерелами права, санкціонованими державою (за своєю
застосовністю та значимістю його можна прирівняти з правилами ІНКОТЕРМС для правової
регламентації міжнародного товарного обороту) [13, 81].
Слід визнати, що правова культура України зростає і добровільні банківські правила
незабаром зможуть довести свою ефективність. Перші кроки у цьому напрямку вже було
здійснено. У 1993 році ІІ з’їздом Українських комерційних банків було прийнято Кодекс
честі українського банкіра та Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів банківських
установ. Саме ці Кодекси спрямовані на додержання правил добросовісної конкуренції та
утвердження принципу єдності та солідарності у міжбанківських відносинах. Повертаючись
до запропонованого розділу «Захист конкуренції у банківській системі» Банківського
кодексу, в розробці якого вже давно назріла потреба, у главі п’ятій необхідно висвітлити
механізм державного регулювання діяльності щодо захисту конкуренції у банківському
секторі. Тут доцільно було б визначити органи державної влади, які наділені правом
антимонопольного регулювання у банківництві; чітко розмежувати завдання, функції та
повноваження Антимонопольного комітету та Національного банку; встановити порядок
48
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
налагодження координаційної взаємодії антимонопольного органу та державних органів
виконавчої влади щодо прийняття міжвідомчих регулюючих актів, спрямованих на захист
конкуренції, взаємний обмін інформацією, обмін результатами проведення перевірок та
результатами аналізу конкурентного середовища для застосування адекватних заходів
впливу. У завершальній шостій главі доцільно було б зосередити увагу на системі
відповідальності за порушення антимонопольного законодавства та інших нормативно-
правових актів щодо захисту конкуренції на ринку банківських послуг та окреслити порядок
прийняття, оскарження та виконання рішень, прийнятих уповноваженими державними
органами.
На нашу думку, формуванню конкурентного середовища сприяло б прийняття і
Конкуренційно процесуального кодексу України, який вже кілька років знаходиться у стадії
розробки. Наявність такого законодавчого акту дозволила б чітко забезпечувати реалізацію
механізму конкуренційного процесу та взаємодії його складових, а також підвищила б
ефективність заходів впливу, застосованих до порушників банківського законодавства.
Важливим у формуванні конкурентного середовища діяльності вітчизняних банків є ступінь
розвитку інфраструктури ринку банківських послуг. Під інфраструктурою ринку банківських
послуг ми розуміємо сукупність організацій, установ, об’єднань, спілок, з допомогою яких
формуються базові умови функціонування банків. Інфраструктуру ринку банківських послуг
необхідно поділити на три складові: інфраструктуру ринкової саморегуляції; організаційно-
технічну інфраструктуру; інформаційно-аналітичну інфраструктуру.
Найбільш вагомий вплив на формування конкурентного середовища здійснює
інфраструктура ринкової саморегуляції. Її складовими частинами є різноманітні професійні
банківські спілки, асоціації, об’єднання, громадські ради, ініціативні групи, об’єднання
споживачів банківських послуг. В Україні найбільш активною є діяльність Асоціації
українських банків та Асоціації «Київський банківський союз», які лобіюють інтереси своїх
членів, впливаючи одночасно на формування нормативно-правого поля діяльності
банківських установ. Позитивні тенденції розвитку громадянського суспільства в Україні
спричиняє виникнення ситуативних об’єднань на зразок Об’єднання вкладників
збанкрутілих банків, які не лише формують негативний імідж фінансово нестійким банкам,
але й впливають на різні гілки влади щодо вдосконалення системи захисту прав споживачів
банківських послуг. На нашу думку, необхідно стимулювати подальший розвиток
недержавних наглядових інституцій за діяльністю кредитних установ з одночасним
створенням координаційного об’єднання представників неурядових структур захисту
конкуренції у банківській системі. Організаційно-технічна інфраструктура представлена
Національним депозитарієм, депозитаріями цінних паперів, кліринговими об’єднаннями,
внутрішніми державними платіжними системами, міжнародними платіжними системами,
телекомунікаційними технологіями. Рівень розвитку організаційно-інформаційної
інфраструктури корелює із якістю надання банківських послуг, сприяє отриманню
конкурентних переваг у економічному суперництві за споживача як на вітчизняному
банківському ринку, так і на світовому. До складу інформаційно-аналітичної інфраструктури
входять рейтингові агентства, консалтингові фірми, інформаційні центри, аудиторські фірми,
бізнес-центри, кредитні бюро, реєстратори рухомого і нерухомого майна, центри ведення
бухгалтерії. Розвинена інформаційно-аналітична інфраструктура здатна суттєво вплинути на
зниження ризиків банківської діяльності, як на внутрішньо банківському рівні, так і на
сукупні ризики банківської системи, захищаючи таким чином права вкладників та
кредиторів.
Висновки. Отже, формування належного конкурентного середовища у банківській
системі України потребує виваженої та конструктивної політики розробки та прийняття
норм конкурентного законодавства, які найдоцільніше сконцентрувати у окремому розділі
кодифікованого законодавчого акту (Банківського кодексу), прийняття якого є необхідним і
диктується вимогами часу. Дотримання положень конкурентного законодавства повинне
забезпечуватися за допомогою структури органів виконавчої влади, на яких покладена
49
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
функція державного моніторингу та контролю за дотриманням економічної конкуренції. При
цьому існує нагальна потреба у розумному перерозподілі функцій та повноважень між
Антимонопольним комітетом та Національним банком.
Інфраструктура ринку банківських послуг потребує ще значних вдосконалень, не
вирішеними залишаються питання присвоєння рейтингів банкам вітчизняними
рейтинговими агентствами, позбавлення монопольного становища на ринку рейтингових
послуг фірми Кредит-рейтингу, монополізованою залишається депозитарна діяльність з
державними цінними паперами, спостерігається інертність у створені та функціонуванні
бюро кредитних історій, існує потреба у вдосконаленні телекомунікаційних мереж тощо. І
хоча сучасна інфраструктура ринку банківських послуг не позбавлена недоліків і потребує
ще значних вдосконалень, вона відіграє важливу роль у захисті економічної конкуренції в
банківській системі. Функціональна роль її зростатиме із зростанням ступеню розвитку
складових елементів інфраструктури ринкової саморегуляції, інформаційно-аналітичної та
організаційно-технічної інфраструктур. Саме це повинне стати предметом подальших
досліджень вітчизняних науковців.
Список використаних джерел
1. Гірченко Т.Д., Кузнєцова А.Я. Управління конкурентоспроможністю банківською
системи України // Вісник Української академії банківської справи. – 2006. – № 1. – С. 43-48.
2. Конституція України// ухвалена ВРУ 28.06.1996 р. – [Цит. 2008, 14 квітня]. –
Доступний з:
3. Реверчук С.К., Сива Т.В., Реверчук Л.С. Основи теорії економічної конкуренції:
Навч. Посіб. – К.: Знання, 2007. – 271 с.
4. Закон України «Про банки та банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради. –
2000. - № 5-6. – ст.30.
5. Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування
та сукупну вартість кредиту // Затверджені Постановою Правління НБУ від 10.05.2007. - №
168 [Цит. 2008, 20 квітня]. – Доступний з:
6. Закон України «Про Національний банк України» // Відомості Верховної Ради. –
1999. - № 29. – ст.238.
7. Закон України «Про Антимонопольний комітет» // Відомості Верховної Ради. –
1993. - № 50. – ст.472.
8. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг»// Відомості Верховної Ради. – 2002. - № 1. – ст.1.
9. Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських об’єднань,
затверджене Постановою Правління НБУ №337.
10. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» // ВВР. – 1996. - №23.
– ст.88.
11. Китай разрабатывает правила поглощения для коммерческих банков // [Цит. 2008, 3
квітня]. – Доступний з:
12. Методика визначення (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на
ринку // Затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня
2002 р. №49-р. // [Цит. 2008, 3 квітня]. – Доступний з:
13. Кирилюк Д. До питання про необхідність розробки та прийняття банківського
кодексу в Україні // Юридичний журнал. – 2006. - № 1 (43). – С. 80-82.
50
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
УДК 338.246.2:633.791(477)
О. М. НИКОЛЮК
АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ВИРОБНИКІВ ХМЕЛЮ
В статті уточнено поняття підприємницького, в т.ч. фінансового, ризику. На
основі якісного аналізу фінансової сфери господарювання виробників хмелю, виділено
основні види фінансових ризиків хмелярів. За результатами анкетного опитування
визначено вплив факторів на ризики зміни обсягу та ціни реалізації хмелю і загальну
ефективність виробництва цієї культури.
Постановка проблеми. Окрім традиційних для виробників продукції рослинництва
ризиків природної та ринкової сфер, галузь хмелярства підпадає під значний вплив
фінансових ризиків. Зважаючи на необхідність залучення кредитних ресурсів,
компенсаційний характер державної підтримки виробників хмелю, інфляційні процеси в
країні тощо, для забезпечення ефективного господарювання хмелярські господарства мають
враховувати негативні впливи кожного окремого фінансового ризику. Своєчасне виявлення
всієї сукупності зазначених ризиків та визначення основних факторів їх впливу є запорукою
організації ефективного ризик-менеджменту на підприємстві.
Аналіз останніх досліджень. Основоположниками вітчизняної ризикології є В.
Андрійчук, Л. Бауер, О. Ястремський, П. Верченко, В. Вітлінський, С. Ілляшенко та ін.
Вагомий внесок у дослідження ризику в АПК, його аналіз та управління внесли О. Ковтун, С.
Наконечний, А. Минка, Р. Пікус, Н. Рокочинська, С. Савіна, В. Чепурко, Р. Шинкаренко.
Слід також відзначити роботи російських авторів, зокрема А. Альгіна, І. Балабанова, М.
Лапусти, О. Устенко, В. Черкасова, Л. Шаршукової. Особливої уваги заслуговує дослідження
І. Бланка, яким було виділено основні види та фактори фінансових ризиків та розроблено
механізми нейтралізації їх негативних впливів [6].
Серед сукупності фінансових ризиків найбільш вивченими є ризики інвестиційно-
інноваційної сфери. Зокрема, розроблено ряд підходів до кількісної оцінки інвестиційних
ризиків [9, 7, 11 та ін.] та сформовано систему методів мінімізації їх негативного впливу [12,
13, 8, 10 та ін.].
Методологія дослідження. Методологічною основою дослідження були загальні та
спеціальні методи наукового пізнання процесів і явищ. В ході наукового дослідження було
використано історичний метод, методи термінологічного аналізу та операціоналізації понять,
абстрактно-логічний метод (зокрема індукції та дедукції, аналізу і синтезу), за допомогою
яких здійснено уточнення поняття підприємницького ризику, виділено основні види
фінансових ризиків виробників хмелю та їх фактори [15].
Для аналізу значущості факторів ризиків було використано метод експертних оцінок,
зокрема, анкетне опитування керівників та спеціалістів хмелярських господарств [5].
Використання статистико-економічного методу дало змогу здійснити аналіз ефективності
виробництва хмелю.
Результати дослідження. Під підприємницьким ризиком хмелярських господарств
розуміється прийняття підприємницького рішення з метою подолання невизначеності, яка
виникає в процесі виробництва та реалізації хмелесировини, на основі оцінки ймовірностей
настання наслідків альтернативних рішень та ступеня відхилення від запланованого
результату. Якісний аналіз передбачає ідентифікацію підприємницьких ризиків та факторів,
які впливають на них.
Фінансовий ризик – це ризик, який виникає під впливом факторів фінансової сфери
господарювання, тобто в процесі здійснення фінансової діяльності. Фінансова діяльність
підприємства, в свою чергу, пов’язана з рухом грошових коштів в межах власного та
позикового капіталів. Здійснення підприємницької діяльності неможливе без витрат,
покриття яких називається фінансовим забезпеченням. Існують три методи фінансового
51
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
забезпечення: самофінансування, кредитування та бюджетне фінансування.
Самофінансування передбачає використання власних фінансових ресурсів суб’єктами
господарювання. В разі недостатності власних коштів, підприємство може скористатися
позиковими засобами (кредитними ресурсами фінансово-кредитних установ). До видів
діяльності підприємств, в межах яких утворюються фінансові ризики належать інвестиційна
діяльність (інвестиційні ризики), залучення коштів кредиторів та реалізація продукції з
наданням комерційного кредиту (кредитні ризики), імпорт та експорт сировини і матеріалів
та хмелесировини (валютні ризики). Розглянемо кожен із цих ризиків більш детально.
Анкетне опитування керівників та спеціалістів 52% хмелярських господарств країни
показало, що 63,64% хмелепідприємств залучають кошти для забезпечення процесу
виробництва та реалізації хмелю. Отже, можна зробити висновок про об’єктивне існування
кредитного ризику виробників хмелю, який проявляється у коливанні відсоткової ставки за
користування кредитом. На практиці ми пропонуємо вимірювати цей вид ризику шляхом
обчислення та комплексного аналізу показників операційного та фінансового лівериджу.
Зокрема, господарства із зростаючим обсягом виробництва хмелю (припускаючи, реалізацію
всього обсягу виготовленої продукції) та низьким рівнем коефіцієнта операційного
лівериджу, можуть в значно меншій мірі (при інших рівних умовах) збільшувати коефіцієнт
фінансового лівериджу, тобто використовувати більшу частку позикових коштів в загальній
сумі капіталу [6, с. 276]. Рівні операційного та фінансового лівериджу варто обчислювати за
такими формулами [14, с. 122–123]:
П
К В ЗВ О
( − )
= або
П
К П ПВ О
( + )
= ;
(П СВ)
К П Ф −
= ,
де О К і Ф К – відповідно операційний та фінансовий ліверидж;
В – виручка від реалізації;
ЗВ, ПВ – відповідно змінні та постійні витрати;
П – виробничий прибуток;
СВ – сума виплати процентів за кредит.




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines