It's easy with us

Статистика






Онлайн всего: 47
Гостей: 47
Пользователей: 0



ИЦ BoBines

Бібліотека - Регіональна економіка (РПС) - Регіональна економіка (Лекції)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Регіональна економіка (РПС) - Регіональна економіка (Лекції)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

швидким руйнуванням на повітрі. Менший вміст вуглецю (до 6578%) зумовлює відносне зниження теплотворної здатності (2500-6000 ккал/кг), що разом з високою зольністю обмежує можливості господарського використання цього палива. Загальні геологічні запаси бурого вугілля оцінюються в Україні у 4,77 млрд.т, а промислові запаси становлять 2,4 млрд.т. Основні поклади зосереджені у Дніпровському буровугільному басейні, Передкарпатському, Закарпатському та Північно-
Подільському буровугільних районах, а також у окремих родовищах на лівобережжі Дніпра, у Придунайській низовині тощо. Вуглеводнева сировина об’єднує нафту, газ і конденсат (конденсатом називають рідку фазу нафтових вуглеводнів, що утворюються при охолодженні газоподібних речовин, які супроводжують нафту). Україна, яка була серед найперших у світі регіонів нафтовидобутку, на жаль, сьогодні не може похвалитися запасами цих важливих для розвитку енергетики та хімічної промисловості видів природної сировини. І це при тому, що в державі відкрито і обстежено понад 220 родовищ нафти та газу, більшість яких експлуатується або вже законсервована (за даними Ф.Заставного, на кінець 80-х років в Україні налічувалося 63 газових, 47 нафтових, 16 газонафтових, 54 газоконденсатних та 34 нафтогазоконденсатних родовищ). Загальні запаси вуглеводневої сировини становлять (1993 р.) 154,4 млн.т нафти, 1172,6 млрд.м3 природного газу та 80,3 млн.т конденсату. Нафтогазоносні площі зосереджені у трьох основних регіонах - Передкарпатському, Дніпровсько-Донецькому та Причорноморсько-Кримському. Ціла низка нових родовищ була відкрита і протягом останніх років (Локачинське родовище газу на півдні Волині, Лопушнянське нафтове родовище на півдні Львівщини та ін.). Озокерити (“гірський віск”), що являють собою бітумні сполуки парафінового ряду, генетично тісно пов’язані з родовищами нафти. Ще наприкінці ХІХ ст. у Прикарпатті діяло близько 800 дрібних озокеритових промислів, зосереджених у передгірних частинах Львівської (Бориславське) та Івано-Франківської областей (Дзвіняцьке та Старунське поблизу Богородчан, Полянське - на захід від Болехова); тепер продовжує функціонувати лише одна озокеритова шахта поблизу Борислава (Ф.Заставний). Горючі сланці - глинисті, вапнякові або кремнисті осадові гірські породи різного забарвлення (від коричнево-жовтих до оливково-сірих), утворені у мілководних морських басейнах або озерах, що містять від 10-15 до 60-80% горючої речовини і розглядаються як низькосортне паливо (близьке за теплотворними властивостями до бурого вугілля) та сировина для хімічної промисловості. В Україні родовища горючих сланців, за якісними показниками близьких до всесвітньо відомих покладів Естонії, відкриті на межі Черкаської і Кіровоградської областей (Болтиське) та на південному заході Хмельниччини (Флоріанівське). Загальні геологічні запаси горючих сланців - близько 4 млрд.т. Торф - горючі копалини, що утворюються у болотах із залишків відмерлих рослин, нагромаджених в умовах підвищеної вологості та затрудненого доступу повітря (по суті, торф являє собою першу стадію на шляху перетворення рослинного матеріалу у вугілля). Від бурого вугілля відрізняється підвищеною вологістю, наявністю виразних залишків різних морфологічних елементів рослин (листя, коріння, кора тощо), зниженим вмістом вуглецю (рідко до 50-60%) та меншою теплотворною здатністю. За характером утворення розрізняють торфи верхові, низинні та перехідні, а за видовим складом рослин - сфагнові, осокові, очеретяні тощо. Загальні геологічні запаси торфу в Україні оцінюються у 2,46 млрд.т (промислові - 1,84 млрд.т). Він зустрічається практично повсюди, проте за поширенням та особливостями торфових товщ розрізняють три основних торфово-болотних області: Поліську (разом з Малим Поліссям), Лісостепову і Карпатську та Степову. За загальними покладами торфу в Україні виділяються Волинська область (Цирське, Турське та інші родовища), Рівненська (Морочне, Дубняки, Кремінне та ін.), Чернігівська (Замглайське, Сновське та ін.), Київська (Ірпінське, Супійське та ін.), а також Львівська (Стоянівське, Львівське та ін.) області. Торф здавна використовувався в Україні, особливо на Поліссі, як важливе місцеве паливо (головним чином на комунальному рівні - у побуті, для роботи котелень тощо), проте останнім часом, після Чорнобильської катастрофи, його використання різко скоротилося, оскільки гідроморфні торфовища стали своєрідними акумуляторами радіонуклідів, насамперед цезію та стронцію. Відзначаючи нестатки наявної паливно-енергетичної бази для забезпечення сучасного технологічного рівня народногосподарського комплексу, підкреслимо, що основні резерви енергетики держави, очевидно, криються не тільки і не стільки у розширенні та поглибленні геологічних пошуків паливних корисних копалин (хоч і цей шлях залишається актуальним), скільки у розширенні енергетичного спектру, починаючи від традиційних форм виробництва електроенергії на гідравлічних та атомних станціях (з усіма їх недоліками і негараздами) і закінчуючи розширеним використанням нетрадиційних (так званих альтернативних) джерел енергії - сонячної, вітрової, геотермічної, енергії хімічних та біохімічних процесів тощо. І якщо деякі з цих джерел, бодай на експериментальному рівні, вже почали використовуватися (зокрема, у Криму), то інші поки що залишаються у своєрідному “енергетичному резерві” держави. Зокрема, до такого резерву можуть бути причислені геотермічні ресурси геосинклінальних областей Карпат і Криму, насамперед їх термальні води (на глибинах 1000 м у цих областях температура підземних вод сягає 60-70оС, а на глибині 2000 м підіймається до 80-100оС). Рудні корисні копалини Рудні утворення можуть мати магматичне, метаморфічне або (меншою мірою) осадове походження, а відтак пов’язані з найрізноманітнішими геологічними структурами. В Україні виділяються чотири основні металогенічні провінції (Український щит, Дніпровсько-Донецька, Причорноморська і Карпатська) та Волино-Подільська металогенічна область, а північно-східні окраїни держави лежать у межах металогенічної провінції Воронезького кристалічного масиву. Кожна з металогенічних провінцій і областей характеризується своїм особливим “набором” рудних корисних копалин, зумовленим особливостями їх геологічного розвитку. За характером господарського використання всі руди поділяються на дві великі групи - руди чорних та кольорових металів. До руд ч о р н и х м е т а л і в відносять залізні і марганцеві руди. Залізні руди України представлені головним чином прадавніми залізистими кварцитами та бурими залізняками осадового походження, За вмістом чистого металу розрізняють багаті (понад 60%Fe) та бідні (35-40%Fe) руди. Загальні промислові запаси залізних руд в Україні на початок 1993 р. оцінювалися у 28,1 млрд.т, що становить 22% розвіданих запасів у всіх країнах СНД (світовий запас цих руд становить близько 160 млрд.т). Основна маса залізних руд у нашій державі зосереджена у 48 родовищах, сконцентрованих у Криворізько-Кремечуцькому і Білозерсько-Конкському (центральна частина Українського щита) та Керченському (Крим) басейнах, Приазовському залізорудному районі (об’єднуючи Гуляйпільське, Базавлуцьке та інші родовища, він розглядається як першочергова резервна база залізорудної сировини). Високоякісні залізні руди відкриті у Вовчанському (Харківська обл.), Мангуському (Донецька обл.) родовищах, а також виявлені, хоч поки що недостатньо досліджені, у Закарпатті та у верхів’ї р.Прут. Особливе місце посідають молоді родовища болотних залізних руд, які розкидані по всій території Полісся, від Волині до Сумщини. І хоч сьогодні через незначний вміст заліза (4-16%) ці руди не становлять практичного інтересу для господарства, в історичному минулому (у так звану “залізну добу” людства) вони відігравали чималу роль для наших пращурів. Марганцеві руди, за загальними запасами яких (близько 3,5 млрд.т; промислові - 2,5 млрд.т) Україна посідає друге місце у світі (після Південно-Африканської республіки), забезпечуючи 32% світового виробництва марганцевих сплавів, утворюються різними шляхами - від вулканогенних і метаморфічних до осадових процесів. Особливе значення мають саме осадові марганцеві руди, що формувалися завдяки хімічним (переважно окислювальним) процесам у прибережних зонах морських басейнів. Якраз такі осадові руди нагромаджувалися 30-50 млн. років тому у морях, що заливали південну частину Українського щита та південь сучасних Українських Карпат (Покуття), де й сформувалися основні марганцеві басейни України, насамперед Нікопольський (розвідані також Побузький, Донецький та Покутський марганцеворудні райони, проте вони до останнього часу не розроблялися). Руди кольорових і рідкісних металів на території України зустрічаються не так часто, як того потребує економіка молодої держави. Пов’язана така ситуація як з описаною специфікою геологічної будови основної металогенічної провінції - Українського щита (у межах виходів кристалічного фундаменту рудоносна “шапка” кольорових металів знесена тривалими процесами руйнування), так і з недостатнім дослідженням кольорової металогенії України, економіка якої тривалий час орієнтувалася на використання довізної (з інших регіонів колишнього Союзу) продукції кольорової металургії або сировини для неї. Разом з тим, в Україні відома ціла низка родовищ руд різних кольорових та рідкісних металів, що мають промислове значення. Серед них виділяються Побузькі родовища у середній течії Південного Бугу (Кіровоградська та Миколаївська області), окремі родовища Дніпропетровщини, Житомирщини, Донецького кряжу. Перспективними, з огляду на новіші геологічні дослідження, є Карпатська та Причорноморська (Крим) металогенічні провінції і (меншою мірою) область Волино-Подільської плити, де останнім часом виявлені численні прояви (і навіть родовища) руд кольорових та рідкісних металів (міді, кобальту, золота, миш’яку, ртуті, поліметалів тощо). Зупинимося на стислій характеристиці основних кольорових металів, руди яких розробляються в Україні. Нікель, що широко використовується у чорній та кольоровій металургії, у машинобудуванні, хімічній промисловості тощо, не утворює окремих геологічних тіл. Він зустрічається разом з іншими кольоровими металами (зокрема, з кобальтом) у вигляді легуючих домішок серед бурих залізняків, причому вміст його не перевищує 3-5%. В Україні розвідано 10 родовищ нікелевміщуючих руд, зосереджених у двох групах - Побузькій (шість родовищ, з яких експлуатується поки що лише Деренюське, що постачає руду на Побузький нікелевий завод) та Дніпропетровській (Девладівське, Тернівське, Нове родовища). Руди розташовані тут переважно на глибинах 70-80 м, що дозволяє розробляти їх відкритим способом. Останнім часом відкриті перспективні площі на видобуток нікелю у Карпатах (Рахівський масив) та на території Центрального Полісся (Красногорсько-Житомирська зона). Ртуть, яку потребують численні галузі народного господарства (від фармації та медицини до електротехніки і сільського господарства), в Україні головним чином видобувається з порід, що вміщують мінерал кіновар (вміст чистого металу у кіноварі часом перевищує 70-80%). З 1886 р. розробляються рудоносні пласти на Микитівському родовищі (Донецька обл., поблизу Горлівки). З покладами кіноварі на Донбасі тісно пов’язані і запаси сурми. Перспективні площі для розвідки і подальшого видобутку ртуті останнім часом відкриті також у Закарпатті. Глиноземна сировина, що використовується для видобутку алюмінію, на території України зустрічається у кількох формах - у вигляді бокситів, утворення яких пов’язане з древньою корою вивітрювання (Високопільське родовище на Дніпропетровщині), алунітів (Берегівське, Беганьське, Лопошнянське родовища у Закарпатті) та нефелінів (Приазов’я). Проте загальні розвідані запаси глиноземів в Україні незначні. Промислові розробки ведуться лише на Високопільському родовищі. Значним народногосподарським попитом користується титан (ракето-, авіа- та суднобудування, шкіряна, текстильна, паперова та інші галузі промисловості). В Україні титан видобувають головним чином з ільменіту - мінералу, пов’язаного з магматичними породами, а відтак основні ареали поширення корінних родовищ та розсипів титановміщуючих руд розташовуються у межах Українського щита. Виділяються Іршанське родовище на Житомирщині та Самотканське родовище на Дніпропетровщині. За промисловими запасами титановміщуючих руд Україна посідала провідне місце ще у колишньому Союзі, а протягом 90-х років розвідані площі були значно розширені.

Поліметалеві руди (під такою назвою об’єднують природні, переважно супутномагматичні, мінеральні утворення, що вміщують свинець, цинк та домішки інших кольорових і рідкісних металів - срібла, міді, золота, олова та ін.) в Україні виявлені у Закарпатті (Берегівське та Беганське родовища), у Придністров’ї (Вінницька обл.) та у Нагольному кряжі (Луганська область). Проте власних запасів поліметалевих руд, які могли б забезпечити сучасні запити народного господарства (у першу чергу кольорової металургії), в Україні поки що не виявлено. Мідні руди в Україні виявлені у трьох осередках - поблизу Артемівська (Донецька обл.), на півдні Карпатської металогенічної провінції (Рахівський масив) та на сході Запорізької області. Порівняно недавно мідевміщуючі породи розвідані у прадавньому фундаменті Волино-Подільської плити (Волинська, Рівненська, Тернопільська області), де вони зустрічаються у вигляді малопотужних лінз (0,2-0,5 м). За якістю самородна мідь Волині співставляється з всесвітньо відомими родовищами Великих Озер (США). Привертає увагу і високий вміст у волинських мідних рудах супутніх металів - золота, платини, срібла та ін. Разом з тим, розважливо говорити про наявність міденосної промислової бази в Україні поки що не доводиться (принаймні до вирішення питання про спорудження на Волині спеціального гірничозбагачувального комбінату). З інших руд цієї групи згадаємо хроміти Побужжя (прогнозні запаси 2,6 млн.т), зосереджені головним чином у Капітанівському родовищі), уранові руди, що розробляються на межі Кіровоградщини і Дніпропетровщини (м.Жовті Води) та виявлені у Побужжі (Південне, Калинівське, Лозоватське родовища), молібден (північно-західна окраїна Українського щита, Середнє Придніпров’я та Побужжя, де молібденові прояви пов’язані із згаданими родовищами урану), вольфрам (перспективними на виявлення вольфрамітових руд є північно-західна окраїна Українського щита, метаморфізовані утворення Побужжя та центральної Кіровоградщини), олово (прояви його виявлені у осадових і кристалічних породах Приазов’я та західної частини Житомирщини), ванадій (потенційні родовища пов’язані з титановміщуючими ільменітовими рудами Житомирщини та Середнього Придніпров’я), цирконій (теж зустрічається супутно з титаном у ільменітових розсипах Українського щита і Дніпровсько-Донецької западини: перспективні площі виявлені на Білоцерківщині, Харківщині та у Приазов’ї), а також руди рідкісних металів - берилію, літію, ніобію, танталу та ін., виявлені у різних частинах Українського щита (найбільш перспективними є Приазов’я, Сущано-Пержанська, ПівденноСорокинська, Новополтавська площі та Подільський блок). Окремий інтерес становить золото, промислові запаси якого виявлені у центральній частині Українського щита (Клинцівське родовище на Кіровоградщині містить руди досить високої концентрації - до 6,5 г золота на 1 тонну породи, причому загальні запаси перевищують 70 т металу); перспективними на золото вважаються також північ Одеської області, особливо Савранське родовище, Житомирщина і Криворіжжя). Досить великі запаси золота виявлені у Карпатській металогенічній провінції (Мужієвське родовище у Закарпатській області, Великий Бичків на Рахівщині, верхів’я Черемоша на Івано-Франківщині), а також у Донецькій і Луганській областях (золотопрояви Донецького кряжу досліджені ще недостатньо). Нерудні корисні копалини У цій групі об’єднується велика кількість мінеральних утворень різного походження (магматичних, осадових, метаморфічних). З огляду на призначення цього посібника, умовно поділимо їх на копалини, що становлять сировину для металургії, хімічної промисловості та будівельні матеріали. Нерудна сировина для металургії представлена як різними вогнетривами (вогнетривкі глини, доломіти, талько-магнезити), так і спеціальними матеріалами (флюсові вапняки, флюорит, формовочні піски тощо). Беручи до уваги специфічний склад та генезис цих копалин, розглянемо їх окремо.
Вогнетривкі глини, до яких відносяться глинисті осади переважно морського або озерного утворення з температурою плавлення вище 1580оС, використовуються головним чином для виготовлення вогнетривкої цегли, тиглів, ливарного цементу тощо. Зважаючи на бурхливий і специфічний перебіг геологічної історії у різних регіонах України, де неодноразово змінювалися морські та континентальні умови осадотворення, можна говорити про поширення вогнетривких глин по всй території держави. Проте, якщо у більшості регіонів дослідженню цих копалин відводилася другорядна роль, в зв’язку з чим їх родовища мають місцеве значення, то у головних металургійних базах України (Донбас, Придніпров’я) вивчення запасів вогнетривів приділялася значна увага. Отож і не дивно, що саме у “металургійних” регіонах зосереджені найбільш відомі родовища вогнетривких глин, які розташовуються своєрідними “кущами”. Серед останніх відзначимо Часів-Ярську, Новорайську, Новоселівську групи родовищ на Донеччині, Полозький (Запорізька обл.), Павлоградський, П’ятихатський (Дніпропетровська обл.), Озернянський (Черкаська обл.) та Кіровоградський кущі тощо. І все ж, крім згаданої орієнтації на споживача, підкреслимо і природну зумовленість у розміщенні найбільш цінних різновидів вогнетривких глин (особливо каолінізованих), родовища яких поширені на периферії Українського щита та Донецького кряжу, де їх утворення часто пов’язується з хімічним вивітрюванням магматичних порід, насамперед гранітів. Доломіти - метаморфізовані карбонатні породи біохемогенного походження, що широко використовуються у різних галузях народного господарства (будівництво, скляна, хімічна, паперова промисловість, сільське господарство тощо). Проте чи не найважливіший напрямок використання доломітів - виготовлення з них (точніше, зі спеченого доломітового порошку) футерувальних та вогнетривких матеріалів, а також застосування їх як флюсів у чорній металургії, що й дозволяє нам розглядати доломіти саме у цьому розділі книги. Основна маса розвіданих запасів доломіту (близько 80%) і зосереджена саме у межах основних металургійних баз, де виділяються Новотроїцьке, Ямське, Оленівське та інші родовища у Донецькій області, Криворізьке родовище на Дніпропетровщині та інші. Останнім часом відкриті значні поклади доломітів у Негребівському (Житомирська обл.), Кузинському (Закарпаття) та цілому ряді інших родовищ. Серед вогнетривів, що використовуються у чорній металургії, особливе місце посідає магнезійна сировина, зокрема, талько-магнезит, що має складний метаморфічно-осадовий генезис, а тому поширений головним чином у межах Українського щита. Саме тут і зосереджені основні родовища талько-магнезиту, відкриті на території Кіровоградської, Запорізької, Дніпропетровської областей, найбільш перспективними з яких є Правдинське та Веселівське. Вапняки флюсові являють собою переважно органогенні карбонатні утворення, які широко використовуються у цукровій, хімічній та інших галузях промисловості, але головним напрямком їх практичного застосування є чорна металургія, де вони використовуються як домішки, необхідні у процесі виготовлення чавуну і сталі (флюси переводять під час плавки у рідкий шлак кремнезем, глинозем, сірку). В Україні відомо понад 20 родовищ флюсових вапняків, більшість яких розташована у Донецькій області (Оленівське, Новотроїцьке, Каракубське та ін.) та у Криму (на Тарханкутському і Керченському півостровах та у гірській частині Криму). Окремі родовища розробляються і на території Дніпропетровської області. Серед інших видів нерудних корисних копалин, що переважно використовуються у металургійному виробництві, згадаємо флюорит (плавиковий шпат), який застосовується як флюс у сталеливарному виробництві (Покрово-Киреївське родовище у Донецькій області), тугоплавкі глини, які використовуються при виготовленні кислотостійких та керамічних виробів (в Україні відомо понад 20 родовищ таких глин, половина з яких інтенсивно експлуатується; серед найбільших родовищ - Артемівське і Миколаївське у Донецькій області, Попаснянське у Луганській області, Опішнянське на Полтавщині та ін.), а також різноманітні формувальні матеріали (піски та глини, серед яких і бентонітові), що застосовуються у ливарній справі, парфюмерному иа фармацевтичному виробництві тощо (більшість розвіданих родовищ формувальних пісків зосереджена у Східному економічному районі - Часів-Ярське, Горіхівське, Бантишівське та ін., в той час як за запасами формувальних і бентонітових глин на перше місце виходить Західний економічний район - Горбківське родовище у Закарпатті, Пижівське у Хмельницькій області, Черкаське та ін.). Другу велику групу нерудних корисних копалин становить гірничо - хімічна сировина , на базі якої грунтується розміщення виробництв гірничої та основної хімії. Сюди відносять різні галогени (солі хлору, брому, йоду), сульфати (гіпс, ангідрит, барит), карбонати, фосфати (апатити та фосфорити), сульфіди (сірчаний колчедан), деякі самородні елементи (сірка), мінеральні фарби, насичені розчини водойм (ропа) та інші природні мінерали та їх сполуки. Більшість з них має осадове походження і розміщуються їх родовища по території України вкрай нерівномірно, утворюючи три основних мінерально-сировинних райони: Прикарпатський (сірка, кухонна і калійна солі, карбонатна сировина), Слов’янсько-Артемівський (кухонна сіль, карбонатна сировина, мінеральні фарби, фосфорити) та Сиваський (солі брому та йоду). Особливо виділяється Закарпатська група родовищ хімічної сировини (кам’яна сіль, мінеральні фарби). Наведений перелік гірничо-хімічної сировини був би неповним, якби ми не згадали про описані вище запаси горючих копалин, що широко використовуються у хімічній промисловості (нафта, природний газ, кам’яне та буре вугілля, горючі сланці, озокерит). Зупинимося на стислій характеристиці окремих корисних копалин, що становлять основу гірничо-хімічної бази. Самородна сірка (база для виробництва сірчаної кислоти на підприємствах основної хімії, широко використовується також у військовій справі при виготовленні порохів та вибухівок, у побуті - сірники тощо) майже виключно зосереджена у межах Передкарпаття, де перші промислові запаси її були виявлені у 1950 р. Сьогодні тут експлуатуються кілька родовищ, основними з яких є Роздольське та Новояворівське, де сірка залягає у мергелях і вапняках (вміст корисного компоненту у цих породах достатньо високий - до 30%) на порівняно невеликих глибинах (до 50 м), що дозволяє розробляти її відкритим способом. Перспективними на подальші розвідки сірки є зовнішня зона Передкарпатського прогину, Львівська западина та окремі ділянки Дніпровсько-Донецької западини, де виявлені численні прояви цього мінералу. Кухонна сіль (мінерал галіт - NaCl) - один з головних продуктів харчування, антисептик, консервант, сировина для виготовлення соляної кислоти, а часом і для одержання натрію на підприємствах основної хімії; всього налічується понад 1500 напрямків використання кухонної солі та її похідних. Зустрічається у вигляді пластів серед осадових порід (іноді утворюється з пари та газів, що супроводжували вторгнення магми у земну кору), а також у розсолах і ропі. Загальні промислові запаси в Україні перевищують 10 млрд.т. Основні родовища зосереджені у Прикарпатті, де вони пов’язані з соляними розчинами (Болехівьке та Долинське в Івано-Франківській області, Дрогобицьке на Львівщині) та Закарпатті (пласти кам’яної солі, що розробляються відкритим та шахтним способами поблизу Солотвина), у Дніпровсько-Донецькій западині - переважно куполоподібні або жильні родовища твердої кам’яної солі (Артемівське і Слов’янське у Донецькій області, Новокарфагенське на Луганщині, Єфремівське на Харківщині) та у Присивашші, де сіль одержують з ропи природних озер (Генічеське, Сасик-Сиваське та Східносиваське родовища). Калійні солі головним чином використовуються для виробництва калійних добрив, меншою мірою - в основній хімії. В Україні калійні солі поширені у вузькій смузі, яка з перервами простягається майже на 250 км вздовж внутрішнього краю Передкарпатського прогину від Покуття (Косів) до Бескид (Трускавець). Тут виділяється кілька родовищ, найстарішим з яких є Калусько-Голинське (розробляється з 1868 р.), де сіль (переважно сильвініт - суміш галіту NaCl та сильвіну KCl) видобувається як шахтним, так і відкритим способами. Пізніше була розвідана і освоєна Стебницька група родовищ, утворених каїнітом (хлористо-сульфатні солі магнію), що окремими пластами та лінзами потужністю від 3 до 30 м залягає на глибинах 200-300 м (розробка родовищ цієї групи утруднюється крутим падінням робочих пластів, яке часто сягає 60-80о). За наближеними розрахунками, при збереженні сучасних темпів видобутку і переробки калійних солей, розвіданих запасів їх вистачить принаймні на 100 років. Проте прогнозні запаси Передкарпатського басейну обмежені. Розширення промислової калійної бази в Україні на перспективу пов’язується з проявами сильвініту, зустрінутими у межах ДніпровськоДонецької западини. Мінеральні фарби об’єднують велику групу різних за фізичним станом, хімічним складом та походженням мінеральних утворень, з яких видобувають природні фарбувальні пігменти для використання у лакофарбовій, гумовій, будівельній, машинобудівній, поліграфічній та інших галузях промисловості (кольорові глини, лазурит, малахіт, окислені залізні руди, кіновар та інші мінерали і гірські породи). В Україні, де концентрувалося майже 50% промислових запасів мінералофарбної сировини колишнього Союзу, переважають, як вказує М.Паламарчук та ін. (1985), саме глинисті (70%) та залізоокисні (27%) природні барвники. Перші представлені головним чином вохристими глинами і зосереджені здебільшого у Закарпатті (розвідані у Новоселицькому, Іршавському та інших родовищах). Активно розробляються вохристі глини у Донецькій області (Яснополянське родовище) та на Харківщині (Суха Кам’янка), а залізоокисні барвники - на Дніпропетровщині (Ціликське родовище у басейні р.Саксагань). Графіт - мінерал метаморфічного походження, який крім хімічної промисловості (виробництво фарб, мастил тощо) широко використовується в електротехніці (електроди), атомній енергетиці (графітові стержні у твелах), металургії (ливарні форми), побуті (олівці) та багатьох інших галузях народного господарства. Промислові запаси графіту виявлені у чотирьох родовищах, розташованих серед метаморфізованих порід Українського щита (Петрівське і Водянське родовища у Запорізькій і Дніпропетровські областях) та Донецького кряжу (Старокримське родовище у Донецькій області), проте розробляється лише Завалівське родовище у Кіровоградській області, яке відрізняється від інших особливо високою якістю сировини (у збагаченому концентраті вміст корисного компоненту сягає 90%). Новішими дослідженнями прояви графіту виявлені у басейнах Стиру і Горині (Рівненська обл.) та у південній частині Українських Карпат (Чивчинські гори). Барит (важкий шпат – BaSO4) використовують для виготовлення барію, а також у нафтовій і газовій промисловості (як обважнювач глинистих розчинів свердловин, завдяки чому вартість буріння зменшується на 10-12%) та цілому ряді інших галузей господарства. В Україні барит виявлений у 1960 р. на Беганьському родовищі у Закарпатті, де він залягає на незначних глибинах у комплексі з алунітами та поліметалевими рудами, що відкриває шляхи до значного зменшення вартості видобутої сировини. Фосфорити, які являють собою складні фосфатні сполуки осадового походження (їх утворення пов’язують з мілководними зонами морів), використовуються як сировина для виготовлення фосфатних добрив, потребу в яких особливо гостро відчувають поширені в Україні чорноземні грунти. Фосфорити в Україні відкриті і розробляються вже давно (Ізюмське родовище на півдні Харківської області), проте, оскільки фосфатна промисловість у нашій державі традиційно орієнтувалася на більш високоякісну довізну сировину (хібінські апатити, казахські фосфорити), спеціальна розвідка українських фосфоритоносних товщ практично не проводилася, а окремі прояви та родовища вивчалися супутно з іншими геологічними дослідженнями. І все ж наявні матеріали дозволяють стверджувати, що Україна має достатню фосфоритоносну базу. Так, значні поклади фосфоритів виявлені на Сумщині (Кролевецьке), на Придністровському Поділлі (найбільше тут Незвиське родовище), на півдні Волині (Волинська та Рівненська обл.). Генетично відмінну від фосфоритів групу фосфоровміщуючої сировини становлять апатити, утворення яких пов’язане з магматогенними процесами. Апатити України досліджені ще дуже слабо, але їх перспективні прояви зустрінуті серед кристалічних утворень Житомирщини та Приазовської височини. Третю, найчисельнішу, групу нерудних корисних копалин становлять різноманітні будівельні матеріали. До цієї групи належать численні природні камені магматичного та метаморфічного походження, але основну масу становлять осадові утворення. Різні за часом формування, за умовами залягання і видобутку та за господарським використанням, будівельні матеріали поширені практично по всій території держави. Обмежений обсяг посібника не дає можливості більш-менш детально зупинитися на характеристиці кожного з видів цих корисних копалин, в зв’язку з чим ми розглянемо їх за генетично-господарськими групами. Природні камені (виробне каміння), що використовуються переважно як лицювальний та “рваний” (бут, щебінь) будівельний матеріал, представлені різноманітними магматичними і метаморфічними утвореннями, в зв’язку з чим основні ареали їх поширення та промислової розробки пов’язані з древнім кристалічним фундаментом Українського щита, з складчатістю Криму та Карпат (меншою мірою вони розробляються у Донецькому кряжі). Окремі родовища природних каменів виявлені і за межами згаданих структур (всього в Україні відомо понад 120 перспективних проявів виробного каміння). Особливим поширенням користуються сірі і рожеві лицювальні граніти, що розробляються кар’єрами по всій території Українського щита, від Рівненської області до Приазов’я (згадаємо також Орлівське родовище гранітів на південному заході Одеської області), габро і лабрадорити, основні родовища яких майже повністю сконцентровані у межах Житомирської області. Особливе місце серед вивержених порід України посідають базальти, родовища яких здавна розробляються на території Рівненщини (Яноводолинське, Берестовецьке та ін.), а також виявлені у Донецькій (Волноваське), Дніпропетровській (Криворізьке) та інших областях. Зокрема, специфічні властивості щільних базальтів Рівненщини дозволяють використовувати їх не тільки як лицювальний та бутовий матеріал, але й для базальтового литва, здатного замінити метал, та для виготовлення теплоізоляційних матеріалів. Генетично відокремлено від згаданих вивержених порід стоять метаморфічні мармури, що теж використовуються як високоякісний лицювальний матеріал. Родовища мармуру та мармуроподібних вапняків зосереджені головним чином у центральній та південній частинах Українських Карпат (Тереблянське, Лугівське та ін.), а також у західній і центральній частинах Кримських гір (Севастопольське, Мармурове). Серед інших природних каменів, що видобуваються в Україні головним чином для потреб промисловості будівельних матеріалів, згадаємо родовища пегматитів на Українському щиті (Житомирщина, Кіровоградська область, Приазовська височина), діабази Сумщини і Полтавщини (Герасимівське та Ісачківське родовища), вулканічні туфи Закарпаття (Косинське та Буковинківське родовища) і Гірського Криму (Бодракське родовище), кварцити Черкащини (Малоскелеватське родовище) та ін. За сучасними оцінками, загальні промислові запаси бутового каменю сягають близько 2 млрд.м3, а природних лицювальних каменів магматичного та метаморфічного походження - понад 375 млн.м3. Карбонатна сировина - один з найважливіших компонентів більшості будівельних матеріалів - широко представлена в Україні численними родовищами вапняків, крейди, мергелів. Як правило, всі вони відносяться до осадових порід, що нагромаджувалися в умовах водного середовища (у морях, континентальних водоймах тощо). Поширена ця сировина практично по всій території України, проте умови і час утворення осадів наклали певний відбиток на регіональні особливості карбонатів з позицій їх господарського використання (запаси, якість, умови залягання і розробки тощо). Так, вапняки, що використовуються (крім згаданих вище флюсів та вогнетривів) головним чином для виготовлення вапна і цементу, “рваного” будівельного каменю (буту, щебеню), а часом і безпосередньо для стінових матеріалів (пиляний вапняк-черепашник Одещини, Миколаївщини, західного і південного Криму тощо), утворюють в Україні кілька ареалів. Найбільша вапнякова площа, складена переважно відносно молодими (у Подільському Придністров’ї - старішими) вапняками, простирається від південної Рівненщини і Передкарпаття через Поділля і південний схил Українського щита, охоплюючи практично всю південно-західну Україну. Менші площі займають вапнякові поля у Криму та у Донбасі. Фрагментарно зустрічаються вони у Закарпатті. Окремими родовищами на лівобережжі Дністра відкритий літографський камінь - вапняковий різновид, що широко використовується у поліграфії. Відклади крейди, з якими тісно пов’язані і мергелі, що становлять основу цементної промисловості, утворюють на території України три розірваних ареали: Волино-Подільський на заході, Сумський (північ області) та Східний. За сучасними оцінками, карбонатною сировиною народне господарство України забезпечується повністю. Важливе місце у будівельному комплексі України посідають різноманітні глинисті породи, складені найдрібнішими мінеральними частинками (діаметр менше 0,005 мм), що нагромаджувалися як у водному середовищі (морські, озерні, річкові глини), так і під дією процесів хімічного вивітрювання масивних гірських порід (каоліни). Умови і час формування глинистих відкладів позначилися на специфічних особливостях їх будови та властивостей, в зв’язку




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




BoBines

читать дальше ry-diplomer.com

ry-diplomer.com