It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

якийсь момент стане заручником підземних лабіринтів. Історія метро не така уже й давня. Перші лінії метрополітену з’явилися в Лондоні у 1863 р. Поїзди на паровій тязі були не екологічними, але цей вид транспорту досить швидкий і значною мірою незвичний, а відтак приваблював населення. Після Лондона метро з’явилося у Нью-Йорку, Будапешті, Парижі. Відкриття першої паризької лінії метрополітену було присвячене Всесвітній промисловій міжнародній виставці 1900 р. На той час поїзди рухались уже на електричній тязі. Перша аварія в метрополітені сталася 10 серпня 1903 р., коли внаслідок короткого замикання виникла пожежа в одному з вагонів поїзда. Машиніст наступного поїзда, не бачачи через дим палаючий вагон, не встиг вчасно загальмувати, і поїзд врізався в нього. Ця трагедія забрала життя 100 пасажирів. Рух вдалося відновити тільки наступного дня. Аварії в метрополітені мали місце і пізніше, однак паризька трагедія була найбільшою (поки що). Нарощуючи потужності підземного транспорту, не слід втрачати пильності щодо належного контролю за технічним станом існуючих підземних магістралей і усієї інфраструктури метрополітену. Надзвичайні ситуації техногенного характеру, аварії і катастрофи, крім смертей та втрати техніки, мають ще один (не менш трагічний наслідок), а саме: значне забруднення повітря, ґрунту, водних ресурсів. Збитки від цього виявляються не завжди швидко, однак можуть бути відчутними, і час від часу мати значний міжнародний (політичний) резонанс.

5.6. Проблема надзвичайних ситуацій техногенного походження для України
Територія України за час індустріалізації змінилася невпізнанно й однозначно не в кращий бік; деякі регіони є потенційно небезпечними в суто територіальному аспекті (наприклад Донецько-Придніпровський), що зумовлено інтенсивною техногенною діяльністю, зокрема, видобутком корисних копалин. Причиною виникнення надзвичайних ситуацій, що мають тенденцію до зростання, є більш ніж 50 % зношеність основних виробничих фондів. Чи не найтрагічнішим прикладом вразливості і залежності людини від творіння рук своїх є аварія на 4 блоці ЧАЕС, що сталася 26 квітня 1986 р. Це ще одне підтвердження того, що людський фактор визначальний в процесі розвитку надзвичайних подій: невдала конструкція блоку, помилки при проведенні експерименту і як результат — тяжкий наслідок. Критична ситуація в контексті зростання небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій характерна для будь-якої галузі господарського комплексу України. Так, інтенсивний вуглевидобуток у Донбасі впродовж останнього сторіччя призвів не лише до ресурсного виснаження цього регіону і значної зміни його геологічних умов, а й до хронічного надзвичайного стану. Історія вуглевидобутку — це калейдоскоп трагедій, кожна з яких забирає життя десятків шахтарів. Надто дорога ціна українського вугілля. Чи не велика це плата за зростання економічного потенціалу будь-якою ціною? “Життєва вартість” 1 млн т видобутого вугілля в Україні на два порядки перевищує таку саму в США. Ризик смерті та травматизму у вугільній промисловості України має тенденцію до зростання: з 2,2 у 1991 р. до 5,3 у 1998 р. загиблих на 1 млн т видобутого вугілля. Загальні матеріальні збитки від травматизму і професійних захворювань у вугільній галузі у 2003 р. перевищили 1,3 млрд гривень! Розроблення вугільних родовищ здійснюється в дуже складних гірничо-геологічних умовах: середня глибина сягає 717 м, 90 % шахт є небезпечними щодо метану, на 45 % — раптові викиди вугілля і газу, 30 % шахт вирубують небезпечні щодо самозаймання пласти вугілля. Близько 100 шахт працює понад 50 років без належної реконструкції. В результаті майже на всіх шахтах старі вентиляційні та транспортні схеми і зношене гірничошахтне обладнання. Із 15 тис. км гірничих виробок 2 тис. км не відповідають вимогам безпеки, в тому числі деформовано 75 км вертикальних та похилих стволів, а 26 вертикальних стволів знаходяться в аварійному стані. Потребують заміни 20 копрів, 609 (23 %) підйомних машин, 440 (36 %) вентиляторів головного провітрювання, 268 (36 %) компресорів, 1190 (35 %) насосних установок, 56 % шахтних електровозів, 51 % стрічкових конвеєрів, половина вугледобувних комплексів та комбайнів, 18 тис. т канатів та інше обладнання. Надзвичайні ситуації у цій галузі наносять відчутні економічні збитки державі, а закриття відпрацьованих чи нерентабельних шахт крім значних соціально-економічних проблем породжують не менш значні екологічні й соціальні. Слід відзначити невпинне зростання кількості “збоїв” у роботі паливно-енергетичного комплексу України, що зумовлене близьким до критичного станом будівель, споруд та інженерних мереж. Так, при розрахунковому ресурсі теплових електростанцій (ТЕС) 25– 30 років, станом на 2000 р. в Україні кількість станцій, що відпрацювали від 30 до 40 років становила близько 47 %. Для приведення енергообладнання ТЕС до технологічно безпечного стану потрібні значні кошти (за оцінками міжнародних експертів Україні для цього потрібно не менш як 20 років і приблизно 18 млрд дол. США). Граничного ресурсу (170–220 тис. год) досягла значна частина турбінного та котельного обладнання ТЕС. З 1734 км магістральних двотрубних теплових мереж майже 600 км (22 %) перебувають у такому стані, що характеризується як незадовільний, а 70 тис. км електричних мереж визначено як аварійні. Потребує заміни більше третини ліній електропередач, 40 % підстанцій відпрацювали свій ресурс (понад 25 років), а на багатьох із тих, які ще не вичерпали свого ресурсу, експлуатується обладнання, технічний стан якого можна віднести до обладнання з підвищеним рівнем аварійності. Не краща ситуація з експлуатацією технологічних об’єктів магістрального трубопровідного транспорту України. До складу газового комплексу нашої держави належать: 32,2 тис. підприємств різної форми власності, 34,8 тис. км магістральних газопроводів, 120 компресорних та 1337 газорозподільних станцій, 147,5 тис. км газових розподільчих мереж та 75,1 тис. км дворових вводів до житлових будинків, понад 39,7 тис. сітьових ГРС та ГРП, 19,9 тис. газифікованих котелень, 386 газонаповнювальних станцій і пунктів скрапленого газу. 16 % лінійної частини магістральних газопроводів відпрацювали свій амортизаційний ресурс, при цьому 44 % трубопроводів мають малонадійні та неякісні антикорозійні покриття. Розгорнута довжина головних колій української залізниці становить 30,8 тис. км, з яких 3750 км сьогодні експлуатуються з простроченим терміном ремонту (дефектні стрілочні переводи, зношені шпали і переводні бруси тощо). Найбільше занепокоєння викликають три небезпечні об'єкти колійного господарства: непридатний для експлуатації одноколійний тунель у Карпатах на перевалі Бескид (збудовано у 1886 р., через тунель за рік перевозиться близько 30 млн т вантажів і 2 млн пасажирів); зсувонебезпечна ділянка колії на проміжку Сімферополь — Севастополь і тимчасовий залізничний міст через Десну на перегоні Новгород-Сіверський — Пироговка. Не в кращому стані знаходяться автомобільні шляхи, мости та шляхопроводи. Близько половини (45 %) автодорожніх мостів не відповідає нинішньому стану автомобільного транспорту та сучасній інтенсивності руху. Особливе занепокоєння викликає масштабність обсягів критичного технічного стану автодорожніх мостів, які сьогодні або закриваються, або, що неприпустимо з погляду безпеки перевезення людей і вантажів, продовжують експлуатуватись в аварійному стані, наприклад міст у центрі міста Нікополь, Дніпропетровської області. Нині в Україні налічується 16,3 тис. автодорожніх мостів загальною довжиною 358 км на державних і місцевих дорогах та 4082 комунальних — загальною довжиною 184,8 км. Значна частина мостових споруд потребує капітального та середнього ремонту. Вимогам безпеки руху не відповідає 45 % мостів на дорогах загального користування та 76 % комунальних мостів. Головною водною транспортною артерією в Україні є річка Дніпро, перевезення людей і вантажів по якій також пов'язано зі значним ризиком. Причина — незадовільний технічний стан шлюзів і захисних дамб водосховищ Дніпровського каскаду. Причому наслідки аварійних ситуацій на цих об’єктах можуть стати причиною техногенно-екологічної катастрофи. Так, ворота Канівського, Кременчуцького, Дніпродзержинського та Каховського шлюзів уже мають ознаки пластичних деформацій; зношені опорно-ходові та спрямовуючі частини воріт і затворів. В аварійному стані знаходиться будівля центрального пункту управління Дніпродзержинського шлюзу. Внаслідок аварії у грудні 1997 р. було зірвано 250-тонну заставку для скиду води в місті Дніпродзержинську. Зношеність водопровідно-каналізаційних мереж в Україні є причиною хронічних надзвичайних ситуацій, що стали невід’ємною складовою нашого буття. До такого явища звикло як населення, так і влада. І тільки в разі чергової аварії — обурюється населення, а на місце аварії виїжджають ремонтники і місцева влада. На відміну від економічно розвинених країн, де здійснюється планова заміна відпрацьованих ділянок водопровідних та каналізаційних мереж, в Україні такі роботи проводяться в основному під час аварій. Однак “латається” лише пошкоджена частина, що проблему не вирішує.
Інформація
У ніч з 29 на 30 грудня 2001 р. у місті Черкаси на ділянці напорного каналізаційного колектора стався порив труби метрового діаметра, яким господарсько-побутові стоки перекачуються на очисні споруди ВАТ “Азот”. Унаслідок пориву утворилася вирва діаметром 20 м і завглибшки — 5 м. Нечистоти пішли на поверхню. Роботи по ліквідації аварії розпочалися о 6 год ранку. Воду в місті відключили. Нечистоти стали перекачувати у ставок для збирання дощових вод (його об’єм 50 тис. м3), який знаходився неподалік від місця аварії. По мірі переповнення ставка надлишок почали перекачувати в Дніпро. Усього було скинуто від 300 тис. до 1 млн м3 стічних вод. Аварійні роботи були закінчені о 18 год 31 грудня, а о 21 год стався новий порив колектора (неподалік від попереднього).

Відсутність цілеспрямованої діяльності на підтримку водопровідних та каналізаційних мереж у робочому стані, планомірної заміни ділянок, що відпрацювали свій термін, подальша господарська політика “латання дірок” — усе це складові наших побутових катастроф. І відсутність людських жертв не є виправданням, оскільки така політика призводить до значних матеріальних збитків і до подальшого “латання дірок” у місцевих бюджетах. Великі міста потребують значних коштів на підтримання їх технологічної інфраструктури. Міста розширюються випереджальними темпами, нові мікрорайони ростуть як гриби після дощу, але чи відповідає цьому зростанню, наприклад, існуюча структура комунально-господарського забезпечення? Кількість аварійних ситуацій засвідчує, що ні. І це протиріччя з року в рік зростає. Можливо, для вирішення цього питання відповідно до закону потрібна чергова техногенна катастрофа. Забезпечити належний рівень технологічної безпеки практично неможливо. Зростання техногенного тиску може бути зменшене лише за умови обмеження самого техногенезу, але людство ще не готове до цього і малоймовірно, що таке колись станеться. Людина має переусвідомити своє місце і роль у подальшому розвитку цивілізації. Не можна спокійно сприймати свою фатальну залежність від нами самими створеної техніки. Може видатися дивним, але шлях до безпечнішого майбутнього на планеті лежить через нашу свідомість до розуміння необхідності обмеження споживання: товарів, послуг, комфорту тощо. Зв’язок багатьох екологічних проблем чимало екологів пов’язують саме з надмірним споживанням товарів і послуг. Техногенні катастрофи, що пов’язані з викидом великої кількості шкідливих речовин у навколишнє середовище, за своїми наслідками іноді не мають, так би мовити, кордонів. Найяскравішим прикладом цьому є Чорнобильська трагедія, яка призвела до потужного радіоактивного забруднення значних територій трьох держав (України, Білорусі та Росії). Підвищення рівня радіоактивного фону та рівня забруднення компонентів довкілля відчули також інші країни Європи. Наприкінці січня 2000 р. до річки Тиса потрапило близько 100 тис. м3 отруєної ціанідами води внаслідок прориву греблі відстійника з відходами румуно-австрійського золотовидобувного підприємства у румунському місті Бая-Маре. 10 березня цього самого року із відстійника шахти Бая-Борза, де видобувають свинець і олово в місті Бореш (Румунія), знову трапився скид 20 тис. м3 стічних вод в річку Вассер, що впадає в Тису в районі села Ділове Рахівського району Закарпатської області.

5.7. Засоби захисту населення, матеріальних цінностей і територій від наслідків надзвичайних ситуацій
Унаслідок надзвичайної ситуації природного чи техногенного характеру (а загалом будь-якого походження) може сформуватися надзвичайний екологічний стан, коли на певній території проживання населення може бути або однозначно неможливе (як це сталося після аварії на Чорнобильській АЕС), або потребуватиме обмежень. Згідно з чинним законодавством України рішення про запровадження надзвичайного екологічного стану ухвалює Президент України за поданням Ради національної безпеки і оборони України або Кабінету Міністрів України. Як зазначалося, людство не захищене від імовірності виникнення надзвичайних ситуацій як природного, так і техногенного характеру, проте кожна людина і суспільство загалом мають право на захист життя, здоров’я і майна в разі їх виникнення. Основною складовою захисту від надзвичайних ситуацій є підтримання належного технологічного рівня безпеки основних виробничих фондів, надійного виробництва і промисловості. До складових систем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій належать: • мережа спостереження за станом навколишнього природного середовища і функціонуванням об’єктів підвищеної небезпеки, надійністю будівель, інженерних споруд і комунікацій; • інженерно-технічні заходи захисту населення і територій; • засоби індивідуального захисту населення; • засоби реагування на надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру; • інформаційно-аналітична система підтримки прийняття рішень в умовах виникнення надзвичайних ситуацій і під час ліквідації їх наслідків;

• запас матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Одним із найважливіших завдань щодо запобігання надзвичайним ситуаціям є створення і підтримання функціонування мережі спостережень. Своєчасне виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій дає можливість вжити випереджувальних заходів, за яких таку ситуацію вдається або повністю відвернути, або значно мінімізувати її негативні наслідки. Контроль за станом навколишнього природного середовища здійснюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля” від 30 березня 1998 р. за № 391. Державна система моніторингу довкілля — це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Відповідно до зазначеного Положення моніторинг здійснюють: Міністерство екології та природних ресурсів — джерел промислових викидів в атмосферу (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); джерел скидів стічних вод і поверхневих вод за такими самими параметрами; ґрунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях (залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів, природна та штучна радіоактивність); водних об’єктів у межах природоохоронних територій (фонова кількість забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); наземних і морських екосистем (фонова кількість забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів), умови існування біотопів; звалищ промислових і побутових відходів; Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) — атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); наземних і водних екосистем (біоіндикаторні визначення); ґрунтів і ландшафтів (вміст забруднюючих речовин, радіонуклідів, просторове поширення); джерел викидів в атмосферу (вміст забруднюючих речовин, обсяги викидів); джерел скидів стічних вод (вміст забруднюючих речовин, обсяги скидів); об’єктів захоронення радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка); Міністерство охорони здоров’я (у місцях проживання і відпочинку населення) — атмосферного повітря (вміст шкідливих хімічних речовин); поверхневих вод суші та питної води, морських вод (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення); ґрунтів (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наявність яєць гельмінтів); фізичних чинників (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо); Міністерство агропромислової політики — ґрунтів сільськогосподарського використання, сільськогосподарських рослин і продуктів з них, сільськогосподарських тварин і продуктів з них, поверхневих вод сільськогосподарського призначення (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); Держкомлісгосп — ґрунтів земельного лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); лісової рослинності (пошкодження біотичними та абіотичними чинниками, біомаса, біорізноманіття, радіологічні визначення, вміст забруднюючих речовин); мисливської фауни (видові, кількісні та просторові характеристики, радіологічні визначення); Держкомгідромет — атмосферного повітря та опадів (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів, транскордонне перенесення забруднюючих речовин); річкових, озерних, морських вод (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); ґрунтів (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі та за результатами обстежень); стихійних і небезпечних природних явищ (повені, паводки, снігові лавини, селі тощо); Держводгосп (водогосподарські системи комплексного призначення, системи міжгалузевого та сільськогосподарського призначення у зонах впливу АЕС) — річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у зонах впливу атомних електростанцій (вміст радіоактивних речовин); поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст забруднюючих речовин); зрошувальних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, ступінь засоленості й солонцюватості ґрунтів); підтоплення сільських населених пунктів; прибережних зон водосховищ (переформування берегів і підтоплення території); Держкомгеології — підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, у тому числі залишкової кількості пестицидів і агрохімікатів, оцінка ресурсів); геофізичних полів; геохімічного стану ландшафтів. Як бачимо, моніторинг здійснюють різні структури за параметрами та обсягами, що відповідають їх компетенції.

5.8. Катастрофічний вплив військової діяльності
Уся військова діяльність, що включає у свою сферу функціонування військово-промислового комплексу, є складовою потужного техногенного впливу на навколишнє середовище. Збитки, що завдавались і завдаються довкіллю цією сферою людської діяльності здебільшого ніколи об’єктивно не оцінювались. Передусім тому, що для будь-якої країни військова доктрина є пріоритетною, а її реалізація здійснювалась і, на жаль, здійснюється до сьогоднішнього дня за принципом: мета виправдовує засоби. Нині військова діяльність укупі з промисловістю завдає чи не найбільшої шкоди навколишньому середовищу. Працюючи над створенням засобів масового знищення, як живої сили (загалом і населення), так і економіки потенційного супротивника, військово-промисловий комплекс ставить перед суспільством завдання ліквідації наслідків своєї діяльності, зокрема, таке складне в технічному й організаційному плані завдання, як знешкодження застарілих боєприпасів і техніки. В свою чергу, підтримання боєздатності техніки та особового складу військ потребує систематичних випробувань і навчань, що також негативно впливає на довкілля. Щодо регіональних воєнних конфліктів і широкомасштабних воєн, то їх вплив на довкілля має здебільшого характер екологічних катастроф. У літературі відсутня інформація стосовно порівняння впливу на довкілля військового комплексу та інших видів господарсько-промислової діяльності. Однак поряд з іншими схожими компонентами впливу, функціонування військ потребує значних територій для проведення військових навчань, маневрів, випробування існуючих і перспективних видів зброї, яка в своїй основі завжди несе небезпеку довкіллю та загрожує життю і здоров'ю населення. Сфера військової діяльності ґрунтується на функціонуванні чисельних людських контингентів, техніки та різноманітних технічних засобів, використанні значних обсягів паливно-мастильних матеріалів і спеціальних технічних речовин. При цьому певне місце посідає активна взаємодія повсякденної діяльності збройних сил з головними елементами навколишнього природного середовища. Так, широкий спектр військової і оборонної діяльності має безпосереднє відношення до розвитку і стану біологічної та ландшафтної різноманітності, зокрема, прибережних смуг морів. До таких видів діяльності належать: • військово-морські маневри; • розташування та експлуатація морських гаваней, військових баз і полігонів, що розміщені в прибережній смузі моря; • видалення і поховання зброї та боєприпасів; • наявність атомних підводних човнів і ядерної зброї, окремі з яких підлягають демонтажу та утилізації. Особливості задоволення військових та оборонних потреб і діяльності, пов’язаної з ними, характеризуються: • відведенням із землекористування значних територій для розміщення військових об’єктів; • поширенням шуму на великі площі та відстані; • облаштуванням зон для стрільби, полігонів, акваторій підводних вибухів, альтернативних маршрутів для човнів, а також обмеженням доступу населення до місць дислокації військ, у тому числі до берегової смуги і моря взагалі. Військові об’єкти, які включають парки техніки, арсенали боєзапасу, склади іншого майна, житлові військові містечка, мережі забезпечення і комунікації, є потенційними джерелами забруднення навколишнього природного середовища у місцях дислокації, тимчасового базування та пересування. Обслуговування озброєння і техніки, щоденна експлуатація технічних систем та усіх видів транспортних засобів, навчання і забезпечення побуту особового складу супроводжується утворенням відходів і викидів (скидів) різних шкідливих речовин. Природа та склад відходів і викидів, що утворюються, методи їх ліквідації та знешкодження, що є характерними для більшості військових частин, можна об'єднати в такі групи:

• газоподібні токсичні речовини (окиси вуглецю, азоту, сірки, а також сажа), що утворюються внаслідок спалювання палива в котельнях, транспортних засобах, стаціонарних і пересувних установках; • побутові й виробничі стічні води, що надходять із казарм, житлових і господарчих будівель, із пунктів обслуговування і ремонту всіх видів техніки, а також ті, що утворюються унаслідок функціонування комунально-побутових і технологічних об’єктів (споруд); • тверді відходи, як наслідок функціонування комунально-побутових і технологічних об'єктів (споруд);




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

www.ry-diplomer.com/diplom-spetsialista

www.ry-diplomer.com