It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - Культурологія - Навчально-методичні матеріали з курсу культурології

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Культурологія - Навчально-методичні матеріали з курсу культурології

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Варіант 2: Християнська етика: особливості і призначення
Мета: Знайомство з християнською етикою: основоположними етично-нормативними ідеями та морально-екзистенційними ціннісними смислами.
Завдання для обговорення в аудиторії:
Моральні норми і цінності християнської етики.
Етика закону, етика спокути, етика любові й творчості в тлумаченні М.Бердяєва, Б.Вишеславцева.
Толерантність як універсалія новоєвропейської свідомості.
Контрольні запитання
• Що таке “золоте правило” моральності, чому воно має таку назву?
• Чим моральна регуляція людської поведінки відрізняється від правової?
• Чи вважали б Ви за доцільне надати основним вимогам моралі чинності правової норми? Обгрунтуйте свою точку зору.
• У чому полягає етико-культурний смисл ідеї божественного походження моральних принципів?
• Які головні заповіді християнської етики?
• Що приховано за безумовною, категоричною формою заповідей Мойсея?
• Як співвідносяться між собою з точки зору ціннісних і імперативних характеристик моралі Нагірна проповідь Ісуса Христа і Декалог Мойсея?
• Як співвідносяться конкретно-історичний і абсолютний, загальнолюдський зміст заповіді “Не вбивай!”?
• Як Ви розумієте моральний зміст вимоги християнської етики – любити власних ворогів?
• Як зберегти вірність вимогам заповіді любові в ситуаціях, коли терпимість і поступливість є неможливими? На Вашу думку, чи можна по відношенню до агресивної несправедливості покірність розглядати як єдину альтернативу насильству?
• Чи погоджуєтеся Ви з думкою, що чернецтво є тим образом життя, що найбільш відповідає християнському ідеалу?
• Чому свобода є універсальною цінністю? Як пов’язані між собою совість і свобода людини?
• Чи варто залишати людині свободу бути аморальною?
• Як співвідносяться совість і сором? Яку роль відіграє розкаяння в моральному виправленні?
• Чи тотожні поняття «терпимість» і «толерантність»?
• Що таке толерантність? Чому толерантність розглядається як універсалія новоєвропейської свідомості?
Проблемні запитання і завдання для самостійної роботи студентів
• Розкрити морально-духовний зміст “золотого правила” моральності, виявити його цивілізаційні функції ( У Євангелія від Матвія сказано: “Отож, в усьому, як хочете, щоб із вами вчиняли люди, так і вчиняйте і ви з ними” /Матв.7,12/).
• З’ясувати зміст поняття “моральна норма” у порівнянні з правовою нормою.
• З’ясувати релігійно-філософські засади концептів етики закону, етики спокути, етики творчості та здійснити порівняльний аналіз філософсько-етичних учень М.Бердяєва і Б. Вишеславцева.
• Розкрити етико-культурний смисл ідеї божественного походження моральних принципів.
• Під кутом зору ціннісних і імперативних характеристик моралі з’ясувати співвідношення між собою Нагірної проповіді Ісуса Христа і Декалогу Мойсея. Здійснити порівняльний аналіз текстів.
а) “Вся моральна наука Христа і Його Церкви вміщується всього у дві заповіді любови до Бога і до ближнього. Неможливо любити Бога і в той же час не мати милосердя до ближнього, бо тільки ділами милосердя можемо довести, що любимо Його. Милосердна людина не ділить людей на своїх і чужих. Перед Богом батьки чи діти, брати чи сестри не ближчі нам, як будь-яка інша людина, бо всі ми Його діти. … Для старозавітної праведности вистачає дотримування всіх приписів Закону, як-то: десяти заповідей Божих, жертвоприношень, десятини, молитви, посту і ін. Цього вимагає і новозавітня праведність. Проте там є ще “око за око” і “зуб за зуб”, а тут “любіть ворогів ваших, моліться за них і благословляйте тих, хто вас проклинає”. З цього власне і випливає та велика різниця в розумінні і творенні праведности в Старому і Новому Завіті. “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний”, - закликає Господь… І ось питання: з чим вступили ми у третє тисячоліття?… Виглядає, що весь досвід минулого, всіх, хто жив до нас, використовуємо з єдиною метою – здобути якомога більше матеріяльних благ, щоб жити легко і комфортно. Для цього набуваємо знання, освіту. За будь-яку ціну добиваємось високих посад. Довкола нас вирують підкуп, підступність, підлабузництво…”Весь світ у злі лежить”. І справді, дух цього часу – лукавий, лицемірний…. А що змінилося в духовному житті приміром, у нас, в Україні?… На теперішній час в Україні побудовано мабуть, вже тисячі храмів. … Якби мене хто запитав, що важливіше перед Богом – храм чи людина?, я відповів би без жодного сумніву – людина. За неї прийшов на землю Христос, щоб спасти всіх і кожного. Очевидно, що діла любови і милосердя є найважнішою і найбільшою жертвою Богові, якої Він жде від кожної людини. Така жертва є запорукою і заслугою до наслідування Царства Небесного”( о. Іван Прийма. Ніщо не замінить нам милосердя// Наша віра. - №1 – 2004. –С.8).
б) “Попереднє дослідження привело нас до переконання, що хоча люди й живуть і діють спільно в середовищі різних суспільств чи спілок, хоча, живучи і діючи спільно, вони усвідомлюють людськість один одного, все ж цього все ще недостатньо, щоб справді, актуалізувати участь у людськості. Актуалізувати участь у ставленні до кожної людини постає перед кожним з нас як завдання. Мабуть, саме тому й належить пояснювати підставову необхідність євангельської заповіді, цілковита слушність якої, а також її ключове етичне значення, визнається людьми значною мірою незалежно від релігійної приналежності чи світогляду. Потрібно наголосити на тому, що те, що ми окреслюємо як заповідь любові, у своїй засадничій, елементарній ( до певної міри ще передетичній) основі містить заклик до пережиття іншої людини як іншого “Я”, тобто заклик до участі в його людськості – сконкретизованій у його особі, подібно до того, як моя людськість є сконкретизована у моїй особі. …Заповідь любові вказує лише на те, що кожна людина повинна постійно ставити собі як завдання дійсну участь у людськості інших, тобто переживати іншого як “Я”, як особу. Це означає, що імпульс, виражений ззовні заповіддю, повинен кожного разу виходити зсередини. Чи ж є цей “імпульс” виключно емоційним,як, здається, стверджує Макс Шелер, і за своїм характером – цілковито спонтанним?”… Не применшуючи в нічому ролі емоцій та спонтанності щодо творення автентичної ситуації “Я” – “інший”(soi – autrui), важко, однак, не погодитися, що, оскільки вона є певним завданням, яке постає перед кожною людиною, то її актуалізація завжди засадничо залежить від волі.”(К.Войтила. Участь чи відчуження?// Досвід людської особи: Нариси з філософської антропології. –Львів: Свічадо, 2000. – С. 251,252.)
• Подумати над співвідношенням конкретно-історичного і абсолютного, загальнолюдського змісту заповіді “Не вбивай!” через інтерпретацію наступних текстів.
а)“Біблійна заповідь “Не вбий!” (як узгоджена з нею, що вже не забороняє, а закликає “Полюби ближнього як самого себе”) ґрунтується на подібних давньоіндійських переконаннях про безсмертя і вищу цінність душі, і тому тлумачилась в багатьох богословських трактатах уже з часів Блаженного Августина як турбота про безсмертну душу і нехтування “гріховним тілом”: як тимчасовим помешканням і навіть “в‘язницею душі”... Але як не згадати, скільки жорстокостей від масового винищування єретиків до “священних ” (за віру істинну) війн виправдовувались подібними судженнями, що стали канонічними і в магометанстві, і в християнстві” (В.Иванов. «Не убий!» - от заповеди к принципу жизни //Этика ненасилия. М., 1991.- С. 106).
б)”Отже, всі релігійні моралі, які я знаю, і майже всі філософські моралі нехтують цією вимогою, коли не визнають, що будь-який етичний припис застосовується лише в особливих умовах, тобто залежить від phronesis, обережності, яка може призвести до порушення самого припису. Таким чином, вони надають каталоги особливих доброчинностей та списки приписів, які не завжди можуть бути застосовані. Але особливо, і це є дуже важливим моментом, вони не визнають або приховують трагічний вимір людського існування та діяння, який нас досить часто закидає в ситуації, які не мають безкоштовних рішень... Приголомшуючий фактор людського життя полягає саме в тому, що досить часто залишається незрозумілим, що є Добром чи Злом у наданих обставинах. Або ж Добро може бути досягнуто лише за умови жертвування одним добром заради іншого. Можемо взяти ще один простий приклад: існують обставини, коли треба вбити когось одного, щоб врятувати багатьох. Етичний припис говорись: не вбивай. Він не говорить: не вбивай ніколи, крім випадку... Він говорить: не вбивай ніколи, ніколи. Він є абсолютним за своєю природою. І можна стверджувати, я це стверджую також, що ми не можемо робити калькуляцію з людським життям. Хто скаже, чи є Добром пожертва сорока дев‘яти людей заради порятунку п'ятдесяти. І тим не менше, ми можемо опинитися в ситуації, коли будемо змушені прийняти таке рішення” (Касторіадіс К. Злиденність етики //Левінас Е. Касторіадіс К. Політика та етика. -К., 1999. -С. 36).
• Висвітлити моральний зміст вимоги “любити власних ворогів”. Як зберегти вірність вимогам заповіді любові в ситуаціях, коли терпимість і поступливість є неможливими?
• З’ясувати зміст понять “моральна цінність”, “універсальна цінність”. Висвітлити співвідношення свободи, творчості, любові в моральному бутті людини через інтерпретацію наступних текстів.
а) «Прекрасно сказав апостол Павло в посланні до коріфян: «Усе мені дозволено, але не все мені на користь. Усе мені належить, але ніщо не повинно володіти мною...» Воля духу, воля від поневолення матеріальним світом у глибокому розумінні – це культура. Тільки дух культивований, у якому не переважають зовнішні, тимчасові – зв‘язки, інтереси, істинно вільний... Чи, то вчений, художник, або ж політик, він повинен піднестися вище приватних інтересів, які обмежують його зліт. Отже, свобода – це властивість особистості, яка володіє духовними цінностями. Чим вища духовна культура людини, тим вона вільніша у своїй самосвідомості і діяльності» (Доктор богословия архиепископ Волокамский Питирим. Нравственность – вектор бытия// Советская культура. 1989. -15 июля. - С. 6).
б) “Істинний моральний акт унікальний; він не може повторитися. Він завжди актуальний. Моральний акт є не виконання закону, норми, а творча новизна у світі ” (Бердяев Н.А. Мое философское мировоззрение//Философские науки. -1990. -№6. -С. 89).
• Пояснити зміст поняття “аскетизм” у контексті образу життя людини, що найбільш відповідає християнському ідеалу. Здійснити інтерпретацію текстів.
а)“Кожен повинен бути ченцем або аскетом у серці своєму... Так нехтується поганське занурення у світ, неподільне і безмежне, і встановлюється необхідність аскетичного йому протиборства... Це є ходіння перед Богом, проходження свого шляху життя з думкою про Бога, із відповідальністю перед Ним, в постійному звірюванні у своїй совісті. Праця над внутрішньою людиною йменується інколи у православній аскетиці “духовним художеством”, тобто прирівнюється до мистецтва... У православ'ї основний ідеал не так етичний, як релігійно-естетичний: споглядання “розумної краси”, котре потребує для наближення до себе особливого “розумного художества”, творчого натхнення. Останнє є долею не багатьох, а більшість задовольняється мораллю, котра сама по собі не має духовного смаку, не є натхненна, а лише дисциплінує. Православ‘ю, дійсно, не притаманний той моралізм, котрий отримав свій апофеоз у ригористичній і автономній етиці Канта, філософа протестантизму, як і той практичний пробабілізм, котрий складає нерідко життєвий нерв католицизму”(С.Булгаков. Православие. М., 1991. - С. 326, 327, 328).
б)“Невіра – це найгірше, вона означає втрату найвищого сенсу життя і веде до умертвіння людського в людині” (Шердаков В.Н. Расчистить родники народной нравственности//Самотлорский практикум: Тез.науч.- практ. конф. - Тюмень, 1987. - С. 35).
Література
Джерела
• Аверинцев С. Софія-Логос: Словник. – Л.: Дух і літера, 2004.- 640 с.
• Бердяев Н.А. О назначении человека. - М.,1993. - С. 20-37.
• Вышеславцев Б. Этика преображенного Эроса.- М.,1994. - С. 20-85.
• Калліст (Уер). Православний шлях. – К.: Дух і літера, 2003.
• Калліст (Уер). Внутрішнє Царство. – К.: Дух і літера, 2003.
• Лосский Н.О. Условия абсолютного добра: Основы этики.- М.,1991.-С. 23-236.
• Рікер П. Прощення і дар.// Дух і літера. – 1997. - №1-2. - С. 333-336.
• Соловьев В.С. Оправдание добра. Нравственная философия. - Соч. в 2-х Т. - М.,1990. - Т.1. - С. 121-134, 183-186, 224-231.
• Яннарас Х. Свобода етосу.- К.: Дух і літера, 2003.- 268 с.
Додаткова література
*Васильев В.А. Н.О. Лосский о добре и зле, добродетелях и пороках // Социально-гуманитарные знания. – 2005. - №6.- С.153-169.
*Васильев В.А. Н.А. Бердяев о происхождении добра и зла //Социально-гуманитарные знания. – 2006. - №2. – С. 162-178.
*Верецька Л., Мисик С. Розуміння справедливості в християнській морально-етичній парадигмі// Філософська думка. – 2002. - №3. – С. 120- 134.
* Войтыла К. Основания этики. // Вопросы философии. – 1991. - №1.- С.29-61.
*Гьофнер Й., кард. Християнське суспільне вчення..- Львів: Свічадо, 2002. – 304 с.
* Гусейнов А.А., Р.Г. Апресян. Этика.- М.,1998. - С. 65-96.
*Дерев’янко Т. Етика. Навчальний посібник. - К.,2000.- С. 87-126.
*Іщенко Ю. “Сердечна парадоксія” Тертулліана, або Релігійно- психологічні аберації нетерпимості// Філософська думка. – 2002. - №2. – С. 117- 145.
*Іщенко Ю. Умови можливості толерантності в античності // Філософська думка, 2001. - № 3. – С. 115-143.
*Ліницький П. Про виховання: Стаття третя.// Філософська думка. – 2002. - №2. – С. 106-116.
* Обер Жан-Марі. Моральне богослов’я / Пер. з італ. о. д-р М.І. Любачівський. – Львів: Стрім, 1997.
*Святе Письмо в європейській культурі: Біблійний словник: Пер. з фр./А. Ланглуа, А. Ле Муане, Ф. Спіс. – К.: Дух і літера, 2004. - 315 с.
*Соловйов Е. Толерантність як новоєвропейська універсалія.// Політична думка. - 1996. - №3-4. - С. 148-168.
*Шнакенбург Р. Етичне послання Нового Завіту/ Пер. з нім. – К.: Дух і літера, 2005.- 340 с.

Варіант 3: Етика Канта
Мета: Знайомство з головними ідеями деонтологічної автономної етики Канта, зокрема, категоричним імперативом.
Завдання для обговорення в аудиторії:
Відмінності деонтології Канта від юдео-християнської деонтології.
Учення про категоричний імператив. Максими: універсалізації, персональності, автономії.
Обов’язок і відповідальність. Кантівська парадигма у сучасній практичній філософії.
Контрольні запитання
• Що таке деонтологічна етика?
• Як Кант тлумачить кардинальні особливості морального закону?
• В чому полягають особливості кантівського категоричного імперативу?
• Які три формули категоричного імперативу?
• Як у Канта трактується обов‘язок і його співвідношення з нахилами?
• Що потрібно для того, аби свідомість належного постала як моральний обов‘язок? Наведіть приклади.
• Чи може моральний обов‘язок як форма моральної свідомості втратити своє значення в найближчому або віддаленому майбутньому?
• Яке місце в етичній системі Канта належить постулатам практичного розуму? У чому полягають їх нормативні функції?
• У чому полягають особливості морально-практичного дискурсу з погляду сучасного німецького філософа Ю.Габермаса?
• Яким конкретним змістом, особисто для Вас, наповнюється категорія обов‘язку як форма моральної свідомості?
• Чому обов’язок і відповідальність є основоположними категоріями соціальної етики?
Проблемні запитання і завдання для самостійної роботи студентів
• З’ясувати зміст понять “деонтологія”, “імператив”, ”категоричний імператив”.
• Написати есе „Етико- психологічний портрет Канта”.
• Розкрити концептуальний зміст та нормативні функції постулатів практичного розуму у етичній системі Канта. Пояснити завершальні рядки кантівської “Критики практичного розуму”, що так поетично підсумовують результати його етичних учень. “Дві речі сповнюють душу завжди новим і чимраз більшим здивуванням та благоговінням, що частіше і довше ми розмірковуємо про них, - це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені. … Перше починається з того місця, яке я займаю у зовнішньому світі чуттєвого досвіду, й у неозору далечінь розширяє зв’язок, у якому перебуваю, зі світами над світами. … Останній починається з мого невидимого Я, з моєї особистості, і виявляє мене у світі, який воістину безмежний, але який вловлюється лише розумом. … Перший погляд на безмежну множину світів немовби знищує моє значення як тваринної істоти, яка знову повинна віддати планеті ( лише точці у всесвіті) ту матерію, з якої вона виникла, після того як ця матерія на короткий час невідомо яким чином була наділена життєвою силою. Другий же, навпаки, нескінченно підносить мою цінність як мислячої істоти, через мою особистість, в якій моральний закон відкриває мені життя, незалежне від тваринної природи й навіть від усього чуттєвого світу, принаймні наскільки це можна побачити з доцільного призначення мого існування через цей закон, призначення, яке не обмежене умовами та межами цього життя, але сягає у нескінченність”(Переклад за “Kritik der praktischen Vernunft”)// Досвід людської особи: Нариси з філософської антропології. –Львів: Свічадо,2000. – С. 242.)
• З’ясувати зміст поняття “максима” та формулювання категоричного імперативу у аспектах універсальності, персональності, автономії.
а) “Існує тільки один категоричний імператив, а саме: учиняй тільки згідно такої максими, керуючись якою, ти одночасно можеш побажати, щоб вона стала всезагальним законом” (Кант Основы метафизики нравственности//Антология мировой философии. В 4-х т.д.М., 1971. - Т.3. - С. 159).
б) „Практичним імперативом, отже є наступний: учиняй так, щоб ти завжди відносився до людства і у своїй особі, і в особі всякого іншого також, як до мети, і ніколи не відносились би до нього тільки як до засобу” (Там само. - С. 160).
в) „Автономія волі є така якість волі, завдяки якій вона сама для себе є закон (незалежно від будь-яких якостей предметів воління). Принцип автономії зводиться, отже, до наступного: обирати тільки так, щоб максими, що визначають наш вибір, одночасно утримувались у нашому волінні як усезагальний закон” (Там само. - С. 161).
• Здійснити порівняльний аналіз кантівського розуміння категоричного імперативу та сучасних тлумачень.
“Ми знаємо центральний принцип кантівської етики: ти маєш діяти таким чином, щоб максима твоєї волі могла б стати універсальним законом. Ми знаємо також критику, якій піддав Гегель цей принцип за його формалізм. Але найважливіше, що треба сказати щодо нього, це те, що даний принцип залишає нас без допомоги у найскладніших, тобто, найзначущих, випадках. Один із моментів указаного принципу є незаперечним: не універсальність, а вимога можливої універсальності. Це означає: я маю реагувати таким чином, щоб я міг віддати собі звіт і усвідомлювати те, що я роблю; аби я був у змозі свідомо захищати мою дію егgа омnеs перед усіма. Але ми не можемо в даному випадку говорити про універсальний закон. Коли йдеться про специфічну дію універсальність може означати таке: будь-яка інша людина, яка потрапляє в такі ж обставини, має вчинити так само. Але в такому формулюванні кантівський принцип перестає працювати у простих справах ( єдиний випадок, коли вираз “знаходження в тих самих обставинах” зберігає сенс) і стає порожнім для складних справ, які позначаються особливостями обставин. В цьому останньому випадку принцип означає лише: на моєму місці ви зробили б те саме. Але саме на цьому місці він не буде ніколи”( Касторіадіс К. Злиденність етики.// Левінас Е., Касторіадіс К. Політика та етика. - К., 1999. -С. 37).
• З'ясувати зміст поняття “обов’язок”, зокрема, кантівське розуміння, висловити власну думку щодо наступного висловлювання. „Людина, проголошує Кант, у своїй природі є злою. В ній є непозбутня схильність творити зло, котра виглядає як набута, але котра є початкове притаманною. Разом із тим, людині притаманні початкові задатки до добра. Моральне виховання у тому й полягає, щоб відновити в правах добрі задатки, щоб вони отримали перемогу у боротьбі з людською схильністю до злого. Така перемога можлива тільки як революція у образі думок і почуттів. Кант у свій час сам пережив її і вважав, що корінне моральне оновлення, свого роду друге народження є незмінною умовою формування характеру – людини і людства”(А.Гулыга. Кант. - М.,1977. - С. 208-209).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines