It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 33
Гостей: 33
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42

5.16. Надзвичайні ситуації конфліктного характеру
Конфлікти є групою соціально-політичних небезпек. Під конфліктом розуміють зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостру суперечку, боротьбу ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників. Закономірності виникнення, розвитку та шляхи вирішення конфліктів вивчає наука конфліктологія, що поєднує соціологію і психологію. Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб’єктивну реакцію на нього. Будь-який конфлікт пов’язаний з біологічною природою людини, тому в центрі всіх конфліктів міститься зооконфлікт — особистий конфлікт, який ґрунтується на інстинктах. Складнішим є міжособистий конфлікт, який відбувається між окремими індивідами; конфлікт між соціальними групами і міжнародний великомасштабний конфлікт. Будь-який міжособистий конфлікт, набуваючи значних масштабів, об’єктивно стає соціальним конфліктом, який, розвиваючись, здатний перетворитися на міжгруповий і, навіть, на міжнародний. Загальні характеристики конфліктів: 1. Конфлікт завжди пов’язаний з наявністю протиріччя. Однак сутність його полягає не в самому протиріччі, а в способах та засобах вирішення. 2. До конфлікту призводить таке стикання інтересів, потреб, поглядів та цілей, при якому виявляється протистояння сторін. Соціальне протистояння — це спілкування, поведінка, та діяльність людей, основною метою якої є завдання моральної і матеріальної шкоди опоненту. 3. У психологічному плані конфлікт супроводжується для його учасників негативним емоційним станом, негативними емоціями стосовно один до одного. Хід та наслідки конфлікту залежать від особливостей сторін, що конфліктують (рис.9). Існують такі види конфліктів: • внутрішньоособистісний конфлікт — зіткнення між приблизно рівними за силою, але протилежними за напрямами інтересами, потребами, потягами однієї людини; • міжособистісний конфлікт — два чи більше члена групи переслідують несумісні цілі та реалізують протилежні цінності, або одночасно у конфліктній боротьбі прагнуть до досягнення однієї мети; • між особистістю та групою — зіткнення протилежних інтересів, потреб, цінностей, цілей між окремою особою та групою людей.

Види конфліктів

Соціальні

Внутрішньоособистісні

Міжособистісні Між особистістю та групою Між соціальними групами Міждержавні

Між двома позитивними альтернативами Між двома негативними альтернативами

Між позитивною та негативною альтернативою

Рис. 9. Класифікація конфліктів (за Д. Лукашовим)

• міжгруповий конфлікт — конфліктуючими сторонами виступають соціальні групи, які переслідують несумісні цілі, перешкоджаючи при цьому одна одній на шляху до їх здійснення. Як і будь-яке явище, конфлікт можна розглядати як процес, що протікає у часі. Більшість психологів виокремлюють такі стадії: 1. Виникнення передконфліктної ситуації — фіксується виникнення реальних протиріч в інтересах, потребах та цілях сторін. Проте це відчуття ще не усвідомлене і тому немає ніяких конфліктних дій. Ця ситуація — потенційний конфлікт. 2. Усвідомлення передконфліктної ситуації — пов’язано із сприйняттям реальності як конфліктної, із розумінням необхідності прийняти рішення щодо подальших дій. На цій стадії у поведінці людини більшою мірою виявляється роздратованість, ворожість, агресивність. Усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації є поштовхом до конфліктної поведінки. 3. Конфліктна взаємодія (гостра фаза) — найбільш напружена та емоціональна стадія конфлікту (інцидент). Стрижнем конфліктної поведінки є блокування можливості досягнення мети іншій стороні. Якщо формою міжособової взаємодії було обрано протистояння, а не переговори, то в поведінці сторін можуть спостерігатися явні погрози, що можуть навіть призвести до застосування фізичної сили. 4. Вирішення конфлікту — може і повинно починатися, минаючи стадію конфліктної взаємодії. При цьому використовують такі форми коректного вирішення конфлікту, як переговори, колективне обговорення протиріч, звертання до третьої особи (посередника). Якщо конфліктне протистояння відбулося у формі морального чи фізичного насильства, то при його вирішенні можуть використовуватися такі способи: роз’єднання ворогуючих сторін, накладання штрафних санкцій. 5. Післяконфліктна стадія — характеризується глибокими переживаннями подій двома сторонами. На цій стадії відбувається корекція їх самооцінок, вимог і стосунків. Саме тоді, коли учасники конфлікту готові до позитивних змін, можна проводити щирий, конструктивний та об’єктивний розбір того, що відбулося, з чітким визначенням перспектив подальшого розвитку стосунків. Якщо на цій стадії такого не відбудеться, то новий конфлікт неминучий. Найнебезпечніший вид конфліктів — протистояння між державами чи їх коаліціями у вигляді збройних сутичок або великомасштабних бойових дій, тобто війни. Дії під час війни призводять до найбільш негативних наслідків для людей та природного середовища, як-от: гине значна кількість населення, у тому числі мирного, виникає голод, різноманітні хвороби, з‘являються біженці. Такі ситуації отримали назву гуманітарних катастроф. Сучасні бойові дії не можна уявити без використання новітньої військової техніки, яка часто призводить до знищення цілих біогеоценозів та широкомасштабного забруднення природного середовища. Не завжди політичні конфлікти призводять до відкритих воєн, іноді воєнні дії проводяться приховано, коли вони спрямовані не на фізичне знищення всього населення, а ставлять за мету ліквідацію певного політичного лідера або слугують для залякування населення та створення паніки. Терористичні акти часто здійснюють невеликі за чисельністю групи людей, які можуть представляти інтереси певних політичних або релігійних рухів чи представляють певну країну, де тероризм піднесено до рангу державної політики. Соціально-психологічні та медико-психологічні наслідки надзвичайних ситуацій. Крім безпосередньої загрози життю населення та знищення матеріальних цінностей широкомасштабні надзвичайні ситуації часто призводять до тривалих і стійких порушень психоемоційного стану людей, які постраждали або стали свідками деяких катастроф. Крім безпосередніх уражаючих чинників під час катастроф на людину діють психотравмуючі, які представляють комплекс надсильних подразників, що зумовлюють порушення психічної діяльності у вигляді реактивних психогенних станів. Таким негативним наслідкам надзвичайних ситуацій до останнього часу приділяли недостатньо уваги через тривалість періоду їх вияву та важкості визначення. Під час великих катастроф для психоемоційної реакції людей характерна певна динаміка, яка складається з чотирьох послідовних фаз: “героїзму”, “медового місяця”, “розчарування” та “відновлення”. Героїчна фаза спостерігається під час самої катастрофи. Тривалість її становить кілька годин і супроводжується психоемоційним збудженням, що виявляється у вигляді героїчної поведінки, яка пов’язана із намаганням допомогти людям врятуватися та вижити. Ця фаза характеризується хибним уявленням про можливість подолання усіх наслідків катастрофи. Часто замість “героїчної” фази спостерігається фаза “апатії”, коли людина під час розвитку катастрофи не приймає будь-яких спроб врятуватися. Фаза “медового місяця” відмічається відразу після катастрофи і охоплює період від тижня до 3–6 місяців. У тих, хто вижив у катастрофі, спостерігається сильне відчуття гордості за те, що вони подолали небезпеку і залишилися живими. Фаза “розчарування” триває від 2 місяців до 1–2 років. Для цієї фази характерний тривалий стан хронічного психосоціального стресу, який виявляється у стійких негативних емоціях, відчутті розчарування, гніву, обурення і досади, що зумовлені руйнуванням надій. Фаза відновлення формується на наступному етапі, коли люди, які пережили катастрофу, все більше розуміють необхідність вирішення складних проблем, пов’язаних із побутом, працевлаштуванням, здоров’ям тощо. Розглядаючи медичні аспекти широкомасштабних катастроф, слід виокремити виникнення масового психоемоційного стресу, колективної психічної травми та масових психогеній. Причому, серед різноманітних стихійних лих найвираженішою психотравмуючою дією характеризуються землетруси середньої та великої сили. Це зумовлено передусім особливостями виникнення катастрофи: її непередбаченістю, відсутністю дієвих методів індивідуального та колективного захисту населення, значним руйнуванням та ін.

Подібні характеристики мають і деякі інші катастрофічні надзвичайні ситуації. Прикладом може бути аварія на Чорнобильській АЕС. Під час аварії стресогенний вплив відрізнявся мультифакторним характером і мав чітку етапність розвитку. Так, гостра загроза життю та здоров’ю від радіаційного чинника зазначена у найближчий період катастрофи. У подальшому вона змінилася тривалою небезпечною для життя ситуацією, не пов’язаною з радіацією. Виник так званий “евакуаційний стрес”, який був характерний для людей, що втратили свою власність, а часто і близьких родичів. Цей етап супроводжувався виникненням психоемоційного напруження. На третьому етапі після евакуації та розміщення постраждалих за межі району катастрофи, стресогенним фактором виступили страх за власне здоров’я, інформаційний дефіцит, часто — пряма дезінформація. В результаті сформувалася психогенна втома з апато-депресивними симптомами та стійка радіофобія. У віддалений післяаварійний період спостерігається формування сенсибілізації населення до поняття “радіація.” У результаті відсутності в широких верств населення, особливо тих, хто мешкає безпосередньо у районі розміщення атомних електростанцій, елементарної інформації про радіаційне становище, знань щодо біологічної дії іонізуючого випромінювання сприяло формуванню психологічного напруження у широких мас людей, що набуло назви “радіофобія”. В основі механізму розповсюдження фобічних реакцій серед населення лежить явище “психологічної заразності людей”, основними чинниками якої є тривожні чутки, неправдива та панічна інформація і дезінформація.

5.17. Людина в екстремальних умовах навколишнього середовища
Здавалося б, нині, у час технічної революції, коли створено численні та різноманітні засоби захисту від несприятливого впливу значних висот і низьких температур, коли технічна досконалість повітряного та морського транспорту забезпечує безпеку людини в польоті й на водних просторах, а засоби зв’язку дають змогу подавати сигнал про допомогу з будь-якої точки планети, мандрівникам, мореплавцям і землепрохідцям не може загрожувати трагічна доля Г. Брусилова і В. Русанова, Р. Скотта і Дж. Франкліна, С. Андре і Р. Амундсена. Та хоч би як далеко сягнув технічний прогрес, не стали теплішими арктичні заметілі, так само вражають потужністю урагани, не стали “добрішими” океанські шторми і тайфуни, так само безжальна спека в пустелях. Іноді людина потрапляє у критичний стан, залишившись наодинці з природою. Ще досі можна прочитати повідомлення у пресі про моряків, які опинилися на рятувальних човнах і плотах у бурхливих водах морів і океанів унаслідок аварій суден і кораблів; про рибалок, яких на уламку криги винесло у відкрите море; про туристів, які збилися зі шляху і заблукали в горах або пустелі. І дуже часто потерпілим до підходу допомоги доводиться існувати автономно, тобто за рахунок власних обмежених запасів їжі та води, забезпечувати своє життя за рахунок незначного спорядження. Нагромаджений людством досвід підказує, що людина тривалий час здатна витримувати найсуворіші природні умови. Проте, якщо вона не звикла до таких умов і потрапила в надзвичайну ситуацію вперше і випадково, внаслідок обставин, що склалися, значно меншою мірою виявляється пристосованою до життя у незнайомому середовищі, ніж його постійні жителі. Що жорсткішими є умови довкілля, то коротші терміни автономного існування і більшого напруження потребує боротьба за виживання, ретельніше повинні виконуватися правила поведінки, тим вища ціна кожної помилки. Як зазначалося, для підтримання свого життя людині необхідні певні умови: їжа, вода, житло тощо. Водночас як член суспільства вона звикає до думки, що багато з потреб забезпечують одні люди іншим, що хтось постійно турбується про задоволення чиїхось потреб, що в екстремальній ситуації людина завжди може розраховувати на чиюсь допомогу. І справді, у повсякденному житті їй не доводиться замислюватися над тим, де сховатися від спеки або холоду, як вгамувати спрагу і голод. Заблукавши в незнайомому місті, людина легко отримає необхідну інформацію, захворівши, звертається по допомогу до лікарів. В умовах автономного існування в безлюдній місцевості подібна вироблена цивілізацією філософія непридатна, тому що задоволення навіть найпростіших життєвих потреб найчастіше перетворюється у проблему, яку дуже важко розв’язати. Всупереч набутому багаторічному досвіду життя людини стає залежним не від звичних критеріїв — освіти, професійних навичок, матеріального стану, а від інших чинників — сонячної радіації, сили вітру, температури повітря, наявності або відсутності водойм, тварин, їстівних рослин. Сприятливий результат автономного існування істотно залежить від психофізіологічних

