It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 29
Гостей: 29
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Для втілення моральності, формування її засад у кожного народу є багато чинників. Найдостатніші й найпереконливіші з них — це система: сім'я, школа, вища школа, ланка постійної самоосвіти, морального самовдосконалення, наука, література, мистецтво.

90. Моральна культура особистості, від чого вона залежить.
Хоча людська діяльність, як ми бачили, далеко не завжди складається із вчинків, усе ж саме підхід до неї з точки зору вчинку дає змогу найчіткіше розкрити її власне моральний аспект. Однією з істотних проблем, які здавна постають у цьому зв'язку, є проблема співвідношення цілей і засобів людської діяльності:
Практична суть цієї проблеми доволі очевидна. Часто ж доводиться спостерігати, як зло постає не стільки з цілей людини самих по собі, скільки з природи засобів, ужитих для досягнення цих цілей. Загалом як у політичних. соціальних відносинах, так і в повсякденному житті звичайно мало хто декларує відверто аморальні, зловмисні цілі, тож моральна увага до суб'єктів діяльності зосереджується здебільшого саме навколо того, до яких засобів удаються вони заради досягнення своєї, як уявляється, доброї й шляхетної мети.
Не менш очевидним е й те, що зазначена проблема має реальні підстави, закладеш в природі самої людської діяльності. Адже чим більше ми зосереджені на якійсь практичній меті, тим більшою мірою навколишні речі постають для нас під кутом зору того, чи здатні вони прислужитися в досягненні цієї мети, що приковує до себе нашу свідомість і енергію. Якщо ми в такій ситуації використовуємо той або інший предмет як засіб — цей предмет неминуче втрачає для нас якусь частку власної внутрішньої специфіки, починає уявлятися чимось «прозорим», що лише віддзеркалює світло цілі, якої ми прагнемо досягти, — своєрідним «чарівним ключиком» до неї.
Разом з тим на це реальне підґрунтя проблеми співвідношення цілей і засобів нашаровуються різноманітні соціальні, культурні, духовні обставини, що й зумовлюють її практичну актуальність. Так, уже елементарної вихованості достатньо, щоб ми, навіть захоплені непередбаченою потребою зненацька, не стали все ж таки забивати гвіздки статуеткою античного мислителя. Тим більшої обачливості вимагає використання в ролі засобу реалій, що безпосередньо стосуються житія самої людини —як особистого, так і соціального. І. Кант, як пам'ятаємо, прямо забороняв ставитися до людини тільки як до засобу.

91. Етико-філософське вчення Григорія Сковороди.
Григорій Савич Сковорода народився 22 листопада 1722 р. у селі Чорнухи на Полтавщині в сім'ї козака. Початкову освіту Сковорода здобув у місцевого дяка. Пізніше навчався у церковно-парафіяльній школі, яка знаходилась у його селі. На щастя, Київська академія розчиняла свої двері перед усіма здібними дітьми, незалежно від майнового стану батьків. Саме сюди Сава Сковорода направляє у 1738 році свого сина. Період на-вчання в академії був для Григорія досить тривалим, майже 20 років. Саме тут він вивчив давньоєврейську, грецьку і латинську мови. що дало змогу читати улюблених античних і середньовічних письменників та філософів в оригіналі (Плутарха, Ціцерона, Орігена, Роттердамського тощо). у Петербурзі, перебуваючи при дворі займається самоосвітою. Сковорода побував в Угорщині, Словаччині, Польщі і Австрії. Над розширенням власного кругозору Сковорода займався до останніх днів.
Музичний талант Григорія проявився надзвичайно рано. Змалечку він співав у церковному хорі. Під час навчання в Києві співав в академічному хорі. За імператорським наказом Сковороду та ще кількох найобдарованіших студентів забирають до столиці, щоб співати у придворній хоровій ка-пелі. У Петербурзі він написав кілька церковних пісень та світських романсів («Каждому городу нрав й права», "Ой ти, птичко, жовтобока»). У мандрах Сковорода також не розлучався з музикою. Він чудово грав на скрипці, лірі, сопілці, кобзі.
• Філософські: «Чистий можеш буть собою...». У вірші «Чистий можеш буть собою...». Сковорода висловлює антимонархічну ідею, пророкує загибель самодержавства. До «вінценосних осіб» він відчував глибоке презирство і ненависть. Прагненню до загарбання чужих земель і статків автор протиставляє моральні чесноти, характерні для світогляду трудящих чистоту серця і душі, «непорочность» і «невинность».
• Божествено-філософськІ: «На Різдво Христове», «На Воскресіння Христа»;
• Сатирично-філософські: Його сатиричні твори з убивчим сарказмом спрямовані на викриття хижацьких законів тодішнього світу. У своєму знаменитому вірші «Всякому городу нрав й права..."пам'ятці української сатири XVIII ст. - Сковорода викриває паразитизм, підлабузництво, пожадливість, відсутність будь-яких ідеалів, захланність, критикує тогочасне суспільство та люди, які живуть не за совістю, а заради багатства й наживи: Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий, Той зводить дім свій на модний манір, Інший гендлює...

92. Естетичні ідеали епохи Відродження.
Починаючи з доби Відродження у європейській, а пізніше й американській естетичній культурі стають помітними дві головні тенденції: 1) нормативно-раціоцентрична (її успадковують класицизм, просвітництво, академізм, реалізм та техноцентризм), що тяжіє до матеріального, позитивного, прагматичного,науково-технічного утилітаризму, та 2) ірраціонально-духовна (її спадкоємцями є бароко, романтизм, символізм), яка орієнтується на виражені в художній творчості духовного Абсолюту та духовного космосу. Не виходячи за рамки цілісної християнської культури, перша лінія ведеться від ідеалізованої Античності, друга — від ідеалізованого Середньовіччя, Ори цьому Ренесанс та класицизм робили акцент на ідеалізованому тварному світі, який у їх сприйнятті міг би відповідати задумові Творця (ідеальні тіла, відносини, ландшафти тощо). Реалізм і техноцентризм орієнтувалися на реальний стан матеріального світу, а бароко, романтизм, символізм спрямовували свою творчу інтуїцію в суто духовні світи, розглядаючи видиму реальність як символ та шлях до них.
Естетика класицизму (від латинського «зразковий» —'-цей термін було уведено романтиками в XIX ст. в ході боротьби з класи-цистами) — зразок рафінованої та свідомо загостреної акцентації уваги на естетичній сутності мистецтва, доведеної до строгої нормативної системи художніх правил.

93. Основні види морального зла.
Якщо взяти до уваги емпіричну сторону життя людини, то існуюче у світі зло може бути розподілено на три види;
1) фізичне, або природне;
2) зло в суспільних процесах;
3) власне моральне зло.
Під фізичним, або природним, злом розуміють природні стихійні лиха, котрі руйнують наш добробут (землетруси, повіді-, урагани, виверження вулканів, епідемії та хвороби). Історично природне зло не залежало від людської волі та свідомості, біологічні та геологічні процеси відбувалися завжди поза межами людських бажань та дій. Проте і по сьогодні існують вчення, які стверджують, що саме негативні людські пристрасті, злоба, гнів, ненависть створюють такі вібрації на тонких рівнях світобудови, котрі провокують та викликають природні катаклізми. Тобто духовний світ людей виявляється суттєво пов'язаним з природним злом. Таку думку поділяє і релігія, котра завжди стверджувала, що фізичні нещастя, які неочікувано звалюються на людей, — це результат Божого гніву, і що люди накоїли стільки неподобств, що послідувало покарання.
Проте в сучасному світі багато явищ «природного зла» виявляються вже прямо пов'язаними з масштабною діяльністю людини, з порушенням екологічної рівноваги, балансу. Але природні катаклізми почасти не залежать безпосередньо від поведінки конкретної людини, її волі.
Зло в суспільних процесах хоча і здійснюється вже за участю людської свідомості, та багато в чому і поза нею. Так, соціальне відчуження як прояв соціального розшарування виявляється в зненависті, насиллі, почутті заздрості, зневаги. Так само й об'єктивне протистояння інтересів, боротьба за землі, джерела сировини обертаються агресією, війнами, в котрі багато людей виявляються утягнутими поза власною волею. Соціальні катаклізми вибухають також стихійно та нешщкшшо, як і природні, і важке колесо історії безжально проїжджає по тисячах та мільйонах доль, ламаючи та калічачи їх. У результаті те, що виникає зі взаємодії та зіткнення багатьох воль, виявляє себе в історичних подіях як сліпа та могутня сила, яку неможливо приборкати індивідуальними зусиллями, неможливо відвести від себе. Можна бути зразково моральною, хорошою, порядною людиною і волею долі виявитися в епіцентрі соціального зла – на війні, в революції, у рабстві.
Власне моральне зло. Моральним злом називають те зло, яке здійснюється за безпосередньою участю та за наміром і волею людини. Це зло, що здійснюється або допускається за вибором самої людини або через уникнення такого вкрай необхідного вибору у випадку, коли від особи очікуються певні гуманно налаштовані дії.

94. Особливості моралі як способу опанування світу.
Особливість моралі полягає, по-перше, в тому, що її приписи мають універсальний, загальнолюдський характер і можуть бути застосовані в різних життєвих ситуаціях, практично всюди, де живе і діє людина. Останнього не скажеш, наприклад, про норми права, до компетенції яких не входить досить широкий спектр вчинків (наприклад, запізнення на лекцію, безтактність тощо). По-друге, моральні норми спираються на авторитет суспільної думки і на моральні переконання окремої людини. Слід відзначити, що норм моралі досить багато: від найпростіших, що вимагають делікатного поводження з оточуючими, до норм-прин-цИПів — поважай старших, не вбий, не вкради тощо. Однак уявлення про мораль як про сукупність норм, правил є дещо обмеженим, тому що, по-перше, самі норми потребують певного обґрунтування, по-друге, в конкретних ситуаціях вимоги різних норм можуть суперечити одна одній (чи завжди обов'язок лікаря - говорити всю правду своєму пацієнтові?). Нарешті, треба мати на увазі, що життєві ситуації можуть бути різноманітними і суперечливими, що на кожен випадок норми не вигадаєш. Отже, в моральному житті повинні бути авторитетні орієнтири — вищі цінності, які б і цементували, і спрямовували моральне життя суспільства і особистості, були б своєрідним компасом у повсякденній моральній творчості.

95. Філософський зміст поняття ідеал.
З часів Піфагора у понятті «філософія» фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до досягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає в себе три найвищі ,цінності — Істину, Добро і Красу. Філософи Давньої Греції вивчали начала та закономірності світобудови, а під філософією розумілась наука взагалі.

96. Моральні цінності людини.
Особливої гостроти і складності на початку третього тисячоліття набувають глобальні проблеми, з якими людство стик-нулося вперше. Це проблеми виживання, збереження життя на Землі, безпеки, трансформації розвитку (подальшого поступу людської культури).
До загальнопланетарних проблем дослідники сьогодні відносять:
1. Проблеми вичерпання енергоресурсів, невідновність таких з них, як нафта, газ, вугілля.
2. Забруднення викидами виробництва навколишнього середовища, атмосфери та космосу.
3. Знищення біосфери (всього живого), лісів, запустіння і деградація ґрунтів.
4. Виснаження водних ресурсів (зникнення тисяч річок, знищення Аральського моря, початок знищення Байкалу).
5. Зростання населення Землі.
6. Криза моралі.
Чи не найголовнішими у цьому переліку є моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації.
Сучасна цивілізаційна система розвивається принципово не-керовано, абсолютно випадково і непрогнозовано.
Подальший поступ культуротворення, поступ людства неможливий без урахування глобальних проблем розвитку моральності й окремої людини, і людства в цілому, носіїв і творців культури і моральних цінностей.
475 мільярдерів планети контролюють сьогодні фінанси, які перевищують половину багатств усього людства. І це при тому, що понад 1,5 млрд людей голодують. Це означає, що прірва між багатими і бідними дедалі розширюється '. Річний прибуток кримінального світу становить майже 2 трлн дол. Все — від грошей до моральних цінностей і принципів — нині можна купити.
Сьогодні постає питання саме морального аспекту: чи для того Бог виділив людину з природи, щоб вона, озброївшись мисленням і мовою, свідомістю, засобами комунікації, а сьогодні й сучасними інформаційними системами та творчістю, стала жорстоким споживачем природи? Споживацькі інтереси протягом тисячоліть закріпили у свідомості людської особистості, у її моралі агресивну домінанту, яка успадковується за принципом соціального імпритингу. Це стає основною поведінковою (етичною) рисою як щодо самого себе, так і щодо близьких і всього людства, природи і Бога.
Сучасна постсоціалістична, посткапіталістична і неототалітар-на система не вирішують жодної проблеми боротьби з бідністю. Саме бідність породжує вимушену агресивність людини. Напруженість у конфлікті «техносфера — біосфера» посилюється і стимулюється конфліктом у системі «людина — мораль». Коли товаром стають моральні принципи, система безпеки і розвитку у людини не спрацьовує, вона гальмує.
А саме безпека (фізична, економічна, політична, правова) є найвищою моральною цінністю сучасності. Фізична безпека гарантує життя кожному, державі, планеті. Економічна безпека є гарантією добробуту кожного і життя на планеті. Політична безпека гарантує свободу і незалежність людині, державі, планеті у Всесвіті. Правова безпека гарантує життя за законами, справедливість, рівність усіх, як перед смертю і Богом.
Дійсність унікальна і неповторна, і моральні нормативи, і цінності підпорядковуються їй і формуються у процесі її реалізації і динаміки. І самі моральні принципи людини є фактором творення дійсності. Мотиви, почуття, переконання спонукають людину до вчинків відповідальних і дій осмислених, що дуже важливо в умовах глобальної взаємної залежності.
Навіть тваринам притаманні поведінкові аналогії моралі. В необхідні моменти у них спрацьовують механізми стримування агресії. Це прийняття загрозливих поз, специфічні акустичні сигнали.
Норми співжиття і поведінки людей на кожному історичному етапі виробляються філософією моральності — етикою.
Отже, постає питання: що вважати добрим, що поганим? Які критерії потрібно визначити в епоху глобальних змін? Як ми маємо жити в цей час? Якими критеріями керуватись, щоб гарантувати собі безпечний розвиток, співіснування, життя в гармонії з природою?
Слід, очевидно, визначитися: що таке екологія, що ми відносимо до моральних норм, що є етика, які її основні принципи і норми в сучасному світі?
Екологією дослідники називають науку про закономірності взаємовідносин організмів, видів і співтовариств із середовищем проживання. У нинішніх умовах глобалізації — це комплексний науковий напрям, який вивчає відносини людини, природи і суспільства, Всесвіту. Можна стверджувати, що це частина сучасної культури і життя, існування яких взаємообумовлено і взаємозалежно. Це частина сучасного мислення, мислення космічного, до якого ми лише розпочинаємо торувати людську дорогу.
Вища моральна інстанція — Бог
Взаємозалежність функціонування людини, культури у Всесвіті
Часткою цього наукового напряму є сучасний гуманізм, гуманізм культури третього тисячоліття. Його екологічний вимір охоплює і людину, і людство, і природу, і космос (Всесвіт), і подальшу долю розвитку людини та її культури.
У подальшому культуротворчому русі людини особливе значення сьогодні мають моральні норми та принципи. Саме вони чинять вирішальний вплив на безпеку людського існування і розвитку. Моральними нормами можна назвати ідеї і суспільні способи співіснування індивідів.
Це ідеї і правильної, і неправильної поведінки індивідів та їх груп (верств). З давніх-давен це відображається у традиціях і звичаях. Одні вчинки, які несуть небезпеку людині (групі), заборонялись, інші, навпаки, заохочувались. Такі норми, які гарантують безпеку розвитку людини, увійшли в побут як святині, абсолютні правила.
У сучасних умовах глобалізації такими абсолютними правилами на рівні культури, побуту мають бути правила екологічної поведінки і всього людства, і окремого етносу, окремої держави, але передусім — окремої людини. Завдання полягає у поширенні необхідних екологічних знань — заборон, в усвідомленні (навіть більше), чого не можна роботи, які вчинки не допускаються у ставленні до людини, до братів наших менших і до біосфери в цілому. Ці правила мають закріпитися у підсвідомості кожної людини, сприйматись як архетип колективного несвідомого.

97. Етичні вчення Стародавнього Сходу.
Як відомо, східній культурі притаманні такі риси як міфологічне відношення до світу, канонізовані стилі мислення і діяльності,пріоритет традицій, домінування общинної свідомості, що характерно первісному суспільству.
Спільне для усього давньосхідного регіону міфологічне мислення було тісною інтегруючою силою. Міф був поставлений на службу деспотичній східній державі. Міфологічні боги стають втіленням і уособленням нового, уже не общинного, а державного порядку. Взагалі традиції, міфи, канонізовані стилі мислення становлять культурну домінанту Сходу.
Слід зазначити й те, що розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, державності зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань, сприяли поширенню освіти. Саме тут вперше була створена писемність, зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з медицини, астрономії, фізики, математики, хімії, історії, географії, правознавства, виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого мистецтва.
Характерною особливістю суспільних відносин в країнах Стародавнього Сходу було тривале збереження пережитків родового ладу й сільської общини, що зумовлювало відносний консерватизм суспільного ладу й культури Стародавнього Сходу. В духовній сфері це, зокрема, знаходило вияв в абсолютному пануванні релігії і повільному відокремленні від неї науки. Поруч з цим, внесок, зроблений цивілізаціями Стародавнього Сходу до світової культури, був величезним. Це були перші по-справжньому тверді кроки людини на шляху до опанування і осмислення навколишнього світу та усвідомлення свого місця у ньому.

98. Українська мова – основа культури українського народу.
Говорити про розвиток культури народу і нічого не сказати про розвиток мови — це все одно, що будувати хату і забути про її фундамент. Мовознавець Олексій Пінчук підкреслює: наша мова — не лише засіб спілкування, а й знаряддя, інструмент духовної діяльності людини і водночас — продукт цієї діяльності (кожен з нас — мовотворець). То ж чи варто дивуватися нашій «докапіталістичності» в усьому — від рівня державності та забезпеченості прав людини до рівня духовності та виробництва і споживання. Вслухайтесь: як ми говоримо? — Отак і живемо.
Мова — не стільки інструмент відтворення, моделювання дійсності, скільки інструмент творення, моделювання неіснуючої, потенційної дійсності. Завдяки мові людина мисляча — це насамперед людина фантазуюча. Доки кентаври, мінотаври, сфінкси та інші слова-міфологеми живуть у художній творчості — це збагачує нас духовно. Але коли подібні слова-міфологеми стають основою нашої діяльності — вони завдають шкоди.
Розташована на основних шляхах між Європою та Азією, Україна часто ставала об'єктом впливів різних, часом протилежних культур. У тому числі — мовних впливів. Через Причорномор'я вона зазнавала благотворних впливів грецької цивілізації — як античної, так і візантійської. Історія розвитку української мови — це основа розвитку всієї культури українського народу.
У 1989 р. українська мова нарешті здобула статус державної мови. Але ще й сьогодні наша мова потребує захисту не тільки з боку держави, а й кожного з нас, українців.
Ще тисячі років тому глибоко усвідомлювалася як загальнолюдська функція (засіб спілкування), так і образна природа слова, його державна вага, людинотворча місія, а водночас — і нелегка доля.
Протягом багатовікової історії українського народу колонізатори різних мастей, ідеологи імперій робили все, щоб викорінити слово народу українського, приректи його на небуття, а разом з ним і сам український народ.
Багатовікове ярмо підлеглості чужинцям зумовили трагізм долі як народу українського, так і його слова.
Жорстоку політику денаціоналізації вела польська, литовська, угорська шляхта. При цьому урядуючі режими могли залишати представникам української старшини, селам чи містам навіть їхні маєтності, чини, промисли та угіддя. Але люто, нещадно руйнували школи і храми, нищили колегіуми та освітньо-мистецькі братства, друкарні й книгарні, переслідували інтелігенцію, коли вона орієнтувалася на українську національну культуру та мову. Бо розуміли: доки існує мова — існує й самосвідомість, народ не може бути перетворений на мовчазного раба.
Величезної кривди українській мові було завдано російським самодержавством, яке ставило за мету виконання своєї каїнової місії: створити імперію рабів, у якій би люди, нації, культури — «на всіх язиках все мовчало». Невдовзі після Переяславської угоди про повну автономію України було зроблено все, щоб передати владу московським воєводам і митрополитові, позбавивши Гетьманщину права міжнародних зносин, збирання податків, прийняття присяги українськими гетьманами і полковниками.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

на сайте ry-diplomer.com

у нас ry-diplomer.com

Продать рожь в Крыму