It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 63
Гостей: 63
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

алкалоїди. Відомо близько 10 тис. видів цих сполук, утворених більш як із 400 видів рослин. Переважна більшість із них має неприємний, гіркий смак. Алкалоїди, потрапивши в організм людини, діють на нервову систему. Особливо багаті на алкалоїди рослини із родин бобових, макових, пасльонових, жовтецевих, маревих, складноцвітних.

Стероїдні (серцеві) глікозиди — похідні циклопентанпергидрофенантрену і поділяються на дві групи: карденоліди та буфадіеноліди. Ця група речовин поширена і серед тварин (входить до складу жаб’ячої отрути). Серцеві глікозиди мають виражену кардіотонічну дію, але у великих дозах є серцевими токсинами. Найбільша кількість видів рослин, які містять серцеві глікозиди, належить до родин жовтецевих, хрестоцвітних, куторових, лілейних, норичнікових. Терпеноїди — кисеньвмісні похідні терпенів-вуглеводнів, що утворені з ізопренових одиниць (C5H8). Ця група речовин у рослинах представлена спиртами, альдегідами та кетонами. Монотерпени (С10Н16) та сесквітерпени (C15H24) входять до складу летких ефірних олій, дитерпени (С20Н32) та тритерпени (С30Н48) звичайні складові нелетких камедей та смол. Політерпеноїди утворюють каучук та гутаперчу. Терпеноїди є поширеними токсинами рослин. Флавоноїди — розповсюджена група фенольних сполук, більшість з яких (крім катехінів та лейкоантоціанідинів) поширена у вигляді різноманітних глікозидів. Дубильні речовини (таніни) — високомолекулярні поліфеноли, характерні для представників родин бобових, миртових та розоцвітних. У процесі дубіння відбувається хімічна взаємодія між фенольними групами танінів і молекулами колагенів, внаслідок чого білки стають стійкішими до дії вологи та мікроорганізмів. Дубильні речовини використовуються для вичинки шкір. Кумарини — кисеньвмісні гетероциклічні сполуки, що є похідними бенз-а-пірену і широко розповсюджені серед рослин. Антрахінони — велика група антраценових похідних, що у більшості випадків є глікозидами. Характерною їх фізіологічною дією на тваринний організм є посилення перистальтики товстого кишечника (послаблювальна дія). Серед усього різноманіття отруйних рослин виокремлюють безумовно отруйні (з підгрупою особливо отруйних) та умовно отруйні. Перші, при надходженні до організму людини певної частини (органу) рослин, викликають отруєння, іноді з дуже складними наслідками (можливий летальний кінець). Токсичність інших виявляється лише за певних умов, наприклад при накопиченні у певних місцях або при порушенні умов зберігання рослинної сировини, ферментативній дії грибів або мікроорганізмів.
Отруйні тварини Отруйність тварин залежить від наявності в них таких речовин, які шкідливо діють на живий організм. Усіх отруйних тварин поділяють на дві групи: первинно-отруйні та вторинно-отруйні. До первинно-отруйних належать тварини, які виробляють токсичний секрет у спеціальних залозах або ті, в яких отруйні продукти виробляються у процесі метаболізму. Таким чином, отруйність цих тварин є видовою ознакою. Первинно-отруйні тварини, які різняться за способами утворення отрути та її застосуванням, поділяються на активно- та пасивно-отруйних. Активно-отруйних тварин, які мають спеціальний апарат, за допомогою якого вони вводять отруту до організму інших тварин називають озброєними активно-отруйними тваринами. У типовому вигляді такий апарат складається із отруйної залози з вивідною протокою та вражаючого пристрою (зуби у змій, жало у комах, гачки та шипи у риб). При цьому отрута потрапляє до організму іншої тварини парентерально. Такий спосіб введення отрути найбільш ефективний. Інша група активно-отруйних тварин, яка не має апарату для введення отрути, називається неозброєними активно-отруйними тваринами. Наприклад, отруйні шкірні залози амфібій, анальні залози комах. Токсичний ефект таких отрут виникає під час контакту з покривами тіла тварини. У пасивно-отруйних тварин токсичні метаболіти накопичуються в органах і тканинах, що перешкоджає їх поїданню іншими тваринами. Попередженням про токсичність таких тварин є їхнє яскраве (апосематичне) забарвлення. До групи вторинно-отруйних належать тварини, які здатні акумулювати екзогенні токсини і тому виявляють свою отруйність лише під час вживання у їжу. Наприклад, молюски або риби, що за певних умов здатні накопичувати у своєму тілі токсини синьо-зелених водоростей, комахи, що живляться отруйними рослинами тощо. Спосіб введення отрути залежить від її хімічної будови. Так, білкові токсини (отрути змій, комах та павукоподібних) потрапляють до тіла жертв парентерально, оскільки при надходженні через шлунково-кишковий тракт вони швидко руйнуються травними ферментами. Навпаки, токсини небілкової природи (алкалоїди амфібій, токсини деяких риб та молюсків) ефективні при аліментарному надходженні. Отруйні членистоногі. На території України мешкає багато отруйних членистоногих. З активно-отруйних озброєних членистоногих слід

назвати кримського скорпіона (Еusсогріon tauricus), тарантула (Lycosa singoriensis) та павука-хрестовика (Araneus diadematus), медоносну бджолу (Apis melifera), джмелів (рід Вотbus) та ос (рід Vespa). Для усіх цих тварин характерний жалючий отруйний апарат, за допомогою якого вони здатні вводити до тіла жертви відповідний токсин. Більшість отрут білкового походження і характеризуються гемолітичною або нейротоксичною дією. Крім того, до цієї групи належать також комахи, які вводять отруту до тіла жертви за допомогою ротового апарата: двокрилі — ґедзі (Tabanidae), ктирі (Asilidae) та мошки (Simuliidae), клопи-хижаки (Reduviidae). Слід зауважити, що у цьому випадку важко розрізнити у секреті справжні отрути та травні ферменти. До групи активно-отруйних неозброєних членистоногих входять деякі жуки (родин Meloidae, Staphylinidae, Chrysomelidae) та лускокрилі — гусінь златогузки (Euproctis chrysorrhoea), медведиць (Arctiidae) та ін. Усі вищезазначені жуки мають отруйну гемолімфу, яка виділяється у вигляді жовтих крапель на кінцівках та з боків тіла. За механізмом дії токсини гемолімфи жуків поділяються на подразнювальні, що викликають дерматити, і нейротоксини, які призводять до порушення передачі нервових імпульсів по синапсах. Гусінь деяких лускокрилих на поверхні сегментів має тонкі волоски, в основі яких розміщуються отрутосекретуючі клітини. При дотику до поверхні гусені у шкіру людини проникають волоски, які викликають подразнення, що призводять до дерматитів. Також небезпеку представляє надходження цих волосків із їжею до травного тракту або їх вдихання. Отруйні хребетні. Найвідомішими активно-отруйними хребетними є риби — акула катран (Squalus acanthias), скати-хвостоколи (родина Dasyatidae), морський дракончик (Trachinus draco) та інші, а також змії — звичайна гадюка (Vipera berus) та степова гадюка (V. ursini). Отрути цих хребетних тварин представляють суміш токсичних поліпептидів і ферментів із переважною місцевою подразнювальною та загальною нейротоксичною дією. Потрапляння отрути в організм викликає місцевий алгогенний (больовий) ефект, що пояснюється наявністю у її складі серотоніну та гістаміну. За рахунок дії протеолітичних ферментів розвивається місцевий набряк тканин. Загальна дія цих отрут виявляється у порушенні передачі збуджень у нервово-м’язових синапсах, що призводить до паралічу скелетної і дихальної мускулатури, або викликає численні геморагічні набряки та коагулопатії (порушення згортання крові).

Перша допомога при укусах отруйних змій полягає у правильному виборі положення для потерпілого. Для цього його треба покласти горизонтально, щоб голова була опущена нижче рівня тіла для зниження важкості можливих порушень мозкового кровообігу. Потім потрібно відсмоктати отруту з ранки з одночасним масуванням місця укусу. Інтенсивне висмоктування у перші хвилини дає можливість видалити до 40 % отрути. Відсмоктану рідину обов’язково необхідно спльовувати, щоб отрута не потрапила в організм через можливі ранки в роті. У подальшому, щоб зменшити інтенсивність дренування отрути лімфатичною системою, потрібно забезпечити повну нерухомість ураженої частини тіла та негайно доставити постраждалого до найближчого медичного закладу. Неозброєними активно-отруйними тваринами є амфібії, шкірні альвеолярні залози яких секретують широкий спектр отрут, у складі яких перше місце посідають токсичні стероїдні алкалоїди, що не руйнуються травними ферментами. Всі отрути амфібій характеризуються вираженою нейротоксичною, серцево-судинною та антибактеріальною дією. Пасивно-отруйні хребетні тварини представлені переважно рибами (деякі з родини коропових Cyprinidae). Доведено, що основним токсином, який у певні періоди нагромаджується у статевих продуктах та печінці деяких коропових риб є небілкова отрута циприндин.

Питання і завдання для самоконтролю
1. Схарактеризуйте поняття “робоче місце” і “робоча зона”. Їх структура й основні параметри. Ваше розуміння мікроклімату робочої зони і його вплив на працездатність оператора. 2. Назвіть джерела шкідливих речовин у робочих зонах. Які заходи вживають щодо запобігання надходженню шкідливих речовин у робочу зону? 3. Схарактеризуйте шум, інфра- та ультразвук, вібрації. Їх вплив на людину. 4. Які види випромінювання можуть зустрічатися в робочих зонах? 5. Схарактеризуйте особливості впливу електромагнітних і магнітних полів на персонал.

6. Яких правил і норм слід дотримуватися в процесі роботи з відеотерміналами? 7. Схарактеризуйте електронебезпеку, транспортну, пожежну, ядерну небезпеки. Назвіть методи захисту працівників від різних типів небезпеки. 8. У чому полягають особливості проживання і виробництва в умовах радіоактивного забруднення території? 9. Яких заходів слід дотримуватися під час роботи з отрутохімікатами у сільськогосподарському виробництві? 10. Як ви розумієте, що таке виробничий травматизм? Назвіть причини виробничого травматизму і заходи щодо його попередження.

Розділ 5 БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
Унаслідок надзвичайної ситуації природного чи техногенного характеру (а загалом будь-якого походження) може сформуватися надзвичайний екологічний стан, коли на певній території проживання населення може бути або однозначно неможливе (як це сталося після аварії на Чорнобильській АЕС), або потребуватиме обмежень. Згідно з чинним законодавством України рішення про запровадження надзвичайного екологічного стану ухвалює Президент України за поданням Ради національної безпеки і оборони України або Кабінету Міністрів України. У навчальній літературі багато уваги приділено надзвичайним ситуаціям, що пов’язані з діяльністю сил цивільної оборони. Тому розглянемо загальні питання щодо надзвичайних ситуацій, надзвичайного екологічного стану тощо. Згідно з термінологією, прийнятою в законодавстві України, надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, у тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, що призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, здійснення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат. Розглянемо основні поняття, що стосуються безпеки життєдіяльності в надзвичайних умовах. Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об’єкті чи окремій території загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю. Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Потенційно небезпечний об’єкт — це об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, перероблюються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації. Залежно від причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють такі: техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо; природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів або надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо; соціально-політичного характеру — пов’язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо; воєнного характеру — пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо. Залежно від територіального поширення, обсягів, заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначають чотири рівні надзвичайних ситуацій:
загальнодержавний — надзвичайна ситуація, що розвивається на території двох і більше областей (Автономної Республіки Крим — АРК, міст Києва і Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також коли для ліквідації надзвичайної ситуації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремої області (АРК, міст Києва і Севастополя), але не менш як 1 % обсягу видатків відповідного бюджету; регіональний — надзвичайна ситуації, що розвивається на території двох і більше адміністративних районів (міст обласного значення, АРК, областей, міст Києва і Севастополя) або загрожує перенесенню на територію суміжної області України, а також коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремого району, але не менш як 1 % обсягу видатків відповідного бюджету; місцевий — надзвичайна ситуація, що виходить за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожує поширенням ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості потенційно небезпечного об’єкта, але не менш як 1 % обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня належать також надзвичайні ситуації, які виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів; об’єктовий — надзвичайні ситуації, що не підпадають під зазначені визначення. Якщо наслідки аварії (катастрофи) можуть стосуватися різних галузей або конкретних видів надзвичайних ситуацій, остаточне рішення щодо її класифікації приймає Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого стосується ця ситуація. При цьому враховуються додаткові чинники, визначені у спеціальному додатку до нормативно-правового документа.

5.1. Надзвичайні ситуації природного характеру
Надзвичайні ситуації природного характеру формуються внаслідок таких природних явищ, як повені, землетруси, посухи тощо. Загалом надзвичайні ситуації розрізняють за конкретними природними явищами, що викликають ці ситуації.

Метеорологічні ситуації Сильний дощ — опади кількістю 50 мм (30 мм у гірських, селевих і зливонебезпечних районах) тривалістю близько 12 год. Випадання сильних дощів характеризується великою площинною плямистістю, у 63 % випадків вони випадають на території однієї області, у 27 % — на території двох–чотирьох областей. Сильні дощі мають виражений річний хід. Найбільша їх повторюваність (близько 70 %) припадає на червень — серпень. У гірських районах сильні дощі можуть викликати підняття рівня води в річках, водосховищах і ґрунтових вод. Великий град — діаметр градин понад 20 мм. Град — явище локальне, що найчастіше випадає окремими ізольованими плямами на площі від кількох десятків до кількох сотень квадратних кілометрів, рідше — у вигляді градових доріжок. У річному ході максимум повторюваності великого граду припадає на літній сезон. Розмір збитків залежить від розміру градин, їх щільності та інтенсивності випадання. Градини діаметром понад 30 мм можуть знищити посіви, пошкодити дахи будівель, побити птахів і дрібну худобу (як було в Українському Поліссі та на Кубані влітку 2001 р.). Вітер і шквали — максимальна швидкість 25 м/с. Спостерігається сильний вітер, переважно у холодний період року з максимумом у січні (23 %) і пізньої осені (листопад — 19 %). Сильний вітер збільшує навантаження на проводи, висотні споруди, підіймаючи в повітря пил і сніг, погіршує видимість і тим самим ускладнює рух транспорту. При сильному вітрі відбувається інтенсивне випаровування, що різко знижує вологість ґрунту. Шквалонебезпечні ситуації можуть створюватися на всій території України майже щорічно (ймовірність — 77 %), але певної закономірності в їх просторовому розподілі не виявлено. Шквали часто призводять до катастрофічних наслідків, які завдають збитків насамперед сільськогосподарському виробництву і спричинюють вилягання зернових культур, викорчовування дерев, іноді руйнують споруди й обривають проводи ЛЕП, унеможливлюють будівельні роботи. Смерчі — вихори з вертикальною складовою, що рідко повторюються. Ці стихійні явища складно реєструвати. За 1951–1999 рр. зареєстровано 37 випадків смерчів. Найбільша повторюваність смерчонебезпечних ситуацій характерна для АРК, Херсонської, Київської, Запорізької, Волинської та Черкаської областей. Швидкість вітру визначається за руйнівною силою смерчу і досягає в ньому сотень кілометрів за годину, а швидкість переміщення становить 40–70 км/год, що відповідає швидкості руху фронтів і циклонів. Смерчі мають величезну руйнівну силу, часто викликають катастрофічні руйнування і призводять до людських жертв. Пилові (піщані) бурі — вплив сильного вітру (15 м/с і більше) на висушену поверхню ґрунту, що призводить до переміщення великої кількості пилу і піску. В Україні пилові бурі виникають майже щорічно (ймовірність — 100 %), а стихійні — раз на два роки (ймовірність — 50 %). Особливо великих збитків вони завдають сільському господарству, ушкоджуючи посіви і зносячи з полів родючі шари ґрунту (вітрова ерозія). Пилові бурі погіршують санітарно-гігієнічні умови населених пунктів, а також експлуатацію транспорту. Завірюхи — перенесення снігу, що випав раніше, вітром зі швидкістю 15 м/с і більше. Сильні завірюхи виникають майже щорічно (ймовірність — 96 %). Вони порушують нормальну роботу транспорту. У гірських районах завірюхи можуть створити ситуацію, що спричинює сходження снігових лавин, які можуть призвести до великих руйнувань, людських жертв, загибелі тварин і рослин. Сильні снігопади — опади в кількості 20 см і більше понад 12 год. Такі снігопади можуть тривати добу і більше, посилюючи небезпеку цього явища. На території України сильні снігопади трапляються з жовтня по квітень при середньодобовій температурі повітря від 0 до –2–4 °С; у високогірній частині Українських Карпат і північносхідних областях температура може знижуватись до –15 °С. Половина сильних снігопадів випадає на території однієї-двох областей, у 40 % випадків — на території трьох–п’яти областей. В окремих областях сильні снігопади мають різну повторюваність: найчастіше (ймовірність — 60–80 %) вони спостерігаються в Українських Карпатах (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська області); дещо рідше (42 %) — у Київській, Кіровоградській областях і АРК. При сильних снігопадах ускладнюється рух транспорту, обриваються проводи ліній зв’язку і ЛЕП, ушкоджуються крони дерев. У гірських районах вони можуть створити ситуацію, що сприяє сходженню снігових лавин. Пізні снігопади можуть викликати підняття рівня води в річках, водосховищах і ґрунтових вод. Сильні тумани — видимість 100 м і менше. Сильні тумани спостерігаються переважно в холодну половину року. За походженням вони поділяються на внутрішньомасові та фронтальні, охолоджувальні та випаровувальні. Залежно від характеру зміни температури повітря охолоджувальні тумани поділяються на адвективні, радіаційні й адвективно-радіаційні. Найчастіше (80 днів) сильні тумани спостерігаються в гірських районах АРК і Українських Карпат. Другий осередок підвищеної кількості днів із сильними туманами припадає на південні навітряні схили Донецького кряжу і Приазовської височини. Тумани, спричинюючи погіршення видимості, створюють істотні перешкоди в роботі транспорту. Краплини туману, осідаючи на наземних конструкціях, викликають корозію металів. Тумани сприяють збільшенню забруднення повітря у великих містах продуктами викидів промислових підприємств. Сильна ожеледь — діаметр відкладання на дротах стандартного ожеледного верстака становить 20 мм і більше. Відкладення сильної ожеледі відбувається переважно при адвекції теплого вологого повітря, що зумовлено переміщенням циклонічних утворень із системою фронтів. Ожеледонебезпечними районами з найбільшою повторюваністю є гори АРК, Донецького кряжу, Приазовської, Волинської і Подільської височин. Сильна ожеледь призводить до аварійних ситуацій на всіх видах транспорту, а також лініях зв’язку і ЛЕП. Сильний мороз — температура нижче –30 °С (–25 °С для південних областей). Низька температура повітря зумовлюється вторгненням арктичного повітря, що звичайно поширюється в антициклонах із північного сходу, півночі або північного заходу. На більшій частині території встановлюється холодна антициклонічна погода, коли арктичне повітря зазнає додаткового радіаційного вихолодження до температури –35 °С і нижче. Сильне вихолодження, що супроводжується вітрами і низькими завірюхами, можливе, особливо на лівобережжі України, при поширенні зі сходу відрога сибірського антициклону, коли в його систему входять антициклони з північного заходу або північного сходу, посилюючи відріг. Пониження температури до –30 °С і нижче відбувається переважно у січні-лютому (ймовірність — 5–10 %) і, як правило, у північних, північно-східних і східних областях. Тривале збереження низької температури спричинює до загибелі озимих культур і фруктових дерев від вимерзання на великих площах. Глибоке промерзання ґрунту може




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

www.topobzor.info/tag/google-pixel/