It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 35
Гостей: 35
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - Економіка - Наука й економіка

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Економіка - Наука й економіка

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ
І. В. АНДРІЙЧУК
ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНОГО
МОДЕЛЮВАННЯ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ ВПЛИВУ
ФАКТОРІВ НА РІВЕНЬ ВИКОРИСТАННЯ
ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ РЕГІОНУ ...................... 346
Я. С. ВИТВИЦЬКИЙ
ПРОГНОЗУВАННЯ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ
ПРИ ЕКОНОМІЧНІЙ ОЦІНЦІ ЕФЕКТИВНОСТІ
ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАПАСІВ НАФТОВИХ І ГАЗОВИХ РОДОВИЩ ...................... 351
V. V. ROMANUKE
THE SEMISET OF ALL THE GENERATED ORTHONORMAL
BINARY FUNCTIONS SYSTEMS BY 32 BINARY FUNCTIONS
OF EACH OF THE EIGHT LEARNED ORTHONORMAL BASES
WITH APPLYING 16-BIT GENERATING BINARY FUNCTIONS ......................... 362
8
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
9
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
ФІНАНСОВА СИСТЕМА
УДК 339.187.6
О. В. БОРИСЮК
ЛІЗИНГОВІ ВІДНОСИНИ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
ЕКОНОМІКИ УКРАЇНІ
У статті звертається увага на інститут лізингу як одного з пріоритетних
напрямків розвитку підприємств України, який активізує інноваційну діяльність, сприяє
швидкому придбанню та впровадженню найновіших технологій, навіть за умови
відсутності власних фінансових ресурсів та розширює канали збуту їх продукції.
Вступ. Функціонування та розвиток підприємницької діяльності неможливо уявити без
створення державою економічної моделі, яка заснована на засадах інноваційних перетворень.
Запровадження інноваційного розвитку є на сьогодні надзвичайно актуальним завданням, що
зміцнить позиції української економіки загалом. Оскільки саме інноваційний шлях розвитку,
як показує зарубіжний досвід, дозволить забезпечити високу конкурентноздатність як
економічних, так і людських ресурсів в цілому, ефективно використовуючи при цьому
науково – технічний потенціал.
Впровадження сучасної техніки та технології у сферу виробництва спонукає українські
підприємства до пошуку альтернативних способів фінансування інноваційної діяльності,
серед яких важливе місце займає лізинг.
Постановка проблеми. На сьогоднішній день багато галузей економіки України
потребує залучення значних фінансових ресурсів. Головними серед яких є: сільське
господарство, транспорт, будівництво та багато інших, які в першу чергу характеризується
значною питомою вагою морального та фізичного зносу устаткування та обладнання,
низькою ефективністю їх використання. Саме тому потреба в інвестиціях на структурну
перебудову економіки України для розвитку інноваційних процесів на підприємствах
посилює увагу до використання лізингових відносин в практиці господарювання.
Питанням фінансового забезпечення інноваційних процесів, у тому числі й через
лізинг, присвячені наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: В.П.
Александрової, Ю.М. Бажала, Н.Н. Внукової, В.М. Геєця, Д.У.Дейна, А.А. Пересади. Проте
зміст цих публікацій лише частково окреслює можливі шляхи інноваційного розвитку країни
за допомогою механізм лізингу в Україні. Тому подальша розробка цього питання є
актуальним та практичним завданням.
Постановка завдання. Метою даної статті є дослідження можливих шляхів розвитку
лізингу, що прискорить інноваційний потенціал нашої держави.
Результати. В умовах негативних явищ в українській економіці, що склалися завдяки
масовим неповерненням кредитів банкам, була переглянута кредитна політика, в результаті
чого підвищилися вимоги до її використання, що значно звузило коло клієнтів банківського
сектору [4, с. 86]. Тому в умовах високої вартості кредитів та браку власних фінансових
ресурсів, виходом із ситуації, що склалася, для багатьох підприємств може стати активне
використання інституту лізингу.
Українське бізнес – середовище для лізингу має певні особливості. Воно
характеризується зовнішніми та внутрішніми чинниками, що визначають правила гри в
лізинговому бізнесі [1, с. 66]. Наприклад, законодавство для лізингу можна віднести до
зовнішнього середовища, на яке важко впливати. До внутрішніх чинників можна віднести
рівень конкуренції серед лізингових компаній. Очевидно, що конкуренція серед лізингових
компаній залежить від технологій, за якими вони працюють, персоналу, їх доступу до джерел
фінансування. З іншого боку, маємо таку ситуацію, що конкуренція серед вітчизняних
лізингових компаній значно відрізняється і залежить від сегментів, в яких вони працюють.
10
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Наприклад, конкуренція серед лізингових компаній, що надають у оперативний або
фінансовий лізинг автомобілі, дуже висока. Конкуренція ж серед лізингових компаній, що
надають у лізинг сільськогосподарську техніку або літаки та залізничний транспорт,
практично відсутня.
Система регуляторів функціонування ринку лізингових послуг повинна бути
розроблена на рівні планування і управління, а цьому перешкоджає відсутність необхідної
інформації і невеликий досвід використання лізингу в Україні.
Тому, на нашу думку, створення якісного методичного забезпечення, мережі
інформаційної підтримки, системи статистичної інформації для лізингу – в тісній співпраці з
національною асоціацією, регіональними компаніями і фондами – повинно стати
першочерговою задачею держави для забезпечення розвитку лізингу в Українській державі.
Це дозволить оперативно отримувати офіційні дані про стан лізингового ринку, його
проблеми, тенденції, перспективи, що в кінцевому підсумку буде сприяти пошуку і взаємодії
партнерів на українському і міжнародному ринках лізингових послуг, а для органів
виконавчої та законодавчої влади науково – обґрунтованою і підкріпленою цифрами оцінкою
ефективності даних заходів.
Для забезпечення умов виконання лізингом його макроекономічних функцій, система
заходів державного регулювання не може не включати податкові пільги: в жодній країні
світу лізинг не отримав би розвитку без застосування згаданих пільг. В той же час,
об’єктивно існують можливості їх оптимізації, забезпечення цільового використання об’єктів
лізингу при мінімумі пільг. Більше того, вважається, що така стратегія могла б сприяти
залученню коштів приватних інвесторів (які в іншому випадку не будуть інвестовані, не
принесуть прибутку, а, значить, – надходжень в бюджет, не кажучи про інші фактори) і
значно знизити державні витрати.
Наступним етапом інноваційного розвитку лізингу в Україні має стати питання щодо
його ліцензування. Закон України ’’Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг” чітко пропонує регулювати лізингову діяльність за схемою для
небанківських фінансових установ [2].
Закон не визначає, що таке фінансовий лізинг, однак тлумачить поняття “фінансова
послуга”. Можна дискутувати щодо того, чи відповідає цьому визначенню фінансовий
лізинг, особливо такий, що передбачає більше, ніж простий лізинг або фінансова оренда.
У статті 21.1 згаданого закону зазначається, що державне регулювання ринків
фінансових послуг здійснюють:
- щодо ринку банківських послуг – Національний банк України;
- щодо ринку цінних паперів та похідних цінних паперів – Державна комісія з цінних
паперів та фондового ринку;
- щодо інших ринків фінансових послуг – спеціально уповноважені органи виконавчої
влади, що працюють у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Щодо ліцензування діяльності фінансових інституцій у статті 34.1 зазначається, що
уповноважений орган в межах своєї компетенції видає фінансовим установам ліцензії на:
- страхову діяльність;
- діяльність з метою надання фінансових послуг пенсійного забезпечення;
- надання фінансових кредитів за рахунок залучених фондів;
- діяльність з метою надання будь-яких фінансових послуг, які передбачають пряме або
непряме залучення фінансових коштів, одержаних від фізичних осіб.
Позитивним у цьому відношенні є досвід країн – сусідів України, а саме Російській
Федерації та Білорусії, де введено ліцензування лізингової діяльності. Так, правова основа
діяльності лізингових компаній в Росії здійснюється на основі отриманих ліцензій, які
видаються Міністерством економіки. Мінімальний строк дії ліцензії – 1 рік, а максимальний
строк складає 5 років. Для того, щоб отримати ліцензію, компанія повинна виконати вимогу
про те, щоб не менше 40 % прибутку компанії припадало на лізингову діяльність.
Відсутність суб’єкта, який слідкує за змінами нормативно – правової бази, що
11
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
стосується інтересів учасників лізингового процесу і який обґрунтовано вносить корективи у
вже діючі лізингові договори, також не сприяє поширенню лізингових послуг. Щодо
законодавства України, то Кабінет Міністрів України досі не визначився з органом
центральної виконавчої влади, відповідальним за проведення лізингу в нашій країні. Згідно з
Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових
послуг”, функції контролю за діяльністю фінансових установ, до яких належать і лізингові
компанії, покладаються на Уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання
ринків фінансових послуг. І хоча цей закон діє, але уповноваженого органу досі не створено.
Тому, важливою умовою організації і стимулювання лізингу в Україні має стати визначення
органу, що відповідатиме за його належне виконання.
Важливе значення для економіки має державна бюджетна підтримка. Державна
діяльність у сфері лізингу повинна ґрунтуватись на розробці більш досконалого механізму
розподілу бюджетних коштів [3, с. 232]. Роль держави в даному напрямку повинна
посилитися за рахунок використання державних гарантій, фінансування інвестиційних
програм і проектів з лізингу.
Ефективне проведення лізингової діяльності повинно бути обов’язковим елементом
державної програми лізингу. При цьому, з метою ефективного функціонування лізингової
діяльності доцільно створити механізм часткового або повного державного гарантування
повернення лізингових платежів, оскільки в провідних країнах світу, створено такий фонд
гарантій, який ефективно функціонує. В Україні він надасть можливість підвищити
кредитоспроможність підприємств, стимулювати надання лізингових послуг банківським
сектором, забезпечити раціональне використання бюджетних коштів та перерозподілити
кредитні ризики.
Висновки. Лізинг в Україні повинен не тільки розвиватись, але й активно
стимулюватися державою, оскільки в сучасних умовах він може стати тим механізмом, який
слугуватиме залученню значних фінансових ресурсів у господарську практику суб’єктів
господарювання. З аналізу світового досвіду можна стверджувати, що стимулювання
лізингових відносин та впровадження їх у практику господарювання, позитивно впливає на
прискорення економічного зростання економіки.
Тому, з метою сприяння подальшому розвитку та вдосконалення лізингових відносин
слід створити сприятливі законодавчі умови для суб’єктів лізингової діяльності,
удосконалити існуючу систему оподаткування, кредитування, амортизації, впровадити
пільгові умови проведення лізингових операцій. Доцільно зосередити зусилля на розробці
таких важливих питань, як значне розширення структур лізингу, урізноманітнення джерел
фінансування лізингових операцій, акцентувавши увагу на залученні приватного капіталу.
Необхідно створити рівні умови для розвитку лізингу на ринку фінансових послуг,
розробити стратегію об’єктів лізингу з орієнтацією на певні категорії споживачів, а саме: на
великі технологічно розвинуті підприємства, зацікавлені у використанні майна і його
швидкій заміні на нове придбання у власність та представників малого та середнього бізнесу,
які використовуватимуть об’єкти лізингу для власних потреб із можливим їх придбанням у
власність.
Таким чином, активізація лізингу, насамперед для розвитку перспективних галузях
економіки, прискорить формування потужних мотиваційних стимулів у підприємництві,
освоєнню підприємствами новітніх технологій та інновацій.
Список використаних джерел
1. Андрійчук В.Г.Фінансовий лізинг у розвитку матеріально-технічної бази аграрних
підприємств //Економіка АПК.-2003.-№3.С. - 65-69.
2. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон
України // Відомості Верховної Ради України. – 2004 - № 5.
3. Пальчевич Г.Т. Фінансовий лізинг як форма фінансування інноваційної діяльності //
12
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
Актуальні проблеми розвитку економіки регіону: Науковий збірник / за ред. І.Г. Ткачук. –
Івано – Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпат. нац. ун - ту ім. В. Стефаника, 2007. – Вип.ІІІ. – Т.2.
– С. 231 – 235.
4. Хобта В.М., Попов А.В., Мєшков А.В. Активізація і підвищення ефективності
інвестиційних процесів на підприємствах: Монографія. – Донецьк: ДонНТУ, 2005 – 343 с.
УДК 339.732(477)
У. В. ВЛАДИЧИН
РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНОЗЕМНОГО
БАНКІВНИЦТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
У статті висвітлено основні стадії зародження іноземного банківництва на
українських землях, проаналізовано стан залучення іноземного капіталу у вітчизняну
банківську систему.
Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку банківської системи України
характеризується активною діяльністю іноземних банківських установ на національному
ринку. З кожним роком частка іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі
зростає. Актуальність теми пов’язана із потребою у залученні додаткових ресурсів для
розвитку банківської системи та економіки України, одним із джерел яких виступає капітал
іноземних інвесторів. Нині дискусійним залишаються питання про необхідні обсяги
іноземного капіталу та умови діяльності іноземних банків в Україні, а також необхідність
впливу держави на розвиток іноземного банківництва на етапі євроінтеграції економіки
України.
Аналіз останніх досліджень. Дослідженням окремих проблем еволюції банківництва
та іноземної банківської діяльності займались сучасні вітчизняні і зарубіжні економісти-
дослідники. Зокрема, І. Аванесова досліджувала розвиток кредитування та регулювання
банківської діяльності [1], Л. Глускіна, Л. Донченко вивчали історію розвитку грошово-
кредитних відносин [4], І. Окунєв [7], С. Тіцкій досліджували еволюцію грошей та
банківської діяльності у різних країнах світу [9]. Однак, поза увагою залишились питання
зародження та становлення іноземного банківського капіталу як на початкових етапах
розвитку господарства України, так і на етапі розвитку ринкової економіки.
Цілі статті. Мета дослідження полягає у тому, щоб розкрити економічну сутність
іноземного банківництва на різних етапах господарського розвитку на українських землях,
виявити характерні особливості та закономірності становлення та діяльності іноземних
банків у процесі еволюції суспільних відносин. Для досягнення поставленої мети в даній
статті розглядається процес виникнення іноземного банківництва на українських теренах, а
також його подальший розвиток у різні періоди часу, визначається роль іноземного
банківського бізнесу у підвищенні рівня розвитку банківської системи України на різних
етапах еволюції грошово-кредитних відносин.
Основний матеріал. Поява іноземного банківництва у світі пов’язується з розвитком
товарних та грошово-кредитних відносин. Ще у Стародавньому Вавилоні, Стародавній
Греції та Стародавньому Римі почали використовуватись іноземні капітали для здійснення
банківської діяльності. Зародження іноземної банківської діяльності та його розвиток можна
спостерігати у Середньовічній Європі та США протягом ХІІІ – кінця ХІХ століття н.е. Від
початку ХХ століття до 80-х років ХХ століття відбувається становлення іноземного
банківського капіталу та активна діяльність іноземних банків в Азіатських країнах.
Початком розвитку іноземного банківництва на українських землях можна вважати
період виникнення кредитних відносин та появи перших банківських установ. Навики
13
Наука й економіка, 2008 р., № 3 (11)
ведення банківської діяльності, закладені ще у Стародавній Греції, були перейняті колоніями
її полісів у Північному Причорномор’ї і таким чином потрапили на українські землі.
Становлення іноземного банківництва у період VІІІ-VІ століть до н. е. на українських
теренах можна пов’язати з періодом масової колонізації греками узбережжя Чорного та
Азовського морів. У цей період Північне Причорномор’я почали заселяти вихідці з Греції та
Малої Азії. Колонізаторами і торговцями активно почала здійснюватися банківська
діяльність в Ольвії, Тирі, Херсонесі та інших містах українського Причорномор’я.
У початковому вигляді іноземні банки, які здійснювали діяльність, пов’язану з
залученням коштів від населення, а також наданням позик, почали виникати за часів
Київської Русі. Зародження іноземного банківництва у Київській Русі пов’язується з
активною торговельною діяльністю населення з народами півдня, півночі, заходу і сходу. І
хоча цей період можна охарактеризувати появою національної валюти на українських
землях, розрахунки здебільшого здійснювалися за допомогою використання в обігу
іноземних грошей.
У Київській Русі ще не існувало централізованих банківських установ, а кредити
надавалися купцями, які мали тимчасово вільні кошти, а також лихварями. Іноземними
капіталами у період Київської Русі можна вважати приватні капітали зарубіжних, зокрема
німецьких та балтійських купців, які займалися торгівлею та надавали позики місцевому
населенню. Німецькі купці створювали особливі німецькі двори, які мали свої звичаї та
регулювання. Такі двори, на нашу думку, також можна вважати банківськими установами в
початковому вигляді. Свідченням про діяльність іноземних банкірів-лихварів у Київській
Русі може бути надання простим людям позик під високий процент євреями та італійськими
торговцями. В Україні активний розвиток банківської діяльності та вітчизняного
банківського капіталу розпочинається приблизно з ХIV століття. Перші банківські установи
в Україні, у сучасному розумінні, з’явились у Кам’янець-Подільську. Вже в ХV – ХVІ
століттях Кам’янець-Подільський вважався одним з найбільш розвинених фінансових і
торгових центрів Європи. Дещо пізніше тут створюються банки з іноземним капіталом. Так,
у 1828 році там було відкрито Польський банк зі статутним капіталом у 30 млн. злотих [2, С.
6].
Розвиток іноземного банківництва на українських землях можна пов’язувати також із
становленням іноземної банківської діяльності в європейських країнах. Так, у першій
половині XVI століття в Іспанії вагому роль відігравали іноземні банківські капітали,
зокрема переважно німецькі. Серед іноземних банків найбільш відомим був дім Фуггерів,
основний капітал якого в 1557 році становив 5,2 млн. гульденів засновницького (статутного)
капіталу та депозитів [9, С. 148].
Банківський капітал на початку ХІХ століття в Європі характеризувався значною
концентрацією та створенням банківських холдингів. Так, засноване в 1822 році в Брюсселі
бельгійсько-нідерландське товариство „Societe Generale” можна назвати початком
історичного розвитку холдингових компаній. Згодом, у кінці 70-их років ХІХ століття був
створений „Швейцарський залізничний банк” у Базелі, „Банк східних залізних доріг” та інші.
Такі банківські установи створювались також у Франції [8, С. 198].
Фінансово-кредитні установи у Західній Україні почали створюватись на межі ХІХ і
ХХ століть. Банки створювались у вигляді акціонерних товариств та кооперативних
об’єднань. Статутний банківський капітал формувався за рахунок власний коштів акціонерів
(акціонерний капітал) та пайових внесків засновників (пайовий капітал).




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

www.agroxy.com/prodat/sahar-167/hmelnitskaya-obl

www.agroxy.com

http://plasticsurgery.com.ua