якостей людини: волі, рішучості, зібраності, винахідливості, фізичної підготовленості, витривалості. Проте одних цих якостей виявляється недостатньо для врятування. Подекуди люди гинуть від спеки і спраги, не підозрюючи, що за три кроки розміщується рятівне джерело води; замерзають у тундрі, не зумівши побудувати укриття зі снігу; гинуть від голоду в лісі, де повно дичини; стають жертвами отруйних тварин, не знаючи, як подати першу допомогу в разі укусу. Основа успіху в боротьбі із силами природи — вміння людини виживати. Під виживанням нині розуміють активні дії, спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності в умовах екстремального оточення. Ці дії залежать від можливості людини переборювати психологічні стреси, виявляти винахідливість, ефективно використовувати наявне спорядження і підручні засоби для захисту від несприятливих впливів природного середовища, забезпечувати потреби власного організму в їжі та воді. Основний постулат виживання — людина може і повинна зберегти здоров’я і життя в найсуворіших фізико-географічних умовах, якщо зуміє використати у власних інтересах усе, що надає їй навколишнє середовище. Для непідготовленої людини довкілля видається джерелом небезпек. Вона постійно перебуває в напруженні, тому що не знає, звідки чекати прикрощів, а якщо й знає, то не здатна правильно оцінити їх міру. Цей стан може тривати від кількох хвилин до кількох діб, і що менше відомо людині про умови, в яких вона опинилася, то довше триває цей стан. Саме тому психологічна підготовка людини до переборення екстремальної ситуації, підвищення емоційно-вольової стійкості, уміння правильно розуміти й оцінювати ситуацію, що склалася, і діяти відповідно до неї може врятувати їй життя. Можна заперечити: навіщо в умовах України готуватися до виживання в екстремальних умовах? Майже вся територія держави освоєна, є шляхи сполучення, населені пункти, до яких легко дістатися й отримати необхідні відомості і, можливо, необхідну допомогу. У цьому разі достатньо лише згадати рибалок, яких навесні 2001 р. винесло на крижині у відкрите Азовське море, катастрофу з теплоходом “Адмірал Нахімов” під Новоросійськом, спробувати вийти з поліських боліт або з Карпатських чи Кримських гір і стане зрозуміло, що без відповідних знань і вмінь вижити в екстремальних умовах дуже важко. Водночас нікому не відомо, куди його закине доля. Можливо, це будуть гори чи пустеля, білоруські болота чи ліси, а можливо, й антарктична експедиція. Саме тому наведемо початкові відомості про основні правила виживання в екстремальних умовах довкілля різних широт. Людина в умовах автономного існування Перед людиною, що опинилася в умовах автономного існування, уже з перших хвилин постає чимало невідкладних завдань, а саме: • подолання стресового стану від аварійної ситуації; • надання першої медичної допомоги постраждалим або самодопомоги; • захист від несприятливого впливу чинників навколишнього середовища (низьких або підвищених температур, прямої сонячної радіації, вітру тощо); • забезпечення водою і їжею; • визначення свого місцеперебування; • встановлення зв’язку і підготовка засобів сигналізації. Не всі люди, які опиняються у надзвичайній ситуації (аварія корабля або літака, пожежа, повінь тощо), здатні до негайних, енергійних, цілеспрямованих дій. Більшість із них (приблизно 50–75 % потерпілих) перебувають у стані панічної реакції, залишаючись відносно спокійними, хоча й недостатньо діяльними. У 12–25 % людей спостерігається істерична реакція. В одних осіб вона виявляється у вигляді сильного збудження, безладних, неадекватних ситуації дій, в інших — у загальмованості, пригніченості, глибокій прострації, повній байдужості до того, що сталося, нездатності до будь-яких дій. І лише 12–25 % людей, зберігши самовладання, швидко оцінюють ситуацію, що склалася, діють рішуче й розумно. Певний період часу всі люди, за незначним винятком, заспокоюються, адаптуються до нової, незвичної обстановки і поступово підключаються до діяльності, необхідної для збереження життя і здоров’я. Успішність цієї діяльності залежить від багатьох обставин: фізичного і психічного стану людей, наявних запасів їжі, води, аварійного обладнання. Значну роль при цьому відіграватимуть природні умови району лиха: температура і вологість повітря, сонячна радіація, рослинність, джерела водопостачання тощо. Усі ці причини об’єктивного і суб’єктивного характеру, які зумовлюють результат автономного існування, називаються факторами виживання. До них належать також так звані стресори виживання, які найнегативніше впливають на людський організм, тривалість гранично допустимих термінів автономного існування, а саме: фізичний біль, холод, спека, спрага, голод, перевтома, самотність, страх. Біль. Це нормальна фізіологічна реакція організму, яка виконує захисну функцію. З одного боку, людина, яка позбавлена больової чутливості, наражається на серйозну небезпеку, тому що не може своєчасно усунути загрозливого фактору. З іншого боку, біль, завдаючи страждань, подразнює, відволікає людину, а тривалий, непереборний біль впливає на її поведінку і подальшу діяльність. Водночас людина може здолати навіть дуже сильні больові відчуття, перебороти їх. Зосередившись на розв’язанні якогось завдання, вона здатна на певний час “забути” про біль. Холод. Знижуючи фізичну активність і працездатність, холодовий стресор впливає на психіку людини. Від холоду кам’яніють не лише м’язи, ціпеніють мозок, воля, без якої будь-яка боротьба приречена на поразку. Тому в зоні низьких температур, наприклад в Арктиці, діяльність людини починається із заходів захисту від холоду — будівництва сховищ, розведення вогню, приготування гарячої їжі й питва. Спека. Висока температура навколишнього середовища в поєднанні з прямою сонячною радіацією викликає в організмі людини значні зміни, подекуди за досить короткий проміжок часу. Перегрівання організму порушує функції органів і систем, послаблює фізичну та психічну діяльність. Особливо небезпечний вплив високих температур у поєднанні з нестачею питної води, тому що в цьому разі поряд із перегріванням розвивається зневоднення організму. Побудування сонцезахисного тенту, обмеження фізичної діяльності, економне використання запасу питної води — заходи, що значно полегшують стан людей, які потерпають від спеки. Спрага. Такий стан є нормальним сигналом про нестачу води в організмі. Проте якщо неможливо вгамувати спрагу через недостатню кількість або відсутність води, вона стає серйозною перепоною діяльності людини в умовах автономного існування. Спрага заволодіває всіма її думками і бажаннями, і людина зосереджується на єдиній меті — позбутися цього нестерпного відчуття. Голод. Сукупність відчуттів, пов’язаних із потребою організму в їжі, можна розглядати як типову, хоча й уповільнену стресову реакцію. Відомо, що людина може обходитися без їжі тривалий час, зберігаючи працездатність. Проте тривале голодування, особливо при нестачі води, знижує її стійкість до впливу холоду, болю тощо.
Оскільки аварійний запас їжі розрахований лише на кілька діб субкомпенсованого харчування, джерелом харчових запасів має стати навколишнє середовище за рахунок полювання, рибної ловлі, збирання дикоростучих їстівних рослин. Перевтома. Це своєрідний стан організму, який виникає після тривалого (а іноді й нетривалого) фізичного або психічного напруження. Перевтома є потенційною небезпекою, оскільки притупляє волю людини, робить її поступливою до власних слабкостей. Вона готує людину до думки: “Ця робота неважлива, її можна відкласти і на завтра”. Наслідки таких настанов можуть бути найсерйознішими. Уникнути перевтоми і швидко відновити сили дає змогу правильний, рівномірний розподіл фізичного навантаження, своєчасний відпочинок, який усіма доступними засобами потрібно робити якомога повноціннішим. У людей, які потрапили в умови автономного існування, нерідко виникає психічний стан, який називається зневірою. Викликаний самотністю, цей стан посилюється невдалими спробами зорієнтуватися, розшукати воду і їжу, встановити зв’язок тощо. Розвитку зневіри сприяють незайнятість, монотонна одноманітна робота, відсутність вираженої мети. Цього стану можна уникнути, поклавши на кожну людину певні обов’язки, вимагаючи від неї їх неухильного виконання, поставивши перед кожним конкретні завдання, які можна виконати. Однією з форм емоційної реакції, яка виникає в результаті аварійної ситуації, є страх — почуття, яке викликається існуючою або такою, що видається, небезпекою, очікуванням болю, страждання. “Страх, — на думку Оноре де Бальзака, — це явище, яке так сильно і болюче діє на організм, що всі здібності людини раптово або сягають надзвичайного напруження, або настає цілковите знесилення”. Відчуття небезпеки призводить організм у стан, подібний до стиснутої пружини. Мозок починає мислити швидше, зір і слух гострішають, м’язи напружуються. Якщо людина вміє приборкувати і контролювати страх, він стає своєрідним каталізатором енергії та рішучості. Якщо поступитися страху, він перетвориться на небезпечного ворога, який підкорить усі почуття людини, її думки і вчинки. Страх посилює відчуття болю і страждання від голоду і спраги, спеки або холоду. Людина втрачає здатність контролювати свої дії, приймати правильні рішення. Будь-яка проста проблема стає надзвичайно складною, а складна стає непереборною.
Багато людей, які потрапляли в екстремальні умови, гинули від голоду, не використавши аварійного запасу їжі, замерзали на смерть, маючи під руками сірники і запаси палива для вогнища, втрачали свідомість від спраги лише в кількох кроках від джерела питної води. Усе це можна віднести на рахунок того, що людина не подолала страху. Орієнтування Хоч би в які умови потрапила людина внаслідок надзвичайної ситуації, вирішила вона залишатися на місці чи рушати по допомогу, насамперед потрібно зорієнтуватися на місцевості. Це легко зробити за допомогою компаса, а що, коли його немає? Це можна зробити за сонцем, ставши в полудень спиною до нього. У Північній півкулі тінь від тіла людини буде вказувати строго на північ, захід буде зліва, а схід — справа. У Південній півкулі все буде навпаки — тінь — на південь, схід — зліва, захід —




... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

Поможем вам подобрать и https://farm-pump-ua.com/ по вашему желанию, недорого.
там biceps-ua.com

ถอนเงิน iq option