It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 64
Гостей: 64
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

виробництва. Пріоритет нарешті отримають технологічні процеси, які забезпечують охорону здоров’я людини та раціональне природокористування. Крім орієнтації системи господарювання на комплексне, екологічно безпечне і ощадливе використання ресурсів, простежується тенденція до переорієнтації економіки на переважне використання ресурсів, що відновлюються. Якість природних ресурсів країни почне визначати перспективу подальшого розвитку економіки та її ефективність. Слід очікувати зміщення пріоритетів від зростання продуктивності праці у бік зростання продуктивності природних ресурсів загалом. Така орієнтація у розвитку зумовить народження нової тенденції. Йдеться про те, що традиційний макроскопічний показник розвитку економіки країни — виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП), набуде нового змісту. Продукт розглядатиметься не стільки як товар, а більше як послуга. Тобто враховується весь цикл — від виробництва внутрішнього товарного продукту до його використання споживачем з обов'язковою наступною утилізацією після того, як він втратить або вичерпає свої споживчі властивості. Такий підхід дасть змогу у перспективі вийти на оцінювання виробництва ВВП як на показник, що характеризує загалом коефіцієнт корисної дії економіки. У подальшому увага концентруватиметься на ширшому залученні й раціональному використанні в технології господарювання трудових ресурсів. Це потребуватиме нових підходів до організації охорони здоров’я і реалізації демографічної політики держави. Саме трудові ресурси, які є основною складовою всієї соціально-економічної системи, можуть бути найбільш продуктивними ресурсами. Забезпечення ефективного використання людських ресурсів на потужній інформаційній базі в економіці для підтримання широкого спектру конкурентноспроможних послуг означатиме остаточний перехід суспільства від промислово-технологічної стадії розвитку до гуманітарно-інформаційної. Інформатизація всієї сфери сприятиме високій ефективності управління, організації раціонального виробництва, підвищенню якості товарів та послуг, а також ефективному життєустрою населення країни. Переорієнтація економічних пріоритетів уже в найближчій перспективі істотно підвищить біологічну спрямованість економічного механізму і, як наслідок, сприятиме збереженню чи регенерації ресурсного потенціалу суспільства. Це надасть динамізму “екологічній” самоорганізації у становленні нової суспільної технології господарювання.

Подальшого розвитку на якісно новій основі набуде інноваційна активність. За рахунок потужних інформаційних зв’язків наукові знання залучатимуться безпосередньо до технології виробництва товарів і послуг. У результаті відбудеться перетворення промислових виробництв на потужні інтелектуально-технологічні комплекси, здатні, залежно від змін умов і попиту, до швидкої трансформації. Такі зміни висунуть на перший план пріоритетність розвитку виробництва отримання інтелектуальної ренти як окремої прибуткової статті фізичними та юридичними особами, а також економіками окремих держав. Враховуючи, що на перше місце у структурі виробництва валового внутрішнього продукту вийдуть не товари, а широкий спектр послуг, у перспективі прибутковішими стануть наукоємні послуги. Особливе місце посядуть послуги, які забезпечуватимуть охорону здоров’я людини та збереження генофонду нації. Усе це разом надасть суспільству еколого-гуманітарного та інформаційно-інноваційного спрямування. В умовах сьогодення світовий розвиток змушений перейти до формування нового технологічного укладу (соціальне спрямування, технологічні, економічні та екологічні обмеження), який має стати підґрунтям майбутньої промислово-технологічної епохи. Йдеться про такі кардинальні зміни: • зростання масштабів видобутку копалин у зв’язку з виснаженням родовищ; • технологічна оснащеність стосовно переходу економіки до ресурсозберігаючого виробництва і загальної екологізації світової економіки; • інтелектуалізація виробництва на основі всебічної інформатизації та гегемонізації екологічної політики; • стрімкі темпи зростання світового наукового потенціалу, що забезпечуватимуть впровадження у практику нових технологій, які відповідатимуть сучасним стандартам господарювання.

2.14. Реалії сьогодення
На тлі благополуччя промислово розвинених країн світу все чіткіших ознак набувають такі глобальні явища як: екологічна криза, економічна експансія (глобалізація економічного розвитку — далі глобалізація), політичне напруження у відносинах між промисловорозвиненими та бідними країнами, боротьба за контроль над головними світовими ресурсами і їх розподілом, міжетнічні та міжконфесійні відносини тощо. На сучасному етапі найпомітнішим виявом, що спричинює загострення негативних наслідків, є глобалізація та різне ставлення до неї. Це й однозначне підтримання глобалізації, і протиставлення її сталому розвиткові, і виключно негативне ставлення до неї. Такий стан справ потребує вивчення цього питання і визначення позицій, згідно з якими можна було б приймати ефективні рішення щодо попередження негативних наслідків, чи використання позитивних обставин на користь нашої держави. Найпотужніша хвиля глобалізації почала інтенсивно розповсюджуватися з падінням стіни, що роз’єднувала “Схід” і “Захід”. Джерелом, що постійно підтримує потенціал глобалізації є економіки країн “великої сімки”, США і розвинених країн взагалі. “М’язами” глобалізації є потужні транснаціональні компанії. Вони здатні дуже швидко насичувати товарною продукцією як внутрішні, так і зовнішні ринки. Тож постійним прагненням конкурентноздатного транснаціонального капіталу є додаткове розширення ринків за рахунок експансії у треті країни. Зазначені транснаціональні компанії постійно потребують розширення ресурсної бази, в тому числі за рахунок використання закордонних джерел. Усі ці обставини мають як позитивні, так і негативні наслідки. Серед позитивних наслідків глобалізації слід відзначити такі: розповсюдження інноваційного капіталу, передачу “know-how” і нових знань, упровадження толерантних механізмів розподілу ресурсів, розширення транспортних мереж, туризму, піднесення життєвого рівня місцевого населення тощо. Завдяки диктату глобалізації здійснюється експансія іноземних валют, забезпечується пріоритет військово-політичних рішень та концентрація у бідних країнах екологічно небезпечних виробництв; підтримуються претензії на більшу частку дефіцитних ресурсів тощо. Крім того, більш прозорим є ставлення до таких негативних явищ як міжнародний тероризм, транспорт наркотиків, вплив агресивних сект, проникнення небезпечних хвороб тощо. Політична невизначеність (багатовекторність) і непослідовність держав, які розвиваються або реформують свою економіку, в реалізації своєї зовнішньої та внутрішньої політики і врахування впливу на них процесів глобалізації, може призводити до істотного зростання ризиків щодо виникнення цілої низки зазначених негативних наслідків. Найоптимальнішим шляхом для країн, що розвиваються, є вихід із зони підвищеного ризику з подальшим приєднанням до світових міждержавних організацій. Йдеться про ЄС, НАФТА (Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі), АСЕАН (регіональне об'єднання за участю Індонезії, Малайзії, Сінгапура, Таїланду, Філіппін, Брунею) та Амазонського пакту (за участю Болівії, Бразилії, Венесуели, Гайани, Колумбії, Перу, Сурінаму, Еквадору). Для України надзвичайно доцільним є набуття асоційованого статусу в ЄС, з подальшим вступом до цієї організації та NATO, які мають найпотужнішу і найефективнішу у світі колективну систему безпеки. Противагою курсу на глобалізацію, що лежить в площині виключно економічних зисків і диктується споживацькою ідеологією та ігноруванням соціальних і екологічних проблем світу, є принципи сталого розвитку. Вперше на регіональному рівні ця проблема була висвітлена на конференції “Оточуюче середовище для Європи” (Добриш, 1991). У глобальному плані принципи сталого розвитку були запропоновані світовій спільноті на Всесвітньому екологічному форумі (Ріоде-Жанейро, 1992). Після зазначених конференцій робота перейшла в організаційну стадію. Так, зокрема, її наслідком на Європейському континенті стало створення Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної та Східної Європи. Головною її метою є побудова в європейському регіоні таких економік, що мають сталий розвиток і передбачають започаткування еволюційного процесу, який забезпечуватиме високу якість навколишнього середовища при зростанні соціально-економічних стандартів життя населення. Програма була розроблена спеціальною міжнародною робочою групою за підтримки Всесвітнього банку. В основу Програми покладені конвенції про зміни клімату, біологічне різноманіття та ін. Зазначений документ було представлено й розглянуто на конференції “Оточуюче середовище для Європи” (Люцерна, 1993). В роботі цієї конференції брала участь і делегація України, що можна вважати за стартову позицію у цьому напрямі для нашої держави. Результати роботи в межах тематики “Оточуюче середовище для Європи” знайшли своє подальше доопрацювання на конференціях у Софії (1995) та Орхусі (1998).

Як свідчать результати аналізу, серед першочергових глобальних проблем, що викликають подальше загострення кризових явищ, слід відзначити неефективне виконання промислово-розвиненими країнами положень “Порядку денного на ХХІ сторіччя”. Насамперед ідеться про ігнорування окремими країнами положень Кіотського протоколу (Конвенція про зміни клімату), а саме: • до 2000 р. не здійснена стабілізація викидів парникових газів (на рівні 1990 р.). Більшість із промислово-розвинених країн має постійне зростання викидів. Так, у США їх кількість за цей період зросла майже на 12 %; • не доведена допомога країнам, що розвиваються, до визначених 0,7 %. Фактично ця цифра досягла тільки 0,3 %. Виняток становлять Данія і Норвегія, які виконали взяті на себе зобов’язання; • не вирішена проблема боргів, а також передачі “чистих” технологій країнам, що розвиваються; • самоусунення з Кіотського протоколу США взагалі підриває довіру світової спільноти до“Порядку денного на ХХІ сторіччя”. Крім того, маючи негативний досвід щодо ігнорування інтересами глобального розвитку безпосередньо нагальних потреб подальшого розвитку України (труднощі з фінансуванням робіт по зняттю з експлуатації Чорнобильської АЕС та добудові блоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС) було б доцільно запровадити механізм міжнародного страхування, який підтримував би реалізацію зобов’язань по раніш прийнятим міжнародним домовленостям. Також у міжнародну практику доцільно запровадити роботу міжнародного суду, який міг би впливати на окремі негативні елементи глобальної політики і створювати передумови для демократизації міжнародних відносин. Саме такі заходи дають можливість створити ефективний механізм переходу від нераціональної політики глобалізації до глобального сталого розвитку.

2.15. Загальні риси Національного плану дій (НПД)
Для забезпечення передумов ефективного вирішення всього комплексу еколого-економічних питань та оцінки перспектив переходу України до стійкого розвитку і формування в державі підґрунтя нового технологічного укладу є доцільним проаналізувати ті потенційні можливості, які маємо. Йдеться про аспекти характерні для перехідного періоду. На сучасному етапі Україна накопичила певний потенціал мотивації щодо розвитку своєї економіки у зазначеному напрямі (табл. 9). Таблиця 9
Види мотивацій Соціальна Напрями реалізації Створення правової основи сприятиме розвиткові потужного індивідуального потенціалу, який накопичився під багаторічним тиском економічної кризи Лібералізація оподаткування підвищить прибутковість підприємництва та каталізує підприємницьку активність населення, а захист інвестицій створить реальні перспективи для широкої інноваційної діяльності та підтримки промислового виробництва Забезпечення прозорості рішень, скорочення бюрократичних перепон, декриміналізація економіки стимулюватимуть розвиток підприємництва Високий рівень забезпеченості мінерально-сировинними, якісними земельними та трудовими ресурсами створюють перспективу для розвитку економіки загалом. Дефіцит енергоресурсів вимагає зниження енергоємності та ресурсомісткості виробництва

Економічна

Політична

Забезпеченість ресурсами

Аналіз мотивації щодо виходу з кризи нашої економіки та наступного її стійкого розвитку, а також мотивації створення екологічно безпечної політики для стійкого розвитку наведені в табл. 10. Таблиця 10
Види мотивацій Екологічне становище Стан основних джерел забруднення Напрями розвитку Докорінна перебудова всієї природоохоронної роботи, скорочення негативного впливу на здоров’я людини та природне середовище, що її оточує Технічне переозброєння багатовідходних галузей та їх переведення в ресурсозберігаючий режим роботи

Безпека суспільного Створення механізму попередження надзвичайних виробництва та стан ситуацій та мінімізація негативних наслідків у випадку їх справ із відходами виникнення, а також нового сектору економіки з утилізації та перероблення відходів Екологічна відповідальність та просвіта Створення секторів екологічної освіти у вищій та середній школах, а також механізму, що підвищує екологічний попит у населення

Відомо, що економічні мотивації порівняно з екологічними мають значно вищий потенціал. Їх запуск вимагає лише включення ефективного законодавчого механізму та забезпечення при цьому високого рівня виконавчої дисципліни. Створення екологічно безпечної політики стійкого розвитку вимагає реалізації комплексу таких заходів: • затвердження повномасштабної правової основи для докорінного поліпшення екологічного стану в країні; • створення ефективного механізму виконання природоохоронної політики, в тому числі виключення ресурсомісткості економіки та залучення в господарський обіг вже накопичених відходів, а також попередження надзвичайних ситуацій з тяжкими еколого-економічними наслідками; • технічного та технологічного переозброєння для забезпечення механізму ефективного раціонального природокористування та постійного підвищення коефіцієнта корисної дії економіки; • підвищення екологічної свідомості та рівня екологічної освіти. На сучасному етапі для України надзвичайно актуальним є забезпечення ефективного механізму екологізації національної економіки з подальшим виходом на потенційну можливість розбудови засад сталого розвитку. До цього часу усі заходи щодо вирішення в Україні екологічних проблем пропонувалися як окремі пропозиції, не пов’язані з ключовими питаннями соціально-економічного розвитку країни. Тому сьогодні надзвичайно актуальною є оцінка саме реальних можливостей і перспектив виходу України на шлях сталого розвитку. Потрібно також враховувати реальний стан справ у державі, в тому числі потенціал існуючих ресурсів та можливість застосування механізмів і технологій їх ефективного використання, для створення виваженої і ефективної Національної програми дій. Моніторинг соціально-економічної системи України. Моніторинг передбачає, по-перше, аналіз і оцінку стану суспільства та його складових, а саме: економічної, соціальної і природно-ресурсної (екологічної) підсистем. По-друге, метою моніторингу є прогнозування реалізації в Україні найбільш прийнятних для її стартових можливостей і механізмів, що можуть забезпечити поступ на шляху до сталого розвитку. Економічна сфера. Аналіз і оцінка економічної компоненти нашого суспільства на цей час дає можливість констатувати її занепад. Про це свідчать матеріали як вітчизняних, так і закордонних фахівців. Збільшення за останній час виробництва промислової продукції поки
що не вказує на загальну стабілізацію економіки і тенденцій до її сталого піднесення. Позитивні тенденції відмічаються переважно в енергоємних секторах. На тлі глибокої енергетичної кризи в країні і проблем з розрахунками за енергію й енергоносії таке підвищення виробництва лише поглиблює кризовий стан в енергетиці та в економіці загалом. Найбільш узагальнювальним показником кризового стану економіки держави може слугувати її великий борг міжнародним фінансовим організаціям на тлі високої заборгованості населенню (заробітна платня, пенсії та інші соціальні виплати). Екологічна сфера. З кожним роком екологічний стан у державі погіршується. Навіть окремі позитивні вияви зниження викидів у повітряний басейн, за рахунок скорочення виробництва, не покращують загальної екологічної ситуації в країні. Це насамперед свідчить про те, що антропогенне навантаження на довкілля значно перевищує його екологічну місткість. Крім того, відзначається й така негативна тенденція, як постійне скорочення потенціалу відновлювальних ресурсів. Наприклад, уже вилучено під відвали, відходи, шламонакопичувачі та інше більш як 0,3 % земель від загальної площі території країни. І ці площі мають тенденцію збільшуватися. У літні місяці в Україні постійно обмежується використання рекреаційних ресурсів з причин незадовільного санітарно-епідеміологічного й екологічного стану в зонах рекреації переважної більшості морського узбережжя. Відмічається також у різних регіонах країни зростання випадків забруднення поверхневих водойм, єдиних джерел питного водопостачання. І на тлі цього планується запуск додаткових потужностей на ядерних енергооб'єктах (Рівненська і Хмельницька АЕС) — потужних споживачів води, що викличе додаткове навантаження на поверхневі водойми країни. Отже, тільки конкретні дії, які не збільшуватимуть, а навпаки, — зменшуватимуть загальне екологічне навантаження відносно екологічної місткості навколишнього природного середовища, забезпечуватимуть передумови для сталого поліпшення екологічного стану в Україні. Соціальна сфера. У державі в останні роки відбуваються процеси, що свідчать про виродження нації. Саме про це говорить різке загострення демографічної кризи, яка віддзеркалює увесь комплекс стану справ, і насамперед у соціальній сфері суспільства. Населення країни щорічно скорочується на 0,62 %, переважно за рахунок значного погіршення соціально-економічних умов. Середня тривалість життя у чоловіків на 8–9, а у жінок на 4–6 років коротша, ніж у розвинених країнах світу. Політична сфера. Визначення найоптимальнішого шляху щодо виходу з кризового стану повною мірою залежить виключно від політичної волі керівництва держави і наявності у нього вже визначених стратегічних напрямів розвитку та ефективної програми дій. Відсутність у сьогоднішній політичній практиці підходів, за якими оцінка й обрання депутатів, президента та інших здійснюється згідно із соціальними, економічними, екологічними позиціями (форма власності на землю, відношення до приватизації, критерії в соціальній політиці, пріоритети щодо використання відновлюваних чи невідновлюваних ресурсів, позиції у формуванні держбюджету тощо) і зумовлює ті ситуації, які все ще мають місце в Україні (гостре протистояння в політичній сфері, відсутність компромісів, довгострокових принципів та ін.). Саме це піднімає сьогодні на найвищий щабель необхідність створення програм, які враховували б ключові принципи, світові тенденції і нагальні державні, регіональні та місцеві потреби безпосередньо в Україні. Надзвичайно важливо зосередити увагу і на механізмах реалізації завдань програми. Слід також відзначити об’єктивну циклічність у політичному житті країни, що зумовлене тими обставинами, за яких після чотирирічного терміну проходять вибори Президента і Парламенту та затвердження нового складу Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів приймає узгоджену з Президентом і підтриману Верховною Радою Програму дій Уряду. Тому НПД має також передбачати зазначену циклічність, тобто бути виваженою в часі і ґрунтуватися на потенціалі ресурсів, якими на цей час забезпечена держава. Визначені НПД принципи й механізми повинні повною мірою використовувати усі можливості, що має виконавча влада держави в центрі, регіонах і на місцях. Це надасть виняткову можливість Україні побудувати, узгодити і прийняти зрозумілий для абсолютної більшості її громадян НПД. Однак нинішня ситуація в усіх сферах нашого суспільства свідчить про його стан, який відповідає визначенню недостатньо врівноваженого. Це означає, що Україні, яка задекларувала прибічність побудові сталого розвитку, потрібно подолати дуже складний шлях. Йдеться про трансформацію соціально-економічної системи як такої, що не є врівноваженою, в систему, що буде еволюційно розвиватися. Фундаментальна основа трансформації може ґрунтуватися на положеннях теорії відкритих систем, яка передбачає, наприклад, флуктуативний перехід від одного якісного стану до іншого, в тому числі до системи з еволюційним механізмом її розвитку. Реалізація такого переходу може здійснитися при створенні в існуючій системі якісно нових умов в усіх трьох головних складових (економіці, екології, соціальній сферах) суспільства. Виходячи з цього, на перший план висувається питання щодо визначення ресурсів, які могли б забезпечити зазначений перехід. Задіяні ресурси допомагають спрогнозувати оптимальну траєкторію трансформації існуючої системи у якісно нову. Йдеться про те, що вплив на систему різних чинників викликає у ній реакцію, яка спрямовується на нейтралізацію зазначеного впливу (принцип Ле-Шательє). Ця обставина потребує виважених дій, які б дали змогу використати реакцію на користь трансформації системи, а також для просування у заздалегідь спланованому напрямі. Водночас потрібно враховувати, що якісно нові умови, мають створюватися на всіх трьох рівнях державного врядування: макро- (державному), регіональному та місцевому. Зазначеним рівням мають бути притаманні спільні позиції (Конституція України, розділ ХІ “Місцеве самоврядування”), а також принципи, які є визначальними для системи, що стало розвиватиметься. Ці принципи витікають із положення про те, що стала система втілюватиме у собі закони розвитку біосфери. Акумуляція положень в НПД і їх реалізація дасть змогу на практиці здійснювати поступ до еволюційного розвитку держави. Державний рівень НПД. Метою створення ключових положень Національної програми дій є втілення екологічного мислення в процес структурної перебудови соціально-економічної системи України. Йдеться про забезпечення кожному представникові суспільства належного економічного, соціального та екологічного довкілля, яке може бути здійснено на основі раціонального й ефективного використання існуючих у державі ресурсів. Така масштабна робота лежить виключно у межах компетенції Кабінету Міністрів України, який функціонує за положеннями Конституції і керується у своїй роботі законами України та актами Президента. Тобто усі принципи НПД повинні обов'язково мати або передбачати створення під заплановані дії чіткої і виваженої нормативно-правової бази, орієнтованої на просування до сталого розвитку. Насамперед має йтися про принципи, які передбачатимуть заходи, спрямовувані на кардинальну реструктуризацію суспільного виробництва за рахунок скорочення частки ресурсоємних




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

magazinpoliva.kiev.ua

подробно fashioncarpet.com.ua

www.101binaryoptions.com/paypal-binary-options-brokers/