It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 45
Гостей: 45
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

електромагнітні поля та іонізуючі випромінювання, шуми і вібрація, що утворюються радіотехнічними засобами, локаторами та іншими установками; • відпрацьовані паливно-мастильні матеріали (ПММ), відходи нафтопродуктів, використані кислоти, луги, різні спеціальні рідини; • органічні й неорганічні речовини (відходи) та інше побутове сміття, що можуть мати токсичні властивості й містити патогенні бактерії. Обсяг газоподібних викидів, кількість стічних вод і твердих відходів залежить від джерел викидів і скидів, виду озброєння і технічних засобів, інтенсивності їх експлуатації і чисельності особового складу військової частини (підприємства). Оскільки військові завжди мають перевагу перед іншими користувачами у сфері використання природних ресурсів, майже неможливо уникнути конфліктних ситуацій, особливо у випадках аварійних забруднень і руйнації навколишнього середовища. Військово-морські та військово-повітряні навчання не відміняються, незважаючи на їх негативні наслідки щодо навколишнього середовища, наприклад польоти на малих висотах або здійснення підводних вибухів. Через це природа багатьох особливо чутливих регіонів страждає від проведення довгострокових військових операцій у морських зонах. Підвищений ризик, пов'язаний із зберіганням зброї, також становить значну загрозу природі, особливо, коли військові об’єкти розміщені поблизу найуразливіших ландшафтів — прибережних долин та піщаних дюн. Саме ці райони характеризуються, як найбільш чутливі до наслідків людської діяльності, і мають повільні темпи регенерації. Нині серйозно постає проблема організації конверсії і реформування військової та оборонної діяльності, особливо у випадках, коли зони колишніх військових баз залишаються під опікою місцевих або регіональних органів влади. Небезпечний наслідок цього — безконтрольне розповсюдження токсичних та інших небезпечних речовин із залишених звалищ, що несе чималу загрозу для екосистеми і місцевого населення.

5.9. Наслідки воєнних дій
Війна — це не лише спосіб знищення людей, де вбивство заохочується. Війна — це пряме або опосередковане знищення навколишнього середовища з усіма його компонентами. У ХVІІІ ст. британці цілеспрямовано знищували ліси Північної Америки, оскільки їм була потрібна деревина для будівництва кораблів. До речі, це також стало однією з причин американської війни за незалежність у 1775–1783 рр. У роки Першої світової війни лише у Франції під час бойових операцій, артилерійських обстрілів, спорудження оборонних комунікацій тощо, було спустошено близько 100 тис. га сільськогосподарських угідь та 600 тис. га лісу. У наступній війні під час безпосередніх бойових акцій було знищено ще 400 тис. га лісу, а 100 тис. га згоріло в ході партизанських дій. Під час Другої світової війни негативного впливу зазнали усі компоненти біосфери на значних територіях земної кулі. Найбільше постраждали північні моря, на акваторіях яких, протягом війни, точилися воєнні дії. Крім того, в період з 1945 по 1947 рр. військовими СРСР, США та Великої Британії на Балтиці було затоплено значні запаси хімічної зброї, які не встигли використати під час бойових дій. З часом негативний вплив на гідросферу цих поховань буде лише поглиблюватися, оскільки герметичність снарядів порушується. Корозія, руйнуючи оболонку боєприпасів, може призвести до викиду сильнодіючих отруйних речовин у цій частині моря.
Інформація
Нині відмічається підвищення концентрації отруйних речовин в районі Лусикільського поховання хімічної зброї в Балтійському морі. За останніми даними, вміст миш’яку в протоці Скагеррак у 100 разів перевищує допустимі рівні. Внаслідок цього влітку 1998 р. в Польщі і Данії зафіксовані випадки отруєння рибаків важкими металами.

Про масштаби затоплень хімічних боєприпасів у колишньому СРСР наводиться інформація у газеті “Комсомольська правда” за 1991 р. З лютого по травень 1956 р. зі станції “Обозерська” Архан309

гельської області в Сєвєродвінськ безперервно йшли ешелони з хімічними боєприпасами, де їх перевантажували на судна й вивозили в Біле море. Роком пізніше залишки боєприпасів із “Обозерської” топили в районі острова Шпіцберген. Із матеріалів, опублікованих у журналі “Природа і людина”, стало відомо про поховання значної кількості бойових отруйних речовин (БОР) у Балтійському морі. За різними оцінками їх маса сягає близько 100 тис. т. За даними військового відділу газети “Правда”, на Брянщині біля м. Сєвська знайдено хімічні боєприпаси, залишені ще з часів Другої світової війни німецькими військами. Ці боєприпаси споряджені зоманом та фосгеном. Крім того, почали заявляти про себе й арктичні радіоактивні могильники 60-х років ХХ ст. Провівши обстеження деяких контейнерів з твердими радіоактивними відходами в Карському морі, вчені МНС РФ констатували часткову їх розгерметизацію. Внаслідок цього рівні радіоактивності води біля східних берегів Нової Землі уже перевищують фонові значення у десятки разів, а в затоці Степового — більше ніж у 100 разів. Підвищений рівень радіації відмічається і в Баренцовому морі. За дві минулі світові війни в Чорноморсько-Азовському басейні затонуло понад 1150 суден і бойових кораблів, із них на поверхню піднято 525. Підводні кладовища затоплених кораблів є біля острова Дзендзик, у заповідних затоках Обіточної коси, біля Арабатської стрілки. Нині відомо близько 70 місць затоплення боєприпасів, зокрема 20 тис. мін, кожна з яких містить від 200 до 800 кг вибухових речовин. За дві світові війни, для захисту своїх берегів від раптового наближення ворожих кораблів чи підводних човнів, ворогуючими сторонами в Чорноморсько-Азовському басейні було виставлено 37407 якірних та донних мін. Зокрема, біля берегів РФ було виставлено 2445 мін, із яких на сьогоднішній день ліквідовано 1557, біля берегів України — 14264 міни (ліквідовано 7206), біля берегів Грузії — 902 міни (ліквідовано 466), біля берегів Румунії та Болгарії було виставлено 13420 мін (ліквідовано 7274), Туреччини — 5622 міни (ліквідовано —2902). Нині щільність знаходження на ґрунті мін, що перейшли в “пасивний” стан, становить приблизно 1 міна на 2 км2. Крім того, щорічно пошуково-рятувальні служби флотів на поверхні морів виявляють 2– 3 дрейфуючі міни.

Інформація
За даними ООН у світі від мін щорічно гине або стає каліками близько 20 тис. мирних жителів. Усього на планеті встановлено 110 млн мін і їх кількість щорічно стрімко зростає.

Значні запаси вибухівки та снарядів знаходяться на узбережжі Криму. Найбільші з них розміщені в Інкерманських штольнях. Під час Другої світової війни там налічувалося 27 великих тунелів, які могли вмістити майже 800 вагонів боєприпасів. У червні 1942 р., коли німці захопили Севастополь, арсенал було підірвано. Після війни його було відновлено і штольні взято під охорону. Однак у 80-х роках режим охорони послабився і в штольні почали проникати зацікавлені особи. Пробивалися додаткові лази, яких на сьогоднішній день функціонує близько 20. Скільки боєприпасів знаходиться в Інкерманських штольнях, точних даних немає. Якщо цей арсенал у силу якихось причин вибухне, то не виключено, що здетонує ще один склад, розташований поруч. До яких наслідків це може призвести, навіть важко уявити. Таким чином, гостро постає проблема знешкодження значних обсягів уже не придатних боєприпасів. Однак її вирішення потребує колосальних фінансових витрат. За висновками фахівців, знешкодити сьогодні Інкерманський арсенал практично неможливо. Щоб унеможливити доступ до боєприпасів, забетонувавши близько 50 тріщин, лазів і проходів, що ведуть до штолень, потрібно десятки мільйонів доларів США. А боєприпасами можливо вже користуються і далеко не в мирних цілях.
Інформація
Інкерманський тротил свого часу продавався не лише на території Криму, а й по всій Україні по 7–10 грн за кг, у Москві — по 5 дол. США. За даними міліції, у багатьох вибухах, що сталися в Криму і за його межами, використовувалася саме Інкерманська вибухівка.

Проблема утилізації гексагенвміщувальних вибухових речовин (використовуються в корабельних боєприпасах) полягає у відсутності в Україні відповідного обладнання. Технологію утилізації, разом з обладнанням було закуплено в Німеччині. Однак проведення таких робіт саме собою є збитковим. Певною компенсацією може бути використання у господарському комплексі вилучених із боєприпасів матеріалів. Наприклад, підраховано, що при утилізації непридатних боєприпасів лише в Україні можна вилучити 200 тис. т сталі, близько 18 тис. т кольорових металів, 40 тис. т вибухових речовин і 50 тис. т пороху. Тож виникає запитання: “В ім’я чого усе це створювалося?” Держави вклали (і продовжують вкладати) колосальні кошти в гонку озброєнь, у потенціальну, а час від часу і в реальну смерть сотень тисяч, мільйонів людей на планеті. А з часом з’ясувалося, що потрібні не менші кошти, аби знешкодити нікому не потрібні арсенали.

5.10. Наслідки та небезпека військової діяльності в мирний час
Трагічна історія воєн так нічому людство і не навчила. Гонка озброєнь у наші дні набирає нового прискорення. Передові науковотехнологічні досягнення продовжують працювати на війну, засоби знищення людини вдосконалюються. Відомо, що за час діяльності військ у післявоєнний період на 35 полігонах світу підірвано 1,8 тис. ядерних боєприпасів, в океані затонуло 5 атомних підводних човнів (7 атомних реакторів, 16 балістичних ракет). Триває практично неконтрольоване поховання радіоактивних відходів. Нині екологи багатьох країн привертають увагу до потенційно небезпечних в екологічному аспекті об’єктів, які можуть значно впливати на умови ведення бойових дій і, особливо, їх наслідків. До них належить значна кількість промислових, транспортних та енергетичних підприємств, арсеналів, складів і продуктопроводів, при руйнуванні яких обсяги і характер ураження військ і населення подібні до наслідків від цілеспрямованого застосування зброї масового знищення. За основними чинниками ураження ці потенційно небезпечні об’єкти поділяють на радіаційно-, хімічно-, біологічно-, гідродинамічно-, вибухо- та пожежонебезпечні. Це передусім атомні електростанції та поховання радіоактивних відходів, підприємства хімічної промисловості, склади хлору на об'єктах водопостачання, потужні холодильники зі значними запасами хладогенів, греблі гідроелектростанцій та водозахисні дамби, нафтопереробні заводи, склади паливно-мастильних матеріалів, нафто-, газо- та продуктопроводи. Підтримання належного рівня технологічної безпеки на таких об’єктах, їх захист на особливий період є запорукою відвернення можливих техногенних катастроф, або мінімізації наслідків, якщо такі відбуваються. У свою чергу, військова діяльність також має чітко визначитися в екологічних аспектах. Найбільшу небезпеку цивілізації несуть зразки зброї масового знищення і не тільки потенціальну, в контексті її реального застосування, а й на етапі випробувань, без яких неможливо оцінити її ефективність. До цього класу зброї належить хімічна, бактеріологічна та ядерна. Щодо ядерної, то загальновідомі наслідки її випробовувань у 50– 60-х роках, коли радіоактивне забруднення біосфери мало глобальний характер. Ситуація тих років за рівнем вмісту продуктів поділу в об’єктах навколишнього середовища, рослинах, тваринах, сільськогосподарській продукції істотно не відрізнялася від післячорнобильської. Найбільше в екологічному аспекті, від ядерних вибухів, постраждали північні райони Росії. Нині стали загальновідомими трагічні наслідки запусків ракет не лише для населення, а й всієї території Алтайського краю. При цьому головну увагу привертають повідомлення про знищення балістичних ракет у стратосфері (підривалися ракети саме над Алтаєм). В результаті на поверхню землі падали залишки паливних баків, конструкцій ракет, смертоносна суміш паливних аерозолів і тротилу. На сьогоднішній день медики констатують істотне погіршення стану здоров’я місцевого населення, в тому числі і дітей. Серед людей старшого віку почастішали онкологічні захворювання, а серед дітей — захворювання крові. Гонка ядерних озброєнь, починаючи зі створення перших атомних бомб і випробовувань у Хіросімі та Нагасакі, завдала чи не найбільшої шкоди навколишньому середовищу, не говорячи вже про ті людські жертви, які мали місце “в ім’я оборонної міці” на всьому ланцюжку створення ядерних арсеналів: від видобутку уранової руди до випробовування готової “продукції”. У той час мало хто насамперед із політиків та й учених задавалися питанням, а куди це все потім подіти? Тільки недавно уряд Великої Британії офіційно оприлюднив факти поховання відходів ядерного виробництва, здійснених у період з 1940 по 1970 рр. у північній, східній і західній частинах прибережних вод своєї держави, у тому числі і в бухті неподалік від Ліверпуля та гирлі річки Темзи (70 км від Лондона). Як і в будь-якій країні чи регіоні похованню підлягає те, що вже не потрібно. Однак, що робити з тими арсеналами ядерної зброї, які нині створюють загрозу не лише сусіднім державам, а й самому власникові. Тому нерідко непотріб вивозять до сусідніх держав, про що можна дізнатися з періодичних повідомлень про затримку в деяких портах транспортів з радіоактивними відходами. При цьому навряд чи слід сприймати на віру, що це однозначно відходи атомних електростанцій.
Інформація
Авторитетна американська організація “Рада із захисту природних ресурсів”, сповістила, що США володіють 12,5 тис. ядерних боєголовок, які розташовані в 15 штатах країни. Половина з них — на військових об’єктах трьох штатів — у Нью-Мексико, Джорджії і Вашингтоні. 8750 ядерних боєголовок і засобів їх доставки знаходяться на озброєнні ВПС, ВМФ і армії США. Решта знаходиться або в резерві, або відслужила свій термін і демонтується на підприємстві Пантекс у штаті Техас. Журнал “Тайм аут” повідомляє, що в суворо засекреченому військовому центрі в Портон Дауні проводяться дослідження нових видів хімічної зброї на військовослужбовцях, зокрема стадію дослідження проходить “газоподібні зброя”, яка не має кольору, смаку та запаху. Після таких досліджень люди “... втрачали координацію і падали з ніг всього через 5 хв після впливу на них цієї отруйної речовини”. Останнє свідчить, наскільки складною може бути проблема організації рятувальних операцій у випадку катастрофи, викликаної подібними токсичними хімічними речовинами.

Враховуючи низку проблем, пов’язаних із зберіганням бойових отруйних речовин, у 1986 р. адміністрація американського президента мала намір приступити до виробництва бінарних зарядів отруйних речовин нервово-паралітичної дії. На відміну від звичайних речовин (унітарних) для хімічних боєприпасів, бінарні містять окремо два чи більше малотоксичних вихідних реагентів, які тільки при бойовому застосуванні утворюють високотоксичну отруйну речовину. В процесі розгляду воєнного бюджету США на 1986 р. узгоджувальний комітет конгресу рекомендував виділити 155 млн доларів з метою забезпечення у країні виробництва бінарної хімічної зброї, зокрема хімічної бомби “Біг ай” та 155-міліметрового артилерійського снаряда у бінарному виконані. Так, якщо у 1914 р. для смертельного ураження людини потрібно було витратити 1000 мг іприту, то в 60-ті роки для цього вже потрібно було отруйної речовини “VX” (фосфорорганічна отрута) у 10 тис. разів менше. При цьому інша токсична речовина, а саме токсин ботулізму, в цьому відношенні перевершує отруйну речовину “VX”, ще в 1000 разів. Наведені дані переконливо доводять, що хімічні катастрофи, викликані отрутами воєнної хімії, можуть стати причиною важких медико-біологічних наслідків.

Інформація
У 1968 р. нервово-паралітична фосфорорганічна отрута “VX” досліджувалася в польових умовах на полігоні штату Юта (США). З літака було розпилено лише 20 фунтів рідкої отруйної речовини “VX”. Проте внаслідок зміни метеорологічних умов сильний вітер відніс її на 50 миль убік пасовища. В результаті загинуло понад 6 тис. овець.За завдані збитки уряд країни сплатив фермерам близько 1 млн доларів.

Слід зауважити, що димоутворюючі речовини (так звані нейтральні, криючі дими) у польових умовах не виявляють істотної токсичної дії. Проте це спростовується даними про хімічну катастрофу, що сталася у Єгипті в 1987 р. В результаті загорання димових шашок на військовому складі місто Олександрія було більш як 8 год вкрито клубами їдкого диму. Цьому сприяли низька хмарність та вітер, який погнав отруйний дим на житлові квартали трьохмільйонного міста. Від отруєння загинуло 8 осіб та госпіталізовано понад 1,5 тис. потерпілих. Приклади руйнівного, а іноді й катастрофічного впливу військової діяльності на довкілля можна продовжити як в історичному аспекті, так і даними останніх років, що час від часу подаються у засобах масової інформацій. Світове співтовариство, яке стоїть на порозі нової промисловотехнологічної епохи, має змінити свій світогляд і насамперед щодо своєї військової діяльності. Слід відзначити, що військова діяльність має не лише локальні чи регіональні наслідки, з часом її вплив набуває й глобального, однозначно негативного, характеру. Колосальні кошти, що витрачаються на вдосконалення військової техніки, можна спрямувати, якщо не на допомогу бідним країнам, то хоча б на ліквідацію озброєнь.

5.11. Екологічні наслідки збройних конфліктів
Широкомасштабна війна, чи регіональний воєнний конфлікт, безпосередньо або опосередковано пов’язані зі знищенням навколишнього середовища. І що потужніша військова техніка, то складніші наслідки. Тривалий час екологічні збитки, завдані війною, належним чином не оцінювалися. Війна списувала усе. На цю проблему почали звертати увагу після Другої світової війни, тим більше, що локальних та регіональних (у планетарному масштабі) воєнних конфліктів за цей період відбулося чимало.

Вершиною цілеспрямованого знищення природи стала друга в’єтнамська війна 1961–1975 років. До цього часу в історії не було подібних прикладів свідомого знищення природного середовища як складової військової стратегії. Якщо під час Другої світової війни (1944, Японія) адмірал Уїльям Легі не погодився знищити врожай противника, виходячи з гуманістичних міркувань (“...це суперечило б християнській етиці і всім законам війни”), то в 60–70-ті роки у В’єтнамі для американської армії вже не існувало ніяких моральних перепон. Американці скинули на в’єтнамську землю 14 млн потужних бомб та артилерійських снарядів, що у два рази більше, ніж за весь період Другої світової війни на усіх фронтах — від Європи до Тихоокеанського узбережжя. США висипали над цією країною 57 тис. т гербіцидів і близько 23 тис. т дефоліантів. Крім цього, було скинуто щонайменше 170 кг діоксинів. Частина лісів систематично переорювалась потужними бульдозерами, які викидали на поверхню неродючі шари ґрунту. Загалом було знищено 17 млн га рослинності, з яких 5,9 млн га складали дорослі ліси з цінною діловою деревиною. Через десять років після війни ліси Південного В’єтнаму населяли лише 15 % птахів та 10–15 % ссавців порівняно з довоєнним станом. Єдиним виявом гуманізму було те, що мешканців виганяли з обжитих земель. Ті, хто вижив від таких варварських заходів, ще шість років потому мешкали в інших місцях. За оцінками спеціалістів, у В’єтнамі, з початку воєнних дій і по березень 1968 р., американці використали 100 тис. т напалму, що було частиною стратегії спустелювання. Ця стратегія передбачала дефоліацію лісів та плантацій бомбардуванням із застосуванням запальної зброї. Незважаючи на те що на десятках тисяч квадратних кілометрів було знищено рослинність та посіви, ця “екологічна” війна не дала очікуваного успіху, оскільки поширення пожеж було неможливим через вологий тропічний клімат. Однак сам задум вражає своїм цинізмом і безвідповідальністю перед людством. Водночас, накопичивши колосальну кількість хімічних речовин, нині США вишукують можливість утилізації запасів напалму часів війни у В’єтнамі. Планувалося, що ця желеподібна маса, яка колись використовувалася для війни з партизанами в джунглях Індокитаю, після певного перероблення буде використана як паливо для цементних печей на підприємстві в Іст-Чікаго. Однак в останній момент корпорація, що згодилась на утилізацію напалму, відмовилася виконувати свої зобов’язання, оскільки не змогла витримати політичного тиску екологічних організацій. Відтак 90 млн л запалювальної суміші стоять на полігоні ВМС США в Каліфорнії під відкритим небом по сусідству з фермами, де вирощують цитрусові та авокадо. За твердженням деяких каліфорнійських законодавців, резервуари за багато років дещо послабли і витік напалму загрожує забрудненню ґрунту. Розуміння необхідності охорони навколишнього природного середовища, його надзвичайної вразливості під час збройних конфліктів також гостро постало перед світовим співтовариством у період ірано-іракської війни. У період з 1 травня 1980 р. по 31 грудня 1987 р. в Перській затоці було атаковано близько 450 нафтових танкерів. Як наслідок, тільки у 1984 р. в море потрапило близько 2 млн 35 тис. т нафти. Та ще гостріше питання екологічної небезпеки в умовах сучасних воєнних конфліктів постало з початком операції “Буря в пустелі” у 1991 р. Підраховано, що під час цієї війни до Перської затоки потрапило ще близько 1,6 млн т (11 млн барелів) сирої нафти. Це, напевне, найбільше забруднення нафтопродуктами Світового Океану за часів існування людства. Загальний збиток від нафтового забруднення акваторії Перської затоки виявився меншим, ніж очікувалося, але все ж таки у 1991 р. були забруднені й постраждали майже 400 км узбережжя Саудівської Аравії, а також південне узбережжя Кувейту. Значної шкоди було завдано прибережним болотам, фауні (загинуло більш як 15 тис. птахів), прибережній флорі, рибальству, а також видобутку нафти у відкритому морі.
Інформація
Злочин, скоєний Іраком проти природного середовища — руйнування нафтових промислів Кувейту — було ретельно підготовлено. Горіло близько 600 свердловин, із 76 — фонтанувала нафта. Збиток для Кувейту становив 6 млн барелів нафти і 100 млн м3 газу на добу. Потоки нафти зі свердловин утворили цілі озера і, як повідомлялося, проникли у водоносні шари ґрунту. Пожежі призвели до великих втрат цінних природних ресурсів, викиду в атмосферу різних газів, включаючи двоокис вуглецю. В Кувейті упродовж кількох місяців після війни фіксувався високий рівень забруднення атмосфери, який спричинив збільшення кількості респіраторних захворювань серед населення, зниження температури повітря у регіоні, а також значне погіршення якості ґрунтів. Дим негативно впливав на екологічний стан сусідніх країн, наприклад Ірану.




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines