It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - БЖД - Безпека життєдіяльності

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - БЖД - Безпека життєдіяльності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Результатом його 25-річної роботи стала філософська праця "Думки про людську душу". Обожнюючи природу, перебуваючи в полоні деїзму, Ковард у своєму творі намагався довести, що самостійної духовної субстанції не існує, а душа є матеріальним субстратом і вмирає разом з організмом. Смерть організму ніби поглинає вогонь душі.
ФРІДРІХ ГОФМАН (1660-1742 рр.), відомий німецький лікар-терапевт. Після закінчення медичного факультету Єнського університету поїхав до Голландії, щоб стажуватися в Лейдені у Г.Буграве. Після навчання розпочав лікарську діяльність на батьківщині в Німеччині, а 1694 р. обійняв посаду професора клінічної медицини в університеті м.Гале. За успіхи в галузі медицини його було запрошено лейб-медиком при дворі прусського короля.
Гофман дав визначення хворого та здорового організму, в основу яких лягло "динамічне" вчення про рух різних рідинних субстанцій, таких як кров, шлунковий сік тощо. Якщо їхній рух відбувався в організмі регулярно без порушень, то такий організм вважався здоровим, і навпаки, якщо цей рух припинявся через закупорку, то такий стан він називав хворобою. На його думку, рух, чи "тонус", може регулюватися нервовим флюїдом, чи ефіром, місцем розташування якого були мозкові шлуночки. Уся ця механістична теорія була виключно гіпотетичною, де матеріалістичні передумови поєднувалися з ідеалістичними поглядами.
Гофман правильно встановив деякі взаємозв'язки в організмі. Він зазначав, що між деякими органами існує взаємозалежність за принципом "симпатії", наприклад, взаємозв'язок між нервовою та травною системою, між маткою та молочною залозою. Незважаючи на неповноту його теоретичних положень, це було початком пізнання цілісного організму.
ГЕРМАН БУГРАВЕ (1668-1738 рр.), видатний голландський філософ. Його життя та діяльність припали на періодом великих наукових відкриттів. Предметом наукових досліджень Буграве були медицина, хімія, ботаніка та філософія.
Буграве розвивав нові підходи в дослідженні патологічних процесів. Ним уперше було застосовано в медичній практиці лупу та термометр, що значною мірою розширило можливості лікарів у діагностиці та лікуванні захворювань.
Як вченому-хіміку йому був відомий терапевтичний ефект при застосуванні глауберової солі, сурми та ртуті. Відмінною рисою його наукових досліджень можна вважати тісний взаємозв'язок теоретичних обгрунтувань з клінікою. Його метод навчання майбутніх лікарів було визнано в багатьох країнах світу.
Філософські погляди Буграве були досить еклектичними. Усі процеси життєдіяльності організму він пояснював з позицій законів хімії та механіки. Разом з тим він стояв на позиціях віталізму і стверджував, що в організмі є "життєва сила", що керує життєвими явищами. На основі цього, як теоретик у галузі медицини, він уводить нові поняття "життєві показання" та "життєві витоки".
БЕРНАРД де МЕНДЕВІЛЬ (1670-1733 рр.), француз за походженням, проживав в Англії; крім лікарської діяльності, цікавився літературою та економікою. Як письменник належав до демократичного напрямку, виявляючи інтерес до проблем моралі. Його філософські уподобання формувалися під впливом матеріалістичних поглядів англійських філософів Т: Гобсата Дж. Локка.
Мендевіль спеціалізувався на дослідженні нервових та психічних захворювань. Він вважав, що не тільки серце, мозок, нерви, але й органи чуття, а отже, й самі відчуття у вищих тварин є такими самими, як і в людини. Як лікар-психіатр він описав симптоми афектів, вказуючи на те, як один афект пригнічується іншим. Крім того, він детально проаналізував такі афекти, як чеснота, сором, співчуття, жалість тощо.
ЯНОС АДАМ ГЕНЗЕЛ (1677-1720 рр.), лікар з Угорщини, вчився в Болоньї, Флоренції, Римі, Падуї (Італія), пройшов повний курс медичної освіти.
Гензел досліджував епідеміологічний характер деяких захворю-вань, спираючись на наукові підходи Т.Сіндегама, вивчав епідеміологічну обстановку в Угорщині в першій половині XVIII ст. У своїх дослідженнях він залучав не тільки медичні знання, але й робив філософські узагальнення, пояснюючи зв'язок багатьох до того невідомих обставин і причин розповсюдження заразних хвороб. Він розглядав не окремого хворого, а низку його зв'язків - з іншими людьми, умовами життя, навколишнім середовищем.
Гензел зробив певний внесок у розвиток епідеміології, детально описав віспу, кір, свинку, малярію та умови їх поширення.
ЖЮЛЬЄН ОФРЕ ЛАМЕТРІ (1709-1791 рр.) прожив коротке, але яскраве життя. Розпочавши свою діяльність як лікар, із часом став видатним філософом-матеріалістом. Знання, здобуті на медичному факультеті в Парижі, Ламетрі оцінював не дуже високо. Тому зразу ж після закінчення університету він поїхав на два роки на стажування до Лейденського університету до знаменитого професора Г.Буграве. Він читав лекції з багатьох питань теоретичної та клінічної медицини.
Ламетрі механічно тлумачив причини поведінки людей в різних умовах, зміни характеру, пояснюючи їхню динаміку біологічними чинниками. Цю тезу пояснював, залучаючи такий історичний приклад: "Що потрібно було б для перетворення сміливості Гая Юлія, Сенеки чи Петронія на малодушність чи боягузтво? Тільки-но розладу селезінки чи печінки чи засмічення ворітної вени. А чому? Тому що уява засмічується разом з нашими внутрішніми органами, від чого і відбуваються всі ці своєрідні явища істеричних та іпохондричних захворювань" (Ламетри, 1925).
АНДРЕАС ШКЕР-і-АРУФАТ (1711-1772 рр.) закінчив медичний факультет у Валенсії (Іспанія). З 1732 р. майже 10 років керував кафедрою анатомії. З 1751 р. і до кінця свого життя обіймав посаду лейб-медика. Його було обрано віце-президентом Мадридської медичної академії. Він був автором декількох медичних праць, цікавився історією медицини, переклав іспанською мовою деякі твори Гіппократа. Вивчав фізику.
Пікер-і-Аруфат написав праці з логіки "Новітня логіка чи мистецтво говорити правду та удосконалювати розум" та філософії "Моральна філософія для іспанського юнацтва", де він вказував на необхідність творчого підходу до вивчення навколишнього світу та морального вдосконалення людини. Його праця "Мова про застосування філософії до питань релігії" спрямована проти релігійних догм, які він осуджував з позицій стихійного матеріалізму. Його також цікавили питання етики, в тому числі й лікарської.
Будучи людиною високоосвіченою і борцем проти церкви, Пікер-і-Аруфат стояв на позиціях "медичної астрології". Так, він висловлював думку про те, що Сонце та Місяць впливають на розвиток хвороб. Він вважав, що причиною багатьох захворювань є повітря, можливо, що під цим він розумів поширення заразних хвороб.
ВІЛЬЯМ КУЛЕН (1712-1790 рр.) отримав медичну освіту в Единбурзькому університеті (Шотландія). Він стояв на позиціях солідарної патології, заперечуючи гуморальне вчення. Спираючись на праці Т.Віллізія й А.Галлера, що встановили подразливість м'язів та чутливість нервів, а також Ф.Гофмана про "тонус" та про "атонію", він розробив оригінальну теорію про провідну роль нервової системи, від якої залежить здоров'я та хвороби людини. За його теорією, виникнення хвороби спричинює наявність "флюїду", чи "нервової речовини". За надлишкового руху "флюїду" в організмі відбувається напруження (спазм), і навпаки, за недостатнього руху - розслаблення (атонія) нервової системи. Таким чином, Кулен обґрунтував "нервовий принцип" регуляції всіх життєвих процесів. Але цей принцип однобічно метафізично тлумачився ним при лікуванні людей. Його вчення набуло значного поширення у другій половині XVII ст. не тільки в Англії, але й в Німеччині та Франції (Лозинский, 1905).
ДЖОН БРОУН (1735-1788 рр.), англійський вчений, увійшов в історію своєю системою лікування "броунізм". До початку медичної практики він займався богослов'ям. У віці 40 років став доктором медицини і вже через рік опублікував свою знамениту працю "Еіетепіа тесіісіпае" ("Начало лікарської науки"). Ця робота була широко відома не тільки в Англії, але й у Німеччині, де її було видано німецькою мовою. Пізніше вона побачила світ і російською.
Значення його теорії полягає в запереченні гуморальної патології. Прояви хвороби він пов'язував зі змінами у твердих частинах тіла. Він вважав, що всі тверді частини тіла на відміну від рідких (кров, слиз) володіють збудливістю, яка виникла в результаті зовнішнього подразнення чи із самого організму і впливає на стан здоров'я. Хвороби, на його думку, залежать від міри подразнення та зворотної збудливості.
Підвищена збудливість призводить до стенічних хвороб, знижена -до астенічних. Якщо ж збудливість перебуває на середньому рівні, то такий стан відповідає стану здоров'я, чи нормальному стану організму. Для вираження рівня збудливості ним було створено спеціальну градуйовану шкалу, найвищий показник відповідав 80 градусів. Показники на шкалі у проміжку від 30 до 50 градусів відповідали здоров'ю, а все, що було вище чи нижче цього діапазону, розцінювалось як хвороба. Виходячи зі своїх помилкових поглядів щодо визначення хвороб, він запропонував надуману систему їх лікування. Вона зводилася до регулювання (підвищення чи зниження) рівня збудливості за допомогою медичних препаратів (Броун, 1807).
ФЕЛІКС ВІК-д'АЗІР (1748-1794 рр.) був не тільки французьким лікарем, але й видатним вченим, членом Французької національної академії наук. Він захоплювався анатомією ще зі студентських років.
Вік-д'Азір одним з перших почав вивчати питання кореляції внутрішніх органів. На той час панівним був метафізичний метод, і кожне явище розглядалося окремо незалежно від інших, тоді як він закликав до діалектичного методу дослідження. Усі органи й системи організму він намагався пов'язати в одне взаємозалежне утворення.
Не менш важливою його заслугою є вивчення порівняльної анатомії риб, птахів, мавп та ін. Це були перші кроки в накопиченні необхідного матеріалу на шляху до еволюційної теорії Ч. Дарвіна.
Вивчаючи анатомію та особливо мозок, він зробив описання II та III пар черепних нервів. Його науковий авторитет був наскільки високим, що 1775 р. він обійняв посаду лейб-медика при французькому дворі.
П'ЄР ЖАН ЖОРЖ КАБАНІС (1757-1808 рр.) народився в невеликому французькому містечку Конак. Був лікарем, філософом і політичним діячем. Його вчителем був французький просвітитель, католицький священик Е.Боно де Кондільяк (1715-1780 рр.), який, як не дивно, своїми ідеями руйнував церковні (релігійні) догми.
Основна філософська праця Кабаніса - лекції, які він читав у Національному інституті в 1796-1797 рр. У Росії вони побачили світ 1856 р. під назвою "Відношення між фізичною і моральною природою людини". Кабаніс дотримувався позицій визнання об'єктивного існування матеріального світу, відстоював первинність "фізичної природи" людини, тоді як свідомість, чи "моральну природу" людини вважав другорядною, похідною. В основі всієї моральної природи, на його думку, лежить відчуття, чи "чуттєвість".
Спираючись на досягнення тогочасної передової фізіології та медицини, Кабаніс дав визначення поняття "свідомість". За допомогою свідомості людина може пізнавати навколишній світ, здобувати знання про природу і про себе саму.
Поряд із чуттєвим аспектом пізнання зовнішнього світу Кабаніс визнавав і внутрішню чуттєвість. Питання про відношення свідомості до буття він зводив до фізіологічних досліджень людини. При цьому його цікавили проблеми залежності моралі від статі, темпераменту, клімату й умов життя.
Він високо цінив медицину як науку, особливо фізіологію, вважаючи, що глибокі медичні знання про людину можуть змінити і її мораль, яка, на його думку, є головним засобом удосконалення всього людства, тобто, впливаючи на тіло, змінити душу людини.
Закони біології та природознавства Кабаніс механічно переносив на суспільні науки. Рушійною силою суспільного розвитку він вважав природничі науки, фізіологію та медицину. Він вважав, якщо якомога глибше вивчити діяльність людського організму, то це дозволить зрозуміти і суспільні явища та процеси.
ФРАНЦ ЙОСИФ ГАЛЬ (1758-1828 рр.), австрійський лікар, провідний вчений у галузі анатомії та френології, відомий як дослідник анатомії мозку. Він є автором теорії локалізації мозкових центрів
Галь встановив зв'язок мозкових центрів з довгастим мозком. Це було нове слово в науці. Крім того, він правильно визначив ядра І-УШ пар черепних нервів, а також відкрив перехрестя пірамідних шляхів. Тоді як із часів італійського лікаря М.Мальпигі (1628-1694 рр.) вважалося, що кора головного мозку виконує функції секреторної зачози.
Наукові погляди Галя мали велике значення не тільки для прогресу в медицині, але і для філософського розуміння сутності людського мислення. Праця "Філософсько-медичні дослідження про природу та мистецтво у хворому та здоровому стані людини", опублікована 1791 р., принесла йому досить широку відомість.
ІОГАНН КРІСТОФ ФРІДРІХ ШШЛЕР (1759-1805 рр), видатний німецький поет, історик та філософ. Він ще був лікарем, закінчив Штутга-ртську "академію". Можна говорити про його енциклопедичну підготовку.
Практикуючи як лікар, він активно виступав за використання праці в лікуванні хвороб, відносячи фізичну працю до важливих і ефективних засобів лікування. Йому належить авторство наукового терміна "трудотерапія".
КРІСТОФЕР ГУФЕЛАНД (1762-1836 рр.) медичну освіту отримав у знаменитому Гетінгенському університеті (Німеччина). У 21 рік став доктором медицини. Він розпочав медичну практику у м. Вейма-рі. Через деякий час Гуфеланд перейшов на викладацьку роботу в Єнський університет у званні професора. Через сім років розпочав медичну практику на посаді головного лікаря в одній з лікарень Берліна, а також брав участь у відкритті Берлінського університету, де із часом став завідувачем кафедри терапії.
Гуфеланд написав близько 400 праць. Серед багатьох його робіт особливе місце посідає книга "Майстерність (здатність) продовжити людське життя, чи макробіотика". її популярність була настільки великою, що всі європейські країни переклали і видали цю книгу. У деяких країнах вона перевидавалася декілька разів, так, у Росії з 1805 по 1856 р. - п'ять разів.
Рекомендації щодо довголіття Гуфеланд пов'язував з дотриманням правил особистої гієни, певного режиму праці та відпочинку, правильним харчуванням і здоровим стилем життя.
На його думку, здоров'я - це гармонійна єдність внутрішніх і зовнішніх умов. Під внутрішніми він розумів будову організму. Співвідношення його твердих частин і вологи, різні фізико-хімічні процеси, які відбуваються в організмі, життєву силу, яка асоціювалась у Гуфеланда зі збудливістю. Це ще не було глибоким розумінням усіх внутрішніх умов, оскільки існував поділ організму на тверді та вологі частини, а не на органи і системи, взаємозалежні між собою і регулюючі роботу окремих органів, так і організму в цілому. До зовнішніх умов він правильно відносив навколишнє середовище, яке впливає на організм.
Якщо існує гармонія між цими умовами, то людина, на його думку, вважається здоровою, і навпаки, хвороба виявляється у двох формах -підвищеної чи зниженої життєдіяльності, тобто у формі гіперстени чи астенії. Звичайно, це було дуже спрощене розуміння хвороби, оскільки існує багато причин її виникнення.
Виходячи зі своєї класифікації походження хвороб, він пропонував і відповідне, на його думку, лікування. Він враховував індивідуальні особливості кожного хворого і призначав відповідне лікування. Мета лікування - відновлення нормальної діяльності організму шляхом послаблюючого, стимулюючого і зміцнюючого лікування.
1.7. Медико-психологічні погляди мислителів Росії XVIII століття
СЕМЕН ГЕРАСИМОВИЧ ЗИБЕЛШ (1735-3 802 рр.) освіту розпочав у Слов'яно-греко-латинській академії в Москві й продовжив її з 1755 р. на філософському факультеті Московського університету. Він був одним з учнів видатного російського вченого М.Ломоносова. Схильність до природничих наук він реалізував закордоном, навчаючись у Кенігсберзькому (Німеччина) та Лейденському (Голландія) університетах, де вивчав медицину.
Досліджуючи проблеми охорони здоров'я, поширення епідемій, дитячої смертності, він завжди пов'язував їх вирішення із соціальними умовами, навколишнім середовищем. На його думку, соціальними чинниками, які впливають на виникнення деяких захворювань і високий рівень смертності, є голод, непосильні податки, важке економічне становище певних верств населення, яке ним визначалося як "гноблення".
Зибелін цікавився різним питаннями, наприклад, він виступав з коментарями афоризмів Гіппократа: "Про вплив повітря на людину і про шляхи, якими воно до нього потрапляє"; "Про причини внутрішнього союзу частин між собою"; "Про корисність щепленої віспи" та ін.
Він приділяв серйозну увагу психічному та фізичному розвитку людини і намагався встановити взаємозв'язок між емоційно-психічним станом людини та її здоров'ям. За основу він брав гіппократівський принцип поділу на чотири основні типи, разом з тим він зазначав, що кожна людина має індивідуальні будову тіла і темперамент. Звідси випливав висновок про індивідуальний підхід до кожної окремої людини навіть при аналогічних захворюваннях, що в подальшому було розвинуто відомим російським терапевтом М.Мудровим.
Вивчаючи проблеми народонаселення в Росії, як і в інших країнах, Зибелін дійшов висновку, що причиною "повільного зростання населення" є важкі соціальні умови, які призводять до високої дитячої смертності. Його можна вважати основоположником вітчизняної педіатрії. Він заклав основи профілактики хвороб, а також гігієни побуту, фізичного загартування організму, активного використання різних природних факторів для зміцнення здоров'я та лікування хвороб.
КОНРАД ФРЩРІХ КАРЛ (ФРІДРІХ КАРЛОВИЧ) УДЕН (1754 1823 рр.) народився та навчався в Німеччині. У 23 роки він переїхав до Росії, прийнявши її громадянство. Займався лікарською та філософською діяльністю. 1803 р. Уден став професором Петербурзької медико-хірургічної академії, де читав курс лекцій, зокрема, з історико-теоретичних основ медицини, в яких наводив відомості про філософські погляди представників різних філософських шкіл.
Прогресивність його поглядів полягала в тому, що, стоячи на позиціях деїстичного напрямку російської освіти, він критикував ідеалістичні вчення таких значних філософів Заходу, як У.Берклі, К.Юм, І.Кант, Ф.Шелінг. Як лікар-філософ Уден за своїми поглядами наближався до механіко-матеріалістичних традицій Г. Буграве, Ж.О.Ламетрі, за якими людський організм порівнювався з машиною, поєднаною з душею.
У результаті теоретичних міркувань, оскільки в експерименті встановити це було б неможливо, він дійшов висновку, що людське тіло з'єднується з душею "за допомогою рідкого й тонкого життєвих начал..."(Уден, 1818).
Уден приділяв багато уваги визначенню поняття душі. Душу він уявляв як сполучення хімічних елементів, щось матеріальне. На його думку, душа тісно пов'язана з організмом через чуттєвість, та існує вона не сама по собі, не автономно, а залежить від "впливу самого організму".
1.8. Медико-психологічні погляди західноєвропейських лікарів
ХІХ-ХХ століть
ДЖОН САЙМОН (1816-1904 рр.), англійський лікар, написав кілька праць, в яких показав усю жорстокість експлуатації робітників капіталістами. На важливість його праць не раз вказував К.Маркс у "Капіталі" (Маркс, Енгельс, твори). Аналізуючи, як капіталізм розкрадає здоров'я трудящих, Саймон писав: "...Я показав, що практично неможливо для робітників відстояти своє право - право на здоров'я.
...Вони не можуть домогтися дійсної допомоги з боку платних чиновників санітарної поліції... Життя десятків тисяч працівників на теперішній час безглуздо калічиться та скорочується безкінечними фізичними стражданнями, які породжуються тим простим фактом, що вони працюють" ( 1864).
Саймон відмічав високу смертність серед багатьох професійних груп, яка в півтора рази перевищувала смертність серед сільського населення. Однією з причин цього було погане харчування робітників, що споживали недостатню кількість жирів та вуглеводів.
Говорячи про забезпечення працюючого населення житлом, Саймон зазначав, що він розглядає це питання не тільки з позиції лікаря. Відсутність належного житла призводить до фізичної та моральної деградації людини: "Доведена до високого рівня скупченість майже неминуче зумовлює таку відсутність усякої пристойності, таке брудне змішання тіл та фізичних відправлень, таку наготу статей, що усе це нагадує скоріше звірів, ніж людей. Наражатися таким впливам - це приниження, яке тим глибше, чим довше воно продовжується. Для дітей, що народилися під цим прокляттям, воно служить хрещенням до ганьби... Та над безнадійним було б бажання, щоб люди, поставлені в такі умови, в інших відношеннях прагнули до тієї атмосфери цивілізації, сутність якої полягає в фізичній та моральній чистоті" (Маркс, Енгельс, твори).
ЕМІЛЬ ДЮБУА-РЕЙМОН (1818-1896 рр.), німецький фізіолог та філософ, один з фундаторів електрофізіології. Він вважав, що в м'язах, шкірі, залозах та інших тканинах живих істот є електрика, яку Дюбуа називав "тваринною". Своїми експериментами він довів, що навпіл розрізаний нерв є електрично від'ємним по відношенню до неураженої його поверхні. Він також встановив, що від'ємне коливання струму відбиває стан тканини.
Він був одним з перших, хто розпізнав механізми розвитку біоелектричних потенціалів і запропонував відповідну теорію. Усі це має велике значення для розуміння зародження живих істот та еволюційного розвитку.
Філософський світогляд Дюбуа мав механістичне спрямування. Незважаючи на власні успіхи в пізнанні багатьох явищ фізіології, він стояв на позиціях агностицизму. Свою категоричність щодо цього він сформулював у крилатій фразі: "" ("не знаємо і ніколи не дізнаємось"), яка на десятиліття стала формулою агностичного напрямку у філософії та науці.
РУДОЛЬФ ВИХРОВ (1821-1902 рр.) був не тільки видатним німецьким вченим-медиком, але й активним політичним діячем.
Основним напрямком його наукової діяльності було вивчення клітинної патології. Суть його целюлярної теорії полягала в тому, що організм — це держава клітин, де кожна клітина має самостійність. На його думку, життєдіяльність організму є результатом суми життєдіяльності




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines